 |
|
Ультрафіолетове опромінення (УФП)
Механізм дії: ультрафіолетове опромінення проникають в тканини на глибину 0,1–1 мм і активізує в організмі біологічні процеси, змінює структуру клітин (денатурацію і коагуляцію білкових молекул) і ДНК. Основні дії УФ-випромінювання: фотохімічна (утворення вітаміну D), бактерицидна, протизапальна, прискорює розвиток сполучної тканини і епітелізацію шкіри (підвищується її бар’єрна роль), знижує больову чутливість, стимулює еритроцитопоез, знижує артеріальний тиск на початку гіпертонічної хвороби, нормалізує ліпідний обмін.
При проведені ультрафіолетове опромінення слід пам’ятати, що світлова чутливість різних людей і навіть різних ділянок шкіри має індивідуальні коливання: найбільш чутлива до УФ-опромінення шкіра тулуба, найменш чутлива – шкіра кінцівок.
Показання до УФ-опромінення: захворювання органів дихання (бронхіт, пневмонія, плеврит); органів травлення (виразкова хвороба, гастрит, холецистит); шкіри (екзема, трофічні виразки); гіпертонічна хвороба, ревматизм, артрит, невралгія, міозит. Проводять УФ-опромінювання вагітним жінкам для профілактики рахіту у дітей, недоношеним дітям; для загартовування, оздоровлення, підвищення опору організму до інфекційних захворювань; особам, що працюють на півночі, в шахтах, метро для компенсації природної УФ-недостатності.
Протипоказання до УФ-опромінення: злоякісні пухлини, схильність до кровотеч, гіпертиреоз, захворювання крові, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба Ш стадії та інші.
Найпоширеніше джерело УФ-випромінювання –газорозрядні лампи, зокрема дугова ртутна трубчаста лампа (ДРТ) з кварцовою трубкою, наприкінці якої впаяні вольфрамові електроди. Повітря з трубки викачане, а її порожнина заповнена парами ртуті і невеликою кількістю газу аргону. Після увімкнення лами електросітку в парах ртуті виникає дуговий розряд. Нормальний режим лампи встановлюється через 5–10 хвилин після увімкнення. Лампи ДРТ використовують у різних стаціонарних і портативних випромінювачах – ВУШ-1, ВПУ, БВД-9 та інші.
Техніка безпеки. При проведенні опромінення необхідно захищати очі хворого і персоналу захисними окулярами. Недостатній захист очей може призвести до розвитку гострого кон’юнктивіту внаслідок опіку ультрафіолетовими променям кон’юнктиви і рогівки очей (біль, світлобоязнь, сльозотеча, почервоніння кон’юнктиви). Симптоми утримаються протягом кілько діб, при цьому рекомендуються холодні примочки і очні краплі з дикаїном.
Послідовність визначення біодоз для хворого
1. Хворий надягає захисні окуляри
2. На ділянку, яку будуть опромінювати, накладають біодозиметр БД-2 (металева пластинка з 6 отворами, які закриваються пересувною заслонкою), для того, щоб визначити мінімальну інтенсивність опромінення, здатного призвести до утворення еритеми; інші частини тіла закривають простиралом.
3. Опромінювач з уже прогрітою ртутно-кварцевою лампою встановлюють перпендикулярно до поверхні місця опромінення на відстані 50 см.
4. Відкривають перший отвір біодозиметра і опромінює шкіру над ним протягом 30 с. Потім через кожні 30 с відкривають наступні отвори, продовжуючи опромінювати ділянки під відкритими раніше отворами., поки не будуть відкрити всі 6 отворів.
5. Через 24 години при огляді шкіри хворого виділяються еритемні полоси відповідно отворів біодозиметра.
6. Підраховують кількість еритемних полос і визначають час, який необхідно для утворення мінімально вираженої полоси: якщо у хворого з’явилось 3 полоси, то мінімальна біодоза складає 2 хвилини.
Запам’ятайте!1 полоса – 3 хв., 2 полоса – 2,5 хв., 3 полоса – 2 хв., 4 полоса – 1,5 хв., 5 полоса – 1 хв., 6 полоса – 0,5 хв.
Існують дві основні методики УФ-опромінення: загальну (всього тіла) і місцеву ( частину тіла або окремі ділянки). Загальне УФ-опромінення може бути груповим (з метою профілактики) та індивідуальним (для лікування).
Індивідуальне загальне УФ-опромінення починають з 1/4 –1/2 індивідуально визначеної біодози. Через кожні 2–3 процедури дозу збільшують у двічі і доводять в кінці курсу лікування до 2–3 біодоз. Процедури проводять через день.
Місцеве опромінення проводять еритемними дозами УФ-променів на відстані 50 см на площу не більше 600-800 см2. В один день опромінюють лише одне поле, повторне його опроміння – через 2–3 дні у міру зменшення еритеми, але не більше ніж 5 разів.
Гідролікування
Гідролікування – це використання з лікувальною метою прісної води (гідролікування) і мінеральної води (бальнеотерапія). Лікування прісною водою складає обливання, обтирання, укутування, ванни, душ; бальнеотерапія – мінеральні ванни. Використання види з лікувальною метою обумовлено її властивостями: теплоємністю і теплопровідністтю.
Основний механізм дії води: вплив на шкіру температурного, механічного та хімічного факторів.
Температурний фактор. Залежно від температури води розрізняють ванни холодні (нижче оС), прохолодні (до 33 оС), індиферентні (34–36 оС), теплі (37–39 оС), гарячі (понад 40 оС). Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хвилин залежно від температури. Наприклад, теплі та гарячі тривалістю 10–15–20 хвилин, холодні – 3–5 хвилин. Температурний фактор впливає на тепловий обмін організму хворого, а саме: змінюються потовиділення і дихання, перерозподіл крові, подразнення чутливості нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму.
Ванни – це водні процедури, які приймають з гігієнічною, лікувальною та профілактичною метою. Ванни є загальні, коли у воду занурюють усе тіло, і місцеві – коли занурюють частину тіла: до попереку (половинні), таз, нижню частину живота і верхню частину стегон (сидячі або тазові), кисть і передпліччя (ручні), ступні та гомілку (ніжні) та інші.
Зокрема, при зануренні хворого в холодну ванну наступає спазм кровоносних судин шкіри і посилюються процеси обміну речовин, що призводить до зменшення тепловіддачі і посилення теплопродукції; гаряча ванна спричиняє зворотні явища. Всі ці процеси залежать від температури води, поверхні тіла і тривалості процедури.
Прохолодні ванни мають тонізуючу дію, посилюють обмін речовин, стимулюють функцію серцево-судинної і нервової систем. Призначають прохолодні ванни при неврозах зі станом пригнічення, апатії, при зниженому апетиті тощо; протипоказані хворим похилого та старечого віку, особам, схильним до спазму судин.
Прохолодні ванни готують наступним чином: спочатку у ванну наливають воду температурою 34–35 оС, а потім, додаючи холодну воду, знижують температуру води до необхідного рівня (32-33 оС). Тривалість ванни 2–5 хв. Коли хворий знаходиться в такій ванні , верхню частину його тулуба розтирають рушником. Після ванни хворого витирають зігрітим простиралом, надягають сорочку, закутують теплою ковдрою і вкладають у ліжко.
Гарячі ванни розширюють кровоносні судини шкіри, збільшують потовиділення, зменшують інтенсивність окисно-відновних процесів, тобто тепловіддача збільшується, а теплопродукція зменшується. Призначають гарячі ванни при хронічних захворюваннях суглобів, периферичних нервів (радикуліт, поліневрит), порушеннях обміну речовин (подагра), приступах ниркової кольки. Гарячі ванни протипоказані хворим похилого та старечого віку, при серцево-судинних захворюваннях, гіпертензії, схильності до кровотеч, кахексії.
Гарячі ванни готують наступним чином: спочатку у ванну наливають воду температурою 34–35 оС, а потім додають гарячу воду, доводячи температуру води до необхідного рівня (40–43 оС). Тривалість процедури короткочасна 5–10 хвилин (гарячі ванни втомляють хворого, спричиняють загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови). Під час ванни і після процедури уважно стежать за станом хворого, в першу чергу за пульсом. Якщо під час процедури виникають загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови – хворого виводять з ванни, голову й обличчя змочують холодною водою. Після ванни хворого витирають рушником, тепло закутують і дають відпочити не менш 30 хвилин.
Теплі ванни зменшують біль, знімають м’язове напруження, заспокоюють нервову систему, поліпшують сон. Температура води ванни 37–39 оС, тривалість процедури 15–20 хвилин.
Індиферентні ванни виключають тепловий фактор і залишають механічний та хімічний вплив на організм, вони дають легкий тонізуючий і освіжаючий ефект. Температура води ванни 34–36 оС, тривалість процедури 20–30 хвилин.
Механічний фактор – це давлення шару води, яке покращує лімфовідток, відтоку венозної крові, що поліпшує роботу серця.
Механічна дія ванни полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість її дихальних рухів, а також стисненні черевної порожнини. Для зменшення механічного впливу використовують пінові ванни (невралгії, ожиріння, шкірна сверблячка, клімактеричний синдром). Для посилення механічної дії використовують підводний душ – масаж, якій підвищує всі види обміну, особливо жировий і сольовий (ожиріння, захворювання опорно-рухової та периферичної нервової систем). Особливе значення має газові («жемчужні») ванни – бульбашки повітря окружають тіло у вигляді плаща, що сприяє на перерозподіл крові.
Хімічний фактор обумовлено компонентами, які розчинено у воді. Хімічні речовини, що осідають на поверхню шкіри, збільшують подразнення шкірних рецепторів, здійснюють вплив на зоровий і нюховий аналізатори.
Хімічна дія ванни визначається характером лікарських засобів, які додають до води. За своїм складом води можуть бути: прісними, запашними, лікарськими, мінеральними та газовими.
З лікувальною метою найчастіше використовують ванни з домішками газу (кисень, сірководень, радон, вуглекислота), мінеральними речами або спеціальних лікарських препаратів. Крім механічної та термічної дії мінеральні ванни справляють ще хімічний вплив на шкіру хворого. Пухирці газів, покриваючи шкіру, подразнюють її, рефлекторно спричиняють розширення капілярів, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові. Газові ванни сприятливо діють на серцево-судинну систему.
Сірководневі та радонові ванни призначають при захворюваннях периферичної нервової системи, артритах, деяких захворюваннях шкіри та периферичних судин. Температура води 36–37оС, тривалістю 5–15 хвилин, курс лікування 12–18 ванн щодня або через день.
Скипидарні ванни застосують при захворюваннях периферичних нервів (радикуліт, неврит), суглобів (поліартрит, артроз), бронхопневмонії. Температура води 36–37оС, тривалістю 10–15 хвилин, курс лікування 10–15 ванн через день.
Хвойні ванни показані при функціональних розладах нервової системи (неврози, дратливість, безсоння). Температура води 36–37оС, тривалістю для дорослих 15–30 хвилин, для дітей 7–10 хв., курс лікування 15–20 ванн через день.
Крохмальні ванни призначають при шкірних проявах ексудативного діатезу, вони зменшують свербіння і підсушують шкіру.
Температура води 37–38оС, тривалістю для дорослих 30–45 хвилин, для дітей 8–10 хв., курс лікування 10–12 ванн щодня або через день.
Шавлійні ванни призначають, коли треба втамувати біль при захворюваннях і наслідках травм периферичних нервів, наслідках травм опорно-рухового апарату, при хронічних запальних процесах жіночої статевої сфери. Температура води 35–37оС, тривалістю 8–15 хв., курс лікування 12–18 ванн щодня або через день.
Санітарно-гігієнічні вимоги до приміщення: приміщення повинно бути викладено кахлем, температура повітря в кімнаті не нижче ніж 25 оС, вікна – зачинені. Молодша медична сестра миє ванну мочалкою або щіткою з милом і гарячою водою, ополіскує дезінфікуючим розчином (1–1,5% розчином хлораміну або 0,5% розчином хлорного вапна, або 3% розчином лізолу) а потім – декілька разів ополіскує ванну гарячою водою.
Заповнюють ванну водою безпосередньо перед прийманням процедури: спочатку холодною, а потім гарячою. Температуру води вимірюють водяним термометром, не виймаючи його з води. Хворий сідає у ванну так, щоб спина опиралася в одну стінку ванни, а ноги – в другу. Якщо хворий не дістає ногами стінки ванни, то під ноги його підкладають щиток або спеціальне пристосування.
Догляд за хворим під час процедури. Для кожного хворого має бути приготовлений комплект чистої білизни, мило та чиста мочалка, яку кип’ятять після кожного хворого. В процедурному приміщені у шафі повинен бути набір необхідних медикаментів для надання першої допомоги при погіршенні стану хворого. При прийманні будь-якої ванни (гігієнічної чи лікувальної) хворого не можна залишати одного. Медична сестра повинна стежити за загальним станом хворого, його шкірними покривами та пульсом. Якщо хворий зблід, з’явилося запаморочення або він утрачає свідомість, необхідно за допомогою молодшої медичної сестри вивести хворого з ванни, витерти рушником, покласти на канапу з трохи піднятим ніжним кінцем, розтерти скроні і дати понюхати нашатирний спирт. При болі в ділянці серця дають валідол і терміново викликають лікаря.
Наряду з ваннами широко застосовують локальну дію мінеральних вод – лікувальне питво.
Лікувальна мінеральна вода відрізняється від звичайної води своїми фізико-хімічними властивостями:
1. Більш високою мінералізацією (м’яка, середня, висока мінералізація).
2. Іонним складом (гідрокарбонат, хлориди, сульфатні іони, іони натрію, калію, кальцію, магнію).
3. Належність мікроелементів (залізо, мідь, марганець, кремінь, миш’як тощо).
4. Належність мікрофлори (сапрофіти).
5. Належність органічних речовин (вуглеводів нафтового походження).
6. Визначений газовий склад (кисень, азот, вуглекислота, сірководню, радон).
7. Велике значення має концентрація іонів водню – рН води (сильнокислі, кислі, слабкокислі, нейтральні, слаболужна і лужна).
Найкраще всього приймати воду з джерела. При секреторній недостатності треба пити воду окремими ковтками , при гіперфункції – швидко; щоб отримати тормозний ефект – залпом, великими ковтками. Хворим із зниженою секрецією шлунка показано хлоридні, хлоридо-гідрокарбонатні, вуглеводно-хлоридні води у холодному вигляді (Миргородська, Карачаївська, Друскинська тощо). Хворим із підвищеною кислотністю рекомендуються води, що чинять тормозну дію – гідрокарбонатні,гідрокарбонатно-сульфатні води у теплому вигляді (Боржомі, Аршана тощо).
Контрольні питання
1. Класифікація лікарських препаратів.
2. Як зберігають і використовують наркотичні препарати у відділенні?
3. Які є способи роздачі ліків хворим?
4. Які існують способи зовнішнього застосування лікарських препаратів?
5. Які переваги і недоліки перорального способу введення ліків?
6. Як правильно ввести краплі в очі, вухо, ніс?
7. Яка техніка проведення внутрішньошкірних ін’єкцій? Можливі ускладнення.
8. Яка техніка проведення підшкірних ін’єкцій? Можливі ускладнення.
9. Яка техніка проведення внутрішньом’язових ін’єкцій? Можливі ускладнення.
10. Який механізм дії гірчичників на організм людини?
11. Показання та протипоказання до застосування гірчичників.
12. Механізм дії медичних банок.
13. Місця та послідовність застосування банок.
14. Які можливі ускладнення під час постановки банок і їх запобігання?
15. Яка дія голоду на організм?
16. Послідовність накладання зігрівального компресу.
17. Як перевірити правильність накладання зігрівального компресу?
18. Яка послідовність заповнення грілки водою і показання до її застосування?
19. Яку дію мають ванни на організм людини?
20. Яку дію на організм має температурний фактор?
21. Показання та протипоказання для призначення холодної, прохолодної ванн.
22. Показання та протипоказання для призначення теплої і гарячої ванн.
23. Яку дію на організм мають механічний і хімічний фактори?
24. Які ванни використовують з лікувальною метою?
25. Газові ванни: основні дії на організм хворого?
26. Як діють ультрафіолетові промені на організм людини?
27. При лікуванні яких захворювань застосовують теплові електрофізіологічні процедури?
28. У хворого через 24 години після біодозування з’явилось 5 еритемних смуг. Визначити індивідуальну біодозу хворого.
29. Які існують методи УФ-опромінення і їх мета.
30. Особливості відпуску фізіотерапевтичних процедур хворим похилого віку?
Тема 4. «ЗАГАЛЬНИЙ І СПЕЦІАЛЬНИЙ ДОГЛЯД ЗА ВАЖКОХВОРИМИ І АГОНУЮЧИМИ»