 |
|
ГІПО- Й АВІТАМІНОЗИ
Вітаміни відіграють важливу роль у життєдіяльності організму. Основним джерелом їх є харчові продукти, деякі вітаміни частково синтезуються мікрофлорою кишок або утворюються в організмі із провітамінів у процесі обміну. Недостатнє надходження вітамінів з їжею чи порушення їх засвоєння може призвести до розвитку гіпо- чи авітамінозу. В наш час авітамінози практично не трапляються, спостерігається лише часткова недостатність якогось одного, частіше — декількох вітамінів.
Гіпо- й авітамінози спричинюють різноманітні захворювання, які супроводяться різними патологічними процесами у порожнині рота. Практичному лікарю найчастіше доводиться стикатися з ендогенними гіповітамінозами, які зумовлені зниженням вітамінної забезпеченості організму внаслідок патологічного процесу, зокрема хронічних інфекцій (туберкульоз, захворювання печінки, шлунка, кишок, бруцельоз, ревматизм). При цих захворюваннях, незважаючи на достатній за кількістю й якістю та багатий на вітаміни раціон харчування, відбувається зниження всмоктування вітамінів у шлунку і кишках або порушується їх перетворення на біологічно активні форми шляхом амінування, фосфорилування. Крім того, трапляється відносна вітамінна недостатність, яка виникає при стресових ситуаціях, коли організм витрачає значно більше вітамінів, ніж їх містить повноцінний раціон. Відносна вітамінна недостатність часто спостерігається у вагітних і матерів-годувальниць, у учасників експедицій в період адаптації до нових кліматичних умов, а також може бути результатом травми, особливо кісткової.
Розвиток гіповітамінозу в ротовій порожнині (CO, пародонт) буває наслідком хронічного запалення або хронічного подразнення протезами чи зубним каменем. Слід пам'ятати, що постійна хронічна травма тканин пародонта зубним каменем призводить до значного зменшення вмісту аскорбінової кислоти в пародонті і тому після видалення каменя вміст її у тканинах за деякий час може нормалізуватися.
Гіповітаміноз С. Недостатність вітаміну С (аскорбінової кислоти) в організмі призводить до розладу обмінних процесів у ньому, синтезу колагену, процесів росту і розвитку, зниження його реактивності (зменшення фагоцитарної активності, порушення утворення антитіл та ін.), різкого порушення проникності капілярів і сполучнотканинних структур.
Зміни, пов'язані з недостатністю вітаміну С, складаються із проявів геморагічного синдрому і ускладнень, викликаних вторинною інфекцією. Гіповітаміноз супроводжується нездужанням, слабістю, розбитістю, втратою апетиту, швидкою стомлюваністю, болем у кінцівках. Шкіра стає темною (внаслідок накопичення у ній меланіну), сухою, легко лущиться. Недостатність вітаміну С завжди проявляється змінами в порожнині рота.
^ '* 307
Одним із найбільш ранніх і частих симптомів захворювання є цинготний стоматит, у перебігу якого розрізняють три стадії: І — цинготна стоматопатія (початкова стадія); II — цинготний ре-паративний стоматит (розвинута стадія); III — цинготний виразковий стоматит (ускладнена стадія).
Початкова стадія цинготного стоматиту характеризується вираженим гінгівітом. На фоні блідої, анемічної СОПР ясна інфільтровані, ясенний край набуває темно-червоного кольору, легко кровоточить. Іноді відмічаються поодинокі, розсіяні в яснах і СОПР петехії. Водночас петехії можуть бути виявлені на кінцівках, в ділянці гомілок. Хворі скаржаться на загальне нездужання, сонливість, ревматоїдний біль у кінцівках, біль голови, швидку стомлюваність Початкова стадія захворювання супроводиться залізодефщитною анемією.
Розвинута стадія цинготного стоматиту характеризується значним запаленням ясен Вони різко набрякають, розростаються, стають пухкими, вкривають значну частину коронок зубів Особливо розростаються і напливають на коронки міжзубні сосочки Ясенний край набуває ціанотичного відтінку, значно кровоточить при доторканні По краю ясенних сосочків часто скупчуються згустки крові. На CO відмічаються численні петехії, екхімози. Язик обкладений, різко набрякає, по краях його видні відбитки зубів Зуби розхитуються.
Петехії, екхімози і масивні крововиливи спостерігаються на CO щік, піднебіння і на різних ділянках тіла. Загальний стан хворих погіршується, вони стають адинамічними. Обличчя бліде, з землистим відтінком. У зв'язку з крововиливами у легені може з'явитися кровохаркання, розвитися пневмонія (мал. 147).
Третя, ускладнена, стадія захворювання виникає у зв'язку з приєднанням вторинної (фузоспірилярної) інфекції, внаслідок чого розвивається цинготний виразковий стоматит. Грануляції по ясенному краю, що розрослися, досягають ріжучого краю або жувальної поверхні, на яснах з'являються виразки
Ясна інтенсивно кровоточать, вкриваються некротичним нальотом із смердючим запахом. Виразковий процес поширюється на язик, щоки, губи, тверде і м'яке піднебіння. Зуби розхитуються і випадають Загальний стан хворих дуже тяжкий За відсутності лікування може настати летальний кінець.
Діагностика. Проводять визначення вмісту аскорбінової кислоти в крові і її добового виділення з сечею після навантаження вітаміном. При С-гіповітамінозі вміст аскорбінової кислоти в сечі знижений, а додатково введена кислота затримується в тканинах і не виводиться з сечею до повного насичення організму (0,8—1 мг аскорбінової кислоти у крові).
Щоденна потреба організму людини у вітаміні С дорівнює 50—60 мг, а при вагітності, посиленому фізичному навантаженні, інфекційних захворюваннях, генералізованому пародон-титі вона збільшується в 2—3 рази.
| Мал. 147 Гіповітаміноз С Петехії на слизовій оболонці твердого і м'якого піднебіння |
Лікування. Призначають вії амін С у вигляді фруктово-ягідних соків або аскорбінової' кислоти. Із соків найефективнішими є лимонний, апельсиновий, томатний, сік чорної смородини. Аскорбінову кислоту призначають у перші дні хвороби в ударних дозах (по 0,25—0,35 г 3 рази на день). Потім дози знижують (до 0,1 г 3 рази на день). Препарат слід приймати не лише у період виражених проявів захворювання, а й після зникнення геморагічних явищ. Видужання настає через 1—1,5 міс. У початковій стадії хвороби при правильному лікуванні в амбулаторних умовах цинготний гінгівіт минає за 5—7 днів. Хворі з розвинутою і ускладненою стадіями хвороби підлягають госпіталізації. У разі поєднання явищ гіповітамінозу з анемією вводять аскорбінат заліза або фероаскорбінат.
З метою посилення дії аскорбінової кислоти її призначають з рутином. За наявності значної кровотечі показані кальцію хлорид, препарати вітаміну К, повноцінне харчування.
Важливо проводити активне місцеве лікування. Показані санація порожнини рота й старанний гігієнічний догляд за нею, видалення зубного каменя і нальотів на зубах, зрошення порожнини рота слабким розчином калію перманганату, 1% спиртовим розчином цитралю, 1% розчином галаскорбіну. Призначають фізіотерапевтичні методи впливу на ясна: зрошення їх водою, що насичена вуглекислотою, електрофорез аскорбінової кислоти і рутину, галаскорбіну. За наявності виразкового стоматиту здійснюють відповідне лікування.
У період розпалу хвороби протипоказані видалення грану-'яціи, екстракція зубів.
Гіповітаміноз А. Вітамін А (ретинол) має велике значення в
| Мал. 148. Гіповітаміноз А. Сухість слизової оболонки і червоної кайми нижньої губи |
процесах росту і розвитку організму. Він регулює процеси дозрівання епітелію і зроговіння, підвищує стійкість CO до дії на неї різних травмуючих і подразнювальних чинників, забезпечує нормальну функцію органа зору, сприяє нормальному функціонуванню слинних і потових залоз.
Клінічні прояви гіповітамінозу А зумовлені зниженням бар'єрних властивостей шкіри і CO, порушенням нормального диференціювання епітеліальної тканини. При гіповітамінозі А СОПР бліда, мутна, суха, втрачає характерний блиск. На CO щік, твердого і м'якого піднебіння з'являються білясті нашарування, які нагадують м'яку форму лейкоплакії. Відбувається зроговіння епітелію вивідних проток слинних залоз. Це призводить до зменшення секреції слини — гіпосалівації. Кератині-зація виявляється і в секреторних клітинах великих слинних залоз, що спричинює затримку секрету в залозах, а відтак розвиток сіалоаденіту. Поряд із сухістю порожнини рота відзначається сухість зіва. CO губ стає синюватою; відбувається її підвищена епідермізація, особливо на межі червоної кайми (мал. 148).
За недостатності вітаміну А в організмі у період розвитку зубів виникають порушення в твердих тканинах зуба, зокрема емалі. Спостерігаються дефекти формування, а також зміни кольору емалі, яка втрачає свій блиск і прозорість. Зуби при цьому стають крейдоподібними, відбувається атрофія одонто-бластів пульпи. Водночас відзначаються ураження очей (гемералопія, ксерофтальмія), зменшення маси тіла, блідість і лущення шкіри, крихкість нігтів. Волосся стає рідким, втрачає блиск. Процеси загоєння ран сповільнюються унаслідок пригнічення утворення грануляційної тканини.
Діагностика. Діагноз гіповітамінозу А ставлять на підставі такої сукупності клінічних даних: сухість CO, поява «гусячої шкіри», відсутність апетиту, загальна слабість, порушення функції травного каналу (пронос, ахілія).
Лікування. Рекомендують їжу, багату на вітамін А (вершкове масло, молоко, яєчний жовток, сметана, печінка) або каротин, який в організмі перетворюється на вітамін А (морква, абрикоси, персики, чорна смородина). Призначають риб'ячий жир (З столові ложки на день для дорослої людини, 3 чайні ложки — для дитини); усередину — препарати вітаміну А у вигляді олійного розчину або драже (3300 МО в 1 драже). При захворюваннях органів травної системи ретинол вводять парентеральне.
Гіповітаміноз PP. Фізіологічне значення вітаміну РР (нікотинової кислоти) визначається його участю в окисно-відновних процесах, обміні вуглеводів і білків. Установлено, що нікотинова кислота справляє вплив на функціональний стан судин, особливо виразною є її судинорозширювальна дія на периферичні судини. Під впливом нікотинової кислоти прискорюється кровообіг, підвищується венозний тиск.
При авітамінозі РР розвивається пелагра, яка супроводиться характерними змінами у порожнині рота. Нині яскравих проявів цього захворювання не спостерігається. Недостатність нікотинової кислоти супроводжується розвитком пелагроідного стану. Його проявом є дефіцит не лише нікотинової кислоти, а й інших вітамінів групи В (тіаміну, рибофлавіну, фолієвої кислоти).
Для розвинутої стадії пелагри характерні чотири симптоми:
1) деменція (розвивається внаслідок ураження симпатичної нервової системи і кори великого мозку); 2) діарея (частий пронос спричинюється ураженням травного каналу); 3) дерматит (характеризується симетричною еритемою на відкритих ділянках тіла з наступним лущенням, пігментацією темного кольору і зроговінням); 4) дистрофія.
У ротовій порожнині клінічні прояви недостатності нікотинової кислоти перебігають у декілька стадій. Перша стадія пов'язана з виникненням еритеми, вона спостерігається уже в продромальний період. Хворий скаржиться на відчуття печіння в ділянці CO губ, щік і особливо язика. CO місцями гіпере-мійована, язик набряклий, ниткоподібні сосочки атрофовані. Погіршується загальний стан — з'являються слабість, біль голови, безсоння, втрата апетиту.
У II стадії виникає біль у роті типу невралгічного. Запальний процес поширюється на всю СОПР. Язик набуває яскраво-червоного забарвлення з малиновим відтінком (нагадує колір кардинальської мантії — «кардинальський язик»), набрякає. Поверхневі шари його епітелію десквамуються, через що язик стає блискучим, гладеньким («дзеркальним»). Інколи на ньому з'являються тріщини — «шаховий язик». У цій стадії значно по-
| Мал. 149 Гіповітаміноз РР «Пелагроідний язик» |
гіршується загальний стан хворого, з являються пронос, дерматит, депресія, дистрофія (мал. 149)
У III стадії порушення загального стану хворих значно посилюється, у зв'язку з приєднанням фузоспірилярного симбіозу розвивається виразковий стоматит
Лікування специфічне: насичення організму нікотиновою кислотою (добова доза становить 150 мг, а в 111 стадії — до 300 мг) Призначення вітамінів групи В — тіаміну (20—50 мг), рибофлавіну (10—20 мг), піридоксину (50 мг) Препарати вітамінів краще вводити парентеральне (внутрішньом'язово, внутрішньовенне), у разі тривалого застосування їх можна вводити per os
Оскільки пелагра супроводиться гіпохромною анемією, призначають через день по 100 мкг ціанокобаламіну (у ті дні, коли не вводять тіамін, піридоксин). Показані переливання крові дробними дозами, а також аскорбінова кислота й ретинол, бо без вітаміну С вітаміни комплексу В погано засвоюються Особливо важливі при лікуванні хворих на пелагру відповідний режим, спокій, харчування високої енергетичної цінності, з достатньою кількістю білків
Велике значення має ретельна санація порожнини рота. Лікування уражень CO симптоматичне' гігієнічні полоскання (використовують 1% розчин цитралю, лізоцим, 2% розчин натрію гідрокарбонату, 0,02% розчин калію перманганату), усу нення подразників За наявності виразкових уражень показані аплікації на уражені ділянки мікроциду з новокаїном у комбінації з антибіотиками. При утворенні некротичних уражень застосовують ферменти протеолізу
Гіповітаміноз В,. Нестача вітаміну В, (тіаміну) викликає хворобу, відому" під назвою бері-бері. Захворювання розвивається на фоні нестачі й інших вітамінів, зокрема PP.
Бері-бері спостерігається переважно в осіб, які вживають виключно вуглеводну їжу, наприклад рис. Найчастіше хвороба трапляється у деяких країнах Азії (в Індії, Індонезії та ін.). До нестачі вітаміну В, може також спричинитися неповноцінне всмоктування його в кишках або підвищена потреба у ньому (при вагітності й лактації, тиреотоксикозі).
У клінічній картині найхарактернішими проявами є ураження нервової і серцево-судинної систем, а також розвиток набряків (без ураження нирок). Хворі скаржаться на зниження апетиту і зменшення маси тіла, м'язові судоми, іноді пронос, біль у кінцівках. Поява таких симптомів свідчить про розвиток поліневриту.
Зміни в порожнині рота не завжди є достатньо характерними. Нестача тіаміну іноді супроводиться невралгією трійчастого нерва, підвищеною больовою чутливістю СОПР. Деякі хворі скаржаться на біль у зубах, щелепах, язиці. Нерідко відзначаються гінгівіт, стоматит, переважно пухирцевий, подібний до герпетич-ного. Пухирці локалізуються на твердому піднебінні й язиці.
Лікування полягає в насиченні організму тіаміном. Його призначають per os або парентеральне (добова доза 30—50 мг). Ще ефективнішим є комплекс витамінів групи В. При захворюваннях органів травлення доцільним є парентеральне введення вітамінів. Призначаючи вітаміни групи В, необхідно стежити за тим, щоб кількість білка у харчовому раціоні була достатньою, оскільки при безбілковій дієті вітаміни групи В можуть проявляти токсичну дію навіть у лікувальних дозах.
Місцеве лікування симптоматичне.
Гіповітаміноз Вд. У разі відсутності або нестачі в їжі рибофлавіну (вітаміну В^) розвивається арибофлавіноз — захворювання, яке проявляється запаленням губ, ангулярним хейлітом, глоситом та кон'юнктивітом. Ці ознаки утворюють симптомо-комплекс, характерний для гіповітамінозу Вд. Причиною гіповітамінозу Вд крім неповноцінного харчування можуть бути також захворювання шлунка, які супроводжуються зниженням кислотності шлункового соку, хвороби печінки і кишок, які зумовлюють утруднення всмоктування рибофлавіну.
Клініка. Ангулярний хейліт розпочинається з почервоніння в кутах рота, згодом у цих ділянках виникають болючі тріщини, які нагадують заїди. Губи стають червоними, набряклими, на їх поверхні з'являються тріщини й ерозії. Водночас розвивається глосит, який супроводжується різкою болючістю. Ниткоподібні сосочки атрофуються і по всій спинці язика виступають гіпертрофовані грибоподібні сосочки яскраво-червоного кольору. Унаслідок атрофії ниткоподібних сосочків язик стає гла-
| Мал. 150. Гіповітаміноз В,. Ангулярний хепліт |
деньким, лискучим. Через знижену салівацію він сухий, вкритий борознами. Розміри його збільшені (мал. 150).
Крім глоситу, виникає кон'юнктивіт, іноді ірит. Повіки запалюються; відзначаються сльозотеча, відчуття печіння в очах, зниження зору.
Лікування комплексне. Загальне лікування зводиться до насичення організму вітамінами групи В (В,, Вд, В^). Місцеве лікування симптоматичне.
КОЛАГЕНОЗИ
В основі колагенових захворювань лежить дифузне ураження сполучної тканини і судин, яке анатомічне характеризується генералізованою альтерацією неклітинних компонентів сполучної тканини, в першу чергу колагенових волокон і білка колагену, що входить до їх складу. До колагенових хвороб відносять системний червоний вовчак (СЧВ), системну склеродермію, ревматоїдний артрит і ревматизм, вузликовий періартеріїт, дерматоміозит. Переважна більшість цих захворювань супроводиться змінами СОПР. Вони носять різний характер: від фізіологічних порушень до значних ушкоджень її з вираженими клінічними і морфологічними проявами.
Найглибше вивчена картина змін у порожнині рота при склеродермії. Зміни шкіри і CO рота виявляються у всіх хворих і характеризуються трьома стадіями: набряком, ущільненням і атрофією. Набряк спостерігається переважно у ділянці CO щік, язика. У разі переходу патологічного процесу в стадію атрофії CO стає блідою, стоншеною, з виразним судинним малюнком.
Вона легко ранима, має сліди травм, виразки. Особливо характерні зміни язика. Він покритий білим нальотом, укорочений, зменшений в об'ємі, його рухомість обмежена. Відзначається виражена атрофія сосочків язика, він має вигляд лакованого. Інколи з'являються ерозії й виразки, які довго не загоюються. Внаслідок виражених явищ атрофії спостерігається різке стоншення губ, носа. Шкіра обличчя атрофована, лискуча. Відзначаються біль у скронево-нижньощелепному суглобі, обмежене відкривання рота.
При колагенових захворюваннях досить часто спостерігається десквамативний глосит. Припускають, що первинне ураження мікроциркуляторного русла, зумовлене імунопатоло-гічними реакціями, призводить до генералізованої дезорганізації сполучної тканини і вторинних змін в язиці, як і в інших органах та тканинах. Для цих захворювань характерна сухість у роті різного ступеня. Інколи вона буває настільки значною, що утруднює мову, приймання їжі, створює умови для розвитку запальних змін СОПР.
Найбільшою мірою сухість у роті виражена при синдромі Шегрена (сухий кератокон'юнктивіт, хронічний паренхіматозний паротит, ксеростомія), який розвивається у хворих на СЧВ, системну склеродермію і ревматоїдний артрит. У початковій стадії захворювання СОПР яскраво-червона, легко травмується;
слини мало, вона піниста, в'язка; язик сухий, губи покриті кірками, нерідко виникають заїди. У пізній стадії на CO спостерігаються явища зроговіння; язик складчастий, сосочки його атрофовані; губи сухі, в тріщинах.
Таким чином, ураження СОПР при колагенових захворюваннях, як і при інших захворюваннях внутрішніх органів і систем, являє собою місцевий прояв загальної патології організму з властивими йому клінічними і патоморфологічними змінами. Зважаючи на значне поширення різних уражень твердих тканин зуба, пародонта, CO і роль одонтогенних вогнищ інфекції в па-югенезі колагенозів, слід проводити ретельну санацію порожнини рота в осіб з колагеновими захворюваннями.
| РОЗДІЛ 15 Лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ Терапія будь-якого захворювання СОПР має грунтуватися на всебічному уявленні про біологічні й патофізіологічні процеси, які в ній відбуваються. На сьогодні успіх лікування захворювань СОПР забезпечується за умови проведення комплексної терапії, метою якої є поєднання впливу на причинний фактор, патогенетичні механізми розвитку захворювання та вжиття заходів щодо усунення його симптомів. Оскільки значна частина уражень СОПР виникає на тлі різних соматичних захворювань, то необхідно поряд з етіотропним, патогенетичним і симптоматичним лікуванням захворювань СОПР проводити оздоровлення організму в цілому. Для цього лікар-стоматолог має спиратися на дані цілого комплексу клінічних і лабораторних досліджень та залежно від виявленої при обстеженні патології залучати до лікування лікарів іншого медичного фаху (терапевта, ендокринолога, дерматолога, оториноларинголога, алерголога тощо). Слід наголосити на важливості ролі консиліуму при обстеженні, діагностиці, лікуванні захворювань СОПР з тяжким перебігом або навіть при легкому початку захворювання у разі приєднання й наростання нової небажаної симптоматики, а надто якщо у лікаря виникали сумніви щодо правильності розуміння розвитку хвороби або вибору |
| лікувальної тактики. Нехтуючи такою можливістю, лікар припускається професійної й деонтологічної помилки. Виявивши прямі зв'язки змін у ротовій порожнині з соматичними захворюваннями (наприклад, ендокринними, хворобами крові тощо), в разі тяжкого стану хворого або погіршення його загального самопочуття в процесі лікування лікар-стоматолог повинен домогтися негайної госпіталізації та подальшого обстеження і лікування хворого в стаціонарних умовах. Проте у більшості хворих патологія СОПР потребує амбулаторного лікування, і всі призначення, в тому числі й загальнотерапевтичні, виконує лікар-стоматолог. Майже всі хворі з патологією СОПР, а передусім люди зрілого віку, мають явне чи приховане почуття тривоги, стурбованості своїм станом. Особливо це стосується хворих, обтяже-них вегетосудинними розладами, для яких далеко не останнє значення має виважене, заспокійливе слово лікаря. Він має в зрозумілій формі розтлумачити хворому суть його захворювання, а за потреби призначити препарати транквілізуючої дії, за-гальнотонізуючі чи вегетотропні засоби, не забувши виписані в рецепті ліки підкріпити добрим словом. Важливою ланкою лікування захворювань СОПР є харчування. Їжа має бути не лише раціональною й збалансованою, а й приготованою з урахуванням необхідності механічного, хімічного й термічного захисту CO. При певних видах ураження хворим рекомендують низку обмежень у дієті. Так, наприклад, при кандидозах СОПР виключають або обмежують у раціоні харчування продукти, що містять велику кількість вуглеводів. Проте найважливішим і найвідповідальнішим заходом є вибір методу фармакотерапії того чи іншого захворювання СОПР, що неможливо без широкої обізнаності лікаря з арсеналом сучасних лікарських засобів та їх фармакотерапевтичними спроможностями. ЗАСОБИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ ЗАСОБИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ Антибіотики. У випадку, якщо ураження СОПР зумовлене або ускладнене мікрофлорою і набуває септичного характеру, що здебільшого спостерігається при тяжкому перебігу БЕЕ, виразково-некротичного, гострого афтозного, гострого герпетич-ного та гангренозного стоматиту, а також інших уражень, що супроводжуються значним порушенням загального стану хворого, показане парентеральне введення антибіотиків. Вибір антибіотиків зумовлюється характером патологічного процесу, ступенем його тяжкості, імунологічним станом макроорганізму, біологічними властивостями мікроорганізмів, що викликають чи |
ускладнюють перебіг захворювання, та переносністю антибіотиків організмом хворого.
З метою запобігання розвиткові дисбактеріозу поряд з антибіотиками призначають протектори протигрибкової дії.
Ампіциліну натрієва сіль (флакони по 0,25 г (250 000 ОД) та 0,5 г (500 000 ОД). Має широкий спектр антимікробної дії. Ефективний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Бактерицидна дія пов'язана з порушенням процесу біосинтезу клітинної стінки бактерії. Максимально активний у кислому середовищі. Призначають по 250—500 мг кожні 4—6 год внутрішньом'язово або внутрішньовенне. Для внутрішньом'язового введення дозу препарату розчиняють в 1,5—2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, вводять одразу після розчинення. Для внутрішньовенного введення вміст флакона розчиняють у 10—20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Вводять краплинне або струменем. Курс лікування — 5—7 діб.
Ампіциліну тригідрат (таблетки по 0,25 г). За фармакологічними властивостями подібний до ампіциліну натрієвої солі. Не руйнується в кислому середовищі шлунка, добре всмоктується при введенні всередину. Призначають усередину по 0,5 г (2 таблетки) 4—6 разів на добу протягом 6—10 діб.
Ампіокс (капсули по 0,25 г і флакони по 0,1, 0,2, 0,5 r) — комбінований препарат, що містить ампіцилін і оксацилін. Призначають по 0,5—1 г 3—4 рази на добу. Для внутрішньом'язового введення вміст флакона (100, 200, 500 мг) розчиняють у 1,25 мл води для ін'єкцій і вводять одразу після розчинення. Добова доза становить 2—4 г. Вводять за 3—4 прийоми.
Бензилпеніциліну калієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 і 1 000 000 ОД). Призначають по 500 000 ОД внутрішньом'язово через кожні 4 год протягом 5—6 діб при гострих запальних процесах щелепно-лицевої ділянки і порожнини рота, які викликані коковими мікроорганізмами, а також при спірохетозі та хворобі Філатова.
З метою запобігання анафілактичному шоку, зумовленому застосуванням препаратів пеніциліну, треба з'ясувати, як пацієнт переносить лікарські засоби цієї групи, а перед початком лікування поставити внутрішньошкірну пробу.
Бензилпеніциліну натрієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 і 1 000 000 ОД). Показання ті самі, що й для бензилпеніциліну калієвої солі. Вводять ex tempore внутрішньом'язово або підшкірно через кожні 4 год по 500 000 ОД препарату, розчиненого в 1—2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25% розчину новокаїну. Курс лікування — 5—6 діб.
Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (флакони по 600 000 ОД). Має пролонговану дію. Вводять внутрішньом'язово по 300 000 ОД 2 рази на добу. Вміст флакона розчиняють у 2—4 мл стерильної дистильованої води.
Гентаміцину сульфат (флакони по 0,08 г). Має широкий спектр антимікробної дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів та пеніциліночутливих штамів стафілокока при гострих одонтогенних септичних станах, опіках та виразково-некротичних ураженнях. Призначають по 0,04— 0,08 г внутрішньом'язово через кожні 8 год. Курс лікування — 7-Ю діб.
Канаміцину сульфат (флакони по 0,5 і 1 г — 500 000 і 1 000 000 ОД). Антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно кислотостійких бактерій, більшості грампозитивних і грамнегативних бактерій. Діє на мікроорганізми, які резистентні до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну, левоміцетину, еритроміцину. В крові зберігається в необхідній концентрації протягом 8 год. Призначають при туберкульозному та виразково-некротичному ураженні СОПР внутрішньом'язово по 0,5 г через 12 год протягом 5—6 діб.
Олеандоміцину фосфат (таблетки по 0,125 г, флакони по 0,1, 0,25, 0,5 r). Належить до групи макролідних антибіотиків. За спектром і механізмом протимікробної дії близький до еритроміцину. Активний щодо стафіло-, стрепто- і пневмококів, при різних вогнищевих та гнійно-септичних інфекціях, особливо тих, які викликані пеніциліностійкими штамами стафілокока. Діє переважно бактеріостатичне, максимально проявляючи активність у лужному середовищі. Курс лікування — 5—7 діб. Призначають усередину при виразково-некротичних ураженнях СОПР по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу після їди.
Олететрин (таблетки по 0,125 г і капсули по 0,25 г) — комбінований препарат, який складається з олеандоміцину фосфату і тетрацикліну у співвідношенні 1:2. Призначають при виразково-некротичних ураженнях СОПР, катаральному, ерозивному, гонорейному стоматиті по 0,25 г 4—6 разів на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс — 5—14 діб.
Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 0,05, 0,1, 0,25 г). Антибіотик широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір, рикетсій, мікоплазм, крупних вірусів і деяких найпростіших. Бактеріостатична дія пов'язана з порушенням біосинтезу білка мікроорганізмами. Сумісний в розчинах з канаміцином, лінкоміцином, ізотонічним розчином натрію хлориду та 5% розчином глюкози.
Карбеніциліну динатрієва сіль (флакони по 1 г) — напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, ефективний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій. Не впливає на стафілококів, що утворюють пеніциліназу. Швидко всмоктується, ефективна концентрація в крові зберігається протягом 6—8 год. Стійкість мікрофлори розвивається повільно. Призначають для внутрішньом'язового введення при тяжких виразково-некротичних ураженнях, зумовлених протеєм та іншими
грамнегативними мікроорганізмами, інфікованих опіках щелепно-лицевої ділянки: 1 г препарату розчиняють у 2 мл води для ін'єкцій і вводять через 4—6 год. У тяжких випадках препарат вводять внутрішньовенне краплинно (1 г препарату розчиняють у 20 мл 5% розчину глюкози). Вводять по 4—5 г препарату 5—6 разів на добу. Курс лікування — 4—5 діб.
Левоміцетин (порошок, таблетки по 0,5 г, капсули по 0,25 г, таблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою, по 0,25 г). Синтетичний аналог антибіотика хлорамфеніколу. Широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, рикетсій, великих вірусів. Впливає на штами бактерій, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідних засобів. Призначають при виразково-некротичних ураженнях, опіках СОПР, гонорейному стоматиті, ерозивній та виразковій формі ЧПЛ по 0,25-0,5 г 3—4 рази на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс лікування — 8—10 діб.
Можливі алергічний висип, подразнення СОПР, лейкопенія, агранулоцитоз, анемія, кандидамікоз.
Лінкоміцину гідрохлорид (30% розчин в ампулах по 1 та 2 мл;
желатинові капсули по 0,25 г). Активний щодо грамнегативних мікроорганізмів (стафіло-, стрепто- і пневмококів) і деяких анаеробів (збудників газової гангрени, правця). Впливає на мікроорганізми, стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну. Ефективна концентрація досягається через 2—4 год після введення і підтримується 6—8 год. Добре проникає в різні органи та тканини. Призначають при виразково-некротичних ураженнях, бешисі, інфікованих ранах обличчя і СОПР внутрішньом'язово по 0,3—0,6 г 2—3 рази на добу через 2—3 год або по 2 капсули 3—4 рази на добу після приймання їжі. Усередину призначають по 0,2—0,25 г 4 рази на добу протягом 5—6 діб.
Фузидин-натрій (таблетки по 0,125 і 0,25 г). Має відносно вузький спектр антимікробної дії. Активний відносно стафілокока, коринебактерій дифтерії, менінгокока, клостридій, лістерій. Діє на мікроорганізми, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, еритроміцину, левоміцетину. Менш активний щодо стрепто- й пневмокока. Неактивний до більшості грамнегативних мікроорганізмів, грибів, найпростіших. Призначають при тяжких одонтогенних септичних станах, виразково-некротичному ураженні, інфікованих ранах, опіках СОПР і шкіри обличчя, гонорейному стоматиті по 0,5 г 3 рази на добу з різними стравами чи молоком. Курс лікування — 7—14 діб.
Поліміксину М сульфат (таблетки по 500 000 ОД, флакони по 500 000 і 1 000 000 ОД). Активний щодо грамнегативних мікроорганізмів. Діє на синьогнійну паличку, яка резистентна майже до всіх антибіотиків. Призначають при виразково-некротичних ураженнях, опіках СОПР і шкіри обличчя по 500 000 ОД у таблетках 4—6 разів на добу. Курс лікування — 5—10 діб.
Цефалоридин — напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегативних коків, клостридій, коринебактерій, деяких грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір. Неактивний щодо мікобактерій туберкульозу, рикетсій, вірусів, найпростіших. Призначають з розрахунку 0,03—0,06 г на 1 кг маси тіла внутрішньовенне чи внутрішньом'язово 2—3 рази на добу.
Еритроміцин (таблетки по 0,1 і 0,25 г — 200 000 і 250 000 ОД). Активний щодо грампозитивних і грамнегативних коків, збудників коклюшу, трахоми, сифілісу, а також бруцел, рикетсій, актиноміцетів, мікоплазм, деяких найпростіших, великих вірусів. Неактивний відносно грамнегативних мікроорганізмів родини кишкових бактерій, мікобактерій туберкульозу, грибів і дрібних вірусів. Синергічне діє з антибіотиками тетра-ииклінової групи, левоміцетином, препаратами нітрофуранового ряду.-Застосовують при виразково-некротичних та сифілітичних ураженнях, інфікованих ранах, опіках, бешиховому запаленні шкіри обличчя та СОПР. Призначають по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу протягом 5—6 діб за 1 год до вживання їжі.
Ерициклін (капсули по 0,25 г). Впливає на грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми. Ефективний щодо мікрофлори, чутливої до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину. Призначають при гнійно-запальних процесах обличчя (піодермія, інфіковані рани) по 1 капсулі через ЗО хв після споживання їжі 4—6 разів на добу.
Далацин Ц (кліндаміцин) — капсули по 0,15 г (16 капсул в упаковці) і ампули по 2 мл 15% розчину («Золотий стандарт»), для лікування змішаних інфекційних уражень, викликаних анаеробними і грампозитивними аеробними мікроорганізмами.
Сульфаніламідні препарати блокують включення пара-амінобензойної кислоти в синтез фолієвої кислоти мікробних клітин, що зумовлює пригнічення росту і розмноження мікроорганізмів. Призначаючи ці лікарські засоби, слід пам'ятати, що для досягнення бактеріостатичного ефекту необхідно застосовувати ударні дози на початку курсу лікування з подальшим постійним підтриманням високих концентрацій сульфаніламідних засобів у крові. Приймають їх натще, запиваючи лужним розчином. Курс лікування сульфаніламідними засобами, як правило, становить 6—7 діб.
Крім бактеріостатичної дії сульфаніламідні препарати мають і протизапальний ефект, що пов'язаний з їх властивістю зменшувати міграцію лейкоцитів та загальну кількість клітинних елементів і частково стимулювати вироблення глюкокорти-коїдів. Сульфаніламідні засоби дають і жарознижувальний ефект за рахунок їх впливу на процес теплоутворення в тканинах. Вони здатні знижувати інтоксикацію, яка спричинюється продуктами тканинного розпаду.
Етазол (таблетки по 0,25—0,5 г). Призначають при рановій інфекції, бешисі, ангіні по 1 г кожні 4 год протягом 6 діб.
Бактрим (бісептол) — комбінований препарат, що містить 0,4 г сульфаметоксазолу та 0,08 г триметоприму (для дорослих). Забезпечує бактерицидний ефект відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі бактерій, не чутливих до сульфаніламідних препаратів. Призначають по 2 таблетки 2 рази на добу (вранці й увечері) після вживання їжі. Курс лікування — 5—14 діб.
Препарати сульфонового ряду (діафенілсульфон, солюсуль-фон) пригнічують розвиток мікобактерій лепри і туберкульозу шляхом порушення ферментативних процесів у них.
Діафенілсульфон (порошок і таблетки по 0,025 і 0,05 г). При лепрі лікування проводять циклами по 4—5 тиж з однодобовою перервою через кожні 6 діб. Перші 2 тиж призначають по 0,05 г 2 рази на добу, потім 3 тиж — по 0,1 г 2 рази на добу. Після перерви протягом 2 тиж лікування повторюють. Курс лікування складається з 4 циклів. Через 1—1,5 міс лікування повторюють. При герпетиформному дерматиті Дюрінга призначають по 0,05 г
2 рази на добу до одужання.
Солюсульфон (порошок). При лепрі призначають внут-рішньом'язово у вигляді 50% свіжоприготованого розчину 2 рази на тиждень за схемою: 1-ша ін'єкція — 0,5 мл, потім дозу поступово збільшують на 0,5 мл, доводячи до кінця 6-го тижня до 3 мл; починаючи з 7-го тижня і до кінця курсу лікування вводять по 3,5 мл. Курс лікування становить 6 міс (50 ін'єкцій).
Призначаючи антибактеріальні препарати, особливо хворим
3 обтяженим загальним станом, алергічними захворюваннями, треба ретельно зважити доцільність їх застосування, щоб не викликати нових, серйозніших ускладнень. Керуючись правилами раціонального призначення антибіотиків та сульфаніламідних засобів, необхідно враховувати "їх фармакокінетику в тканинах і середовищах організму, рН тканин та секретів (впливає на активність лікарських засобів), спектр та характер антимікробної дії.
Противірусні препарати. Ремантадин (таблетки по 0,05 г) володіє противірусною активністю, ефективний щодо вірусів групи А, справляє антитоксичний вплив при грипі, спричиненому вірусом В. Застосовують при герпетичному та гострому афтоз-ному стоматиті, простому пухирцевому та оперізувальному лишаї, рецидивному герпесі. У 1-шу добу захворювання призначають по 0,1 г 3 рази на добу, у 2-гу й 3-тю — по 0,1 г 2 рази на добу, на 4-ту — 0,1 г 1 раз на добу. Для профілактики грипу приймають по 0,05 г (1 таблетці) 1 раз на добу протягом 10—15 діб. Протипоказаний при вагітності, тиреотоксикозі, гострих захворюваннях печінки та нирок.
Бонафтон (таблетки по 0,1 г, вкриті оболонкою). Нейтралізує віруси герпесу й аденовіруси. Застосовують при гострому
герпетичному та грипозному стоматиті, простому і оперізувальному лишаї, кору, коклюші, ящурі, інфекційному мононуклеозі. Призначають по 0,1 г 3—4 рази на добу протягом З— 20 діб (можливі біль голови, пронос).
Арбідол (таблетки по 10 шт. в упаковці) — препарат з широким спектром противірусної активності. Включений у реєстр життєво необхідних противірусних препаратів. Арбідол активно впливає на віруси різних ГРВІ та грипу А і В. Його молекула проникає в клітину і руйнує вірус у ранній стадії його репродукції: далі він уже не поширюється. Арбідол активує захисні сили організму, стимулює вироблення ним власного інтерферону, «запускає» механізми імунітету, підвищує стійкість не тільки до вірусу грипу, а й до збудників інших ГРВІ, володіє імунокоригуючими властивостями, запобігає розвиткові пост-грипозних ускладнень та загострень різних хронічних захворювань. Показаний для екстреної профілактики (особам, що знаходились у контакті з хворими) й лікування грипу А і В та інших ГРВІ у дорослих; як імунокоректор застосовується у комплексному лікуванні хронічного рецидивного герпесу і низки бактеріальних інфекцій у пацієнтів зі зниженим імунним статусом. Профілактичний курс — 10—20 таблеток, лікувальний — до ЗО таблеток.
Протикандидозні препарати. Ністатин (таблетки по 250 000 і 500 000 ОД). При прийманні всередину погано всмоктується і в травному каналі створюється висока концентрація препарату, яка достатня для досягнення лікувального ефекту при кандидозі CO органів травлення. Фунгістатичні концентрації ністатину в крові та тканинах внутрішніх органів досягаються лише при прийманні великих доз — 6 000 000 — 8 000 000 ОД і більше. Натомість при місцевому використанні (погано всмоктується CO) утворюються високі концентрації в осередках ураження. Ністатин активний відносно дріжджеподібних грибів, аспергіл, грибів роду Geotrichum, деяких найпростіших (амеб, лейш-маній). Призначають усередину по 500 000 ОД 3—4 рази на добу протягом 10—14 діб. У разі необхідності курс повторюють через 2—3 тиж. При генералізованих кандидозах дозу ністатину збільшують до 8 000 000 ОД.
Леворин (таблетки і капсули по 500 000 ОД, суха суспензія у флаконах для приймання всередину по 2 000 000 і 4 000 000 ОД). Активний відносно дріжджеподібних грибів, у тому числі грибів роду Candida, та деяких найпростіших. Призначають по 1 таблетці або капсулі 2—4 рази на добу протягом 10—12 діб. Після перерви 4—7 діб курс повторюють.
Амфоглюкамін (таблетки по 100 000 ОД). Має протигрибковий ефект, активний щодо дріжджеподібних грибів та збудників глибоких і системних мікозів. Призначають по 200 000 ОД 2 рази на добу після їди. Курс лікування — 2—4 тиж. У разі потреби повторний курс проводять через 5—7 діб. Можливі нудота, блюзі* 323
вання, пронос, підвищення температури тіла, зміни в формулі крові, гіпокаліємія, анемія, нефротоксичний ефект.
Амфотерицин В — антибіотик, що виділяється актиноміцетом Streptomyces nodosus. Випускається у флаконах по 50 000 ОД для внутрішньовенних ін'єкцій у комплекті з 5% розчином глюкози (розчинник), а також у вигляді порошку для інгаляцій та мазі в тубах по 15 і ЗО г. Має широкий спектр протигрибкової дії. Ефективний при хронічних і гранулематозних дисемінованих формах кандидозу, плісеневих мікозах, бластомікозі. Перед застосуванням вміст флакона розчиняють у 5% розчині глюкози, вводять внутрішньовенне при хронічних дисемінованих формах кандидозу, що не піддається іншим видам протигрибкової терапії.
Мікогептин (таблетки по 50 000 ОД) — полієновий антибіотик, близький до амфотерицину В, активний проти збудників глибоких і системних мікозів та дріжджеподібних грибів. Застосовується при лікуванні вісцеральних мікозів. Призначають по 250 000 ОД (250 мг) 2 рази на добу протягом 10—14 діб.
Протизапальні засоби. Значна частина захворювань СОПР у своєму патогенезі має запальну реакцію. У разі розвитку дуже гострого запалення СОПР (особливо при тяжких формах виразково-некротичного, герпетичного, афтозного стоматитів, БЕЕ, деяких симптоматичних ураженнях СОПР при грипі, кору та ін.) лікар вдається до застосування протизапальних засобів. 3-поміж цих засобів найширше використовують препарати стероїдної та нестероїдної природи, вибір яких проводять диференційовано, з урахуванням клінічних проявів та патоморфоло-гічної суті захворювання.
До нестероїдних протизапальних засобів (НПЗ) належать похідні саліцилової кислоти, піразолону та антра-нілової кислоти.
Похідні саліцилової кислоти здатні знижувати судинну проникність і зменшувати ексудативну фазу запальної реакції за рахунок роз'єднання окисного фосфорилування, гальмування синтезу простагландинів, блокади рецепторів медіаторів запалення. Меншою мірою (в звичайних дозах) вони впливають на проліферативну фазу, а у високих дозах пригнічують біосинтез сульфатів і глікозаміногліканів, прискорюють дозрівання колагену, виявляють слабкі імунодепресивні властивості. Крім протизапального справляють болезаспокійливий і жарознижувальний вплив.
У процесі гідролізу саліцилати ацетилюють білки, перетворюючи їх на антигени. У зв'язку з цим можуть виникати алергічні й анафілактичні реакції (висип на шкірі, набряк повік, язика, губ, обличчя, гортані, тромбоцитопенічна пурпура). Крім того, можливі нудота, блювання, біль у животі, анорексія, інколи пронос, шум у вухах, послаблення слуху та зору, диплопія, підвищена пітливість, загальна слабкість, неспокій, незв'язна мова, зрідка — галюцинації, судоми).
Призначаючи саліцилати, слід враховувати протипоказання до їх застосування: захворювання з повільним згортанням крові, особливо гемофілія; легеневі, шлункові, маткові кровотечі, захворювання травного каналу (гастрит, виразкова хвороба), хвороби печінки, що супроводжуються портальною гіпертензією, ідіосинкразія. З осторогою їх призначають хворим на бронхіальну астму.
Саліцилатам притаманний антагонізм з індометацином. Протизапальний ефект їх посилюється гексаметилентетраміном та кортикостероїдами. Болезаспокійливий ефект саліцилатів потенціюється наркотичними аналгетиками, амідопірином, фенацетином.
Кислота ацетилсаліцилова (таблетки по 0,25 і 0,5 г) є потужним інгібітором синтезу простагландинів, інгібує активність медіаторів запалення (гістаміну, серотоніну). Зменшує енергетичне забезпечення осередку запалення, стабілізує мембрани лізосом, посилює виділення ендогенних кортикостероїдів. Порівняно з натрію саліцилатом має більшою мірою виявлену болезаспокійливу та жарознижувальну активність і меншою — протизапальну. Має протизгортальні властивості за рахунок отримання адгезивності та агрегації тромбоцитів. Призначають по І таблетці 3—4 рази на добу.
Саліциламід (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Його болезаспокійлива, протизапальна та жарознижувальна активність у 1,5 разу менша, ніж ацетилсаліцилової кислоти, проте він рідше викликає побічні явища порівняно з іншими саліцилатами. Призначають по 1 таблетці 2—3 рази на добу.
Натрію саліцилат (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Пригнічує запалення в організмі людини і тварин, впливаючи на різні його елементи, знижує судинну проникність і зменшує ексудативну фазу запалення. Призначають по 0,25-0,5 г 2—5 разів на добу.
Седалгін — таблетки з вмістом кислоти ацетилсаліцилової та фенацетину по 0,2 г, фенобарбіталу 0,025 г, кофеїну 0,05 г, кодеїну фосфату 0,01 г (по 10 таблеток в упаковці). Призначають по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу як болезаспокійливий засіб при невралгії, невриті, болю голови та ін.
Цитрамон — таблетки із вмістом кислоти ацетилсаліцилової 0,24 г, фенацетину 0,18 г, кофеїну 0,03 г, какао 0,03 г, кислоти лимонної 0,02 г, цукру 0,5 г. Призначають по 1 таблетці 2—3 рази на добу.
Похідні піразолону. Антипірин (таблетки по 0,25 г). Швидко і повністю всмоктується із травного каналу. Має слабку болезаспокійливу та протизапальну і значну жарознижувальну активність. На відміну від саліцилатів, не впливає на гіпофіз-адреналову систему. Знижує проникність клітинних, субклітинних мембран і капілярів, підвищує їх резистентність і гальмує запальну реакцію, діє гемостатичне. Призначають по 0,25—0,5 г 2—3 рази на добу. Як кровоспинний засіб локально
використовують 10—20% розчин. Протипоказаний при захворюваннях крові та схильності до алергічних захворювань.
Амідопірин (таблетки по 0,25 г). Призначають 3 рази на добу.
Анальгін (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Призначають 3—4 рази на добу.
Пенталгін — таблетки, до складу яких входять амідопірин і анальгін — по 0,3 г, кофеїн-бензоат натрію — 0,05 г, кодеїн — 0,015 г, фенобарбітал — 0,01 г. Призначають по 1 таблетці як болезаспокійливий засіб.
Бутадіон (капсули і таблетки по 0,05 і 0,15 г та 5% мазь). За механізмом дії нагадує амідопірин, але більшою мірою пригнічує проліферативні процеси. Затримує виділення з організму іонів натрію та хлору, зменшує діурез та збільшує об'єм циркулюючої плазми. Зменшує засвоєння щитоподібною залозою йоду і пригнічує її функцію, знижує активність ензимів циклу Кребса, розділяє окисне фосфорилування і тим самим гальмує біоенергетичні процеси в осередку запалення. Протипоказаний при патології травного каналу, крові, нервової системи та схильності до алергічних реакцій. Призначають по 0,1 г 4—6 разів на добу після вживання їжі.
Ортофен (таблетки по 0,025 г). Призначають при дифузних захворюваннях сполучної тканини по 0,025—0,05 г 2—3 рази на добу одразу після їди. Курс лікування — 5—6 тиж.
Похідні антранілової кислоти. Препарати цієї групи мають полівалентний вплив на перебіг запальної реакції:
— гальмують утворення та вивільнення із тканинних депо медіаторів запалення;
— інактивують протеази (в тому числі й протеази лізосом), які активують ферменти калікреїн-кінінової системи;
— стабілізують клітинні й субклітинні мембрани, знижують судинно-тканинну проникність;
— гальмують проліферацію клітин в осередку запалення та перебіг алергічних реакцій;
— підвищують резистентність клітин щодо ушкоджуючої дії БАР і стимулюють загоєння ран. За аналгезуючим ефектом вони перевершують кислоту ацетилсаліцилову;
— діють жарознижувальне;
— на відміну від саліцилатів, не справляють ульцерогенного впливу;
— стимулюють інтерфероноутворення в організмі і є ефективним патогенетичним засобом при лікуванні вірусних захворювань.
Мефенамова кислота (таблетки по 0,25 та 0,5 г).
Мефенамінат натрію. Призначають по 0,25—0,5 г 3—4 рази на добу. Курс лікування (1—2 міс) складається із 7-денних циклів, що чергуються з 3—4-денними перервами.
Піримідант (таблетки по 0,5 г). Має виражену протизапальну, знеболювальну, жарознижувальну активність, стабілізує клітинні й субклітинні мембрани, інгібує активність медіаторів
запалення, знижує проникність судинної стінки. Призначають по 0,5 г 3—4 рази на добу.
Стероїдні протизапальні засоби — це потужні сучасні засоби фармакотерапії різноманітних захворювань. Широкий діапазон лікарських форм, шляхів уведення та доз кортикостероїдів забезпечує успіх у наданні невідкладної допомоги при тяжких алергічних захворюваннях (анафілактичний шок, синдром Стівенса — Джонсона, Лайєлла) та лікуванні пухирчатки, хвороби Дюрінга, деяких форм ЧПЛ та червоного вовчака, інфекційного мононуклеозу, Аддісонової хвороби, синдрому Мелькерсона — Розенталя тощо.
Призначають глюкокортикоїди з урахуванням тяжкості стану хворого по 30—80 мг на добу всередину, причому 1/3—1/2 добової дози — в ранковий час. Зниження дози (після одержання клінічного ефекту) спочатку можливе на 1/3, потім її повільно зменшують на 0,5 таблетки кожні 3 доби до підтримуючої дози (5—10 мг) або відміни препарату.
Останнім часом виробилась позиція застосовувати глюкокортикоїди в надзвичайно високих дозах короткими курсами (1—2 доби): у першу добу вводять 120—150 мг (в розрахунку на преднізолон), у наступну — половинну дозу.
Лікування кортикостероїдами слід проводити під контролем артеріального тиску, ЕКГ, клінічного й біохімічного аналізу крові, електролітного балансу, згортання крові, діурезу та маси тіла. Тривале застосування кортикостероїдів може зумовити утворення виразок травного каналу, розвиток синдрому Іценка — Кушінга, ожиріння, стероїдного діабету, геморагічного панкреатиту, а також порушення менструального циклу, затримку солей натрію й води в організмі, остеопороз кісткової тканини, шлункові та кишкові кровотечі, ускладнення перебігу інфекційних хвороб тощо. З огляду на зазначене кортикостероїдна терапія протипоказана при інфаркті міокарда, виразковій хворобі шлунка, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті, вірусних захворюваннях, туберкульозі, сифілісі, вагітності.
Преднізолон — таблетки по 0,005 г, ампули 3% розчину по 1 мл (0,03 г). В екстремальних випадках (алергічний стан, шок, непритомність) преднізолон уводять внутрішньовенне краплинне або внутрішньом'язово. Одноразова доза становить 15—30 мг. При пухирчатці призначають ударні дози (50 мг) до припинення висипання. Надалі дозу зменшують до 15 мг і приймають протягом кількох місяців. При тяжкому перебігу БЕЕ щодня протягом тижня вводять по 20—30 мг. Потім дозу зменшують через кожні 3 доби на 5 мг. Хворим на пем-фігоїдну форму ЧПЛ призначають по 5 мг преднізолону 4 рази на добу до епітелізації ерозій. При дерматиті Дюрінга, червоному вовчаку, синдромі Мелькерсона — Розенталя вводять 20—30 мг на добу протягом 10—12 діб, потім через кожні 5—7 діб дозу зменшують на 5 мг.
Тріамцинолон (кенакорт) — таблетки по 0,004 г (за протизапальною дією активніший від гідрокортизону, майже не впливає на мінеральний обмін). Призначають по 0,008—0,02 г 3—4 рази на добу. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу поступово знижують на 0,002 г (1/2 таблетки) через кожні 2—3 доби до 0,001 г.
Дезоксикортикостерону ацетат (таблетки по 0,005 г та ампули по 1 мл 0,5% олійного розчину). Використовують для лікування хвороби Аддісона та інших форм гіпокортицизму.
Метипред (таблетки по 4 мг в упаковці по ЗО шт.; ампули по 0,025 та 0,008 г). Діє аналогічно преднізолону, меншою мірою впливає на процеси обміну. Високоефективний для замісної терапії і як протизапальний засіб. При шоку, колапсі, алергічних реакціях уводять внутрішньовенне або внутрішньом'язово по 20—40 мг. Перорально призначають по 12—48 мг на добу, поступово знижуючи дозу до 4—12 мг.
Кортизону ацетат (таблетки по 0,025 г та 0,05 г, флакони по 10 мл суспензії, в 1 мл якої міститься 0,025 г кортизону ацетату). У механізмі дії кортизону ацетату, як і інших кортикостероїдів, велике значення має зниження активності гексокінази — ферменту, що бере участь у фосфорилуванні глюкози. Препарат пригнічує розвиток лімфоїдної і гальмує синтез сполучної тканини, інгібує синтез гіалуронідази, знижуючи таким чином проникність капілярів, пригнічує продукцію антитіл та алергічні реакції, змінює перебіг імунобіологічних реакцій. Впливає на вуглеводний, білковий та жировий обміни, затримуючи мобілізацію жиру, прискорюючи синтез вищих жирних кислот, гальмуючи синтез і прискорюючи розпад -білка; збільшує вміст глюкози в крові, сприяє затримці натрію та посиленому виділенню калію з організму. Призначають усередину по 0,05—0,1 г 2—3 рази на добу. З досягненням ефекту дозу поступово зменшують до 0,025 г на добу. Найвища разова доза — 0,15 г, добова — 0,3 г.
Гідрокортизону ацетат (ампули по 2 мл 2,5% суспензії). Призначають внутрішньом'язово по 2 мл 3—4 рази на добу.
Гідрокортизону гемісукцинат (ампули по 0,025 та 0,1 г). Призначають так само, як і гідрокортизону ацетат.
Дексаметазон (таблетки по 0,0005 г, ампули по 1 мл, що містять 0,004 г препарату). Синтетичний аналог кортизону, гідрокортизону. Справляє протиалергічний, протишоковий, протизапальний вплив. Не порушує водно-сольового обміну. Завдяки присутності атома фтору має підвищену активність. Призначають по 0,001 г (2 таблетки) 2—3 рази на добу після вживання їжі. Досягши поліпшення загального стану, дозу поступово знижують до 0,0005 г. Наприкінці курсу лікування рекомендують 3—5 ін'єкцій кортикотропіну. При невідкладних станах дексаметазон вводять внутрішньовенне по 1—2 мл на добу, а після поліпшення стану хворого — приймають per os.
Гіпосенсибілізуючі препарати. Для пригнічення патогенетичних механізмів розвитку алергічних реакцій як гіпосенсибілі-зуючі та протиалергічні засоби застосовують препарати глюко-кортикоїдів, деякі вітамінні препарати (аскорбінову й нікотинову кислоти, рутин), ферменти (лізоцим), дезінтоксикаційні засоби, сорбенти, засоби народної медицини та гомеопатії.
Найширше з цією метою традиційно застосовують проти-гістамінні засоби, препарати кальцію, деякі імунні препарати, лікарські рослини. Протигістамінні засоби показані хворим з гіперергічним перебігом гострої запальної реакції при гострому катаральному, виразково-некротичному стоматитах, алергічних ураженнях СОПР і губ при променевій хворобі, кан-дидозі. Призначають їх протягом 1 міс: кожний препарат короткими курсами по 5—7 діб.
Димедрол (таблетки по 0,02, 0,05 г, ампули по 1 мл 1% розчину) є активним протигістамінним засобом, блокує h|-гістамінові рецептори, знижує токсичність гістаміну, зменшує проникність капілярів і набряк тканин. Гальмує гіпотензивний ефект гістаміну, запобігає появі алергічних реакцій та пом'якшує їх перебіг. Дає знеболювальний, подразнювальний, слабко виявлений нейролептичний, заспокійливий, протиблю-вотний, холіноблокувальний, адреноміметичний ефект. Діє протягом 4—6 год. Призначають по 0,05 г 3 рази на добу.
Діазолін (порошок, драже по 0,05 і 0,1 г) — протигістамінний препарат, позбавлений седативного та снодійного ефекту. Призначають по 0,05 г 2—6 разів на добу. Він особливо показаний хворим, які продовжують працювати під час захворювання.
Супрастин (таблетки по 0,025 г і ампули по 1 мл 1% та 2% розчину, 1% мазь у тубах по 20 і 150 г). Призначають по 0,025 г 3—6 разів на добу, в тяжких випадках — внутрішньовенне та внутрішньом'язово 1—2 мл 2% розчину на добу.
Тавегіл (таблетки по 0,001 г, ампули по 2 мл 0,1% розчину). За будовою і фармакологічними властивостями подібний до димедролу, проте діє швидше й довше (8—12 год). Призначають усередину перед їдою по 1 таблетці 2 рази на добу; за необхідності — 3—4 таблетки або 2 мл 1% розчину внутрішньовенне 2 рази на день. Курс лікування — 10 діб.
Димебон (таблетки по 0,01 г). За фармакологічними властивостями та показаннями подібний до тавегілу. Призначають по 0,01—0,02 г 2—3 рази на добу протягом 5—12 діб.
Бікарфен (таблетки по 0,05 г) — протиалергічний препарат, який поєднує протигістамінну і протисеротонінову дії. Призначають усередину по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу після їди. Курс лікування — 5—12 діб.
Фенкарол (таблетки по 0,05, 0,025, 0,1 г). Блокує Н,-рецептори. Знімає спазм гладеньких м'язів, знижує проникність капілярів, гіпотензивну дію гістаміну, запобігає розвиткові зумовленого гістаміном набряку, полегшує перебіг алергічних ре-
акцій. Має помірну антисеротонінову активність, не справляє вираженого снодійного та седативного впливу. Призначають по 0,05—0,025 г 2—3 рази на день після вживання їжі. Курс лікування — 10—20 діб.
Дипразин (піпольфен) — таблетки, капсули, драже по 0,01, 0,025 г; ампули по 2 мл 2,5% розчину; мазь у тубах по 20, 25, ЗО г. Препарат повільнопроникний, проте він є сильним подовженої дії протигістамінним, десенсибілізуючим, а також антиалергічним, антисеротоніновим, заспокійливим, місцевоанестезуючим, гіпотермічним, протиблювотним та протикашльовим засобом. Призначають усередину по 0,025 г 3 рази на добу після їди; внутрішньовенне та внутрішньом'язово — по 2 мл 2,5% розчину, однак треба враховувати, що препарат подразнює шкіру та CO.
Імуноглобулін протиалергічний (ампули по 1 мл) являє собою імунологічне активну фракцію білка, виділену з донорської плазми сироватки крові людини, з вираженою протиалергічною дією. Препарат призначений для лікування алергічних захворювань в стадії ремісії. Вводять внутрішньом'язово по 1 мл через З доби. Курс лікування — 5 ін'єкцій.
Гістаглобулін (ампули по 1 мл) — комплексна сполука гістаміну з гамма-глобуліном. Стимулює вироблення проти-гістамінних антитіл, підвищує здатність сироватки крові інактивувати вільний гістамін та значно знижує чутливість організму до нього. Вводять підшкірне: спочатку 1 мл, потім по 2 мл з інтервалом 2—4 доби (на курс — 4—10 ін'єкцій). Після перерви 1 міс за необхідності курс лікування повторюють, а при сезонних алергічних захворюваннях проводять курс за 2—3 міс до очікуваного загострення. Гістаглобулін доцільно поєднувати з протигістамінними препаратами.
Препарати кальцію нормалізують функції клітинних мембран, проникність судин, діють кровоспинно при кровотечах та геморагічних діатезах, зумовлених тромбоцитопенією та тромбоцитопатією, активують систему макрофагів (ретикулоен-дотеліальну), фагоцитарну функцію лейкоцитів, підвищують опірність організму. Добова потреба людини в кальції становить 10-20 мг/кг.
Кальцію хлорид (ампули по 5 і 10 мл 10% розчину). Призначають для внутрішньовенного введення (повільно, обережно,
1—3 рази на день) або приймання усередину (по 1 столовій ложці 3 рази на день після їди). Препарат несумісний з карбонатами, сульфатами, саліцилатами та солями важких металів.
Кальцію глюконат (порошок, таблетки по 0,5 г, ампули по 10 мл 10% розчину). Призначають усередину від 2 до 10 таблеток
2—3 рази на день, внутрішньовенне та внутрішньом'язово (дорослим) по 5—10 мл 10% розчину щодня або через день (розчин підігрівають до температури тіла).
Кальцію лактат (порошок, таблетки по 0,5 г). Ефективніший, ніж кальцію глюконат. Не утворює хлоридів важких ме-
талів. Приймають усередину по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу або у вигляді 5—10% розчину по 1 столовій ложці 2—3 рази на день.
Лікарські рослини. Череда трироздільна (відвар 6 г трави у 200 мл окропу). Призначають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.
Суниця лісова (відвар 20 г сировини у 200 мл окропу). Призначають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.
Фіалка триколірна (настій). 1 чайну ложку трави настояти на 1 склянці окропу до охолодження. Випити протягом дня.
Дезінтоксикаційні засоби. При захворюваннях СОПР, перебіг яких супроводжується значною інтоксикацією організму (БЕЕ, виразково-некротичний, герпетичний та гангренозний стоматити, синдром Стівенса — Джонсона, пухирчатка та ін.), показана дезінтоксикаційна терапія.
Найефективнішими дезінтоксикаційними засобами, розробленими останніми роками, є препарати на основі низькомолекулярного полівінілп і рол ідону (глюконеодез, гемодез, неогемодез, неокомпенсан). Вони мають властивість утворювати комплекси з речовинами різної природи, в тому числі й з токсичними для організму. На цій властивості грунтується їх дезінтоксикаційний ефект: у процесі утворення комплексу деякі токсичні речовини втрачають токсичну дію, токсичність плазми крові зменшується; зв'язаний з токсинами полімер виводиться з організму. Швидкість виведення препаратів полівінілпіролідону залежить від їх молекулярної маси:
чим вона нижча, тим швидше ці препарати виводяться нирками, тим швидше проявляється дезінтоксикаційний ефект.
Гемодез (флакони по 100, 250 і 500 мл) — водно-сольовий розчин, що містить 6% низькомолекулярного полівінілпіролідону, іони натрію, калію, кальцію, магнію, хлору. Має Дезінтоксикаційні та плазмозамінні властивості. Дезінтоксикаційна дія зумовлена властивістю зв'язувати у кров'яному руслі та посилювати виведення із організму різних токсинів, а також ліквідувати явища стазу еритроцитів у капілярах, унаслідок чого зменшуються прояви кисневого голодування різних органів і тканин при різноманітних інтоксикаціях, гострій крововтраті та травматичному шоці. Гемодез вводять підігрітим до 35—36 °С по 50—60 крапель на 1 хв у перші 5 діб захворювання. Середня разова доза — 300 мл. За необхідності повторну трансфузію проводять не раніше ніж через 12 год.
Реополіглюкін (флакони по 400 мл) — 10% розчин полімеру глюкози декстрану в ізотонічному розчині натрію хлориду. Після внутрішньовенного введення циркулює в кров'яному руслі протягом кількох діб. При цьому швидко зростає об'єм внутрішньосудинної рідини. За механізмом дезінтоксикаційної дії близький до гемодезу, хоч спроможність реополіглюкіну зв'язувати й нейтралізувати токсини дещо менша.
Глюкоза (флакони по 400 мл 5% розчину та ампули 40% розчину по 10, 20 мл). Ізотонічний (5%) розчин глюкози вводять повільно внутрішньовенне, підшкірне, ректально для збільшення об'єму рідини в організмі при дегідратації (від 300 до 2000 мл на добу).
Поліамін (флакони по 100, 200 і 400 мл) — водний розчин, що містить 13 амінокислот (із них 8 незамінних) і D-сорбіт. Поліамін дуже позитивно впливає на білковий обмін, забезпечуючи синтез білків із введених амінокислот, позитивний азотистий баланс, стабілізацію маси тіла. Він діє дезін-токсикаційно, зумовлює нормалізацію амінокислотного складу і альбуміно-глобулінового коефіцієнту сироватки крові, зменшує водно-електролітні порушення, стимулює репара-тивні процеси. Застосовується при захворюваннях, що супроводжуються білково-амінокислотною недостатністю, особливо в разі неможливості ентерального харчування, при ін-токсикаціях. Уводять щодня або кілька разів на тиждень внутрішньовенне краплинне (20—30 крапель за 1 хв), разова доза — до 900 мл.
Інші амінокислотні суміші — «Морнамін-С-2», «Вамін», «Альвезин» — мають подібну дію.
Розчин гідролізину (флакони по 450 мл) є продуктом солянокислого гідролізу білків крові великої рогатої худоби. Має набір амінокислот (в тому числі й незамінних) та іони кальцію, калію, натрію, хлору, завдяки чому гідролізин та його аналоги поліпшують обмін білків та амінокислот, сприяючи нормалізації протеїнемії та аміноацидемії. Гідролізати дають дезінток-сикаційний ефект, поліпшують нейрогуморальну регуляцію обміну речовин, органо-тканинний метаболізм (нуклеїновий, електролітний, вуглеводно-фосфорний). Вводять гідролізин внутрішньовенно (40 крапель на 1 хв) або підшкірне (20—40 крапель на 1 хв), добова доза — 1—2 л.
Засоби сорбціино-дезінтоксикаційної терапії. До препаратів цієї групи відносять сферичні та волокнисті вуглецеві сорбенти, магнітосорбенти, кремнійорганічні сорбенти та препарати на основі низькомолекулярного полівінілпіролідону.
Сферичні вуглецеві сорбенти (сферичні карбонати) за призначенням поділяють на такі групи:
1. Гемо- й ентеросорбенти загальнодетоксикаційної дії:
СКН, СКС, СКФ, ентеросорбент СКН, карбовіт. Показані для сорбційної дезінтоксикації.
2. Гемо- й ентеросорбенти із спеціалізованою функцією:
СКН-Д, СКНо-Н, СКНо (К.Мо-форма), ентероксикам, карбок-сикам, ультраоксикам. Призначені для очищення, відновлення і корекції складу біологічних рідин.<