Главная | Обратная связь

Розподіл непрямих витрат

На підприємствах здій­снюється розподіл витрат за періодами, об'єктами калькулювання (продукції, послуг), за центрами відповідальності, в комплексних

виробництвах - між основною і супутньою продукцією, між готовою та

незавершеною продукцією.

Розподіл непрямих затрат на об'єкти калькулювання включає такі основні елементи:

- вибір об'єкта калькулювання, на який припадають непрямі
витрати (окремий продукт, група продуктів, центр відповідальності);

- вибір бази розподілу витрат;

- розрахунок ставки (коефіцієнта) розподілу, яка обчислюється як частка від ділення загальних накладних витрат і величини бази розподілу;

- розрахунок накладних витрат, що підлягають віднесенню на об'єкт обліку та обчислюються як добуток ставки розподілу і величини бази розподілу, що відповідає даному об'єктові.

До найбільш поширених баз розподілу накладних витрат належать: заробітна плата або кількість відпрацьованих годин основними виробничими робітниками; вартість прямих матеріальних витрат; відпрацьовані машино-години; кілометри пробігу автомобіля; виручка від реалізації продукції.

В умовах переважно ручних робіт при розподілі непрямих витрат перевагу надають такій базі розподілу, як прямі витрати праці та заробітної плати. В умовах широкого використання автоматизованих та напівавтоматизованих виробничих систем перевага надається витратам машинного часу на виготовлення окремих видів продукції. У тих виробництвах, де висока питома вага витрат на матеріали і сировину, перевагу надають розподілу непрямих витрат пропорційно масі або вартості використаної сировини.

До витрат, що підлягають розподілу, відносять в першу чергу витрати на роботу допоміжних виробництв, утримання й експлуатацію машин та обладнання, організацію та управління виробництвом на рівні виробничих підрозділів, інші ЗВВ.

Витрати на утримання допоміжних виробництв розподіляють пропорційно обсягу наданих послуг для окремих підрозділів у натуральних або умовних вимірниках. Розподіл витрат обслуговуючих підрозділів ускладнюється, якщо вони надають послуги один одному, а не тільки виробничим підрозділам. У цьому разі можуть бути використані такі методи розподілу витрат:

1. Метод прямого розподілу передбачає, що витрати допоміжних підрозділів розподіляють і списують на витрати лише основних підрозділів, а взаємні послуги допоміжних виробництв до уваги не беруться і не враховуються.

2. Метод послідовного розподілу передбачає, що витрати кожного допоміжного підрозділу розподіляються послідовно на всі підрозділи (як основні, так і допоміжні), крім тих, витрати яких розподілені раніше (першими). При цьому першими розподіляють витрати того допоміжного підрозділу, який надає найбільше послуг іншим допоміжним підрозділам, а сам одержує мінімальну кількість таких послуг. Підрозділ, витрати якого розподілені першими, не бере участі у розподілі витрат інших підрозділів. Потім так же роблять з рештою допоміжних підрозділів.

3. Метод розподілу (врахування) взаємних послуг передбачає, що витрати допоміжних виробництв спочатку розподіляють між самими допоміжними виробництвами пропорційно обсягу наданих послуг, виходячи з початкової суми витрат до розподілу, а потім сукупні витрати кожного допоміжного підрозділу списують на основні підрозділи за методом прямого розподілу.

4. Метод одночасного розподілу дещо повторює попередній метод, але при цьому для розподілу витрат між самими допоміжними підрозділами використовують систему рівнянь.

Різні методи розподілу дають незначні відхилення суми витрат, віднесених на окремі підрозділи. Тому підприємству необхідно самому вибрати оптимальний метод розподілу. В Україні деякі підприємства застосовують списання витрат допоміжних виробництв протягом звітного періоду за плановою собівартістю одиниці послуг, а в кінці звітного періоду розподіляють і списують лише калькуляційні різниці, використовуючи для цього метод прямого розподілу.