 |
|
Моральна та правова відповідальність молодого фахівця
Перед суспільством
Важливий вплив на діяльність медичного працівника мають як морально-етичні, так і правові норми. Говорити про пріоритет тих чи інших недоцільно. Етичні гарантії є важливою складовою фундаменту для реалізації конституційного права людини, в тому числі й дитини, на охорону здоров’я; медичну допомогу і медичне страхування.
Беручи до уваги позитивний міжнародний досвід (міжнародний кодекс медичної етики, міжнародну клятву лікарів та інші), створено Етичний кодекс лікаря України, де у Загальній частині закріплені основні положення медичної етики, кваліфікаційно-ділові і морально-етичні вимоги до окремих категорій працівників лікувально-профілактичних закладів.
Указом Президента від 15 червня 1992 р затверджено Клятву лікаря України, яку повинні давати випускники вищих навчальних медичних закладів. Вона містить всі найважливіші норми медичної етики і деонтологічні принципи, враховані міжнародною практикою. Клятва лікаря України є основою моральної відповідальності молодого фахівця перед суспільством. У той же час, існує ряд законів, якими передбачено правову відповідальність медичного працівника в разі порушення їм своїх функціональних обов’язків (див. додаток ????).
З медичною деонтологією тісно пов'язана ятрогенія - хворобливий стан, обумовлений діяльністю медичного працівника.
До ятрогенії відносять захворювання й ушкодження, що виникли в результаті неправильних дій або лікування хворого. Людина з нестійким психологічним станом, який нерідко виникає під час хвороби, дуже уразлива і болісно реагує на усі обговорення щодо її стану здоров‘я; інколи вона починає знаходити в себе симптоми вигаданого захворювання. Це відноситься і до хворої дитини, і до її матері, яка дуже стурбована станом дитини. При кожному спілкуванні лікар повинен не тільки переконувати хворого у відсутності вигаданих хвороб, а й дарувати надію на одужання.
Окремо виділяють лікарські помилки. Навіть досвідчений лікар може допустити помилку під час обстеження або лікування хворої дитини. Це пояснюється і індивідуальністю організму кожної людини, і недосконалістю медичної техніки, і необхідністю термінового прийняття раціональних і ефективних заходів для рятування хворого. Але кожен лікар повинен зробити все для того, щоб не припускати помилок, оскільки за ним стоїть здоров’я і життя хворого. Це особливо стосується молодих фахівців, коли причиною лікарської помилки може бути нестача досвіду. Висока відповідальність перед хворим, відсутність необґрунтованої гордині і готовність звернутися за допомогою к більш досвідченим колегам сприятиме уникненню лікарських помилок.
З юридичної точки зору лікарські помилки ділять на три групи:
1. Діагностичні помилки – нерозпізнання хвороби або помилковий діагноз.
2. Тактичні помилки – неправильне визначення показань до операції, помилкову тактику лікування й ін.
3. Технічні помилки – неправильне використання медичної техніки, застосування необґрунтованих діагностичних засобів, тощо.
Усі помилки повинні розбиратися в колективі, на лікарських конференціях; у той же час, їх не слід обговорювати з пацієнтами або їх родичами. Грубі помилки медичного персоналу, особливо, якщо вони виникли внаслідок неуважного або байдужного відношення до своїх обов’язків, розбираються в установленому законом порядку, залежно від шкоди, нанесеної хворому.
Треба пам’ятати, що ніякі зміни і кризи в державі не повинні впливати на якість медичної допомоги і професійність виконання медиками свого найважливішого обов’язку – рятувати життя і лікувати хворих. Люди, які вирішили присвятити себе медицині, служінню народу, повинні пам’ятати про своє покликання, високу місію і відповідальність перед людьми.