 |
|
Тимчасова структура процентних ставок
Ризики, пов’язані з ліквідністю і терміновістю цінного папера, пов’язані з теорією “тимчасової структури процентних ставок”. Концепція “тимчасова структура процентних ставок” визначає зв’язок між термінами цінних паперів і процентних ставок. Аналітичним інструментом, за допомогою якого вивчається цей зв’язок, є криві дохідності.
Розрізняють три основні типи кривих доходів за облігаціями. Перший тип — А, класичний, найбільш поширений, відбиває зростаючу тенденцію в русі доходів у міру збільшення терміну облігації. Другий тип В відбиває нейтральну тенденцію: доходи однакові незалежно від терміну облігації. Третій тип С відбиває тенденцію до зниження: доходи падають у міру зростання терміновості облігації.
Існують три підходи в теорії, що пояснює формування кривих дохідності:
· безстороннього очікування;
· переваги ліквідності;
· сегментації ринку.
Теорія “безстороннього чекання” пояснює нахил кривої дохідності очікуванням майбутнього руху процентних ставок. Якщо очікується зростаюча тенденція в русі ставок, то інвестори віддадуть перевагу вкладенням у короткострокові фінансові інструменти, оскільки вони намагаються негайно використовувати сприятливу кон’юнктуру. Це призводить до підвищення цін і відповідно до падіння доходів на короткострокові цінні папери, але одночасно ціни на довгострокові облігації впадуть, що обумовить зростання їх дохідності. Крива доходів піде вгору.
Якщо очікується зниження ставок, то інвестори віддадуть перевагу вкладенням у довгострокові облігації. Ціни на них зростатимуть, а дохідність падатиме. Крива дохідності піде униз, оскільки інвестори очікують падіння майбутніх ставок спот нижче поточних ставок.
Теорія віддання переваги ліквідності пояснює нахил графіка дохідності бажанням інвесторів володіти ліквідними цінними паперами. Дії інвесторів за зазначеною теорією менш узгоджені, ніж у теорії очікувань, кожний інвестор приймає своє власне рішення, оскільки премія за ліквідність не може бути однаковою для всіх інвесторів.
Концепція сегментації ринку будується на інституційному підході. Крива доходів, відповідно до цієї концепції, відбиває переваги і дії певних суб’єктів ринку, які беруть участь у торгівлі борговими інструментами. Напр., комерційні банки віддають перевагу вкладенням у короткострокові зобов’язання. Компанії зі страхування життя вкладають у довгострокові цінні папери. Компанії зі страхування збитків від непередбачених подій звичайно віддають перевагу середньостроковим зобов’язанням. Кожна з цих фінансових інституцій оперує у своїй “зоні терміновості”. Вибір термінів пояснюється складом пасивів. Якщо пасиви за своєю природою є довгостроковими, як, наприклад, пасиви пенсійних фондів, то інвестиційні інституції цього профілю будуть віддавати перевагу ринку довгострокових цінних паперів.
Якщо вони вкладають гроші в короткострокові цінні папери, то можуть наражатися на реінвестиційний ризик. Реінвестиційним називається ризик, за якого суми отриманих процентних платежів будуть реінвестовані на гірших умовах, ніж облігації.
Отже, у кожному сегменті ринку утвориться своєрідне коло учасників, що визначають попит та пропонування і, відповідно, процентні ставки. В американській економічній літературі зазначається, що теорія сегментації ринків має багато прихильників і підтверджується практичними даними.