Главная | Обратная связь

Предмет доказування.Його структура.

Кримінально­процесуальне доказування повинно бути цілеспрямованим, націленим на встановлення тільки тих обставин, про які необхідно мати правильне і повне уявлення для правильного застосування норм матеріального права і вирішення справи. Визначення таких обставин дозволяє збирати тільки такі докази, за допомогою яких можна виявити, доказати необхідні обставини, що їх іменують предметом доказування. Отже, предмет доказування​— це сукупність (або система) обставин (обставин та фактів), передбачених кримінально­процесуальним законодавством, які необхідно встановити (точніше — доказати) для правильного вирішення кримінальної справи. Саме такі обставини перелічені в ст. 91 КПК «Обставини, які підлягають доказуванню у крим провадженні»: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально­правового характеру. Крім обставин, зазначених у ст. 91 КПК, деякі автори включають у предмет доказування також причини та умови, які сприяли вчиненню злочину. Проти такої точки зору висловлені досить аргументовані заперечення. Дійсно, в усіх справах доказати, що певні обставини були причиною вчинення конкретного злочину або сприяли вчиненню злочину, практично неможливо. Адже доказати — це означає зібрати такі докази, на підставі яких можна буде зробити категоричний висновок, що саме конкретні обставини стали причиною вчинення розслідуваного злочину. В деяких справах можна буде дійти висновку, що якісь обставини сприяли вчиненню злочину, скажімо, погано організована охорона об'єкта сприяла вчиненню крадіжки. Але наполягати, що в кожній справі необхідно знайти, та ще й доказати причини вчинення злочину — нереально. Зауважимо, що і законодавець не включив такі обставини як причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, в предмет доказування, в 91 КПК. Аналіз змісту ст. 91 КПК дозволяє дійти висновку, що перелічені в цій статті обставини складають кінцеву мету доказування — це обставини, які необхідно з'ясувати для вирішення справи по суті. Але в процесі розслідування справи виникає необхідніть з'ясувати (доказати) деякі інші обставини. Якщо, наприклад, слідчий, що розслідує справу про вбивство, допитав свідка, який розповів, що бачив певну особу (підозрюваного), яка заходила до потерпілого приблизно в той час, коли було вчинено злочин, то слідчий повинен перевірити такі дані і доказати, що саме ця особа — підозрюваний (про якого давав показання свідок) знаходилася в оселі потерпілого під час вбивства. Така обставина — підозрюваний знаходився в домі потерпілого в день і час, коли відбулося вбивство — не є кінцевою метою доказування, але на певному етапі розслідування доказати таку обставину необхідно. У ході подальшого розслідування слідчий встановлює ще деякі обставини — те, що у підозрюваного були знайдені речі потерпілого, що він погрожував потерпілому і т.ін. Всі ці обставини слідчий повинен доказати, а потім він використовує їх для того, щоб обґрунтувати свій висновок про те, що саме підозрюваний вчинив вбивство потерпілого. Практично до цієї групи можна включити всі ті обставини, які встановлюються на підставі непрямих доказів. Такі обставини теж необхідно включити до предмета доказування. Вони складають окрему частину предмета доказування, яку називають проміжними або доказовими фактами. Крім того, під час доказування виникає досить часто необхідність перевірити достовірність наявних доказів, або відшукати додаткові докази. Так, скажімо, свідок, якого допитав слідчий, пояснив, що він чув, як підозрюваний погрожував потерпілому. У слідчого виникли сумніви щодо того, чи міг свідок, який знаходився на досить великій відстані від підозрюваного, чути його розмову з потерпілим. Для перевірки достовірності показань свідка слідчий провів відтворення обстановки та обставин події і доказав, що свідок міг (або, навпаки, не міг) чути таку розмову. Ці обставини також необхідно включати до предмета доказування, вони складають окрему групу — допоміжні факти. Таким чином, предмет доказування має складну структуру. Першу групу​складають обставини, котрі необхідно доказати для правильного вирішення кримінальної справи по суті, ці обставини перелічені в ст. 91 КПК і є кінцевою метою доказування. Друга група​— проміжні або доказові факти — це обставини, які необхідно доказати на певному етапі розслідування для того, щоб з їхньою допомогою можна було б дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які є кінцевою метою доказування (тобто обставин першої групи). Третя група​обставин — допоміжні факти — це обставини, за допомогою яких можна встановити достовірність наявних доказів, або відшукати додаткові докази. Визначити конкретний перелік проміжних та допоміжних фактів неможливо, він залежить від особливостей кожної справи. Оскільки предмет доказування включає всі факти та обставини, які необхідно доказати для правильного вирішення справи, немає ніяких принципових підстав для того, щоб не включати до нього проміжні (доказові) факти, а також допоміжні факти, саме ці три групи обставин необхідно доказати, а відсутність доказів відносно будь­якої з названих обставин може розглядатися як неповнота досудового або судового слідства. Обставини, які складають предмет доказування, сформульовані в законі в загальному вигляді і стосуються будь­яких злочинів. Зміст обставин буде різним: в справі про крадіжку, наприклад, доказати подію злочину — це встановити, що особа таємно заволоділа чужим майном, у справі про умисне вбивство необхідно доказати, що потерпілому було заподіяно ушкодження, від яких настала його смерть.

Поняття та види доказування у кримінальному провадженні. (Доказування, яке спрямоване на з»ясування фактичних обставин і як діяльність , що здійснюється з метою обґрунтувати власні позиції)

Кримінальне процесуальне доказування ­ це діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді і суду, а також інших учасників кримінального провадження, яка здійснюється у встановленій законом процесуальній формі і спрямована на збирання, перевірку та оцінку доказів з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню. В ч. 2 ст. 91 КПК України на законодавчому рівні визначено, що доказування у кримінальному провадженні – це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження Доказування є «серцевиною» кримінальної процесуальної діяльності, займає в ній основне місце. Воно відбувається у всіх стадіях кримінального провадження, починаючи з моменту прийняття слідчим, прокурором заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійного виявлення ними з будь­якого джерела обставин, що можуть свідчити про його вчинення. За своєю гносеологічною суттю доказування є різновидом пізнання дійсності. У кримінальному провадженні встановлюється подія кримінального правопорушення, винуватість або невинуватість певних осіб у його вчиненні тощо. Пізнання цих обставин, як правило, є ретроспективним. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд мають в якості об’єкта пізнання подію, що відбувалась в минулому. Доказування є не лише практичною, але й мисленнєво­логічною діяльністю слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, поєднує в собі емпіричне та раціональне начала. Доказування здійснюється визначеними кримінальним процесуальним законом суб’єктами доказування. Доказування – це така діяльність, яка відбувається лише у встановленій кримінальним процесуальним законом формі. Тобто, докази можуть бути зібрані та перевірені тільки тими способами, які передбачені КПК і гарантують отримання достовірної інформації. Коли ж буде встановлено, що докази були одержані, закріплені і перевірені без додержання форми слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, то це є підставою для визнання їх недопустимими доказами. На це вказав Пленум Верховного Суду України у п.19 постанови №9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Основною кінцевою метою будь­якого процесу пізнання ( у тому числі й процесу доказування) є отримання знань, максимально наближених до об’єктивної реальності. А тому, метою доказування у кримінальному провадженні є отримання достовірних знань щодо події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого. Види доказування. Поняття доказування в науковій літературі та у практиці вживається ще і в іншому значенні — як обґрунтування певного твердження, певної тези. Отже, можна вести мову про те, що поняття доказування має два значення. Доказування — це діяльність зі збирання, перевірки та оцінки доказів (про що вже йшося), яка спрямована на встановлення фактичних обставин справи, тобто на з'ясування того, що відбувалося в реальності, хто, який учинив злочин, за яких обставин. Це діяльність, що здійснюється, наприклад, слідчим, який допитує свідків, провадить огляд місця події та інші слідчі дії і одержує таким чином відомості про факти, які є доказами в кримінальній справі. На підставі доказів спочатку слідчий, прокурор, а потім і суд, перевіривши та оцінивши докази, дійдуть висновку про те, чи було вчинено злочин, який саме злочин, хто винен у вчиненні злочину та про інші обставини, знання яких дозволяє приймати необхідні процесуальні рішення — про притягнення певної особи як обвинуваченого, про направлення справи до суду, про вирішення справи по суті. Доказування в іншому значенні — це діяльність, яка спрямована на наведення аргументів для обґрунтування своєї думки, свого твердження, зокрема своєї пропозиції щодо вирішення справи, яка адресована суду. Така діяльність має місце, наприклад, у судових дебатах, коли прокурор пропонує визнати підсудного винним у вчиненні злочину, і аргументує свою позицію шляхом аналізу доказів, які бу J досліджені в судовому засіданні, викладає міркування щодо достовірності одних доказів і недостовірності інших, робить висновок про те, які обставини, на його думку, встановлені в справі, як необхідно кваліфікувати дії підсудного і яке обрати покарання. Захисник, у свою чергу, теж висловлює думку щодо тих обставин, які, на його думку встановлені, які докази відповідають дійсності, а які є недостовірна! ми, і таким чином аргументує свою пропозицію по суті справи — наприклад, визнати підсудного невинним, або винним у вчиненні менш тяжкого злочину і т. ін. Розмежування цих двох аспектів, двох видів доказування необхідне для правильного вирішення питання про роль окремих суб'єктів у процесі доказування, зокрема про покладання на них обов'язку доказування (як збирання, перевірки, оцінки доказів) тощо.