Главная | Обратная связь

Головні стратегічні напрями перехідного періоду

Утвердження нової моделі господарювання, побудова соціально орієнтованої ринкової економіки мали відбуватися на підставі комплексного, взаємозв'язаного розвитку як економічного змісту перетворень, так і їхньої соціальної форми, тобто продуктивних сил і економічних відносин. Проте реформаторські зусилля були спрямовані не на зміст, а на форму через упевненість, що самі ринкові інститути автоматично розв'яжуть усі проблеми й суперечності перехідного періоду. Однак це було помилкою, бо Україна, перебуваючи в складі СРСР, не мала економічної самостійності. її спочатку потрібно було завоювати, створивши свій національний народногосподарський комплекс, який потім на основі вже ринкових важелів забезпечував би достатні темпи економічного зростання.

Народногосподарський комплекс — це сукупність взаємозв'язаних галузей народного господарства, які забезпечують економічну незалежність країни, стабільність і ефективність розвитку її економіки. Розвиватися народногосподарський комплекс у перехідному періоді може за рахунок двох факторів: перший — структурна перебудова економіки; другий— активний інвестиційний процес.

Структурна перебудова означає зміну співвідношення в розвитку галузей і підгалузей. Україні було б корисно зменшити обсяг деяких виробництв (наприклад металу) і, навпаки, стимулювати розвиток інших (автомобілебудування, радіоелектроніка, галузі II підрозділу, галузі групи "Б"). Це потрібно для того, щоб збалансувати міжгалузеву структуру народного господарства відлові дно до стратегічних завдань.

Така перебудова економіки має забезпечити реалізацію й ви конання пріоритетних національних програм, наприклад таких:

1) національна космічна програма й інформатизація;

2) транспортні засоби (повітряні, морські, залізничні, автомобільні та ін.);

3) електроніка, системи автоматики та управління, приладобудування, комп'ютерні технології, медичне обладнання та приладобудування;

4) військова техніка та сучасні види звичайної зброї;

5) машино та верстато будування, обладнання й інструменти, енергомашинобудування;

6) агропромисловий комплекс: сільськогосподарське машинобудування, виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин, переробна та харчова промисловість, виноградарство, виноробство й садівництво;

7) легка промисловість;

8) паливно-енергетичний комплекс;

9) хімія й хімічні технології, ліки;

10) гірничодобувна промисловість, металургія, матеріалознавство.

Головну роль у цьому процесі має відігравати держава, ефективно використовуючи бюджетні кошти. Наприклад, треба обмежити фінансування з бюджету України тих іноземних фірм, продукцію яких ми можемо виробляти самі. Імпорт товарів і послуг в Україні в 2001 р. становив 20,5 млрд. дол. США, що перевищує половину ВВП країни. Особливо небезпечна експансія на наш ринок товарів, аналогічних українським. Імпорт одягу, взуття, деяких видів харчової промисловості збільшився з 30 до 40 % обсягу їх споживання. Імпорт м'яса виріс за 2001 р. у 3,4 раза, молока і яєць — у 1,9 раза. Як не дивно, Україна тепер імпортує з Польщі навіть сало — цей суто український бренд.

Міжгалузеві й внутрішньогалузеві замовлення мають орієнтуватися на внутрішню кооперацію. Нові технології можна дозволити передавати за кордон тільки після того, як в Україні налагодиться своє серійне виробництво. Конче треба запровадити жорсткий контроль за проникненням в Україну застарілих технологій, обладнання, ліків, неякісних товарів.

Прикрим прикладом утрачених можливостей є закупівля великої партії комбайнів фірми "Джон Дір" 1996 року на 40 трлн грн. Адже ж лише 5 % цієї суми було достатньо, щоб налагодити серійне виробництво комбайнів на Херсонському й Дніпропетровському заводах і створити завдяки цьому 23 тис. робочих місць.

У процесі структурної перебудови потрібно насамперед розвивати наукомісткі та енергоощадні технології, мікроелектроніку, телекомунікаційний бізнес, комп'ютеризацію, біотехнології і т. ін.

На жаль, економічна політика численних урядів України, які тісно співпрацювали з МВФ, була політикою деіндустріалізації України, політикою "вимивання" її капіталів, інтелекту, науково-технічного та технологічного потенціалу. До речі, тільки вчених виїхало з України понад 600 тис. Отже, ураховуючи все викладене, можна пересвідчитися, що такий довгий час "реформи" в Україні неухильно ведуть до національного краху. Про загрозу національної катастрофи говорив і Президент України у своєму зверненні до народних депутатів України 8 липня 1997 р.

З-поміж багатьох причин такого сумного стану не останньою є та, що реформатори в Україні виходили з монетаристської економічної політики, яка в принципі не годиться для країн перехідного періоду з нестабільною економікою. Між тим, подолати глибоку економічну кризу за зруйнованої фінансової системи лише за допомогою грошової політики неможливо. Тут потрібні радикальні дійові чинники, які забезпечували б здійснення структурної перебудови як магістрального напрямку економічної політики.

Головним постійно діючим фактором економічного зростання є науково-технічний прогрес. Ще К. Маркс майже 150 років тому зазначав, що технічний базис капіталістичної організації виробництва потребує такого стану, коли наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільства. Це значить, що потреби виробництва штовхатимуть розвиток науки з метою вдосконалення продуктивних сил: засобів праці, предметів праці, освіченості й кваліфікації робочої сили, новітніх технологій і засобів комунікацій — сильніше, ніж десятки університетів.

Нині ми є свідками бурхливої науково-технічної революції, коли у високотехнологічних галузях оновлення основного капіталу відбувається через кожні 3—4 роки. Додержуючись цієї закономірності, США навіть свої секретні космічні технології через З—5 років пускають у цивільне виробництво, за рахунок чого й досягли чільного місця в розвитку новітніх технологій і забезпеченні конкурентоспроможності своїх товарів. До речі, у колишньому СРСР, де буквально все було засекречено, новітні технології не запроваджувались у виробництво по ЗО років, коли вони вже 5-6 раз знецінювалися.

Швидке моральне зношування основного капіталу за умов сучасної НТР змусило передові розвинуті країни перейти до так званого інноваційного суспільства, за якого економічне зростання відбувається способом нагромадження капіталу та його інвестування в нові технології. Сьогодні на світовому ринку виграє той, хто перемагає в науково-технічному прогресі, а занепад науки тягне за собою те, що країна залишається на узбіччі науково-технічного прогресу і назавжди зараховується до відсталих країн.

На жаль, і дотепер Україна здійснює реформи за ідеологією, яка майже цілковито виключає інноваційний процес, що приречує нашу економіку на занепад.

За даними німецького "Дойчебанку", 1990 року Україна за своїм науково-технічним і виробничим потенціалом посідала 10 місце у світі. А аналітичне управління ЦРУ США ставило Україну навіть на 8-ме місце з-поміж найрозвинутіших країн світу. Ось минуло 13 років — і де ми тепер?

Зрозуміло, що інноваційний процес потребує скерованого фінансування саме нових технологій, інвестицій у виробництво нових конкурентоспроможних наукомістких виробів. Але світові фірми-лідери не заінтересовані одержати потужного українського конкурента. їхня мотивація проста; нехай Україна пасе задніх — постачає сировину й розвиває екологічно шкідливі виробництва.

2. Проблеми і труднощі перехідного періоду в Україні

Проблеми і труднощі перехідного періоду в Україні спричинялися різними факторами політичного, економічного і соціального характеру. Серед політичних причин найбільш руйнівною була політична нестабільність, бо суспільство розкололось на соціалістичних консерваторів і демократичних реформаторів. їхня непримиренна боротьба заважала стабілізації суспільства і законодавчому процесу. Сюди ж слід віднести й те, що до влади прийшли люди, які хоч і бажали побудувати світле майбутнє, але не знали, як це зробити, бо не мали досвіду державної діяльності.

З-поміж економічних причин невдалого перехідного періоду най значущими є такі:

1. Антинародний метод роздержавлення усуспільненої радянської економіки. Ваучеризація за методом Чубайса, який узяли на озброєння українські реформатори, перетворила процес приватизації на "прихватизацію". Власниками об'єктів національної економіки, яку створював увесь український народ, вмить стали спритні шахраї і кримінальні елементи. Якщо Рокфеллер і Форд йшли до свого першого мільярда доларів століттями, то "нові українці", що величають себе національною елітою, одержали свої бариші внаслідок кримінального перерозподілу всього лише за кілька років.

2. За взірець економічних перетворень наша, по суті, антинародна влада взяла схему життя СІЛА, що еволюціонують в умовах політичної й економічної стабільності від класичного капіталізму до соціалізованого суспільства, на яке працює півсвіту. Стандарти американського життя аж ніяк не могли вписатись у кризову ситуацію України.

3. Рекомендації і вимоги міжнародних економічних і фінансових інституцій, фактично, поглиблювали кризу, знищуючи вітчизняне виробництво і внутрішній ринок України. Чого тільки варті наполягання Міжнародного валютного фонду і Світового банку щодо лібералізації цін і підвищення плати за комунальні послуги за умов зростання заборгованості з зарплати й пенсій, що призвело до стрімкого зубожіння народу!

4. Ще одна причина — інфляційна схема реформування, про яку Дж. Сакс пише так: "...висока інфляція, що супроводжується всеосяжним і хаотичним перерозподілом доходів і багатства, здатна підірвати суспільний устрій" . А Дж. М. Кейнс у своїй праці "Економічні наслідки Версальського миру", яка вийшла наприкінці Першої світової війни, зауважував: "Не існує більш вправного і надійного способу зміни існуючих основ суспільства, ніж дестабілізація валюти. У цей процес втягуються всі приховані руйнівні сили економічного закону, причому робиться це так, що жодна людина з мільйона не здатна їх розпізнати".

Свідомо запущений в Україні процес інфляції спочатку розв'язав проблему дефіциту товарів та надлишку грошей: усі заощадження населення були просто знецінені, а відтак ліквідовані. На другому етапі процес знищення "зайвих грошей" довершили фінансові посередники, які остаточно обікрали народ України. Пізніше інфляція зупинила кредитування виробництва і прискорила його стрімкий крах. Проте водночас інфляція сприяла перерозподілу і зосередженню фінансових ресурсів у руках невеликої групи можновладців і їхнього оточення. Ці особи навмисно доводили до банкрутства провідні перспективні підприємства, після чого скуповували їх за безцінь, небачено збагачуючись унаслідок цього.

5. Ще однією фатальною помилкою було повне відсторонення держави від управління економікою. Історія свідчить, що завжди за екстремальних умов (війни, стихійні лиха, кризи, соціальні потрясіння) держава посилювала свій контроль за економікою. Україна ж пішла "своїм шляхом": держава втратила контроль за розвитком стратегічних галузей, насамперед паливно-енергетичного комплексу, за використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за зарплатою і виробництвом, за динамікою цін, тарифів, процентної ставки, за грошовим обігом. Це значно поглибило кризу, посилило анархію ринкових інституцій і майнове розшарування населення на бідних і багатих.

Між іншим, саме так було закладено економічні підвалини для втілення в життя формули першого президента України Л. Кравчука: "Будуть багаті, будуть і бідні". А ось цитата із праці В. Литвина "Стратегія подолання бідності": "...за 1990—1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 %, обсяги виробництва промислової продукції— на 48,9 %, сільського господарства — на 51,5 %, а життєвий рівень людей впав до критичної межі. Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності. Нині різниця між мінімальною і максимальною пенсіями в Україні сягає 30 разів. Тоді як за світовими стандартами ця різниця не повинна перевищувати 3—4 рази".

 

 

3. Грошово-кредитна політика України в перехідний період

Грошово-кредитна політика України в перехідний період пройшла складний, звивистий шлях розвитку. Зараз зробимо спробу оцінити характер її на окремих етапах розвитку під кутом зору відповідності основним положенням кейнсіанської та монетаристської концепцій.

На першому етапі (1991-1994рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси, в переважно "ручному" управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У цей період явно -перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні всіх соціально-економічних завдань - тактичних і стратегічних, доводилась доцільність і ефективність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний, сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко скорочувалося.

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.
У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:
* в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;
* у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;
* у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.
Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскально-бюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроеко-номічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетари-стські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ "грошового правила" М. Фрідмана, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів.
Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо. Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:
* поступове (протягом 1994-1995 pp.) зниження інфляції з гі-первисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996р.) рівня;
* помітна стабілізація валютного курсу гривні;
* формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур;
* утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного управління економікою.

Щоб реалізувати ці- досягнення в грошово-кредитній сфері і вивести економіку зі стану тривалої стагнації, потрібно прискорити формування ринкового механізму функціонування економіки України. Тільки за цієї умови можна буде довести, що результативність монетаристських підходів не обмежується лише грошово-кредитною сферою, а й проявляється у сфері реальної економіки. А також більш ефективно використати рекомендації представників обох напрямів сучасної монетаристської теорії, що формуються на засадах кейнсіансько-неокласичного синтезу.

 

Висновки

Проголошення незалежної України та ринкова трансформація національної економіки. Соціально-економічна криза та пошук напрямків її подолання. Фінансово-кредитна та податкова політика, грошова реформа 1996 р. Внутрішня та зовнішня торгівля України

З розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших колишніх радянських республік — Україна. За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. На початку 90-х років її населення становило 52 млн осіб, що дорівнювало близько 18% загальної чисельності населення колишнього СРСР. У 1989 р. в Україні було вироблено понад 16% загальносоюзного національного доходу.

У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна, як і інші колишні радянські республіки, опинилася в стані глибокої економічної кризи. Катастрофічна ситуація в народному господарстві була обумовлена такими факторами:

загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів;

деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;

викривленням мотивації праці, пануванням соціального утриманства;

гонитвою за високими темпами зростання радянської економіки.

Немічною і деформованою у господарському відношенні виявилася Україна в переддень незалежності.

Останнє десятиріччя ХХ століття для України можна назвати роками економічної трансформації — складного соціально-еко­номічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці на рубежі тисячоліть?

 

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», які передбачали роздержавлення і приватизацію, структурну перебудову і модернізацію промисловості. Поряд з цим дана економічна концепція передбачала відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД: Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рублевого простору; перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін; переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Ця програми стала пропуском для України до МВФ, куди і була прийнята у квітні 1992 р. У повній відповідності з вимогами цієї організації було підписано меморандум про політику економічних реформ на 1992 рік. Програма ринкових перетворень в Україні отримала схвалення МВФ.

Важливою причиною кризи в Україні є спроба одномоментного вирішення всіх проблем. Історичний досвід показує, що всі подібні спроби закінчувалися поразкою. Намагання до швидкого і безпосереднього переходу через лібералізацію цін («шокову терапію») дуже нагадує спробу Радянської держави перейти в роки воєнного комунізму до безпосереднього виробництва і розподілу продуктів по-комуністичному. Як відомо, ця спроба не тільки закінчилася безуспішно, але й була визнана помилковою.

Перехід до ринкової економіки передбачає не одномоментний стрибок, а поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень існуючої економічної системи за регулюючої діяльності держави. Перетворення обов’язково повинні здійснюватися поетапно. Саме про це свідчить світовий досвід, і саме це не було враховано під час здійснення реформ.

 

 

Список використаної літератури

 

1. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навчальний посібник /Базілінська О.Я. .- Київ: Центр навчальної літератури, 2005.- 442 c.

2. Білецька Л.В. Економічна теорія. Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посіб. /Білецька Л.В. .- Київ: Центр навчальної літератури, 2005.- 652 c.

3. Гавриш В.П. Макроекономіка. Основні моделі та залежності: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей /Гавриш В.П. .- Хмельницький: Кондор, 2003.- 237 c.

4. Гавриш В.П. Макроекономіка. Основні моделі та залежності: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей /Гавриш В.П. .- Хмельницький: Кондор, 2003.- 237 c.

5. Гавриш В.П. Основи макроекономічної теорії: навч. посіб. /Гавриш В.П. .- Хмельницький: ХУУП, 2011.- 253 c.

6. Гронтковська Г.Е. Макроекономіка: навч. посіб. /Гронтковська Г.Е. .- Київ: Центр учбової літератури, 2010.- 672 c.

7. Кузик О.В. Макроекономіка: навч. посіб. /Кузик О.В. .- Львів: "Інтелект-Захід", 2007.- 168 c.

8. Савченко А.Г. Макроекономіка:Підручник /Савченко А.Г. .- Київ: КНЕУ, 2007.- 448 c.