Главная | Обратная связь

Поняття собівартості та завдання калькулювання собівартості продукції

Тема 5: Методи обліку і калькулювання витрат

 

1. Поняття собівартості та завдання калькулювання собівартості продукції

2. Види собівартості

3. Види калькуляцій

4. Об’єкти обліку та об’єкти калькулювання

5. Розподіл непрямих витрат

6. Способи калькулювання собівартості продукції

 

Поняття собівартості та завдання калькулювання собівартості продукції

Собівартість продукції –це виражена у грошовому вимірнику величина ресурсів, використаних у певних цілях. Від рівня собівартості безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Чим ефективніше функціонує підприємство, тим менша собівартість продукції (виконаних робіт, наданих послуг), тим більший прибуток і, таким чином, вища рентабельність.

Калькулювання (обчислення) собівартості продукції є однією із важливих функцій обліку, а також важ­ливою інформаційною базою для вибору виробничої стратегії та ціноутворення.

Калькулюванняможна охарак­теризувати як комплексну систему економічних розрахунків затрат виробництва та віднесення їх безпосередньо на носії цих витрат (одиницю продукції, частину продукту, групу продуктів).

Метою калькулювання собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) є формування інформації про:

- величину витрат на всіх стадіях виготовлення цієї продукції;

- економічні показники, необхідні для контролю витрат, планування собівартості продукції, виявлення найвигіднішої продукції для впровадження у виробництво, прийняття управлінських рішень щодо раціонального витрачання всіх видів ресурсів та поліпшення фінансових результатів.

Калькулювання є джерелом інформації для вибору виробничої стратегії та

ціноутворення, оцінки ефективності діяльності окремих підрозділів та роботи окремих керівників. Для цього в системі управлінського обліку виділяють окремі підрозділи (центри відпо­відальності), які є окремими об'єктами обліку.

Центр відповідальності - структурний підрозділ (відділ) підпри­ємства на чолі з керівником, який володіє делегованими йому повнова­женнями і відповідає за результати роботи даного підрозділу.

Об'єкт обліку - це сукупність витрат на виробництво, реалізацію та доведення продукту до споживача, згрупованих за різноманітними аспектами для забезпечення найбільш прийнятного їх рівня та постійного скорочення, а також забезпечення підприємству необхідного прибутку й прийняття управлінських рішень щодо збільшення цінності, що створюється в процесі діяльності.

До основних завдань калькулювання можна віднести:

1. Достовірне обчислення фактичної собівартості одиниці окремих видів продукції (робіт, послуг).

2. Контроль за виконанням планових завдань величини собівар­тості продукції та дотриманням чинних норм і нормативів затрат.

3. Визначення рентабельності продукції (робіт, послуг) та чинників,
які впливають на її рівень.

4. Оцінка ефективності роботи структурних підрозділів (центрів відповідальності).

5. Формування інформаційної бази для планування, аналізу затрат та прийняття рішень щодо ефективного використання ресурсів, поліпшення результатів діяльності та скорочення собівартості.

Сучасні системи калькулювання дають можливість вирішувати не лише традиційні завдання, а й прогнозувати економічні наслідки різноманітних ситуацій, до яких належать:

- доцільність подальшого випуску тієї чи іншої продукції;

- вибір найвигіднішого асортименту продукції;

- доцільність оновлення технологій та обладнання;

- оцінка якості роботи керівного персоналу.

Види собівартості

Залежно від того, які витрати включаються до собівартості продукції виділяють наступні її види:

- Виробнича собівартістьвключає матеріальні витрати на техно­логічні потреби, витрати на оплату праці основних виробничих робіт­ників та загальновиробничі витрати.

- Повна собівартість - це виробнича собівартість збільшена на суму адміністративних, комерційних та збутових витрат.

- Маржинальна (обмежена) — це виробнича собівартість, яка характеризує рівень прямих змінних витрат, які припадають на одиницю продукції.

- Індивідуальна собівартість - характеризує витрати конкретного
підприємства по випуску продукції.

- Середньогалузева собівартість - характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу і розраховується за формулою середньозваженої із індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

- Собівартість центру відповідальностівключає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу.

Існують форми собівартості, які можуть набувати кожного розглянутого виду, а саме: - планова собівартість - це вид собівартості, основою якої є середні норми витрачання різних видів ресурсів. Вона розраховується на рік та за кварталами і протягом року не змінюється та є максимально допустимою величиною, відхилення в більшу сторону від якої вважається небажаним явищем;

- нормативна собівартість - вид собівартості, яка грунтується на використанні нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції або його елементів. На відміну від планової, нормативна собівартість змінюється відповідно до зміни норм і нор­мативів, а розраховується на основі поточних норм витрачання мате­ріальних і трудових ресурсів;

- фактична собівартість характеризує величину фактичних витрат, які

існували в процесі виробництва та реалізації продукції.

Види калькуляцій

На практиці можуть застосовуватись різні калькуляції, в залежності від мети і завдання їх використання. За часом складання калькуляції поділяються на:

1) директивні (попередні) – складаються для обґрунтування і удосконалення нормативів витрат виробництва, цін; встановлення допустимих меж трудових і матеріальних витрат за статтями калькуляції у відповідності до конкретних умов і способів виготовлення продукції, видів робіт і послуг, визначення величини і складу витрат, які залежать і не залежать від діяльності структурного підрозділу. Директивні калькуляції поділяються на:

- нормативні (стандартні) – застосовуються з метою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих норм. Бухгалтер повинен постійно пам'ятати про калькуляцію, і при розробці норм вміти знайти внутрішні резерви економії ресурсів і зниження собівартості продукції. Нормативні калькуляції впроваджуються на тих підприємствах, де налагоджене нормативне господарство, і калькуляції складаються на основі чинних норм.

- кошторисні – застосовуються, як правило, в будівельних організаціях і представляють собою визначення ціни будівельної продукції. Вони дають можливість аналізувати структуру витрат на виробництво, визначати прибуток і рентабельність будівельного комплексу. Кошторис необхідний для розрахунків забудовника з генеральним підрядчиком, який веде будівництво об'єкту на підставі договору.

- планові – складаються на основі виробничих норм і дозволяють визначити допустимий обсяг витрат на виробництво продукції виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства. Планова калькуляція відрізняється від нормативної тим, що вона складається за усередненими нормами за певний період (квартал, рік), а нормативна калькуляція - за чинними нормами за кожний період.

2) звітні калькуляції - складаються на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Порівнюючи директивні калькуляції із звітними, знаходять відхилення за окремими статтями витрат і в цілому по виробу.

За рівнем охоплення витрат або місцем їх здійснення калькуляції поділяються на:

ð галузеві - відображають рівень собівартості певного виду продукції у конкретній галузі;

ð повні - відображають витрати на виробництво та збут продукції;

ð виробничі - складаються за всіма статтями витрат на виробництво;

ð внутрішньогосподарські – складаються на продукцію окремих цехів основного і допоміжних виробництв;

ð змінних витрат - містять лише прямі витрати на виробництво;

ð технологічні- складаються на окремі деталі, вузли, і характеризують рівень технології на підприємстві. При порівнянні собівартості окремих деталей можна прийняти рішення щодо власного виробництва чи закупки цих деталей у постачальника.

За характером виробництва калькуляції поділяються на:

- масові (періодичні) - складаються за певний період з метою розрахунку середньої собівартості одного виробу;

- індивідуальні - складаються лише після завершення виробництва окремого замовлення або групи виробів;

- проміжні – складаються на окремі етапи робіт по об'єктах з тривалим циклом виробництва.

Залежно від об’єкту калькуляції поділяються на:

ð загальні - відображають собівартість певного виду продукції вцілому по підприємству;

ð параметричні - дають уявлення про собівартість продукції в розрахунку на. одиницю певного параметру (наприклад, собівартість однієї кінської сили двигуна, одного місця автобуса, однієї години експлуатації машини);

ð за центрами витрат - це розрахунок собівартості продукції певного підрозділу підприємства Ця калькуляція доповнює і деталізує загальну, відображає, яка частина собівартості формується у конкретному підрозділі.