 |
|
Структура Запорізької Січі
ДІЯЛЬНІСТЬ ПЛАТНІРІВСЬКОГО КУРЕНЯ НА ТЕРИТОРІЇ БІЛОЗЕРЩИНИ
| Роботу виконала: Маліновська Аліна Леонідівна, учениця 9 класу Білозерської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. Б.Хмельницького. Науковий керівник: Кудлай Валерій Степанович, Кудлай Валерій Степанович, керівник гуртка КЗ «МАНум Білозерської райради Херсонської області». Науковий консультант: Водотика Сергій Григорович, доктор історичних наук, професор, професор кафедри теорії та методики викладання соціально-економічних дисциплін комунального вищого начального закладу «Херсонська академія неперервної освіти» Херсонської обласної ради. |
смт. Білозерка – 2015
ЗМІСТ
| ВСТУП …………………………………………………………………... | ||
| РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ | ||
| 1.1. | Організаційна структура Запорозької Січі……………………. | |
| 1.2. | Адміністративно-територіальна структура Запорозької Січі……………………………………………………………….. | |
| Висновки до розділу 1. …………………………………………………. РОЗДІЛ 2. ПЛАТНІРІВСЬКИЙ КУРІНЬ, ЯК ОДИН З СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ СІЧІ | ||
| 2.1. | Походження куренів Запорозької Січі….……..……………….. | |
| 2.2. | Походження Платнірівського куреня ………………………… | |
| Висновки до розділу 2. ………………………………………………….. | ||
| РОЗДІЛ 3. ІСТОРІЯ ПЛАТНІРІВСЬКОГО КУРЕНЯ 3.1. Історія Платнірівського куреня періоду Нової Січі....…………. 3.2 Діяльність Платнірівського куреня на території Білозерщини… Висновки до розділу 3. …………………………………………….…… | ||
| ВИСНОВКИ …………………………………………………………….. | ||
| СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………. | ||
| ДОДАТКИ ………………………………………………………………. |
ВСТУП
Запорізька Січ унікальне явище, яке не має прямих аналогів в світовій історії. Це і унікальна військова організація, і демократична республіка, і прикордонний форпост на шляху експансії іншої цивілізації, і особливе адміністративно-територіальне утворення. Попри свою унікальність та першість у багатьох галузях людської діяльності таких як військова справа, політика, економіка тощо, Запорізька Січ є маловивченим та мало досліджуваним явищем. А також мало популяризованим, як явище не тільки української, а на нашу думку й світової історії. Бо своїм існуванням і діяльністю суттєво вплинула на її хід, змінивши розстановку сил і розвиток подій у Європі, світовому центрі людської цивілізації.
Значущість проблеми:
Розглянуто організацію Запорізької Січі з точки зору як самобутної структури місцевого самоуправління з елементами федеративного регіону у складі держав – Речі Посполитої, Української козацької держави Б. Хмельницького та Російської імперії. Дослідження викликане необхідністю збільшення знань про Запорізьке козацтво, через його сучасне відродження на основі громадських організацій, зокрема Білозерської районної організації Херсонського коша Українського козацтва «Платнірівський курінь».
Проаналізовано історію виникнення куренів, досліджено походження Платнірівського куреня Запорозької Січі. Встановлено частину історичних подій за участю Платнірівського куреня. Відшукано реєстр козаків Платнірівського куреня та складено реєстр курінної старшини. Встановлено його зв’язок з Білозерським районом.
Актуальність теми:
Дослідження історії козацтва, зокрема маловивчених її сторінок на сьогодні в умовах піднесення національно-патріотичної свідомості є важливим елементом виховання громадянина України. Останнім часом у сучасній педагогічній науці приділяється велика увага формуванню особистості громадянина України шляхом використання краєзнавчого та наукового матеріалів. Тема спрямована на виконання завдань концепції національно-патріотичного виховання та Указа Президента України від 13 жовтня 2015 року № 580/2015 «Про стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки». [8]
Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина – патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних і культурних основ розвитку українського суспільства і держави і є однією з найактуальніших проблем сьогодення.
Мета дослідження: дослідити історію та походження Платнірівського куреня Запорізької Січі, встановити його історичних осіб, шляхом складання реєстру та з’ясувати його зв’язок з Білозерщиною.
Дослідження охоплює територію Земель Війська Запорозького Низового та Білозерського району Херсонської області, використано місцевий краєзнавчий матеріал.
Основною задачею наукового дослідження є встановити зв’язок Платнірівського куреня Запорозької Січі з Білозерщиною.
Завдання:
1. Ознайомитися з тематичною літературою про Запорозьке козацтво.
2. Опрацювати історичну джерельну базу документів з історії Запорозького козацтва.
3. Вивчити археологічні пам’ятки Запорозького козацтва на території Білозерського району.
4. Віднайти свідчення про козацькі часи на території Білозерського району.
Об’єкт дослідження: Платнірівський курінь Запорозької Січі.
Предмет дослідження: історична джерельна база документів з історії Запорозького козацтва, археологічні пам’ятки Запорозького козацтва на території Білозерського району, свідчення про козацькі часи на території Білозерського району, експозиції краєзнавчих музеїв.
Методи дослідження: історичний, соціологічний, статистичний, картографічний, описовий, зіставний, структурний, етимологічний, просторово-часове узагальнення даних.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в моделюванні кліматичної картини с. Правдиного Білозерського району Херсонської області; визначення динаміки показників, пояснення чинників їх формування та прогнозуванні клімату території району на найближчий час. До цього часу ніхто даним питанням не займався.
Практичне значення одержаних результатів полягає у патріотичному вихованні самодостатнього громадянина – патріота України, сприянню єднання українського народу, усвідомлення своєї історичної спадщини, зміцненню до любові українського суспільства і держави.
Сутність і стан вивчення проблеми, що розглядається:На сьогоднішній день проблема дослідження історії куренів є малодослідженою.
Структура Запорізької Січі
1.1. Організаційна структура Запорозької Січі
Поняття Запорізька Січ має декілька значень це і передовсім укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького, ним також позначають усю адміністративну територію цього війська ми ж розглянемо насамперед її як організаційну структуру Війська Запорозького Низового.
Проте Запорізьку Січ важко поділяти на окремі складові, щоб не втратити всіх її самобутніх рис.
Назва «Січ» походить від слова «сікти», тобто «рубати», і означала попервах укріплення з дерева й хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й інша назва – «Кіш». Слово це тюрського походження, зокрема у татар воно означало військову ставку, місцезнаходження вождя. Отже, з того часу, коли перші козаки почали створювати свої військові об’єднання, обирати ватажків, будувати укріплення-бази, вони стали вживати ці слова для означення столиці Війська Запорізького і його головного (генерального) уряду.
Оскільки організаційна структура Запорізької Січі склалася на основі побудови її як укріпленого містечка ми розглянемо її будову.
Майже завжди вона була розташована на ідеально укріплених самою природою місцях – на річкових островах, які навіть важко було знайти серед безлічі їм подібних у прибережній лісовій гущавині, у морі плавнів. Запорозька Січ була обведена ровом і високими валами з частоколом і зрубами, на які ставилися гармати. Між валами була широка площа, на краю якої стояли курені – казарми, де мешкали запорожці. Козацька залога на Січі, що звалася, як ми вже зазначали кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді її чисельність доходила до 10 тис.) озброєних козаків. На площі містилася церква, будинки старшини, школа, господарські та військові споруди. Січова церква Покрови Пресвятої Богородиці. Площа слугувала, насамперед, для проведення рад січового товариства.
У той час, коли майже в усіх країнах Європи панували монархи, у запорожців існувала республіканська форма правління. Кожен запорожець мав право голосу у загальній раді, якій належала повнота влади. Рада керувала всіма важливими питаннями життя Січі, її внутрішньою та зовнішньою політикою, вирішувала проблеми миру і війни, приймала й відправляла посольства, займалася судочинством.
Інколи ради проводилися і на репрезентативній основі. Зібрання козаків з їхньої власної ініціативи називалося чорною радою. Виконавча влада належала кошовому отаману. Його помічниками були суддя, осавул, писар, курінні отамани. Для організації військового походу серед старшини обирався гетьман, а з утворенням козацької держави гетьмана Богдана Хмельницького і поділом українських земель на Гетьманщину та власне Запорізьку Січ, як територіальну одиницю, наказний, тобто похідний отаман.
Звичайно ради проходили на січовому майдані, але під час воєн та походів вони могли відбуватися у будь-якому місці, де збирався кіш. Так, Боплан згадував, що у Романкові на великому пагорбі «інколи збираються козаки, щоб провести свою раду і зібрати військо».
Загальна (військова) рада відбувалася на Січі звичайно двічі-тричі на рік (1 січня, 1 жовтня та на другий-третій день після Великодня). Крім того, кожен козак міг зажадати скликання ради у будь-який день з будь-якого приводу. На радах, звичайно, обирали запорізьку адміністрацію – старшину, тобто гетьмана або кошового отамана , суддю, писаря, осавула, а також менших достойників – довбиша, пушкаря та інших. Паланки на своїх радах обирали полковників, а курені – курінних отаманів. Рада й вибори старшини проходили за складною церемонією, яка формувалася століттями. У стислому викладі вона виглядає таким чином. У визначений день після служби у церкві та обіду запорожці виходили з усіх куренів на майдан. У цей час лунав постріл з гармати, а довбиш, що стояв на майдані, починав бити в литаври. Генеральна старшина, а також курінні отамани з клейнодами – символами влади, але без шапок виходили на майдан за простими козаками. Після складних церемоній відбувалися вибори або перевибори старшини, причому вони нерідко супроводжувалися суперечками та сутичками. Першим обирали кошового отамана, а потім – всю іншу старшину. За звичаєм обраний кошовий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише за третім разом взяти її до рук. Щоб він не забував свого місця і не зневажав рядових козаків і взагалі козацтво, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. Кошовий же повинен у цей час дякувати за ласку й довір'я товариства і вклонятися на чотири сторони. Зате й козаки присягають бути слухняними вождю і виявляють йому всіляку повагу після виборів. Так, коли кошовий говорив, його вислуховували мовчки й підкорялися його рішенням, що стосувалися життя й смерті кожного козака, особливо під час воєнних дій.
Таким чином ми бачимо, що вся Січ разом з куренями, паланками, перевозами, торгівлею та прикордонною службою була військово-адміністративним об’єднанням, своєрідною козацькою республікою, яка за характером була прообразом сучасного місцевого самоврядування. Для цього вона мала свій представницький орган – загальну військову раду; виконавчий орган – раду генеральної старшини на чолі з кошовим отаманом, які обиралися загальною радою. Підтвердженням цієї тези може слугувати той факт, що козацька організація виникла не «згори» як більшість державних структур, тобто не була побудована знатною верхівкою суспільства, а виникла «знизу» тобто пішла від народної самоорганізації. Крім того в подальшому під час національно-визвольних змагань українського народу проти національно-соціального гніту Речі Посполитої, коли етнічні українські землі звільнялася повстанцями від колоніальної урядової адміністрації, то населення на цих територіях відразу переймало козацьке управління, або як зазначається у літописних джерелах того часу «покозачувалося».
1.2. Адміністративно-територіальна структура Запорозької Січі.
Якщо Січ була своєрідним органом місцевого самоврядування з представницьким органом радою та вибраним нею виконавчим органом – кошовою старшиною на чолі з кошовим отаманом зі столицею в укріпленій будівлі Січі, то її підвідомча територія поділялася на менші адміністративно-територіальні одиниці курені та паланки. Від початку свого існування Запорізька Січ поділялася на курені, які у XVI-XVIII століттях були основною адміністративно-господарською та військово-організаційною одиницею Запорозької Січі.
На думку А. Скальковського, Д. Яворницького і інших науковців, «Як військо, запорозька громада поділялась на 38 курені. Коли й ким було встановлено такий поділ, сказати неможливо через відсутність про це документальних відомостей: є лише вказівка польського історика Мацієвського, що Військо Запорозьке поділялося на „курені, селища й околиці“ за гетьмана Остафія Ружинського, тобто в першій половині XVI ст. (1514–1534 рр.)… всі вони мали різні назви, переважно взяті від своїх отаманів-засновників або від міст-метрополій, звідки вийшли перші запорожці, або від назви більшості козаків, які вперше склали курінь. Назви цих куренів дійшли до нашого часу в синодику 1714 р…» далі йде перелік назв усіх куренів.[ Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. Том І. — Л., 1990. с. 126]
Про походження назви «курінь» Д. Яворницький пропонує таку версію:
«Назву „курінь“ козацькому житлові дали від слова „курити“, тобто диміти, у своїй основі воно має однакове значення з тмутараканським „курями“… й великоруським словом „курная изба“… але в Січі, в усякому разі в Новій, курені вже не були курними житлами, хоча раз засвоєна назва залишилася за ними й тоді, коли втратила своє первісне значення. ...У запорозьких козаків слово „курінь“ вживалося у подвійному значенні: у значенні житла і в значенні сотні, полку, самостійної частини війська, „завжди мобілізованої, поставленої на воєнну ногу“.
Науковці протягом останніх сторіч робили спроби реконструювати перебіг історичних подій у нижньому Подніпров'ї і встановити час виникнення куренів. Але жодному зробити це не вдалось. Зрештою порозумілись на тому, що курені виникли у XVI на початку XVII століть.[2] Одні із ранішніх згадок про існування запорозьких куренів датуються 1530 роком.[4] Окремо досліджувалось і походження самої назви. На відміну від наданої вище версії Д. Яворницького професор М. Слабченко запропонував свою:
В даному разі можна-б визнати за основу татарське слово „кура“ – поруч, по сусідству. Тоді термін курінь значило-б дільницю, що припала за жеребом на користування, поруч такої самої іншої. Таке пояснення цілком відповідає практиці Запорожжя. Позичене від татар слово згодом змінилося, послов'янилося і вже, як питоме, своє увійшло в оборот Запорізької держави. Запозичення татарських слів (і не тільки слів) на Січі було явище звичайне. Курені мали велике значення для напівкочового населення української частини Великого Степу зі стародавніх часів і ймовірно їх історія прослідковується ще з часів половців і печенігів, а можливо і скіфів. Це можна пояснити тим, що кліматичні особливості українських степів на відміну від степів східної частини Великого Степу роблять необхідною зимівку людей і худоби.
Тому не дивно, що у військах людності цієї частини Степу вже в старі часи знаходимо поділ на окремі підрозділи – курені. Цей поділ потім стає одною з основ адміністративно-земельного устрою Запорізької Січі, де так само як і в старі часи курінь це одночасно і хата для проживання козаків на Січі і підрозділ, який закріплений за даною хатою.
Порівнюючи цю версію, з вище наведеною версією про «курну избу» неможливо не визнати її переваги, які ґрунтуються на життєвому досвіді нашої української дійсності.
Далі М. Слабченко зазначає: Курінь, насправді був не тільки військова одиниця, він не розривав з своїм колишнім добувальним промислом, був господарча одиниця і правна організація, що зберегла в Січі свою автономію.
Більшість козаків лише числилися у Січі по куренях, але перебувала в них одна десята всього війська, інші ж, а особливо влітку, то по рибу, то за кіньми, то на дикого степового звіра, то в роз'їздах, то в бекетах, то у Великому Лузі, то на „оселях“ – скрізь розсипані були мов бджоли на запашних квітах…»
Кожний курінь мав свої місця для промислів на території земель Війська Запорозького, які переділялися щороку на загальних радах січового товариства шляхом жеребкування. Оскільки місця для полювання та рибальства були різні за природними багатствами козаки у такий спосіб урівноважували свої можливості отримати багаті угіддя.
Отже землі Війська Запорозького, як і саме військо організаційно, поділялися на менші адміністративно-територіальні одиниці – курені, які у ранні періоди існування Січі, так звану «героїчну добу» – постійних військових походів не мали постійного закріплення за певним куренем. Це пояснювалося способом ведення господарства, яке спочатку було у вигляді промислів: полювання, рибальства та інших і носило неосідлий, кочовий характер. Такий спосіб ведення господарства, також, був зумовлений постійною небезпекою від ординців та турків, які постійно претендували на ці землі.
Таким чином майже вся наявна кількість товариства у мирний час постійно перебувала за межами Січі. З цього випливає безперечний висновок: за межами Січі необхідно було мати розгалужену, як зараз кажуть, інфраструктуру, а в першу чергу житло та господарські будівлі. Попервах, у вказані часи ці будівлі мали тимчасовий характер з названих причин. До типів таких тимчасових споруд, крім вже названого куреня належали також бурдеї, або бурдюги та зимівники.
Бурдюг це землянка, яка являла собою викопану яму, стіни її були укріплені плетеним хмизом, який піднімався над поверхнею землі і навколо був обгорнутий землею. Всю цю конструкцію увінчував дах. Нерідко бурдюг являв собою печеру у глинищі з одного боку пагорба, яка складалася з одного або двох приміщень. Зверху робився отвір-димохід. Зимівником називалися у запорожців хутірці, що складалися з двох-трьох хат для людей і різних господарських будівель (комори, клуні, стайні, хліви, курники, льохи, омшаники, тобто зимові приміщення для бджіл, згодом кузня, млин тощо).
Ці поселення засновувалися у найзручніших місцях, що відповідали двом правилам: безпеки від раптових нападів та близькості до об’єктів промислу, а саме над берегами рік і річечок, на островах, у ярах, балках чи байраках.
Адміністративний центр земель куреня, у вказаний час, знаходився на січі у курінній будівлі. Звідси здійснювалося управління усією діяльністю куреня на підвідомчій території.
Управління куреня копіювало в зменшеній формі управління Січчю і першого січня спочатку всякий курінь обирав собі на весь рік курінного отамана й кухаря, а після того всі курені разом обирали кошового отамана та інших урядових осіб.
Збільшення населення на Запоріжжі й ускладнення, у зв'язку з цим, функцій управління та суду зумовило виникнення паланок.
Паланка в буквальному перекладі з турецької мови означає невелику фортецю; у переносному розумінні слова у запорожців ним позначалося центральне управління певної частини території, саме управління, а найчастіше керівництво, або, кажучи нашою мовою, район запорізьких вольностей. Центром кожної паланки була садиба з різними будівлями, обгороджена навколо палісадом. Коли земля запорізьких козаків уперше була розділена на паланки, не можна визначити через брак даних.
Відомий історик А. Скальковський стверджував у середині XIX сторіччя, що до 1656 року Запорожжя вже ділилося на 5 паланок, серед яких була й Кодацька є, щоправда, припущення, Д. Яворницького начебто цей поділ було запроваджено 1734 року, після повернення запорожців з-під влади кримського хана в Росію, але чи ж справді так, стверджувати не можна. До 1768 року всіх паланок у Запоріжжі було п'ять — Бугогардівська, Перевізька, або ж Інгульська, Кодацька, Самарська й Кальміуська; з 1768 року додалося ще дві — Орільська й Протовчанська, а згодом третя, Прогноївська, зрештою, початок останній було покладено ще 1735 року, коли у «Прогноях, тобто біля солоних озер, на Кінбурнському півострові, було засновано шостий пост для захисту людей із Запоріжжя й України, котрі приходили туди по сіль або для рибальства на лиман».
На жаль, жодна з паланочних фортець не збереглась, але земляні вали однієї з них ще видно у Глодах — районі міста Самарь (нині Новомосковськ).
Виходячи з наведеного можна припустити, що планки виникли зі стабілізацією життя на Запоріжжі, зменшенням татарських набігів і відповідно переходом до більш осілого способу життя, збільшенням населення та відповідно поселень. Ці процеси стали можливими на початку ХVIII століття після посилення Московії і перетворення її на Російську імперію та послаблення Кримського ханства та Отаманської порти. На запорозьких землях зимівники почали розростатися, перетвоюючись на хутори, села й містечка. Населення земель стало більш осілим і менша частина вела напівкочовий, уходницький спосіб життя, що був притаманний першим козакам. Змінився також склад населення крім неодружених суворих січовиків, які жили переважно в Січі, збільшився склад так званих «гніздюків» або «сиднів», одружених хазяїнів, які жили поза Січчю в своїх хуторах займаючись господарством і відповідно збільшилася кількість жінок та найманих робітників. Тому виникла нагальна потреба управління цими поселеннями безпосередньо на місці. Цю функцію взяли на себе паланкові центри – фортеці, в яких для керування паланкою щорічно радою обирався полковник, а також осавул, писар, хорунжий, підосавул та підписар («три пани і три підпанки», - говорили козаки), яких називали паланковою або полковою старшиною. Ці фортеці здійснювали, також, функцію військового захисту своєї адміністративної одиниці і охорони громадського порядку.
На землях паланки здійснювали свою діяльність від трьох до чотирьох куренів. Це пояснювалося також тим, що паланка мала ще й значення як військовий підрозділ – полк. Так, коли Військо Запорозьке виступало у похід суходолом, то поділялося воно не на курені, а на полки (паланки) так, що полк складався з козаків трьох і чотирьох куренів.
Таким чином землі Війська Запорозького адміністративно-територіально поділялися для здійснення господарської діяльності між куренями у ранній період з часу утворення Січі у другій половині XVI – до початку XVIII століття. Причому землі не закріплювалися за куренями на постійній основі, а кожен рік змінювалися за результатами жеребкування. Також вони не мали адміністративних центрів на своїй території, які знаходилися на Січі. Ці обставини пояснюються нестабільним життям на Запорізьких землях, зумовлених постійними татарськими нападами. Таким чином ця структура найкращими чином підходила для напівкочової уходницької діяльності козаків (полювання, рибальства, бортництва).
Зі змінами у суспільно-політичному житті, які сталися на початку ХVІІІ століття змінилася і адміністративно-територіальна структура Запорожжя. До курінної системи управління землями додалася паланкова структура, яка була накладена на вже існуючу і органічно з нею поєднана. Паланки це були постійно діючі округи, з адміністративними центрами на своїй території, які здійснювали військово-цивільне управління підвідомчої території. Зміни форм територіального устрою було обумовлено такими об’єктивними чинниками, як стабілізація життя на Запоріжжі і як наслідок збільшення населення та відповідно розвиток більш осідлих видів діяльності (хліборобства, городництва, присадибного скотарства, ремесел).
Висновки до розділу 1
Січ разом з куренями, паланками, перевозами, торгівлею та прикордонною службою була військово-адміністративним об’єднанням, своєрідною козацькою республікою, яка за характером була прообразом сучасного місцевого самоврядування. Козацька організація виникла не «згори» як більшість державних структур, тобто не була побудована знатною верхівкою суспільства, а виникла «знизу» тобто пішла від народної самоорганізації. Під час національно-визвольних змагань українського народу проти національно-соціального гніту Речі Посполитої, коли етнічні українські землі звільнялася повстанцями від колоніальної урядової адміністрації, то населення на цих територіях відразу переймало козацьке управління, або як зазначається у літописних джерелах того часу «покозачувалося».
Землі Війська Запорозького адміністративно-територіально поділялися для здійснення господарської діяльності між куренями у ранній період з часу утворення Січі у другій половині XVI – до початку XVIII століття. Причому землі не закріплювалися за куренями на постійній основі, а кожен рік змінювалися за результатами жеребкування. Також вони не мали адміністративних центрів на своїй території, які знаходилися на Січі. На початку ХVІІІ століття адміністративно-територіальна структура Запорожжя змінилася. До курінної системи управління землями додалася паланкова структура, яка була накладена на вже існуючу і органічно з нею поєднана. Паланки це були постійно діючі округи, з адміністративними центрами на своїй території, які здійснювали військово-цивільне управління підвідомчої території.