 |
|
Структура теорії демократичного виховання
У широкому значенні під вихованням розуміють весь навчально-виховний процес, в результаті якого розвивається інструментальна та мотиваційно-ціннісна сфери особистості, тобто засвоюються певні знання, виробляються уміння, навички, здібності, формуються переконання, ціннісні орієнтації, ідеали, потреби, риси характеру.
Виховання має ряд особливих відмінностей:
• Виховання спрямоване на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери
особистості;
• У вихованні важливу роль відіграють емоційні переживання вихованців;
• У вихованні недоцільно знайомити учнів з намірами педагога. Відкриті
виховні впливи, як правило, викликають внутрішній опір дітей;
• Результати виховання не завжди однозначні і прогнозовані, оскільки сприйняття виховних впливів залежить від індивідуальних особливостей вихованців;
• Ефективність виховання залежить від багатьох стихійних чинників і умов
соціального середовища, що впливають на розвиток особистості. Такі
впливи можуть мати як позитивний, так і негативний характер, що
вимагає їх корекції, гармонізації;
• Виховання характеризується віддаленістю результатів. Як правило, воно
не дає миттєвого ефекту. На відмінну від знань, умінь, почуття, переконання і риси характеру виховуються протягом тривалого часу;
• Результати виховання складно діагностувати.
Структура теорії демократичного виховання:
 |
Мета виховання - всебічний і гармонійний розвиток дитини. Це ідеал цивілізованого суспільства, який діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини («калокагатія» - ідеал фізичної й моральної досконалості). Слід відзначити, що гармонія була метою виховання і в афінській, і в римській, і візантійській системах, а через тисячу років - в епоху Відродження, й згодом - у період нового часу ХУШ -XIX ст. додалася ще ідея всебічності (термін "всебічність" до "гармонії" додав видатний франц. філософ Рене Декарт). Так склалася цілісна концепція ідеалу розвиненої людини. У той період чимало людей відповідало цим еталонам: розмовляли кількома мовами, славилися в різних видах науки, мистецтва.
Найвище призначення виховання - сформувати досконалу людину. Ідеали досконалої особистості у різних народів дуже схожі. Вони включають розум, красу, працелюбність, високі моральні якості, фізичну силу, витривалість, риси борця за справедливість, тобто якості, які характеризують всебічно і гармонійно розвинену людину.
Всебічний та гармонійний розвиток особистості передбачає дотримання єдності та взаємодії п'яти частин виховання. Традиційними складовими частинами виховання називають:
- розумове,
- фізичне,
- трудове,
- моральне,
- естетичне.
Мета виховання - це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмислення.
«Що б ви сказали про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зміг би відповісти на ваше запитання про те, що він хоче будувати,- храм, що присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім..., готель..., кухню..., музей... чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху? Те саме ви повинні сказати про вихователя, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності» (К.Д.Ушинський)
Історія суспільного розвитку свідчить про те, що у підборі, постановці та формулюванні цілей виховання необхідно спиратися на об'єктивні закономірності розвитку природи, суспільства й людини. Крім уже відомого нам фактора - політики, ідеології держави, важливе значення мають потреби суспільства. Мета виховання виражає потребу в підготовці підростаючого покоління до виконання суспільних функцій, яка назріла історично. При цьому надзвичайно важливо визначити: ця потреба дійсно назріла, чи її просто запропоновано.
Багато виховних систем зазнавали краху саме тому, щоне враховували реалій життя, сприймали бажане за реальне, сподіваючись шляхом виховання удосконалити життя людей.
Рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, властивих кожній суспільно-економічній формації, є основним фактором, що визначає мету і характер виховання в суспільстві.