 |
|
Козацько-селякські постання кінця XVI - першої третини XVII ст.: стихійні бунти без чітко визначеної мети чи прообрази національно-визвольної війни?
Посилення кріпосницького та національно-релігійного гніту, експансія польської й литовської знаті на південні землі, які почали колонізувати "уходники" й запорожці, утиски козацької верстви викликали масове невдоволення в українському суспільстві. Як наслідок, наприкін. XVI — на поч. XVII ст. Україною прокотилися дві хвилі народних виступів (у 1591—1596 та 1626—1638рр.), рушійною силою яких стало козацтво.
Перше велике козацьке повстання 1591-1693 pp., спрямоване проти існуючих польсько-шляхетських порядків в Україні, було пов'язане з іменем " заслуженого козака ", дрібного шляхтича з Підляшшя Криштофа Косинського. Першу половину життя Криштоф Косинський служив князям Острозьким. 1586 року через втрату родового маєтку він подався на Запорожжя козакувати, був полковником Війська Запорозького реєстрового і одержав від Уряду землі в пустині Рокитній і Ольшанці Київського воєводства. Проте наступного року ці землі силоміць захопив білоцерківський староста Януш Острозький, що отримав на володіння ними королівський привілей. Це обурило Косинського, тому він зібрав 5000 реєстрових та нереєстрових козаків, які обрали його своїм старшим, і 29 грудня 1591штурмом взяв Білу Церкву. Вилучивши привілей, а також захопивши зброю тa харчі месники відступили дo Трипілля, дe готувалився оборонятися.
Поки Косинський перебував у Трипіллі, заворушення, спричинене майновою суперечкою між ним і Острозькими, переросло у козацьке повстання, що отримало назву повстання Косинського. Протягом 1592 року нереєстрові козаки захопилиПереяслав, Київ, а також заходилися пустошити шляхетські садиби на Брацлавщині та Волині. При дворі короля Речі Посполитої повстання Косинського вважали приватною справою Острозькиx, тому на його придушення на початку 1593 року вирушили особисті війська руських князів Янушa Острозькогo i черкаськогo старости Олександрa Вишневецькогo. Навесні 1593 року Косинський споробував поновити повстання, скерувавши свої сили проти князя Олександра Вишневецького. Підступивши у травнi під Черкаси, 2000 козаків готувалися штурмувати місто, а в одній із сутичок Косинський загинув і козаки відійшли
Северин Наливайко походив із дрібної української православної шляхти.
Наливайко очолив повстання проти польської шляхти, яке поширилося на Поділлі, Волині, частково Київщині й Білорусі. Козаки при допомозі міщанства і селян заволоділи Брацлавом, Гусятином, Баром, Каневом, Черкасами, Слуцьком, Могилевом та іншими містами. Водночас на Вкраїні діяв загін повсталих запорожців під керівницивом Григорія Лободи і Матвія Шаули. Об'єднанню загонів перешкоджала недовіра, з якою запорожці ставилися до Наливайка після повстання К.Косинського.
У кінці 1595 року польський уряд доручив гетьманові Станіславу Жолкевському приборкати повстання. Повстанське військо відбило наступ поляків під Білою Церквою, але потім змушене було відступити на Лівобережжя. Внаслідок невдалого для козаків Солоницького бою угодовська частина козацької старшини організувала змову, підступно захопила Наливайка, Шаулу та інших керівників повстання і 28 травня (7 червня) 1596 року видала їх Жолкевському. Незважаючи на обіцяну амністію для повстанців, Жолкевський вирізав більшість козаків. Наливайка було страчено у Варшаві.
У петиції Наливайка польському королю Сигізмунду Наливайко пише, що народ руський по добрій волі з'єднався на однакових і рівних з ними правах та привілеях, договорами й пактами урочисто затверджених просить підтвердження своїх прав і вибору.
Разом з тим у Прикарпатті розгорнулася специфічна форма боротьби західноукраїнського селянства — опришківство (назва «опришок» означає винищувач шляхти).