Главная | Обратная связь

Образ князя у «Повісті временних літ»

Особлива увага в “Повісті...” приділяється обґрунтуванню законності й необхідності князівської влади. Автор подає схему колективного володіння Київською Руссю князівським родом Рюриковичів. Князь у повісті найчастіше постає чимось «великим» , незважаючи на весь можливий негатив автор висвітлює князів як «святих». Також час від часу можна простежити уподобання автора до одного князя , та «негатив» до інших . Хоч би який аспект життя та діяльності київського правителя ми розглядали, літопис подає нам образ неперевершеного воїна та володаря. На всіх наказах, що лунали з княжого столу в мирні часи й на полі битви під час численних війн, лежав відбиток масштабності та виваженості задумів, особистої мужності й тверезої оцінки ситуації. Всі ці чесноти видатного політичного стратега та природженого вождя гармонійно поєднувалися з особистісними рисами вдачі князя.

Намір Нестора відповісти на питання, хто перший почав княжити у Києві, і як виникла Руська земля міститься в першій хронологічній даті, від якої літописець розкладає події за роками. Похід князя Олега на Київ досить часто розглядається як стержнева подія в історії Київської Русі. Вважається, що проголосивши Київ стольним градом, матір'ю міст руських, тобто столицею усієї Давньоруської держави , Олег таким чином спричинився до об'єднання Русі в одну цільну державу з центром у Києві. „ Повість врем’яних літ" свідчить про те, що князювання Олега в Києві почалося зі створення міст - опорних пунктів центральної влади у племінних князівствах. Наполеглива діяльність князя Олега дала певні результати: в останні роки його правління владі князя підкорялися княжіння древлян, кривичів, уличів, сіверян, ільменських словен, а також неслов'янські племена. Влада київського князя там була ще досить слабкою, часом формальною, а системи управління та судочинства - примітивними. Однак, на той час, країна була економічно розвинутою: в цьому велику роль відігравала торговельна артерія - „ шлях із варяг у греки". Важливою заслугою Олега є те, що він зумів стабілізувати внутрішнє життя держави, спираючись на язичницьку - боярську верхівку.

Літопис дає характеристику Ольги „ як наймудрішої серед усіх людей". Походження Ольги неясне. Про неї склалося кілька переказів . За одною з них вона, будучи дочкою перевізника, перевозила через ріку Ігоря, який захопився її вродою та розумом, одружився з нею. За іншою легендою була вона дочкою боярина. Інші вважали її за дочку Псковського князя. Архимандрид Леонід висунув гіпотезу про болгарське походження Ольги . Вона об'їхала всю державу, закладала нові міста,села, погости і призначала в них правителів. Смерть Ігоря примусила уважно поставитися до справи оподаткування людності, спробою чого були Ольжині „ устави" та „ уроки". Вона здійснила глибоку внутрішню реформу економіки: впорядкувала фінансову систему, встановила більш суворий порядок збирання данини, визначила її обсяг, строки і певні місця збору. Данина з древлян поділялася на три частини: дві йшли на Київ, а третина - на Вишгород, місто Ольги. Саме в цьому видно ідею поділу між державним прибутком і власністю князя, що свідчить про високий рівень державницького розуміння людей Х століття. Вона обмежила свавілля князів та воєвод. Княгиня Ольга вела мирну зовнішню політику, що сприяло зміцненню держави. Всі ці реформи поклали початок існуванню Київської Русі як середньовічної держави з усіма її атрибутами. Підсумовуючи відомості про Ольгу, слід зазначити, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу.

Руський літописець Нестор у «Повісті врем’яних літ» дає вичерпну характеристику якостям, виписуючи своєрідний еталон, на який мали рівнятися всі правителі, що успадкували по Святославу золотий Київський стіл: «Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він збирати воїнів, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий. Ходячи як пардус, багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні котла не брав, ні м’яса не варив, але потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах. Такими ж і всі інші воїни його були. І посилав він до інших країн послів, кажучи: «Хочу на вас іти».

Твір також рясніє хвалебними характеристиками рівноапостольного Володимира: «чесний і славний між земних владик», «друже правді, розмислу вмістилище, милосердя гніздо», «розум вищий від розуму земних мудреців», прохачам подавав, голих одягав, спраглих і голодних насищав, болящим всяку потіху посилав, боржників викупляв, рабам свободу давав». «Похвалімо ж і ми… того, хто велике і дивне діло створив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, а сина славного Святослава, про мужність і хоробрість якого в літа його володарювання слух пройшов по багатьох сторонах, а звитяги його і могутність поминаються і пам’ятаються ще й нині. Не в худородній бо і невідомій землі володарював той, а в Руській, про яку відати і чути на всі чотири кінці землі» . Так , образ Володимира двоїстий, та переважає все ж тенденція до побудови за архетипом грішника, який покаявся, а мотив каяття поєднаний із розвитком рефлексії, усвідомленого вибору і т. ін. Київський князь, відповідно до цієї логіки побудови його образу, обирає християнство як державну релігію Русі цілком свідомо і хреститься під тиском обставин.

Подальше становлення авторитету правителів Київської держави продовжилося під час правління наступника Володимира - Ярослава Мудрого (1015-1054). Оцінка Ярослава може висновуватися із його діянь. Символом чого був цей князь? Судячи із прикметника «Мудрий», Князь Ярослав Володимирович відомий в історії як Ярослав Мудрий, і цей оціночний означник до його імені дали літописці: у запису під 1037 роком, де йдеться про розбудову Києва та спорудження Золотих воріт, храмів Софії та Благовіщення Богородиці, є вислів «сей же премудрый князь Ярославъ». Власне, оте визначення Мудрий і стало своєрідним символом діянь цього князя, котрий зумів утриматися при владі у Києві аж 35 років Ярослав постав зі сторінок «Повісті врем’яних літ» як поміркований державець, патріот, захисник християнства, книжник, дбайливий батько. І все ж йому бракує харизми, яку мав, наприклад, Володимир, про якого складено легенди і перекази, відображено у билинах. Навіть про Мстислава згадано у «Слові про Ігорів похід» (поєдинок з Редедею, якого він зарізав перед полками), а в самому літописі подаються його колоритний портрет і характеристика . Портрета Ярослава літописці не відтворили. В одному з епізодів, де відображено протистояння Святополка і Ярослава на берегах Дніпра (1016 рік), київські воїни докоряли новгородським: «Что придосте с хромьцемь симь?..», з чого можна судити про фізичну ваду князя. Так, він бунтар, його вчинок – відмова платити данину Києву – певним чином його характеризує. Проте Ярослав не раз зазнавав поразок, тікав до Новгорода, виявляв нерішучість, вів себе невпевнено. Можливо, саме такі його риси і вплинули на висновок : сама фігура Ярослава виступає досить слабо; індивідуальних прикмет його в нашій традиції ми не маємо майже зовсім. Очевидно, в його особі, в характері не було прикмет визначних, незвичайних, що могло б зворушити фантазію сучасників, відбитися в пам’яті суспільства і викликати перекази, легенди, анекдоти, наприклад як з Володимиром. Воно й зрозуміло, що зручний, обережний політик, любитель книжного читання і монашого життя – Ярослав і не мав чим заінтересувати суспільство .

Висновок

Отже «Повість врем’яних літ» зберегла нам багато місцевих легенд , також свідчить і про інші форми усної історичної пам'яті . Аналіз показує, що багато записів зроблені в ньому на підставі розповідей двох осіб: Вишати Остромирича і його сина Яня Вишатича. Легенди літописець використовує досить часто , скоріше через відсутність інших джерел . При використанні легенд , як джерела , слід бути дуже обережним через суб’єктивізм легенд . Легенди входять до усної народної творчості тому часто при переповіданні змінювали свій вміст . Також слід враховувати політизованість літопису та інші чинники .

Образ князя у «Повісті врем’яних літ» постає якимось «неперевершеним», «найкращим» . Хоч би який аспект життя та діяльності київського правителя ми розглядали, літопис подає нам образ неперевершеного воїна та володаря. На всіх наказах, що лунали з княжого столу в мирні часи й на полі битви під час численних війн, лежав відбиток масштабності та виваженості задумів, особистої мужності й тверезої оцінки ситуації. Всі ці чесноти видатного політичного стратега та природженого вождя гармонійно поєднувалися з особистісними рисами вдачі князя.