Главная | Обратная связь

Контроль і самоконтроль у процесі фізичного удосконалення

У наш час розширюється діапазон використання засобів фізичної культури і спорту. Відомі із минулих тисячоліть фізичні вправи використовуються нині не тільки для розвитку рухових якостей, тренування силових якостей, швидкості та витривалості. Фізична культура стає незамінним засобом розширення функціональних можливостей людей різного віку і статі, профілактики та лікування різних захворювань, досягнення активного і творчого довголіття.

Саме тому у Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту (2004 р.) відзначається: „Здоровий спосіб життя є визначальним чинником забезпечення тривалості активного життя, соціального, біологічного та психічного благополуччя громадян і передбачає оптимальну рухову активність, раціональне харчування, здоровий сон, додержання гігієнічних правил, відмову від тютюнопаління, вживання наркотиків та зловживання алкоголем.

Формування та реалізація бажання використовувати рухову активність у повсякденній діяльності відбувається на підставі індивідуальних особливостей і потреб кожної людини. Першочергове значення набуває формування у громадян переконання у необхідності регулярного використання різноманітних форм фізичного виховання та масового спорту. Зміст і обсяг відповідних занять визначається на підставі наукового обґрунтування норм для окремих груп населення, наявних мотивів і цінностей, з урахуванням характеру рухової активності людини у професійній діяльності, навчанні та побуті".

Розуміння оздоровчого впливу занять фізичними вправами є для багатьох основним стимулом для використання їх у режимі праці та відпочинку. Це і зрозуміло: лише віддаючи собі звіт про те, наскільки корисні оздоровчі тренування та активний відпочинок для здоров'я і високої працездатності організму, можна провести необхідну „реконструкцію", яка сприяла б відкласти деякі справи і, таким чином, вивільнити години для систематичних занять фізичними вправами.

Надзвичайну актуальність набувають заняття фізичними вправами серед студентської молоді. Адже, у зв'язку зі збільшенням розумового навантаження заняття фізичними вправами набувають форми активного відпочинку.

Тривалі наукові дослідження, проведені науковцями кафедри фізичного виховання Національного аграрного університету та Херсонського державного аграрного університету серед студентів, свідчать, що ті студенти, які систематично займаються масовою фізичною культурою та спортом, мають кращі показники психічного здоров'я, біологічного віку та рівня фізичної підготовленості. Вони швидше опановують навчальний матеріал, легше переносять різні стресові ситуації, ніж ті студенти, які не займаються фізичними вправами, надаючи перевагу надмірному захопленню комп'ютерами та різними формами пасивного відпочинку.

Самоконтроль, його суб’єктивні та об’єктивні показники, використання методів монограм, стандартів, антропометричних індексів, функціональних проб та вправ – тестів для оцінки стану здоров’я, фізичного розвитку та рівня тренованості.

Слово самоконтроль складається з двох частин - сам і контроль, тобто сам себе контролюючий. Самоконтроль - регулярні спостереження за станом свого здоров'я, фізичним розвитком та фізичною підготовкою та їх зміною під впливом регулярних занять фізичними вправами і спортом. Він необхідний для того, щоб заняття надавали тренуючий ефект і викликали порушення в стані здоров'я. Самоконтроль необхідно вести в усі періоди тренування і під час відпочинку. Самоконтроль має не тільки виховне значення, а й привчає більш свідомо ставитися до занять, дотримуватися правил особистої та громадської гігієни, режиму навчання, праці, побуту і відпочинку. Результати самоконтролю повинні регулярно реєструватися в спеціальному щоденнику самоконтролю, завданнями якого є:

1. Розширити знання про фізичний розвиток.

2. Придбати навички в оцінюванні психофізичної підготовки.

З. Ознайомитися з найпростішими доступними методиками самоконтролю.

4. Визначити рівень фізичного розвитку, тренованості і здоров'я, щоб коригувати навантаження.

Мета самоконтролю самостійні, регулярні спостереження простими і доступними способами за фізичним розвитком, станом свого організму, впливом на нього фізичних вправ або виду спорту. Самоконтроль дозволяє своєчасно виявити несприятливі дії фізичних вправ на організм.

Самоконтроль є істотним доповненням до лікарського і педагогічному контролю, але ні в якому разі їх не замінює. Самоконтроль може носити лікарський або педагогічний характер, а може включати в себе і те, і інше. Дані самоконтролю надають велику допомогу викладачу в регулюванні фізичного навантаження, а лікарю - своєчасно сигналізує про відхилення в стані здоров'я.

Показники самоконтролю умовно можна розділити на 2 групи: суб'єктивні і об'єктивні.

До суб'єктивних показників можна віднести: самопочуття (хороше, задовільний, погане); сон (тривалість, глибина, порушення); апетит (хороший, задовільний, поганий); розумова і фізична працездатність; позитивні і негативні емоції - стреси.

Низька суб'єктивна оцінка кожного з цих показників може служити сигналом про погіршення організму, бути результатом перевтоми або несформованого нездоров'я.

Настрій. Дуже суттєвий показник, що відображає психічний стан котрі займаються фізичними вправами. Заняття завжди повинні приносити задоволення. Настрій вважатимуться хорошим, коли людина впевнена в собі, спокійна, життєрадісна; задовільним - при нестійкому емоційному стані і незадовільним, коли людина засмучена, розгублена, пригнічена.

Самопочуття. Є одним з важливих показників оцінки фізичного стану, впливу фізичних вправ на організм. Погане самопочуття, як правило, буває при захворюваннях або при невідповідності функціональних можливостей організму рівню виконуваної фізичного навантаження. Самопочуття може бути хороше (відчуття сили та бадьорості, бажання займатися), задовільне (млявість, занепад сил), незадовільне (помітна слабкість, стомлення, головні болі, підвищення ЧСС і артеріального тиску в спокої і ін.).

Стомлення. Втома - це фізіологічний стан організму, що виявляється в зниженні працездатності в результаті проведеної роботи. Воно є засобом тренування і підвищення працездатності. В нормі стомлення має проходити через 2-3 години після занять. Якщо воно тримається довше, це говорить про неадекватність підібраною фізичного навантаження. З втомою слід боротися тоді, коли воно починає переходити в перевтома, тобто коли стомлення жевріє наступного ранку після тренування.

Сон. Найбільш ефективним засобом відновлення працездатності організму після занять фізичними вправами є сон. Сон має вирішальне значення для відновлення нервової системи. Сон глибокий, міцний, наступаючий відразу - викликає почуття бадьорості, прилив сил. При характеристиці сну відзначається тривалість і глибина сну, його порушення (важке засипання, неспокійний сон, безсоння, недосипання і т.д.).

Якщо людина довго не може заснути, то можна користуватися таким методом. Лежачи в ліжку, закривши очі, уявити вітряк, по якому тече вода. Входиш всередину цього млина і поточна вода тебе омиває. Це покращує швидке засинання.

Апетит. Чим більше людина рухається, займається фізичними вправами, тим краще він повинен харчуватися, так як потреба організму в енергетичних речовинах збільшується. Апетит, як відомо, нестійкий, він легко порушується при нездужання і хворобах, при перевтомі. При великий інтенсивному навантаженні апетит може різко знизитися. Є після занять не рекомендується, краще почекати 30-50 хвилин.

Працездатність. Оцінюється як підвищена, нормальна і знижена. При правильній організації навчально-тренувального процесу в динаміці працездатність повинна збільшуватися.

Переносимість навантажень. Є важливим показником, що оцінює адекватність фізичних навантажень функціональним можливостям що займається.

Наступний вид суб'єктивних показників самоконтролю - больові відчуття. До них відносяться болі в боці, що виникають найчастіше при виконанні фізичних вправ циклічного характеру. Також болі обумовлюються рядом причин: фізичними навантаженнями відразу після їди, неправильним диханням (занадто глибокі вдихи), поганим фізичним станом, перевантаженнями. Болі в правому підребер'ї пояснюються переповненням печінки кров'ю. При цьому печінка набухає і тисне на покриває її оболонку - капсулу. Розтягування капсули і дає хворобливі відчуття.

Болі в лівій частині живота - зазвичай наслідок переповнення кров'ю селезінки. При виникненні подібних болів на подоланої дистанції слід кілька разів глибоко і плавно зітхнути, на ходу зробити кілька рухів, що масажують в місці больового відчуття. Якщо болі не проходять, необхідно знизити інтенсивність виконання вправ і дати собі відпочинок.

Майже завжди у студентів, що почали активні заняття фізичними вправами, на наступний день виникають болі в м'язах. Явище це тимчасове, чисто фізіологічне. Полегшити його перебіг можна кількома способами: самомасаж больових місць, ванна, парна лазня.

Об'єктивним показником самоконтролю є вплив тренувального процесу на стан серцево - судинної системи та організму в цілому. Об'єктивним показником може служити і зміна частоти дихання: при зрості тренованості частота дихання в стані спокою стає рідше, а відновлення після фізичного навантаження відбувається порівняно швидко. Показником самоконтролю, що відображає стан серцево-судинної системи, є пульс - частота серцевих скорочень. Частота пульсу 40 уд. / Хв і менш є ознакою добре тренованого серця, або наслідком будь-якої патології.

Важливим показником, що характеризує функцію серцево-судинної системи, є рівень артеріального тиску. Швидке відновлення (протягом декількох хвилин) показників тиску говорять про підготовленості організму до фізичних навантажень.

Ведення щоденника самоконтролю. Результати самоконтролю рекомендується фіксувати в щоденнику самоконтролю, щоб була можливість їх періодично аналізувати самостійно або спільно з викладачем, тренером чи лікарем.

Щоденник самоконтролю допомагає займаються краще пізнати самого себе, привчає їх стежити за власним здоров'ям, дозволяє своєчасно помітити ступінь втоми від розумової роботи або фізичного тренування, стан перевтоми і захворювання, визначити, скільки часу потрібно для відпочинку і відновлення розумових і фізичних сил, якими засобами і методами при відновленні досягається найбільша ефективність.

Самоспостереження, що відображаються у щоденнику самоконтролю, можуть бути докладними і складатися з 15-20 показників і більше, але можуть бути і короткими - з 5-8 показників. Ці показники повинні бути найбільш інформативними з урахуванням виду спорту або форми занять. Наприклад, при веденні щоденника студентами-спортсменами, що займаються силовими видами спорту (важка атлетика, боротьба, бокс), разом з іншими показниками найбільша увага має бути звернута на контроль за масою тіла і розвитком сили. Представникам циклічних видів спорту (біг, лижні гонки, плавання та ін.) Необхідно ретельно контролювати частоту серцевих скорочень, артеріальний тиск, життєву ємність легенів, а також показники розвитку витривалості. Студентам, які займаються фізичними вправами за навчальною програмою самостійно в оздоровчих цілях.

Крім показників, зазначених в приблизною формі щоденника, необхідно періодично додатково відзначати результати спостереження за ростом, життєвої ємністю легких і фізичною підготовленістю не рідше одного разу на семестр. За вагою, окружністю грудної клітки, за розвитком сили та станом дихальної системи (проби Штанге і Генчі) - один раз на місяць.

МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ СТАНУ ЗДОРОВ`Я НАСЕЛЕННЯ

У відповідності до визначення експертів ВОЗ здоров`я – це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби та фізичних дефектів. У сучасній медицині, як правило, основна увага приділяється негативному компоненту здоров`я, тобто хворобі. Не визначається кількість здоров`я, а констатується факт його втрати, і здоров`я визначається, по суті, як відсутність хвороби. Зокрема, за тяжкістю можливі впливи на здоров`я розподіляються на катастрофічні (передчасна смерть, зменшення тривалості життя, виражене безсилля, інвалідизація, затримка розумового розвитку, вроджені каліцтва), тяжкі (дисфункція органів, нервової системи, дисфункція розвиту, дисфункції у поведінці) та несприятливі (похудіння, гіперплазія, гіпертрофія, атрофія, зміна активності ферментів, оборотна дисфункція органів та систем та ін.). Основними кількісними показниками здоров`я є рівень та гармонійність фізичного розвитку, функціональний стан організму та резервні можливості його основних систем, резистентність до різних несприятливих факторів, захворювання, дефект фізичного або психічного розвитку. У найбільшої частини популяції у результаті експозиції виникають приховані форми захворювання та донозологічні стани, що не виявляються за показниками смертності, звертання за медичною допомогою, госпіталізації. Лише цілеспрямоване та поглиблене медичне дослідження здатне оцінити справжній стан здоров`я у експонованій популяції. Гігієнічна діагностика робить акцент на виявлення перед хвороби (преморбідних станів.) Предмет дослідження гігієнічної донозологічної діагностики – це здоров`я, його величина. Гігієнічна донозологічна діагностика проводиться до звернення до лікаря і її мета – оцінка стану адаптаційних систем, раннє виявлення напруження або порушення адаптаційних механізмів, які в подальшому можуть призвести до хвороби. Методи діагностики преморбідних станів вельми різноманітні та включають у себе вивчення імунного статусу людини, стан регуляторних механізмів серцево-судинної системи, процесів вільно радикального та перекисного окиснення (стан антиоксидантних систем та перекисного окиснення ліпідів), стану ферментних систем, психодіагностичне тестування, використання біомаркерів. Преморбідні стани відмічаються у відносно великої кількості «практично здорових» людей: у 37,9% обстежених виявляється напруження механізмів адаптації, у 25,8% – незадовільна адаптація, а у 8,9% – зрив адаптації. У гігієнічній діагностиці обов`язкові порівняльні оцінки стану здоров`я. Багато з так званих екологічно обумовлених захворювань мають політологічну природу та складний багатосиндромний характер. Для доведення їх зв`язку з якістю навколишнього середовища необхідно встановити залежність ризику порушення стану здоров`я від експозиції та паралельно обстежити контрольні групи, що не мають чіткого контакту з фактором, що вивчається. Важлива роль у вивченні факторів навколишнього середовища на здоров`я населення належить епідеміологічним дослідженням. Епідеміологія навколишнього середовища (або екологічна епідеміологія) вивчає причини та фактори ризику розвитку захворювань та інших порушень здоров`я у населення, розподіл та динаміку захворювань у людській популяції у зв`язку з впливом факторів навколишнього середовища. Методи епідеміологічних досліджень. Основним типом епідеміологічних досліджень у гігієні навколишнього середовища є спостереження за частотою та поширеністю певних захворювань у різних групах населення. Експериментальні епідеміологічні дослідження, при проведенні яких дослідник може активно впливати на умови впливу фактора, що вивчається, за певних причин досить рідко застосовується у гігієні навколишнього середовища. Методи епідеміологічних досліджень розподіляються на описові та аналітичні. Аналітичні методи включають у себе такі екологічні дослідження: когортні (поздовжні) та поперечні, а також дослідження за схемою випадок – контроль. Екологічні (або кореляційні) дослідження проводяться на популяційних та великих групах людей, що підпали під вплив тих чи інших факторів навколишнього середовища. Прикладом екологічного дослідження може бути вивчення зв`язку між смертністю у містах та рівнями забруднення атмосферного повітря. Такі дослідження здатні виявити деякі взаємозв`язки між забрудненням навколишнього середовища та збільшенням смертності. Однак у екологічних дослідженнях неможливо оцінити розподіл експозицій серед населення (оцінка експозиції проводиться для всієї популяції, та , крім того, даний тип досліджень не враховує великої кількості змішуваних факторів, що характерні для великих та різнорідних популяцій. У зв`язку з цим екологічні дослідження здатні лише виявити існування проблеми та не можуть визначити причинно-наслідкові взаємовідносини захворювання та впливу факторів навколишнього середовища. При поздовжніх дослідженнях за групами населення, що вивчаються, спостерігають протягом певного часу, іноді досить довго. Поперечні (кроссекційні) дослідження відображають стан груп, що вивчаються, в певний момент, тому поперечні дослідження часто називають одномоментними. Поздовжні дослідження розподіляються на когортні (ретроспективні та проективні) та дослідження за схемою випадок – контроль. При плануванні досліджень за схемою випадок – контроль формується як мінімум 2 групи обстежуваних: особи, у яких є захворювання, що вивчається, («випадок»), та особи, у яких захворювання відсутнє («контроль»). Після цього у кожній з цих груп встановлюється кількість осіб, що підпадають або не підпадають під вплив досліджуваного фактора ризику. Безперечно, чим вища в досліджуваній групі («випадок») частка осіб з досліджуваним фактором, тим з більшою впевненістю можна сказати про причинну обумовленість даного захворювання. Таким чином, головним питанням, яке можна вирішити з використанням цього методу, є ймовірнісна причина захворювання (чому одні люди хворіють, а інші ні). Прикладом такого дослідження випадок-контроль може бути аналіз причин тяжкого токсичного шокового синдрому, що спостерігався у США у 1980 році у молодих жінок під час менструацій. Дослідники сформували групи «випадок» та «контроль». Жінки кожної групи були опитані з метою виявлення можливих факторів ризику токсичного шокового синдрому. Як показали результати опитування, жінки, у яких спостерігався шоковий синдром, у 8 разів частіше у порівнянні з контрольною групою використовували гігієнічні прокладки "Rely”. Після заборони продажу виробів цієї марки випадків шокового синдрому більше не спостерігалося. Когортні (поздовжні, динамічні) дослідження проводяться систематично, постійно та через відносно невеликі проміжки часу. Ці дослідження поділяються на ретроспективні та проективні. Ретроспективні дослідження спрямовані на пошук причини розвитку захворювання (від захворювання, що спостерігається в даний час, дослідник переходить до аналізу впливів, які відбувалися у минулому). Головною метою проективних досліджень є пошук ефекту (від впливу, який є, дослідник переходить до аналізу захворювань, що виникають). Таким чином, при ретроспективному дослідженні порівнюються між собою групи (когорти) із захворюванням, що вивчається, та група людей, у яких захворювання на момент дослідження відсутнє. У кожній з досліджуваних груп оцінюються попередні експозиції факторів, що аналізуються. У результаті проективного дослідження встановлюється кількість осіб із захворюванням, у яких у минулому була експозиція, що аналізується (А), або такого впливу не було (С). У групі без захворювання також підраховується кількість людей, що підпадали (В) або не підпадали (D) під вплив, що вивчається. На основі отриманих даних розраховується частота експозиції у осіб із захворюванням А/ (А + С) та у осіб без захворювання В/(В + D). При проведенні проективного дослідження формують групи людей, що підпадали та не підпадали під вплив, що аналізується. За цими двома групами встановлюється динамічний медичний контроль та аналізується кількість осіб, у яких виник (А) досліджуваний ефект, у групі з експозицією (А) та в групі без експозицій (С), а також кількість людей в цих групах, у яких ефект не виявлений (відповідно В та D). На основі результатів проективного дослідження розраховують частоту захворювання у групі з експозицією А/ (А + В) та частоту захворювання у групі без експозиції С/ (С + D). При поперечних дослідженнях фіксується стан (наявність захворювання та експозиції) досліджуваної популяції (міське населення, працівники певних виробництв, що звертаються за медичною допомогою, та ін.) у певний момент. Такі дослідження дозволяють відносно швидко виявити проблеми, що потребують більш глибокого вивчення. У деяких ситуаціях (наприклад, при аналізі захворювань, що рідко трапляються у загальній популяції) поперечні дослідження можуть суттєво допомогти при встановленні причинно-наслідкових зв`язків, але в більшості випадків ці дослідження недостатні для доведення зв`язку між порушеннями стану здоров`я та впливом факторів навколишнього середовища. Більше того, подібні дослідження дуже часто стають джерелом хибних висновків про причини розвитку тих чи інших захворювань, що обумовлено тяжкістю інтерпретації дійсних впливів факторів, наявністю змішаних або не врахованих у аналізі факторів. Крім того, поперечні дослідження не дозволяють отримувати кількісні характеристики ризику розвитку захворювання, а також встановлювати залежність експозиція – відповідь.