Главная | Обратная связь

Соціальна організація австралопітеків

Реставрація способу життя австралопітеків є достатньо складним завданням, оскільки практично не залишилося матеріальних свідчень про поведінку цих істот в угруповуваннях. Тому уявлення про їх внутрішньовидові взаємовідносини базуються, в основному, на непрямих даних, у тому числі й на закономірностях стадного життя приматів. Людиноподібні мавпи мають невелику кількість моделей організації життя в групі й, цілком вірогідно, що ці моделі не за надто відрізняються від тих, які були типовими для спільних предків людини і мавп. Для сучасних приматів характерними є такі типи угруповувань: материнська сім'я, що складається із самиці та дитинчат (лемури); сім'я з двома батьками (гібони); стадо з одним самцем, який вороже ставиться до інших (гамадрили); стадо з багатьма самцями та віковою ієрархією (капуцини, горили); стадо з системою гнучкої олігархії і явищами кодомінування та співробітництва (шимпанзе). Примати є яскраво вираженими К-стратегами в плані розмноження, спермо-конкурентними видами (особлива будова чоловічих гінеталей, що мають форму поршня для витиснення сперми попередників під час близькості, сперма містить особливі білки, що здатні дезактивувати сперму інших самців, якщо та в меншій кількості потрапила до гінеталей самки, чому останній самець має більше шансів стати батьком дитинчати). Досить цікавим є явище так званого «стокгольмського синдрому, що забезпечує тісну взаємодію членів стада в протидії чинникам агресивного тваринного оточення, зокрема хижаків. Лідер угруповання, домінуючий самець, забезпечує за рахунок власної фізичної сили захист решти членів групи. Проте решта членів стада зобов’язані йому за це «особливим» ставленням, зокрема самки. Він для них – покровитель (дах). Якщо молодий самець порушує права лідера на самок, то його швидко викривають його ж «брати», із відчуття справедливості (заздрості). При цьому, слід відмітити, що винуватець може скоритися та отримати чисто символічних стусанів, в крайньому випадку буде мати місце акт ієрархічного гомосексуалізму, що часто зустрічається в великих агресивних групах приматів (серед людей такод в місцях позбавлення волі). Самка робить взагалі вигляд, що вона тут ні до чого. Якщо підліток стане вести себе агресивно, то його буде бити все стадо, навіть його товарка. При цьому патріарх буде спостерігати це з боку, не вмішуючись в процес. Це звично закінчується смертю, або каліцтвом винного. Наступний леопард – саме його! У людей проявом цього синдрому є обожнення жертвою маніяка-збоченця після викрадення свого мучителя, від якого жертва залежить в умовах своєї ізоляції повністю.

Жодна з цих моделей не є загальновизнаною, але перевагу все ж таки віддають шимпанзе, оскільки вони філогенетично ближчі до людини і вожак домінує менш жорстко. Крім того, шимпанзе – дуже товариські тварини і можуть користуватися деякими природними примітивними знаряддями. Вони цілком задовільно справляються з переміщенням предметів і лаштують місце для ночівлі. Для спілкування вони використовують міміку, жести, близько 23 видів первинних голосових сигналів, тобто мають добре розвинену систему комунікації. Проте у них також формується гаремна організація групи, в якій домінуючі самці ще мають сильний вплив, маючи право брати незгодну самку силою (зґвалтування). Проте існують факти, що найбільш популярні в групі самки можуть мати перервну більшість потомства не від патріархів, а від субдомінантних самців, що звичайно домовляються з самками про інтимну близькість, купляючи їх за частину здобичі та увагу (первинне проституювання). Це можна спостерігати також в багатьох групах вищих приматів, наприклад у капуцинів, саймірі, зелених мартишок. Це дозволило Оуену Лавдою створити свою теорію походження сім’ї – «секс за їду». Щоб здобувати більше їжі, самці вимушені більше йти на ризик, йти на великі відстані за здобутком. Це призводить до підвищення необхідності їх об’єднуватися з іншими самцями (переважно субдомінантними)в групи для полювання, що значно зменшує внутрішньогруппову конкуренцію та сприяє виникненню «дружніх» відносин між ними ( виживають переважно самці тих груп, де є краще кооперування між ними, за Дж. Ходейном успадковуються ознаки тих самців, що є більш дружніми, менш агресивними, та можуть втамовувати свою агресію та конкурентний внутрішньо груповий егоїзм – довготермінові перспективи перемагають короткотермінові, що є ознакою появи «совісті»). Свідченням цього є ознака зменшення розмірів ікол у ардіпітеків та австралопітеків, що частіш за все слугують для вияснення стосунків в групі між самцями за право домінувати над самками.Самець з часом прив’язується до однієї, конкретної самки, що забезпечує його дитинчатами (бажано його). При цьому він починає віддавати перевагу тим із самок, які під час його відлучення на полювання не створювали навколо себе натовпу сексуально стурбованих молодиків, тобто самок з слабко вираженими ознаками овуляції (відбір на приховану овуляцію). У самок мавп овуляція звично (виклик на парування) досить сильно виражена та визначається почервонінням сідниць та геніталей. Це дає можливість самці маніпулювати свідомістю самця навіть в вільний від овуляції час та перетворює секс на потужну зброю маніпуляції, саме тому що самець не знає точно, коли це відбувається. Секс стає свого роду наркотиком від якого в першу чергу залежить настрій самця. Виникає закріплення потягу до конкретної самки, що забезпечує його самцю. При цьму ознаки овуляції з часом майже повністю приховуються, що дозволяє надалі самкам приховувати термін вагітності в випадку сторонньої інтриги, забезпечуючи цим самим засобами існування дитинчат від сторонніх випадкових самців. Т. ч. домінувати в групі починають субдомінантні самці (ß-самці), витісняючи асоціальних патріархів (самців α -групи), домовляючись між собою про сфери впливу.

Особливості будови австралопітеків (більший розмір головного мозку, характерні риси скелету) свідчать про те, що вони повинні були краще ніж шимпанзе виконувати подібні маніпуляції, а діапазон умінь у них повинен був бути більшим. Жили австралопітеки невеликими бродячими стадами, але в пізніх форм виявлені й базові стоянки, в основному, біля води. Перехід до більш сталого способу життя міг бути пов'язаним зі зростанням тривалості періоду навчання для забезпечення ефективного виживання молоді, яка значно довший час залишалася несамостійною і залежною від дорослих (близько 5 – 6 років).

Австралопітеки масивні, або парантропи, були представниками більш молодої з еволюційного погляду групи, розвиток якої пов'язаний із силовою спеціалізацією. Парантропи були вищими від класичних австралопітеків і досягали 160 см, маса тіла становила приблизно 60 кг. За типом харчування вони були рослинноїдними. Силова спеціалізація, характерна для них, виявилася неадаптивною, а сама група масивних авсралопітеків вимерла близько 1 млн. років тому, тобто виявилася сліпою гілкою еволюції.