Після надавлювання динамометром залежно від давності смерті (за М. П. Туровцем)

До пізніх змін у трупі відносяться ті, які різко змінюють його зовніш­ній вигляд, органи і тканини. Пізні трупні зміни розвиваються повільніше, ніж ранні, і зовні проявляються пізніше. Формування окремих видів пізніх трупних змін закінчується через місяці і навіть роки. В умовах розвитку пізніх трупних змін труп може піддаватися руйнуванню чи консервації.

До пізніх ознак смерті належать гниття, яке призводить у кінцевому підсумку до повного зникнення органічних субстанцій, а також муміфікація, жировіск (сапоніфікація), торфяне дублення, замерзання трупа та інші види природної консервації, які виникають при дії на труп певних умов.

Гниття — це складний мікробіологічний процес, який полягає в роз кладанні органічних субстанцій, перш за все білків органів і тканин організ­му, під дією різних мікроорганізмів. Серед гниттєвих бактерій розрізняють аероби і анаероби. Аероби спричиняють більш швидке гниття з меншим за­пахом, а анаероби викликають порівняно повільне гниття з великою кількіс­тю рідких речовин і зловонним запахом. У більшості випадків процес гниття відбувається за наявності обох видів бактерій.

При достатньому доступі повітря і переважанні аеробних бактерій процес розкладання білків називається тлінням. Процес тління проходить з більш повним окисленням. На противагу гниттю при обмеженому доступі повітря, тління супроводжується відносно невеликим утворенням зловонних газів.

При гнитті білкові сполуки розпадаються на амінокислоти і органічні кислоти, потім утворюються сірководень, метан, аміак, вуглекислий газ, метилмеркаптан, етилмеркаптан та інші речовини.

Гниттєве розкладання відбувається в три етапи: утворення газів, роз­м'якшення тканин і наступне повне їх розрідження.

Гниттєві процеси в трупі починаються відразу після настання смерті. Гниття, як правило, починається в товстому кишечнику і супроводжується утворенням гниттєвих газів. Як правило, до кінця другої — початку третьої доби після смерті на шкірі живота, в пахових ділянках внаслідок просочу­вання черевної стінки сірководнем з'являються гниттєві плями брудно-зеленого кольору.

Анатомічне сліпа і сигмовидна кишки безпосередньо прилягають до передньої стінки живота. Сірководень, який утворюється, проходить через стінку кишки, з'єднується з гемоглобіном крові судин черевної стінки, утво­рює сульфгемоглобін зеленуватого кольору. Ця сполука і фарбує передню черевну стінку в пахових ділянках. Пізніше від гемоглобіну відщеплюється залізо, яке з'єднується з сірководнем, утворюючи сірчисте залізо, також зеленуватого кольору, що посилює фарбування передньої черевної стінки. На третій-четвертий день, внаслідок зростаючого тиску гниттєвих газів у черевній порожнині, мікроорганізми поширюються по венозних судинах і викликають гниття крові, в результаті чого утворюється гниттєва венозна сітка буро-зеленого кольору, яку добре видно при зовнішньому огляді трупа.

Згодом брудно-зелене забарвлення з'являється між ребрами, в ділянці шиї, голови і на кінцівках. До кінця другого тижня зеленіє увесь труп, гази проникають під шкіру, утворюючи підшкірну трупну емфізему. Труп наби­рає гігантського атлетичного вигляду. Під верхнім шаром шкіри на четверту-.шосту добу після смерті утворюються гниттєві міхурі з сукровичною ріди­ною. Ці міхурі лопаються, шкіра звисає шматками, гниття розвивається да­лі. Бруднувато-кров'яниста рідина, яка утворилася при гнитті, просочує тканини і органи трупа, витікає з його природних отворів. У міру розвитку процесу гниття м'які тканини трупа поступово розплавляються, і від трупа залишається лише скелет, покритий брудною липкою масою. В останню чер­гу розпадаються хрящі, сполучний апарат, кістки ж можуть зберігатися ба­гато років.

Гниття залежить від багатьох умов зовнішнього середовища, причини смерті та деяких особливостей трупа. ^

Із зовнішніх умов найбільше значення має температура, доступ кисню і вологість. Висока температура навколишнього середовища призводить до швидкого розмноження мікробів у трупі та інтенсивного розвитку процесу гниття. При температурі 0-1 °С і +50-60 "С процес гниття різко уповільнює­ться, а на сухому повітрі може припинитися зовсім, і труп у цих випадках піддається природній муміфікації.

Для розвитку процесу гниття велике значення має середовище. Так, у воді він відбувається приблизно в два рази, а в землі — у вісім разів пові­льніше, ніж на повітрі. Уповільнення гниття в землі і воді пов'язане з неста­чею в них кисню і більш низькою температурою. У сухому пористому піща­ному грунті гниття проходить швидше, ніж у глинистій землі. Трупи, захо-ронені в труні і в одязі, гниють повільніше, ніж закопані безпосередньо в землю і без одягу.

Велике значення мають особливості самого трупа. Трупи дітей гниють швидше, ніж трупи дорослих; трупи гладких людей — швидше, ніж трупи худих людей.

Серед внутрішніх умов, які сприяють гниттю, перш за все слід назвати інфекційні хвороби, які супроводжуються тривалим агональним періодом. При смерті від виснажливих захворювань та захворювань, які пов'язані зі зневодненням організму (наприклад холера), при отруєнні алкоголем, ми­ш'яком, хініном, ціанідами, сулемою процес гниття затримується. Якщо пе­ред смертю людина вживала велику кількість протимікробних препаратів, особливо антибіотиків чи сульфаніламідних препаратів, то розвиток гниття може значно затримуватися.

Значним змінам при гнитті піддаються і внутрішні органи. Мозок стає дряблим, брудно-зеленого кольору, легко розповзається при натискуванні пальцем. У зв'язку з гниттєвою імбібіцією легені набувають брудно-сірого кольору, дещо ущільнюються, потім розм'якшуються; серце стає сірувато-червоним, в'ялим, воно ніби розпливається на столі; слизова оболонка шлун-

ка і кишечника робиться брудно-червоною, ослизлою. Поступово гниттю піддаються інші внутрішні органи, причому найдовше зберігаються невагітна матка, передміхурова залоза.

Динаміка розвитку гниттєвого розкладення трупа використовується для орієнтовного встановлення давності смерті.

Ніякий ступінь гниттєвого розкладання трупа не може бути перешко­дою для його судово-медичного дослідження. Навіть при різко вираженому розкладанні трупа можуть бути виявлені різні ушкодження, особливо на кістках, слід пострілу на шкірі, явища кардіосклерозу та інші, що має важ­ливе експертне діагностичне значення.

Муміфікація — висихання трупа. Настає вона при захороненні трупів у сухому піщаному грунті та в склепах, при перебуванні їх улітку на гори­щах, під залізними покрівлями та в інших схожих із цими умовах при до­статній вентиляції та наявності сухого, теплого повітря. При муміфікації труп висихає, його маса різко зменшується і складає 1/10 від первинної, Шкіра набуває вигляд щільного пергаменту бурувато-червоного кольору. Внутрішні органи також піддаються повному висиханню і являють собою сухі, безформні утворення. У ряді випадків, залежно від умов, муміфікації піддаються тільки частини трупа, частіше за все кінцівки, а також частини трупа при його розчленуванні.

Швидкість розвитку муміфікації залежить від маси тіла. Швидше під­даються муміфікації трупи дітей і виснажених осіб. Повна муміфікація трупа дорослої людини відбувається за 6—12 місяців, але за сприятливих умов вона може настати і швидше, навіть за 30-35 днів. Труп новонародженого може муміфікуватися за 3—4 тижні. Муміфіковані трупи можуть зберігатися десят­ки і сотні років.

Судово-медичне значення муміфікації полягає в тому, що хороша схоронність трупа дозволяє визначити його стать, зріст, вік, виявити індиві­дуальні анатомічні особливості, провести в деяких випадках його упізнання, а також визначити характер і походження на ньому ушкоджень — сліди странгуляційної борозни, ушкодження гострими предметами, із вогнепальної зброї та інші і таким чином установити причини смерті. Інколи можна вста­новити і раніше перенесені захворювання кісткової системи, групову специ­фічність білків тканин і органів, яка відповідає групі крові. Про давність настання смерті за муміфікацією трупа судити дуже важко, оскільки швидкість висихання залежить від поєднання багатьох факторів, які важко піддаються обліку.

Жировіск. До пізніх змін трупа належить також сапоніфікація (омилення) трупа, або стан, відомий під назвою жировіск. Жировіск утво­рюється при недостачі кисню і надлишку вологи, наприклад, при захоронен­ні трупів у вологий, глинистий грунт, а також при перебуванні їх у стоячій воді. Гниття через відсутність повітря в цих умовах зупиняється, жири трупа розщеплюються на гліцерин і жирні кислоти (олеїнову, пальмітинову, стеа­ринову). Гліцерин та олеїнова кислота як рідини вимиваються водою. Паль­мітинова та стеаринова кислоти, з'єднуючись із кальцієвими і магнієвими солями, які містяться у воді, підґрунті, утворюють тверді нерозчинні у воді мила. Тому процес утворення жировоску називають ще омиленням. Тіло в стані жировоску схоже на сірувато-білого кольору зернисту масу, яка нага-

дує суміш жиру з воском (звідси жировіск) із сальним блиском і характер­ним запахом прогірклого сиру. Жировіск залишає жирні плями на папері, добре ріжеться ножем і легко плавиться при нагріванні.

Перехід тканин і органів у жировіск стає помітним через три-п'ять ти­жнів. Труп дорослої людини, як правило, повністю переходить у стан жиро­воску не раніше, ніж через 10-12 місяців, новонародженого — через 5-6 місяців. Описані випадки повної чи часткової сапоніфікації за 3-4 місяці і навіть за 23 і 14 днів. При високій температурі води утворення жировоску проходить швидше.

Судово-медичне значення жировоску полягає в тому, що такі трупи чи їх частини зберігаються тривалий час, на них можуть виявлятися ушкоджен­ня, які свідчать про конкретну причину смерті, добре зберігаються прикме­ти, які дозволяють упізнати труп і т. ін.

За розвитком жировоску на трупах про давність смерті можна судити тільки орієнтовно, у зв'язку з відсутністю яких-небудь закономірностей у швидкості його утворення. При судово-хімічному дослідженні можна вияви­ти отрути, зокрема алкоголь.

Торф'яне дублення. Торф'яне дублення — це своєрідний стан трупа, який виникає тоді, коли труп попадає в торф'яні болота і грунти, які містять гумусові кислоти. Під впливом гумусових кислот і таніну шкіра трупа дуби­ться, стає щільною, темно-бурого кольору, внутрішні органи різко зменшую­ться в розмірах, мінеральні солі в кістках розчиняються і вимиваються із трупа, внаслідок чого кістки стають м'якими, легко ріжуться ножем, нага­дують за консистенцією хрящі.

Трупи, які перебувають у стані торфяного дублення, можуть зберіга­тися невизначено довгий час.

Торф'яне дублення фіксує ушкодження, які є на трупі, і дозволяє провести упізнання загиблого.

Природна консервація трупа може настати і за деяких інших умов, які сприяють припиненню процесу гниття на самому його початку. Нн приклад, при перебуванні трупа у воді з високою концентрацією солей, у нафті, дьогті, за низької температури навколишнього середовища та ін. У подібних випадках трупи можуть зберігатися тривалий час, що має важливе значення не тільки для слідства, але і дозволяє експерту встано­вити характер ушкоджень, причини смерті й орієнтовно визначити час її настання.

Вивчення ранніх і пізніх трупних змін має велике наукове і прак­тичне значення. Встановлення часу, який пройшов з моменту смерті лю­дини до дослідження її трупа, при урахуванні ряду конкретних умов (зовнішнього середовища, стану трупа) і слідчих даних може сприяти виявленню місця події та, певною мірою, осіб, причетних до скоєння злочину.

Комплексне дослідження ранніх і пізніх ознак смерті разом із лабора­торними методами дозволяє більш точно і конкретно встановлювати давність настання смерті, що підвищує якість судово-медичних експертиз і робить -^и [ їхні висновки більш ефективним засобом у розслідуванні таких, тяжких зло-¹¹ І чинів проти життя людини, як убивства.