Главная | Обратная связь

Особливості архітектурних споруд доби Відродження

В добу Відродження будівлі театрів і декорації споруджувалися на основі архітектурних робіт Вітрувія (близько 15 р. до н.е.), відповідно до принципів римського театру (додаток 4). Драматурги слідували строгим класичним канонам. Зал для глядачів, як правило, нагадував за формою кінську підкову, перед ним знаходилося підвищення з авансценою, відділяється від основного простору аркою. Це і було прийнято за зразок театрального будинку для усього західного світу на наступні п'ять століть.

В епоху Відродження сталися радикальні зміни у принципах будівництва. Якщо середньовічна архітектура базувалася на уніфікованому церковно-схоластичному сві­тогляді й колективному досвіді майстрів, то в ренесансній на перший план виходить індивідуальна творчість архі­тектора і художника. Причому, відчутно активне звернення до естетичних засад та принципів античної архітектури.

У Венеції XV ст., яка була центром італійського Відро­дження, створюються великі архітектурні ансамблі, котрі вражають цілісністю художнього задуму та багатством ком­позиційних вирішень. У творчості Донато Браманте, Ан-тоніо да Сангало сягає свого апогею досконалість форм архітектурних деталей і образів. Палаци, вілли, громадські будівлі становлять цілком відмінні від середньовічних типи споруд, як-от: палаци Медічі-Ріккарді (архітектор Мікелоццо), капелла Пацці (додаток 5) (архітектор Брунеллескі) у Флоренції, церква Санта Марія делла Граціє в Мілані (додаток 6)(архітектор Брамонте) та ін.

В архітектурі італійського Пізнього Відродження спостерігається прагнення до безпосереднього наслідування форм і засобів античної культури, з'являються елементи бароко та маньєризму (від тапіега — манера) — образо­творчої течії, позначеної штучно ускладненою компози­цією, деформацією постатей. Прикладом чого можуть слу­жити Стара бібліотека Сан-Марко у Венеції (архітектор Сансовіно), внутрішнє подвір'я палаццо Пітті (архітектор Амманаті) у Віченці.

Відродження у Нідерландах та Німеччині ознаменова­не розквітом пізньої готики. Архітектурні ансамблі Антвер­пена, Гейдельберга зберегли свій готичний стиль, але струк­тура будівель видозмінилася відповідно до нових вимог міського життя, що призвело до виникнення місцевого архітектурного стилю, в якому класичний ордер відігравав лише декоративну роль. Це характерно для рагуші в Ант­верпені (архітектор Флоріс), палацу в Гейдельберзі (архі­тектор Сіксденірс). У такому ж архітектурному ключі спо­руджувалися не тільки ратуші, а й будинки цехів та гільдій. Специфічний місцевий стиль, орієнтований на античність та італійську архітектуру, формується і в інших країнах Західної та Східної Європи.

 

Висновки

1.ТЕАТР ВІДРОДЖЕННЯ - європейський театр в історичну епоху пізнього середньовіччя (16-17 ст.). Це був час формування нового соціального ладу, заміни феодальної суспільної формації на капіталістичну. Епоха Відродження ознаменувалася не тільки формуванням нового гуманістичного світогляду, але і багатьма великими відкриттями і винаходами, а також - бурхливим сплеском розвитку культури і практично всіх видів мистецтва. Твір театрального мистецтва - спектакль - створюється на основі драматичних або музично-сценічних творів відповідно до задуму режисера (в балеті - балетмейстера і диригента, в опері, опереті - режисера і диригента) і під його керівництвом спільними зусиллями акторів, а також художника здійснюється дана задумка

2.Практична діяльність архітекторів Відродження створювала нові архітектурні форми, адже вони жили в нову історичну епоху з новими суспільними умовами і життєвими вимогами. Пошуки гармонії архітектурних форм призводили до необхідності створення нового типу житлового будинку та ідеального храму.Саме тому споруди доби Відродження вражають своєю досконалістю та витонченістю форм.

Дуже цікаві роботи Браманте, якого сучасники вважали самим талановитим архітектором Високого Відродження, і Палладіо, що створили великі архітектурні ансамблі, відрізнялися цілісністю художнього задуму і різноманітністю композиційних рішень.

Будівлі театрів і декорації споруджувалися на основі архітектурних робіт Вітрувія (близько 15 р. до н.е.), відповідно до принципів римського театру. Драматурги слідували строгим класичним канонам. Зал для глядачів, як правило, нагадував за формою кінську підкову, перед ним знаходилося підвищення з авансценою, відділяється від основного простору аркою. Цебуло прийнято за зразок театрального будинку для усього західного світу на наступні п'ять століть.

Додатки

Додаток 1