 |
|
Основні правила спілкування з хворою дитиною та її родичами
У процесі лікування дітей медичним працівникам доводиться мати справу не тільки з дітьми, але й з їхніми родичами, що ускладнює деонтологічні завдання. Діти, особливо хворі, мають потребу в любові, пещенні, увазі й співчутті. Ця загальновідома істина й повинна бути покладена в основу роботи медичного персоналу дитячої медичної установи.
Дитина перебуває в постійному розвитку, тому до кожного вікового етапу характерні свої характерні риси, які могуть визначати психологічний стан дитини при надходженні до стаціонару. У дітей грудного віку найбільш сильна психологічна єдність з матір’ю, дошкільнята найбільш страждають через можливий відрив від родини, для школярів також важливі взаємини з однолітками. У той же час оцінити психологію дитини неможливо поза контекстом взаємовідносин у родині.
Атмосфера, що складається в родині під час хвороби дитини, багато в чому залежить від того, як її виховують. Деякі батьки, зрозумівши, що вони до хвороби недостатньо оточували дитину турботою та мало приділяли уваги, змінюють свою поведінку, надмірно пестують її, а іноді не виконують призначень лікаря. У цих випадках доводиться попереджати, що у своїх добрих намірах батьки можуть завдати шкоди дитині. Під час лікування і догляду за дитиною лікар у доступній формі повинен обов’язково інформувати батьків про необхідність призначеного лікування, пояснювати необхідність і доцільність проведення того чи іншого додаткового дослідження, отримавши на це згоду батьків (див. додаток 1 – ст. 43). Спільне обговорення питань лікування допомагає виявити додаткову інформацію щодо індивідуальних особливостей дитини і сприяє процесу лікування. Обов’язком медичного персоналу лікарні є підтримка впевненості батьків у правильності дій лікаря.
Хворі діти по-різному переносять свою хворобу, але немає жодної дитини, в якої б не було тієї чи іншої відповіді на патологічний процес. Ця реакція навіть у маленької дитини досить складна. Реакція особистості хворої дитини на хворобу називається внутрішньою картиною хвороби. Її формування в дітей відрізняється від такої в дорослих тим значніше, чим молодше дитина. Розуміння процесів, які відбуваються в організмі й сприйняття хвороби залежать від рівня розвитку мислення і віку дитини.
На формування внутрішньої картини хвороби впливає переважне емоційне відношення, що обумовлено особливостями особистості дитини і у зв'язку з особливостями емоційних відносин у дітей шкільного віку можуть виникнути три типи внутрішньої картини хвороби:
– гіпонозогнотичний – з емоційною недооцінкою симптомів, ігнорування хвороби;
– гіпернозогнотичний – з надлишковою емоційною напруженістю пов'язаних із хворобою хвилювань, перебільшенням ваги проявів захворювання, невір'ям в успішність лікування;
– прагматичний - із прагненням до реальної оцінки захворювання і його прогнозу, гарним контактом з лікарем і бажанням виконувати всі його призначення.
Своєчасна відповідна оцінка внутрішньої картини хвороби безсумнівно допомагає в лікуванні.
Вплив професійної діяльності медичного персоналу й морального клімату медичного закладу на формування внутрішньої картини хвороби в дитини багатоплановий.
Психологічний підхід – важлива частина знань і досвіду медичного персоналу в дитячому відділенні. Довіра до медичного персоналу обумовлюється її поводженням, особистим прикладом, людськими якостями. Необхідно враховувати не тільки фізіологічні, але й психічні, вікові й індивідуальні особливості дитини і його батьків. У першу чергу треба встановити контакт з дитиною. Це буде сприяти спілкуванню і обстеженню дитини та формувати довіру і позитивний настрій батьків. У процесі лікування та догляду за дитиною треба подолати страх у дитини та його батьків. Спокійна, уважна, оптимістична, акуратна медична сестра викликає довіру в дитини та її батьків.