Причини Першої світової війни
В цілому, це були просто територіальні претензії та зазіхання. Безпосереднім приводом для війни стало вбивство 28 червня1914 року в Сараєвіавстрійського герцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом.
Велика Британія
-Не могла пробачити Німеччині підтримку бурів в англо-бурській війні 1899—1902 рр.
-Не мала наміру відчужено спостерігати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і Південно-західну Африку.
-Вела проти Німеччини неоголошену економічну і торгову війну.
-Вела активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німеччини.
-Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав.
Франція
-Прагнула узяти реванш за поразку, нанесену їй Німеччиною у франко-пруській війні 1870 року.
-Мала намір повернути ЕльзасіЛотарингію, відокремлені від Франції в 1871 році.
-Зазнавала збитки на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами.
Російська імперія
-Претендувала на вільний прохід свого флоту вСередземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді в свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли.
-Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку Німеччини акт. При цьому, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російський-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні.
-Протидіяла австрійському і німецькому проникненню на Балкани.
-Наполягала на винятковому праві протекторату над всіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійсько і антитурецько настроєних сербів і болгар.
Німеччина
-Як нова динамічна імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті.
-Включившись в боротьбу за колонії тільки після 1871 року, претендувала на рівні права в колоніальних володіннях Англії, Франції, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків.
-Кваліфікувала Антанту як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німеччини.
Австро-Угорщина
-Будучи багатонаціональною імперією, унаслідок міжнаціонального протистояння країна була постійним вогнищем нестабільності в Європі.
-Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину.
-Протидіяла Росії, що узяла на себе роль захисника всіх слов'ян на Балканах, і Сербії, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.
Італія
-Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо)
-Приєднання Тіроля;
-Повернення Савої та Ніци, що входили до Франції;
-Загарбання Туніса та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).
105. Колоніалі́зм — підкорення народів і держав могутнішими державами з наступним поширенням на них дії свого суверенітету. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією). Це виявляється в :
1. політичному пануванні метрополії, і відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;
2. різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії і колонії;
3. обмеження населення колонії в правах.
Колоніалізм супроводжується економічною експлуатацією, руйнуванням культури корінного населення, нівелюванням етнокультурних і релігійний особливостей, нав'язуванням офіційної метрополітальної культури, формуванням ідеології, що виправдує панування (расизм, месіанство т.п.), що поширює імперські міфи і стереотипи.
Панування метрополії може бути встановлене насильно (колоніальні війни), чи шляхом відповідного договору.
Колоніально залежна держава (протекторат) може зберігати частину інституцій і власний правопорядок у межах обмежених повноважень, головним чином у внутрішній політиці; влада в колонії може здійснюватися колоніальною адміністрацією із залученням представників місцевої еліти.
106. Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 р., став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором Німеччина повертала Франції Ельзалс-Лотарінгію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов’язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.
Таким чином економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи.
ПЛАН ДАУЕСА ТА ЙОГО НАСЛІДКИ
Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г.Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.
Основна мета плану – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину, План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім – по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.
107.Чи позначилася участь царської Росії у 1 св.війні на госп.Укр
| Україна в планах воюючих держав.Участь у війні відповідала інтересам панівних класів Росії, їх політичним партіям. Війна руйнувала економіку України. Вже в перші місяці військових дій на Україні було закрито понад 400 промислових підприємств, а протягом 1915—1917 рр. — понад 1400. Обсяг промислового виробництва скоротився на ЗО—75%, розвалювався транспорт. Зростали ціни. Не вистачало продовольчих продуктів, знизилася продуктивність праці. Державні витрати перевищували прибутки в 1914 р. — на 39%, у 1915 р. — на 74%, у 1916 р. — на76%.У с/г скоротилися посівні площі, знижувалася товарність селянського господарства, не вистачало людей.Війна принесла величезні збитки. Борги Росії збільшилися в два рази. Все це викликало невдоволення мас. В Україні протягом першого року війни відбулося понад 100 страйків, в яких брало участь до 13 тис. осіб. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. Керівництво ними на крупних заводах здійснювали підпільні соціалістичні організації. У 1916 р. на підприємствах України відбулося 218 страйків, в яких брало участь понад 193 тис. робітників (1/6 страйкарів Росії).Отже, в період з 1900 р. по лютий 1917 р. в економічному, соціальному і політичному розвитку України відбулися докорінні зміни. Перехід промислового капіталізму в імперіалізм загострив боротьбу проти феодальних пережитків, яка привела до революції 1905—1907 pp. Революційний рух в Україні тісно був переплетений з національно-визвольним. Хоча революція зазнала поразки, причини, які призвели до неї, продовжували існувати і в наступні роки, набувши особливого загострення під час Першої світової війн;!." У державі склалася революційна ситуація. Лютнева буржуазно-демократична революція повалила самодержавство.
Найбільш сприятливі умови для розвитку господарства після завершення світової війни мали США. Сюди перемістилися центри фінансового життя, промислового і сільськогосподарського виробництва. В 1920 роках країна виплавляла 60% світового виробництва чавуну і сталі, видобувала 66,8% нафти. Незважаючи на те, що економічна криза 1921 р. дещо пригальмувала розвиток економіки, протягом 20-х р. нарощуються темпи виробництва. Така ситуація була зумовлена великими поставками американських товарів в Європу, яка інтенсивно відбудовувала зруйноване війною господарство.
Високими темпами розвивалися нові галузі виробництва: автомобільна, літакобудівна, хімічна, електротехнічна, виробництво танків. Великих успіхів було досягнуто у справі організації і планування, автоматизації і механізації виробництва. Дедалі більшого поширення в промисловості набирає кон-вейєрна система. Інтенсифікація виробництва
за системою Тейлора надала можливість американським фірмам значно підвищити продуктивність праці.
У 20-ті роки посилюється концентрація виробництва. Велика кількість дрібних і середніх підприємств поглинається великими корпораціями. На початковому етапі така концентрація мала позитивні результати: зростала продуктивність праці, знижувалася собівартість продукції. Але в деяких галузях промисловості це вело до монопольного становища виробника, який диктував ціни на сировину і готові вироби.
Складаються сприятливі умови для розвитку сільського господарства. Високий рівень промисловості забезпечив аграріїв достатньою кількістю техніки і мінеральних добрив. За десятиліття чисельність тракторів збільшилась з 246 тис. до 920 тис., вантажних автомобілів — з 139 тис. до 900 тис., комбайнів з 4 тис. до 61 тис. Інтенсивність сільського господарства була дуже високою. Американський фермер виробляв ст
109.
Економічний розвиток європейських країн у 20-х роках значно відрізнявся від США. В найбільш сприятливому становищі була Великобританія, хоча в роки світової війни вона зазнала значних людських втрат (750 тис. осіб загинуло і 1,5 млн. було поранено) і втрат засобів виробництва (торгового флоту - близько 40%). За роки війни випуск промислової продукції скоротився на 20%. Під час війни імпорт у порівнянні з експортом зріс удвоє. Зовнішній борг становив 1150 млн. ф.ст., внутрішній - до 6,6 млрд. ф. ст.
Незважаючи на таке складне становище, Англія мала певні позитиви: як країна-переможниця у війні вона домоглася значної частки репарацій. До Великобританії відійшло кілька німецьких колоній, ще більше зміцнились її позиції в Африці й на Близькому Сході. Все це сприяло пожвавленню господарського життя. У промисловості сталися структурні зміни. Набирали ходи нові галузі промисловості: автомобілебудування, авіаційна, електротехнічна, хімічна. В той же час повільними темпами зростало виробництво металу, вугілля. У особливо важкому стані було кораблебудування. Загальний обсяг виробництва промисловості наприкінці 20-х років ледь перевищував довоєнні показники.
110. Проблеми сплати репарацій Німеччиною і боргів союзниками США дуже загострилися. Термін дії «плану Дауеса» закінчувався в 1929 р., але він не визначав ані остаточної суми репарацій, ані періоду їхньої сплати. Союзники-переможці ще в 1929 р. створили «комітет експертів» на чолі з американським банкіром Юнгом, який виробив новий репараційний план. «План Юнга» після гострих суперечок був затверджений на Гаазькій конференції 12 держав і почав діяти з січня 1930 р.
«План Юнга» встановлював загальну суму репарацій Німеччини (в 1921 р. визначалося 132 млрд марок, тепер — 113,9 млрд марок). Остаточний термін їхньої сплати встановлено до 1988 р. Розмір щорічних репарацій зменшувався на 20 % — до 2 млрд марок. Змінено порядок збирання репарацій — тільки за рахунок непрямих податків і залізничних прибутків (без облігацій з концернів). Були ліквідовані всі види контролю над Німеччиною, засновано Базельський банк міжнародних розрахунків (замість репараційної комісії).
«План Юнга» становив продовження «плану Дауеса» й передбачав певну систему сплати боргів: Німеччина торгує з Радянським Союзом, сплачує репарації європейським союзникам, а ті, у свою чергу, сплачують борги Сполученим Штатам.
111. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20-30 рр. ХХ ст. у Франції.
Франція зазнала значно більших витрат у війні, ніж Англія: на фронтах загинуло 1,3 млн. і 2,8 млн. чоловік було поранено, зруйновано близько 10 тис. підприємств, знищено половину торгового флоту; загальні витрати становили 134 млрд. зол. франків. Союзникам Франція заборгувала більш як 60 млрд. франків. Та все ж Франція залишилась однією з провідних країн світу. Вона отримала значні репарації і висо-корозвинуті індустріальні райони Ельзас і Лотарінгія, німецькі та турецькі колонії, понад 8 млрд. золотих марок у вигляді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо. Крім того,
уряд виділив на відбудову зруйнованих районів 100 млрд. франків. Це дало змогу не лише відбудувати, а й звести нові та модернізувати старі підприємства.
Перебудова промислової структури мала свої особливості. Якщо в США і Англії структурна перебудова супроводжувалася уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Важливе значення для стабільного розвитку мали створені державні координуючі органи — Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до її складу входили також великі підприємці. Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит".
Характерною рисою промислового розвитку Франції в 20-х роках було збереження великої кількості малих підприємств, на яких працювало від 1 до 10 робітників, більшість торгових підприємств і сільськогосподарських ферм не використовували найману працю. Французькі бізнесмени продовжували вкладати кошти не в промисловість, а в цінні папери — у 1929 р. прибутки від вкладень у цінні папери втроє перевершували прибутки від промисловості.
Сільське господарство розвивалося повільними темпами, загальний обсяг його виробництва на кінець 20-х років майже не зріс у порівнянні з довоєнним рівнем.
112. У чому полягають причини та особливості світової економічної крзи п. 30-х рр. ХХ ст.?
Восени 1929 р. в капіталістичному світі розпочалася глибока економічна криза, яка справила величезний вплив на економіку багатьох країн і міжнародні відносини. По суті сталася економічна катастрофа в капіталістичному світі.
Економічна криза 1929–1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.
За причинами виникнення й характером це була типова криза відносного перевиробництва – результат загострення суперечності між суспільним характером виробництва і приватним способом присвоєння його прибутків. Але світова економічна криза 1929-1933 рр. не являла собою просте циклічне повторення попередніх. Вона мала свої характерні особливості.
Це була найбільша й найглибша в історії економічна криза. Світове капіталістичне виробництво в середньому знизилося на 45%, торгівля – на 56%. Такого всесвітнього економічного потрясіння людство не знало ні раніше, ні після того періоду.
Криза 1929-1933 рр. як ураган захопила всі капіталістичні та колоніальні країни. Жахлива катастрофа вразила майже всі галузі виробництва, відкинула його назад на З0-35 рр., призвела до зростання масового безробіття – роботу втратили понад 40 млн. ч., у тому числі 17 млн. ч. – у США, 7,5 млн. ч. – у Німеччині, 4 млн. ч. – в Англії, 3 млн. ч. в Японії тощо.
113. Охарактеризуйте етапи здійснення "Нового курсу" президента Ф.Рузвельта. в чому їх соціальна спрямованість?
Ф. Рузвельт, виступаючи 4 березня 1933 р. під час інаугурації, заявив, що економічна криза має не міжнародні аспекти (на цьому наполягали республіканці), а внутрішні причини, зажадав надання виконавчій владі широких повноважень для ведення війни проти лиха, наче це в країну “прийшов зовнішній ворог”.
Реалізація “Нового курсу” відбувалась у декілька етапів. Уряд Ф. Рузвельта приступив до проведення цілої серії надзвичайних заходів. 9 березня 1933 р. була скликана спеціальна сесія Конгресу, робота якої продовжувалась більше трьох місяців.
У першу, чергу був наведений порядок у фінансово-валютній області. 6 березня 1933 р. згідно розпорядження президента були закриті усі банки країни для переобліку, був введений жорсткий контроль за міжнародною фінансовою діяльністю, був заборонений експорт золота, а долар був приведений до золотого номіналу. 10 березня 1933 р. банки США були відкриті. Були надані державні субсидії “здоровим” банкам. 2 тис. банків було оголошено банкрутами.
Наступними кроками з боку нової адміністрації була заборона вільного продажу валюти. Усіх громадян зобов’язали обміняти золото на паперові гроші. За ухилення від виконання цього розпорядження була загроза 10 років тюрми і штрафу в 100 тис. доларів. Одночасно держава гарантувала вклади тим громадянам, що мали їх до 5 тис. доларів. Відміну “сухого закону” (13 березня 1933 р.) також було здійснено в інтересах зміцнення фінансової системи країни.
114. Що передбачав німецький шлях виходу з економічної кризи в 30-х рр. ХХ ст.?
115. Економічна теорія монополістичної конкуренції – Е.Чемберлін.
Провідна ідея економічної теорії Е. Чемберліна полягає в тім, що в процесі монополізації виробництва виникає нове явище, не властиве ринковим ситуаціям чистої конкуренції та чистої монополії. Воно є результатом синтезу цих ситуацій і породжує монополістичну конкуренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропозицію, так і попит.
Чемберлін обгрунтував нове уявлення про поведінку суб'єктів ринкових відносин за умов монополізації. Він стверджував, що типовим для сучасного ринку є поєднання конкуренції й монополії й увів поняття «монополістичної конкуренції». Це поняття знаменувало відмову від традиційних в економічній науці поглядів на конкуренцію й монополію як на альтернативні поняття і від відповідного пояснення ціноутворення або категоріями конкуренції, або категоріями монополії. «Ми, навпаки, уважаємо, що більшість економічних ситуацій є складними явищами, котрі включають і конкуренцію, і монополію», — писав він.
Чемберлін формує нові теоретичні уявлення про функціонування ринкової економіки. Він доводить, що конкурентна боротьба точиться як між ринками, так і всередині цих ринків, а отже, форма конкуренції змінюється якісно, поширюється в іншу площину. Зрозуміло, що попит і пропозиція за цих умов втрачають свою об'єктивність і значною мірою визначаються суб'єктивними чинниками, оскільки попитом, як і пропозицією, можна маніпулювати за допомогою цілеспрямованої політики виробника і продавця. Тому проблеми врівноважування суспільної економіки пересуваються, за Чем-берліном, на макрорівень.
116. Економічна теорія недосконалої конкуренції – Д.Робінсон.
Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули. Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особливих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкуренцією.
Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робінсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації покупців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.
117. Економічні погляди Дж.М.Кейнса.
У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 p.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опублікованою».Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним.Кейнс намагався показати, що механізм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією.Відповідно до концепції Кейнса «ефективний попит» є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання й нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший — це витрати суспільства на споживчі блага, другий — на інвестиції (капітальні блага).
118. НЕП в Україні. Форми і методи господарювання.
На X з'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Ленін переконав делегатів прийняти рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (неп).Неп зумовив певні успіхи й у внутрішній політиці. Було припинено масові розстріли. Влада проголосила амністію повстанцям і членам некомуністичних партій. Українським політичним емігрантам гарантувалося вільне повернення в Україну. Водночас не слід ідеалізувати і перебільшувати значення непу. Він не означав повного повернення до ринкової економіки. У 1922 р. Ленін заявив на XI з'їзді РКП(б), що відступ закінчено. Незважаючи на послаблення партійно-державного контролю, система управління економікою залишалася, по суті, командно-адміністративною. Політичні репресії, хоч і в менших масштабах, тривали і в роки непу.
119. У чому полягають особливості та економічні наслідки індустріалізації 20-30 рр. в Україні.
Процес індустріалізації в Україні в основному збігався із загальносоюзними тенденціями, але мав і свої особливості.
Особливості процесу індустріалізації в Україні. Вони зумовлені широким спектром природних багатств, спеціалізацією промисловості республіки, структурою розміщення продуктивних сил.
120. У чому полягають особливості та економічні наслідки колективізації 20-30 рр. в Україні?
Перехід до суцільної колективізації з метою “підхльостування” індустріалізації країни, офіційно проголошений у листопаду 1929 року Постановою Пленуму ЦК ВКП/б/об здійсненні в самі короткі рядки колективізації в Україні, почався в її степових регіонах ще до весняної посівної кампанії 1930 року. Узагалі ж у республіці цей процес здійснювався до осені 1930 року.
З метою зломити антиколективізаційну тенденцію і відповідно настрою в тім змісті селянства, Постановою Пленуму ЦК ВКП(б) “Про міри в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації” (від 30 січня 1929 року) на Україні розкуркулюється 200 тис. селянських господарств. Але бажаних результатів це не дало, хлібозаготівельні плани не виконувалися. Протягом січня – листопада 1930 року селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба. За цей період 1931 – 380 млн., а з липня по жовтень 1932 р.- 132 млн. пудів.
121. сутність командно – адміністрат системи управл 20-30 р
В українській економічній літературі з'являлися праці, в яких критикувалися економісти, що обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так, на сторінках часопису «Господарство України» були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на проблему плану в радянському господарстві, концепції В. П. Аку-ленка стосовно темпів і типів індустріалізації в СРСР, перспективного планування тощо. Критикуючи погляди В. П. Акуленка, редакція часопису «Господарство України» наголошувала, що «на сторінках радянських економічних журналів ... класово-політична оцінка системи поглядів або навіть окремих положень критикованого автора є обов'язковою для кожного критика, який розкриває хибність теоретичних положень і поглядів, що розвиваються в критикованій статті. Тим паче це необхідно тоді, коли йдеться про актуальні питання нашого соціалістичного будівництва й економічної політики. Із запровадженням адміністративно-командних методів управління економікою критика концепцій ринкової економіки дедалі більше втрачала характер наукової полеміки, і наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років вона була зведена до викриття «анти-марксистських» і «антинаукових» теорій.У грудні 1929 р. И. В. Сталін виступив із промовою на конференції аграрІїв-марксистів.Ця промова Сталіна послугувала сигналом до розправи із багатьма економістами, які мали власну принципову позицію, чим було завдано відчутного удару по економічній науці. «Наука почала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокремлення від здобутків світової економічної думки». «Економісти відтепер відштовхувалися не від практики, а від «теорії», точніше — від політичних установок. Автори праць, в яких ішлося провикористання ринкових відносин у плануванні, оголошувалися буржуазними економістами. У країні були проведені господарські реформи, які завершили процес обмеження ринкових відносин і сприяли формуванню економічної системи, грунтованої на командно-адміністративних методах управління економікою. У 1929 р. були прийняті партійно-урядові ухвали «Про заходи з упорядкування управління виробництвом і встановлення єдиноначальності» та «Про реорганізацію управління промисловістю», а в 1930 р. — «Про кредитну реформу», «Про податкову реформу» тощо. У 1931-—1932 рр. додатково прийняли ухвали, що конкретизують заходи з управління промисловістю, кредитною системою і господарським розрахунком.На початку 1930-х років зросла кількість промислових наркоматів і главків, які були центрами оперативного керівництва підприємствами. Посилювалася єдиноначальність, що призвело до затвердження командного стилю в управлінні промисловістю і директивних методів керівництва.Усе це зумовило виникнення адміністративно-командної системи управління економікою, формування якої розпочалося у процесі індустріалізації.
122.
економіка країн світу в роки 2 св.війни
У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США. Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі — 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. — покалічених. Дуже постраждала її економіка. Державний борг збільшився з 7247,3 млн ф. ст. у 1939 p. до 23 741,9 млн. ф. ст. у 1945 p., зменшилися золоті та валютні запаси. Загальні втрати Великобританії оцінюються в 7300 млн ф.ст.У 1939—45 pp., налагодили масове виробництво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини, інших стратегічних матеріалів надходив до Британських островів з перебоями. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди — у 12,4 раза. Виробництво с/г продукції скоротилося наполовину. Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. . У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1100 тис. чол., було знищено 2100 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. ферм, 195,5 тис. промислових підприємств. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції с/г зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Війна завдала Франції великих збитків, що оцінювалися у 1440 млрд довоєнних франків. Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х років гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Нагромаджувалися запаси продовольства, стратегічних матеріалів. Було запроваджено карткову систему на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Восени 1939 p. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів — 500—600 тис. т, цукру — 1600 тис. т. Державний борг дорівнював 60 млрд марок.Німеччина виробляла в 2 рази більше стратегічних матеріалів, ніж Великобританія і Франція разом узяті. У виплавці алюмінію (194 тис. т) вона обійшла США і Канаду, зайнявши перше місце у світі. З 1933 по 1939 p. літакобудування зросло у 23 рази. На 1 липня 1939 p. машинний парк країни складався з 2 млн автомобілів. У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки.Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованіст.ь
123.
Відбудова та стабілізація світового фінансового господарства здійснювалася за допомогою так званої Бреттон-Вудської системи, яка почала формуватися ще у 1944 р.(міжнародна фінансова конференція, у роботі якої брали участь 45дійсних й асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн) з укладення перших валютних угод. Угоди передбачали міжнародну корекцію фіксованих курсів нац.валют. У 1971р. було впроваджено систему керованих зміннихкурсів нац.валют(до 2.5%).Систему зміцнювали 2 міжнародні інституції – МВФ та М(Вс.)БРР.
Міжнародний валютний фонд було ств. в американському м.Бреттон-Вудс у 1944р., з 1947р. відкрито штабквартири у Вашингтоні та Парижі, до його складу входить 5 департаментів, що аздійснюють діяльність у –Європі, Азії, Африці,Зах.півкулі та на Середньому Сході. У МВФ співпрацюють 170 країн світу. Статутний капітал цієї фінансової установи становить 15 млрд. дол.
Основними напрямами діяльності МВФ є:
- розвиток міжнародної торгівлі;
- надання фінансової допомоги;
- валютне співробітництво (встановлення та регулювання валютних курсів).
Міжнародний (Всесвітній) банк реконструкції та розвитку здійснює свою діяльність 3 1945 року (штабквартира у Вашингтоні). Ця фінансова інвестиційна інституція, керівництво якою здійснюється радою керуючих, директоратом та президентом. Щороку відбуваються сесії ради. Об’єдную 155 країн-членів банку. Основними напрямами діяльності М (Вс.) БРР є:
- надання фінансової допомоги на компенсаційній основі;
- здійснення міжнародних інвестиційних проектів у галузях енергетики, транспорту та зв’язку.
126. інтеграційні економ обєднання у повоєн період.
Важливим чинником економічного розвитку є інтеграційні процеси, що відбуваються в різних формах, зокрема економічна інтеграція. «Міжнародна економічна інтеграція — це взаємопристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювально-го процесу в інтернаціональних масштабах». . Це не лише масштаби міжнародної торгівлі - - економічної діяльності, а й охоплювані сфери, рівень і усталеність взаємодії національних економік.Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє п'ять ступенів, або послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів: 1) зона вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) єдиний, або спільний ринок; 4) економічний союз: 5) економічніш та валютний {монетарний) союз, чи повніш економічніш союз. Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн реально пройшла перші чотири із зазначених етапів -— Європейський Союз. Саме прикладом міждероісавногд регіонального об'єднання як важливої частини міжнародної економічної системи є Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург), то від 1 січня 1995 р. їх було вже 15. У 1973 році до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та Ірландія, у 1981 р. - - Греція, а в 1986 р. - - Іспанія та Португалія. Першого травня 2004 року до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн: Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина, Кіпр і Мальта, тож нині їх 25.
Створення єдиного ринку на четвертому етапі економічної інтеграції має завершитися формуванням справді єдиного економічного союзу(ЕС).В Європі єдиний ринок із вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої сили було створено до початку 1993 року. Одразу було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), причому за стислий термін, до початку 1999 року.У межах ЄЕС його учасникам до початку 1980-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та спеціалізацію її за країнами. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН — вантажних автомобілів, чоловічого одягу. Нині ЄС перетворився на один із головних центрів світового господарства. На ЄС припадає 1/3 світового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також перевищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервів світу.
128.наслідки впровадження Плану Маршала
У стратегії підйому західноєвропейської економіки не останнє місце приділялося відновленню й відновленню основних виробничих фондів. Була намічена досить інтенсивна програма розвитку основного капіталу. На 1948-1951 рр. планувалося витратити від 2 до 3 млрд.$ на відновлення й розвиток заводів з виробництва заліза й стали, 3-5 млрд.$ - на машини й устаткування для шахт, 3-4 млрд. $ - на сільськогосподарські машини.
Початі наприкінці 40- х – початку 50- х рр. інвестиції суттєво підвищили конкурентоспроможність європейського экспорту на зовнішніх ринках. Істотним фактором економічних досягнень Західної Європи став ефективний розподіл зусиль між розвитком традиційних і новітніх технологій.
Завдяки Плану було досягнуто наступне:
- ВВП у Європі підвищився на 32.8%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році. - Промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%. - До 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%.
План Маршалла досягся своєї мети підвищити продуктивність, стимулювати економічний ріст і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму
Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для продовження допомоги іноземним державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильний і міцний союз НАТО. Завдяки цим результатам він вважається найуспішнішою ініціативою зовнішньої політики в історії США.
129.
Програму, аналогічну плану Маршала, було розроблено для Японії Дж. Доджем — радником командувача окупаційними військами генерала Д. Макартура.
Ця програма передбачала розробку та реалізацію ряду заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму до лібералізації господарської системи та запуску механізму вільної конкуренції, за які отримала назву «зворотного курсу». З метою реалізації цієї програми були проведені надзвичайно важливі реформи, що забезпечували розвиток підприємницьких структур, необхідних для успішного функціонування ринкового господарства. Серед найголовніших реформ слід, перш за все, згадати розпуск дзайбацу — компаній, які утримували акції вертикальних концернів (холдингів), за рахунок чого відбувалася демонополізація економіки. Акції пущено у вільний продаж; з-під контролю холдингів, таким чином, вийшло багато фірм, на місці «надмонополій» утворилися нові фірми. Завдяки прийнятому в 1947 р. антимонопольному закону отримали правовий захист свобода торговельних угод та доступ до джерел фінансування.
Дуже важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки мала аграрна реформа (1947—1950 рр.), яка передбачала викуп поміщицьких земель державою і наступний перепродаж їх селянам. В умовах гіперінфляції земельні ділянки (не більше 1 га) дісталися селянам майже задарма. За рекомендацією керуючого Детройтським банком Дж. Доджа в 1950 р. було здійснено радикальну бюджетну реформу, відповідно до якої було запроваджено принципи суворого збалансування статей бюджету та його бездефіцитності, що дозволило зупинити інфляцію та зняти контроль над цінами.
Перетворення передбачали структурну перебудову економіки. Створюється багатогалузевий комплекс сучасних переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення імпорту. Було також забезпечено поєднання механізмів ринкового господарства з державною підтримкою приватного нагромадження, виходячи з принципу пріоритетів, які мінялися з розвитком структурної перебудови. Так, якщо в 50-ті роки пріоритет надавався базовим галузям (металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування), то на початку 60-х — автомобільній промисловості, нафтопереробці та нафтохімії, а наприкінці 60-х — електроніці. Структурна перебудова проходить надзвичайно високими темпами: в 1955—1970 рр. норма валового нагромадження наближалася до 35% і була найвищою серед розвинутих країн світу.
Прийнята ще в 1946 р. Конституція Японії передбачала заборону мати країні власну армію, що, практично, позбавляло Японію воєнних видатків у бюджеті, а це надзвичайно позитивно вплинуло на її економіку.
Дуже важливим фактором «японського дива» є запровадження в країні сучасних методів управління та організації праці: колективні форми стимулювання та відповідальності, систему довготривалого та довічного найму, просування по службі «за старшинством» та ін.
130.
У 40-50 рр. реалізувалися дві економічні програми - «Справедливий курс трумена» та програма Д. Ейзенхауера.
Значний вплив на економічний розвиток країни мала війна з Кореєю (1950-1953 рр.). Фінансові вклади в промислове виробництво зросли на 30 млрд. дол. , в ядерну енергетику – на 5 млрд.дол. Обсяги випуску промислової продукції зросли на 37%, а виробництво військової техніки – у середньому в 5 разів.
60-ті роки ознаменовані у світовому господарстві активними урбанізаційними процесами і розвитком науково-технічного прогресу. Швидкий хід відбудови господарства, інтеграція Європи зумовили різке зростання ВНП (у цілому 3,2 %) та його ролі у світовому господарстві (приріст ВНП у Франції становив 4,9 %, Німеччині-8,6 %, Японії-8,2 %.
Зростає конценрація та інтенсифікація виробництва . Важливою складовою економічної політики цього періоду була реалізація програми «нових рубежів» президента Дж. Кенеді.
До основних її складових потрібно віднести:
- стабілізацію цін;
- стимулювання темпів економічного зростання та підтримку ринкової рівноваги;
- регулювання бюджетно-кредитної сфери;
- збільшення заробітної плати (3 1 до 1,75 дол. за годину);
- утримання безробіття на рівні 4 %;
- заплановане зростання ВНП не менше 5 % на рік.
У 1962-1964 рр. у США відбулася чергова циклічна криза.
Структурні диспропорції призвели до нової циклічної кризи, що розпочалася 1969 року.
Після переходу до влади президента Р.Ніксона, влітку 1971 року, починається реалізація чотириступеневої «нової економічної програми».
Щорічне зростання інфляційних процесів привело до часткової заміни кейнсіанської концепції консервативним варіантом «Рейганоміка» державного регулювання економіки.
Заходи уряду сприяли структурній перебудові економіки та обновленню основного капіталу. Позначалося стійке зростання платоспроможного попиту. Відбулася стабілізація кредитно-грошової системи за рахунок низького рівня долара порівняно з іншими валютами.
131.
Великобританія розвивалася до кін 70-х р, але перебувла у складному становищі. З одного боку швидко розвивалися гігантські тмонополії в передових галузях вир-ва, які диктували умови на ринку та здійснювали серйозний вплив на внут та зовн політику урядових кіл країни. З іншого- збільшувався державний сектор економіки, що охоплював в основному старі традиційні галузі господарства, його продукція не біла достатньо конкурентно спроможною, тому що повільно прилаштовувалася до новин НТП.
79р. уряд консерваторів очолила М. Тетчер, яка запропонувала нову радикальну економічну програму, яка в історію ввійшла під назвами «Неоконсерватизм» або «Тетчеризм». Ідеологічною основою програми були такі елементи: 1) сприяння вільному підприємництву, 2) розвиток особистої ініціативи, 3) проповідування крайнього індивідуалізму, 4) повернення сусп-ва до («Вікторіанських цінностей»).
«Неоконсерватизм» або «Теччеризм» підтвердив, що капіталдістична система є гнучкою, здатною пристосовуватися до змін соц-економ умов, модернізовуватися.
1944 р. перехідний уряд Ш. де Голля розпочав відбудову французького господарства на основі розвитку державного монополістичного капіталізму. З цією метою розпочалася широкомасштабна націоналізація. Було проведено націоналізацію гірничодобувної, газової, авіаційної енергетики, банків, страхових компаній, ощадних кас тощо. Розширювалися права прфспілок в управлінні виробництвом. На підприємствах,де кількість працюючих становила 50 осіб, створювалися так звані «комітети підприємств».
З 1958 реалізовується економічна програма ш. де Голля. Вона передбачала:
1. здійснення лінії індустріального імперативу
2. перетворення НТП у виробничу силу
3. структурну перебудову промисловості на користь новітніх галузей
4. розвиток державно-монополістичного капіталізму
5. відміну державного екон. планування
133.Господ.розвиток Німеччини у 40-80.Реформац.політика Ерхарда
Повоєнна відбудова німецького господарства здійснювалася на основі участі в плані Маршалла та реалізації екон. програми Людвіга Ерхарда.
Так за перші роки реалізації плану Німеччина отримала від США > 2 млрд. доларів.
Програма Л. Ерхарда грунтувалася їдея створення соціального ринкового гшосподарства. У соціальній ринковій економіці рушійною силою суспільного благополуччя й потяг людини до покращення умов власного життя.Ерхард вважав, що ринкова економіка функціонує в вийняткових умовах свободи. Основними рушійними силами у відродженні країни він визначав вільну приватну ініціативу і конкуренцію у поєднанні з активною роллю держави в госп.житті. Одним із найважл. елементів соц.ринкового госп.вважався дрібний та середній бізнес.рехсмарок та впровадження дойчмарок.
Господарська реформа одночасно поєднувала грошову реформу та реформу цін.Ств.твердої власної валюти розпочалося із відміни дії
Характерною рисою госп.Нім.є збереження майже 2 млн.дрібних та середніх підприємств.
134. Постіндустріальне суспільство
Постіндустріа́льне суспі́льство — стадія суспільного розвитку, яка приходить на зміну індустріальному суспільству. Якщо попередня модель була зорієнтована на збільшення матеріального продукту за рахунок додаткової енергії, сировини, праці, то нова передбачає посилення фактора знань, інформації, використання відновлюваних видів енергії, захист довкілля.
Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в якому сфера послуг має приоритетний розвиток і переважає над обсягом промислового виробництва та виробництвом сільськогосподарської продукції.
135.Господарстов Японії
Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Куз-пець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональш та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розвиток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів. Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди більшою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капіта
Завдяки використанню емпіричних статистичних даних оуло виявлено, що підґрунтя процесу економічного зростання становлять тривалі структурні зрушення, зумовлені різноманітними факторами, що діють у промислових секторах. У зв'язку з цим учений розробив систему вимірювання граничної капіталомісткості. Оскільки відносний обсяг акціонерного капіталу зазвичай зростає у процесі економічного розвитку, годі як частка акціонерного капіталу в прибутку із часом зменшується, внесок капіталу в зростання національного виробництва є відносно незначним. Успішний приклад економічного поступу та зростання демонструвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала невтішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску промислової продукції (у 1945 р. — 28,5 % від рівня 1935—1937 рр.); руйнування міст і більшості промислових об'єктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Японії гостро постала проблема браку природних ресурсів для відновлення економіки та неможливості придбання їх. Найважливішими аспектами повоєнного відновлення економіки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще одне (поряд із німецьким) економічне диво. Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Нагадаємо, що дзайбацу — форма монополії Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники: -низькі (за умовами капітуляції) воєнні видатки (вони не мали перевищувати 1 % національного доходу); -низький рівень (порівняно зі США та Західною Європою)заробітної плати у промисловості (у 5,6 раза нижче, ніж у США,в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН).Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу па особливі форми відносин праці та високий рівень капіталовкладень у національному доході. Японія інвестувала в господарство близько третини валового національного продукту.
136.
1.Е.Хансен у праці «Економ цикли і нац. дохід» формує динамічну теорію економ.циклічності. Було розроблено 4 моделі економ.циклів: малі цикли(2-3р.), великі(6-13р), будівельні(17-18р), вікові(50і більш.).Він вивів повну формулу сукупного ефективного попиту.Ця формула відображає суттєві зміни, які відбул.в макроеконом.системах у повоєнний період у зв язку з формуванням змішаних економ.систем.
2.П.Самуельсон склав підручник «економікс».Цінність та унікальність цієї книги – втілення у собі кращих досягнень різних напрямів світ.економ.думки сучасності.Він зазначає, що після 1с.в.полтекономія з одного боку далеко просунулась у розв.економ ситуації, але з іншого-не виробила розвиненої макроеконом.моделі.
3.Дж.робінсон очолида ліве кейнсіанство.Наукові праці- «Нариси з тнорії зайнятості », «економ теорія недосконалої конкуренції», та ін.Важливою складовою теорією є вчення про технічний прогрес.розгляд.3 типи тех.прог :нейтральний, капіталзберігальний та капіталовмісткий.також вивела умови «золотого віку», тобто ідеальні умови економ.розвитку, які викладені у праці «нагромадження капіталу»
Ф.Хайєк у працях «Конституція свободи», «Право, законодавство і свобода »він обгрунтовує концепцію спонтанного ринку. Ринок Хайєком інтерпретується як інформаційний механізм, що формує систему знань про економіку.ринок поширює знання через ціни зміниу попиту і пропозиції, рекламу.На його думку ринок здатний сам розподіляти ресурси, які раніше не були відомі на ділі.
В.Ойкен у праці «Основи нац.економіки» доводить природне існування двох типів економіки: мінової та централізовано керованої.Він також вирізнив 2 типи економ.устрою:1)природно-зростаючий-який утв. у процесі історичного розвитку без усвідомлення рішення;2)законодавчо встановлений-який утв. у результаті вкл. їхніх принципів до господарського законодавства.
138.
Технократичний інституалізм – Т. Веблен. саме він вперше досконоло обгрунтовує суспільство соціального партнерства. він підкреслює зростаючу роль інжинерно-технічної інтелигенції. зявляється «технократія» в економіці.
юридичний інституалізм – дж. Коммонс. у праці «Правові основи капіталізму» обмінні відносини він інтерпретує як правові. Основною економічною категорією є юридичне поняття угоди. Угода включає:
1. наявність конфлікту
2. наявність взаємодії
3. розвязання
139.
Емпіріостатичний – О. Мітчел. У праці «Лекції про типи екон. теорії» він поєднує економію із психологією та соціологією. Обгрунтовує необхідність державного регулювання економії через прогнозоване рекомендоване планування.
Мітчел сприяв формуванню нової економічної науки – економетриси.
Індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт. У праці «Нова індустріальна держава» він обгрунтовує ідеї постійної трансформації 7політичної системи, ідеї про зміну влади ринку рішеннями менеджерів.
|
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|