 |
|
Вікова динамика частоти дихання у дітей
| Вік | Частота дихання в одну хвилину |
| Новонароджений | 60-40 |
| 1-6 міс. | 45-35 |
| 7-12 міс. | 40-35 |
| 2-6 років | 30-25 |
| 7-12 років | 23-18 |
| старше 12 | 20-16 |
Порушення фізіології дихання. Патологічне дихання - це об’єктивно конструйоване порушення фізіологічного дихання внаслідок нервово-рефлекторних і гуморальних впливів на дихальний центр.
Причинами появи патологічного дихання можуть бути:
1) порушення функцій дихального центру – склероз судин, спазм їх, емболії, тромбози, стискання пухлинами, а також деякі захворювання головного мозку (крововилив у мозок, пухлини мозку, менінгіт, набряк мозку);
2) патологічні рефлекторні імпульси до дихального центра, що йдуть аферентними нервами із усяких органів і тканин, але головним чином із легеневих закінчень гілок блукаючого нерва;
3) патологічні безпосередні впливи на дихальний центр циркулюючих у крові недоокислених продуктів кислого характеру, вуглекислого газу, а також продуктів, що з’являються у крові у зв’язку з інтоксикаціями, викликаними порушеннями обміну під час важких ураженнях печінки, нирок, цукровому діабеті, деяких видах отруєнь.
Патологічне дихання виражається у змінах частоти, глибини та ритму дихання. Збільшення або зменшення числа дихальних рухів, більш або менш тривала зупинка дихання можуть спостерігатися й у фізіологічних умовах. Оскільки дихальний центр зв’язаний із регуляцією кори головного мозку, то частота, глибина і ритм дихання можуть бути короткочасно довільно змінені.
Патологічним порушенням слід вважати деякі тривалі зміни частоти, глибини та ритму дихання, що викликані різними патологічними змінами в організмі.
Профілактика захворювань дихальної системи (ДС) в значній мірі визначається успішними протиепідемічними заходами щодо запобігання найбільш поширених інфекційних захворювань (грипу, кору, коклюшу та ін.), проведенням щеплень, заходів ізоляції людей, які захворіли, й обмеження контактів з ними.
Рішуча відмова від шкідливих звичок (паління, зловживання алкогольними напоями) надзвичайно важлива для збереження дихальної системи.
Істотну роль відіграє також гігієна приміщення. У погано провітреному приміщенні у повітрі зменшується концентрація кисню, збільшується вміст вуглекислоти й інших шкідливих речовин, а тривале перебування у сирому прохолодному приміщенні сприяє захворюванням верхніх дихальних шляхів. Оптимальний стан повітря у приміщенні (температура – 18-20 °С, вологість 60-80 %) досягається шляхом багаторазового провітрювання його, обігріву холодного повітря, зволоження у випадку надлишкової його сухості. Корисний сон із відкритою кватиркою або на свіжому повітрі.
Профілактика загострень хронічних запальних захворювань бронхів і легенів передбачає систематичні заняття дихальною гімнастикою. Важливо підвищувати опірність організму до інфекції. Систематичне загартовування організму та тренування – дієві засоби захисту від впливу несприятливих чинників. Загартовування повинно бути поступовим і тривалим. Існує великий комплекс заходів загартування: повітряні ванни, обтирання, купання тощо. Внаслідок їх впливу відбувається перебудова всіх органів та їх систем, особливо серцево-судинної, дихальної та нервової систем, що забезпечує стійкість організму до охолодних чинників.
Сприятливо впливають на кровообіг, на теплообмін, на вентиляцію легенів фізичні вправи. Лікувальній гімнастиці належить особливе значення у профілактиці саме застійних пневмоній.
Стійкість організму до інфекції підвищують введенням достатньої кількості вітамінів, особливо С, дефіцит якого найгостріше відчувається навесні. Особливу увагу потрібно приділити якості харчування. Дієта повинна бути багата на білки та містити вітаміни А, Д, С і групи В.
Дихальні шляхи новонародженого вкриті дуже ніжною слизовою оболонкою, яка містить велику кількість кровоносних судин. Внаслідок цього при інфекціях частіше вірусних, швидко розвивається набряк і виділяється велика кількість слизу. Набряк тканин, анатомічна вузькість дихальних ходів новонародженого, його трахеї (дихального горла) і бронхів сильно утруднює дихання. Легені розвинені слабо, дихання поверхове і в основному здійснюється за рахунок діафрагми м’яза, розміщеного на межі грудної і черевної порожнин. Внаслідок цієї особливості порушення дихання у новонароджених часто відбувається через скупчення газів у шлунку і кишечнику, запорах, тугому сповиванні, піднімаючих діафрагму вгору. Оскільки при поверхневому диханні маля не отримує достатню кількість кисню, воно дихає часто. Норма 40-60 вдихів-видихів за хвилину.
У новонародженої дитини частоти дихання до 3 місяців складає 40-45 вдихів-видихів за хвилину, в 4-6 місяців – 35-40, в 7-12 місяців – 30-35. у дітей до 1 року на 1 дихання повинно припадати 3 удари пульсу. У переддошкільному віці носові ходи і повітряності шляхи стають ширшими і довшими, однак трахея і бронхи ще порівняно вузькі, саме тому зберігається здатність різкого звуження їх просвіту і розладу дихання при бронхітах, трахеїтах, ГРЗ, грипі. Число дихань до 3 років складає 25-30 за хвилину. З 3 до 7 років завершується формування грудної клітки і органів дихання. Ребра приймають таке ж положення, як і у дорослих. Дихання стає більш глибоким і повільним – до 7 років досягає 23-25 за хвилину. У молодшому шкільному віці остаточно формується структура легеневої тканини, збільшується діаметр повітряносних шляхів (трахей, бронхів), і набрякання слизової оболонки при захворюваннях дихальної системи вже не складає суттєвої загрози. Частота дихання зменшується в 10 років до 20 за хвилину і молодшому шкільному віці становить 18-20 дихальних рухів за хвилину. Глибина дихання збільшується з віком завдяки подальшому розвитку легень.
Висновок: основні анатомо-фізіологічні особливості системи дихання дітей: вузькі повітряносні шляхи, збільшена кровонаповненість слизової оболонки дихальних шляхів, горизонтальне розміщення ребер, діафрагми, слабкість дихальних м’язів основні причини частих захворювань дихальних шляхів у дітей; частота дихання за хвилину до 30.
Словник термінів
Альвеоли (від лат. alveolus – міхурець) – мікроскопічні міхурці легенів, де відбувається газообмін між кров’ю та вдихуваним повітрям.
Артикуляція – процес утворення звуків мови, пов'язаний з активною діяльністю органів вимови.
Гайморові порожнини – пазухи верхньої щелепи.
Голос – звуки, що виникають в голосовому апараті людини внаслідок коливань голосових зв'язок і забезпечують спілкування людей.
Звук – фізичне явище, що виникає в результаті коливання пружного тіла.
Життєва місткість легень – максимальна кількість повітря, яку можна видихнути після найглибшого вдиху, показник фізичного розвитку людини.
Дихальний об’єм – кількість повітря, яке вдихається і видихається за 1 хвилину; у дорослого – 15-20 циклів за хвилину. У дорослої людини в спокої – 350-600см³
Резервний об’єм – кількість повітря, яку можна максимально видихнути після спокійного видиху. Він становить 1200-1500см³.
Хвилинний об’єм дихання – кількість повітря, яке людина вдихає й видихає за 1 хвилину.
Питання для самоперевірки
У чому полягає взаємозв’язок будови і функцій дихальних шляхів і легенів?
Охарактеризуйте дихальний цикл. Що таке частота дихання і від чого вона залежить? Як вона змінюється з віком?
Що таке глибина дихання і хвилинний об’єм?
Що таке життєва місткість легенів і від чого вона залежить?
Назвіть об’ємні показники дихання. Як вони залежать від віку, статі, тренування?
Виберіть правильні твердження:
1. Основна одиниця будови легенів – альвеоли.
2. Стінки трахеї не спадаються.
3. Після максимального видиху в легенях залишається залишкове повітря.
4. При пневмотораксі пошкоджується пристінна плевра.
5. Дихальні шляхи вкриті миготливим епітелієм.
6. Голосові зв’язки знаходяться в глотці.
7. Діафрагма не бере участі в диханні.
8. При видиху м’язи діафрагми розслаблюються.
9. Основа газообміну – дифузія.
10. В плевральній порожнині тиск дорівнює атмосферному.
11. Причина дифузії – різниця парціальних тисків газів.
12. В тканинах гази дифундують через тканинну рідину.
Література
1. Єрмолаєв Ю. А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. Для студ. педвузів. – М.: Высш. шк.,1985. – С.322-329.
2. Леонтьева Н.Н. Маринова К. В. Каплун Э. Г. Анатомия и физиология детского организма. – М.: «Просвещение», 1984. С.286с.
3. Петришина О.Л. Попова Є. П. Анатомія, фізіологія і гігієна дітей молодшого шкільного віку: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1982. – С.104-115.
4. Маруненко І. М., Неведомська Є. О., Бобрицька В. І. Анатомія і фізіологія з основами шкільної гігієни: Курс лекцій для студ. небіол. спец. пед. навч. закл. – К.: Професіонал, 2004. - 480 с.
5. Старушенко Л. І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч.посібник. – К. УСМП, 2001. – 256 с.
6. Хрипкова А. Г. Вікова фізіологія. – К.: «Вища школа», 1987. С. 210-222.