 |
|
Нюх собаки перевищує нюх людини приблизно в 800 тисяч раз, а спеціально натренованих собак і того більше.
Самостійна робота
(крім курсантів ФПМ)
1. Процесуальні аспекти використання запахових слідів
2. Засоби та методи консервації запаху.
3. Проблеми одорологічної експертизи.
Запах і його використання у боротьбі із злочинністю.
Одним із засобів розшуку злочинців і слідів їх злочинної діяльності є сліди запаху які залишає людина.
Живі організми та окремі речовини виділяють запах, який є мікроутвореннями, що виділяються та діють на орган нюху. Запахові молекули - речовини несуть повну інформацію про хімічний склад джерела запаху.
Людина давно звернула увагу і використовувала здатність окремих видів тварин до розпізнання запахів.
Пальма першості належить у цьому собакам
1. Вони вистежували здобич, за запахом ;
2. Знаходили господаря за запахом сліду ;
3. Пасли та охороняли стада.
Ще відзначав Л. Жерарден:
"Людина впізнає своїх друзів за рисами обличчя, а собака впізнає господаря за комплексом запахів ".
Нюх собаки перевищує нюх людини приблизно в 800 тисяч раз, а спеціально натренованих собак і того більше.
У подальшому собак почали використовувати для охорони кордонів та розшуку злочинців.
У 1896 р. у Німеччині, за ініціативою Г. Гросса була створена служба собак навчених, для несення патрульне - постової служби.
У 1908 р. у Петербурзі було засновано товариство заохочення застосування собак у поліції та охоронній службі.
У 1924 р. на Всеукраїнських зборах працівників міліції відзначалася роль служби розшукового собаководства у боротьбі зі злочинністю.
Застосування службове - розшукових собак для пошуку і виявлення злочинців, приносило успіх у розкритті багатьох тяжких злочинів, особливо тих які здійснювались в умовах неочевидності.
Однак з розвитком науково - технічного прогресу, збільшенням магістралей і транспорту робота собак на місцях події виявлялася все менш ефективною.
За денними МВС України, в середині 80-х років результативність роботи службове - розшукових собак на місцях події не перевищувала одного відсотка.
Постало завдання пошукових можливостей у використанні запаху людини в розкритті і розслідуванні злочинів.
Голландський вчений Цваар Дермакер розділив усі пахучі речовини на десять класів, вважаючи, що вони лежать в основі сприйняття конкретного запаху як складного утворення основних запахів:
1. Ефірний запах (запахи фруктових есенцій, воску, ефіру);
2. Бальзамічний (запахи квітів, ванілі);
3. Амбромускусний (запахи, які виділяють статеві органи);
4. Капріловий (запахи сиру, поту, сперми, сечі);
5. Перегорілий (запахи фенолу, бензолу, нафталіну, підсмаженої кави);
6. Огидний (запахи клопів, блекоти, наркотичних речовин);
7. Ароматний (запахи гіркого мигдалю, лимону);
8. Часниковий (запахи брому, смоли, йоду хлору);
9. Нудотний (запахи трупа, калу).
Усього налічується близько 50 чистих основних запахів, сполучення яких утворюють інші запахи.
У 1965 р. групою вчених було запропоновано метод консервації (забору) запаху для наступного (якщо собака з місця події не привела одразу до злочинця) встановлення джерел запаху за їх запаховими слідами, речами та предметами, які були з ними в контакті.
У 70-х р. цей метод отримав широке розповсюдження у Болгарії Угорщині та інших країнах.
Наприклад: У Болгарії з використанням банків запаху, вилучених із місця події, розкривалось до 30 % крадіжок.
У нашій країні банки запаху то створювались ініціативно в окремих МВ - РВВС, то зникали.
Іншими словами, у нас цей метод недооцінили.
Таким чином, криміналістична одорологія, це розділ криміналістики, який займається дослідженням фізичних та біологічних закономірностей механізму утворення слідів запаху і розробкою на цій підставі методів та засобів дослідження, збирання і використовування слідів запаху в кримінальному судочинстві.