Главная | Обратная связь

Відносини Швейцарії та ЄС

Швейцарська конфедерація до середини XIX ст. вважалася однією з найбідніших європейських країн. Її населення складалося з багатьох народів різного етнічного, культурного, релігійного та мовного походження. Країна не мала у своєму розпорядженні якими-небудь істотними природними ресурсами і не мала навіть прямого виходу до морських торгових шляхах. Конфедерацію стрясали часті релігійні війни і боротьба за владу.

Але на початку XXI ст. Швейцарія вже була віднесена Світовим банком до групи найбагатших держав світу (її ВВП на душу населення склав 36.2 тис. дол). У спеціально підготовленому дослідженні Швейцарського східного інституту така метаморфоза пояснюється в основному впровадженням високоефективної суспільно-політичної системи керування. Вона заснована на дотриманні демократичних правил політичного протиборства, повазі прав людини та захисту національних меншин.

Однак у ці ж роки особливого значення набула проблема відносин Швейцарії та Європейського союзу. Почався складний процес обговорення умов приєднання цієї країни до європейської інтеграції, який триває вже не одне десятиліття. Але як зазначав відомий швейцарський громадський діяч Ш. Кука: «Сучасна Швейцарія - досить багата країна і може дозволити собі тривалий час дотримуватися принципів" вибіркової інтеграції ", яка дозволяє мінімізувати тиск Євросоюзу і забезпечує збереження своєї специфіки, тобто прибутковості певних секторів національної економіки. »

У Швейцарії виходять з того, що будівництво ЄС є нескінченним процесом, у якого немає і не може бути «остаточної мети». Ні сам Євросоюз, ні окремі вхідні в нього держави не повинні утворювати «монопольного центру влади». Їм відводиться роль вузлів складно структурованої суспільно-політичної системи безпеки.

Перші угоди між Швейцарією і Європейським союзом було підписано ще в 1972 році в рамках договору про входження в Європейський економічний простір ряду країн, що знаходилися в складі ЄАВТ.

У травні 2000 року був проведений референдум щодо доцільності укладення двосторонньої угоди з Євросоюзом по семи конкретним торговельно-економічним проблемам. Більшість населення (67,2%) схвалило цей крок. Проти виступили тільки два кантону (в Тічино побоювалися можливого посилення припливу іммігрантів з Італії, а в Швіц взагалі завжди проти будь-якого розширення зв'язків з сусідніми країнами).

19 травня 2004 були підписані такі угоди: «Про звільнення від митного оподаткування експорту в ЄС швейцарських перероблених сільгосппродуктів», «Про входження Швейцарії в Європейське екологічне агентство», «Про приєднання Швейцарії до системи європейського статистичного обліку (" Євростат ")», « Про приєднання Швейцарії до Європейської програмі розвитку в області мас-медіа »,« Про приєднання Швейцарії до європейської освітньої програми »,« Про звільнення живуть у Швейцарії вийшли на пенсію чиновників ЄС про подвійного оподаткування »,« Про приєднання Швейцарії до Шенгенської і Дублінської угод »,« Про оподаткування відсотків з розміщених у швейцарських банках європейських капіталів »,« Про приєднання Швейцарії до угоди про боротьбу з ухиленням від непрямих податків (ПДВ, акцизи тощо) ». Конфедерації вдалося-таки зберегти за собою право не надавати правову допомогу країнам-членам ЄС у справах, пов'язаних з ухиленням від прямих податків, в рамках приєднання до Шенгену / Дубліну. У 5 червня 2005 року на референдумі громадяни Швейцарії висловилися за вступ до Шенгенського простору.

З 12 грудня 2008 року Швейцарія офіційно вступила в Шенгенську безвізовий простір. 8 лютого 2009 громадяни Швейцарії схвалили на референдумі продовження угоди з Євросоюзом про вільний рух робочої сили, давши зелене світло і на те, щоб це право поширилося на громадян Румунії та Болгарії. Напередодні голосування ультраправі, які виступали проти, лякали співгромадян тим, що приплив у країну румун і болгар чреватий ростом безробіття та злочинності. Однак втрата привілеїв у торгівлі з ЄС і погіршення відносин, якими погрожував Брюссель, здалися швейцарцям страшніше.

Одним із проблемних аспектів відносин Швейцарії з Євросоюзом є питання таємниці банківських вкладів швейцарських банків. У сучасному світі навряд чи знайдеться яка-небудь інша країна, крім Швейцарії, в якій банки надавали б настільки істотний вплив не тільки на економічні, але й на суспільно-політичні процеси. Ця країна стала символом елітарної банківської системи і заслужено користується репутацією самого надійного фінансового сейфа в світі.

Крім високої надійності багатьох приваблює гарантована швейцарським законом таємниця банківських рахунків та імен їхніх власників.

У дійсності в банківській системі країни не існує анонімних рахунків (blind eyer), їх власники добре відомі керівництву банків. Діє також найсуворіша система постійної перевірки власників номерних рахунків.

І все ж останнім часом тиск світової спільноти і, особливо, Євросоюзу на Швейцарію зростає. Незважаючи на потужний тиск Євросоюзу, остаточно відмовлятися від принципу банківської таємниці Швейцарія не має наміру. Даний принцип, на думку глави Швейцарського національного банку X. Майера, є легітимним методом функціонування будь-якого фінансового об'єднання.

Швейцарія має намір надалі ретельно аналізувати всі можливі наслідки реалізації двосторонніх угод з ЄС і його членами.

У першу трійку актуальних проблем, по яких альпійська республіка не готова йти на якісь радикальні поступки, входять питання збереження банківської таємниці, незалежності швейцарського франка та непорушності принципу нейтралітету в зовнішній політиці.

В цілому, Швейцарія не готова вести справи в банківській сфері за «правилами Євросоюзу». Вважається, що країна була змушена вже піти на значні поступки, що істотно девальвує привабливість її національних банків. Такий розвиток подій особливо не влаштовує невеликі приватні (сімейні) банки, що складають основу фінансової системи країни.

В цілому, цей напрямок зовнішньої політики Швейцарії в новому столітті стало більш прагматичним. Швейцарія не є членом Євросоюзу і, очевидно, ще довго їм не стане. При цьому у неї є ряд незаперечних переваг перед ЄС, як-то: дипломатична компетенція Швейцарії, її надійність і репутація, завойована в сфері захисту прав людини. І Швейцарія достатньо успішно навчилася їх використовувати в нових реаліях.