Главная | Обратная связь

Валентина Бадер, Інна Хижняк

Методи і прийоми формування соціокультурної компетентності молодших школярів

На уроках української мови

Валентина Бадер, Інна Хижняк

У статті розглядаються методи і прийоми формування соціокультурної компетентності молодших школярів у взаємозв’язку з комунікативною. Пропонується система вправ, яка забезпечує реалізацію соціокультурної змістової лініїДержавного стандарту початкової загальної освіти.

Ключові слова: Державний стандарт початкової загальної освіти, соціокультурна компетентність, комунікативна компетентність, усне й писемне мовлення.

Постановка проблемив загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації, яка забезпечує становлення ціннісних орієнтацій на основі засвоєння культурного та соціального досвіду нації. Завдяки соціалізації людина засвоює звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Соціалізована особистість є тим фактором, який визначає характер суспільства, шляхи його розвитку, соціальні відносини між суб’єктом та об’єктом. Тож проблема соціокультурної компетентності як ціннісного аспекту життєдіяльності особистості в сучасних наукових дослідженнях учених є надзвичайно актуальною.

Формується соціокультурна компетентність насамперед засобами рідної мови, бо саме за допомогою слова відбувається залучення школярів до загальнолюдських і національних цінностей, виховання креативності, розвиток здатності до самореалізації. Саме слово формує духовність, відчуття краси, здатність передавати найтонші відтінки людських думок і переживань. Тож у вітчизняній лінгводидактиці соціокультурний підхід до розвитку мовленнєвої діяльності молодших школярів набуває дедалі більшої актуальності. На необхідність формувати в молодших школярів соціокультурну компетентність орієнтує й новий Державний стандарт початкової загальної освіти. Причому формування цієї компетентності передбачається в тісному взаємозв’язку з ключовою – комунікативною, яка виявляється насамперед у здатності успішно користуватися всіма видами мовленнєвої діяльності у процесі спілкування, пізнання навколишнього світу, розв’язання життєво важливих завдань. Таким чином, виникає нагальна потреба в розробленні й обґрунтуванні таких критеріїв добору дидактичного матеріалу, методів і прийомів його використання, які забезпечують посилення закладених у новій програмі з української мови для 1-4 класів зв'язків мовної і культурно-пізнавальної діяльності, формування шанобливого ставлення до української мови, пізнання традицій, звичаїв, обрядів українського народу, засвоєння того, що є його національною гордістю, виховання патріотів своєї Батьківщини.

Ця робота, зазначається в Державному стандарті початкової загальної освіти, має органічно поєднуватися з іншими аспектами навчання і реалізовуватися за допомогою дібраних навчальних текстів, тем для побудови діалогів і різних видів монологічних зв’язних висловлювань, використання тематичних груп слів, стійких висловів, у яких відображуються особливості матеріальної і духовної культури народу, його національного характеру [1].

Відтак розв’язати проблему формування в молодших школярів соціокультурної компетентності можна за умови створення сучасних концепцій мовної освіти, розроблення методик, які б відповідали сучасним тенденціям розвитку суспільства, його можливостям, суперечностям і вимогам.

Аналіз останніх досліджень і публікацій,в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття.

На сучасному етапі розвитку наук соціалізація розуміється як процес засвоєння індивідом системи людської культури, а основним знаряддям цього визначається мова та мовлення. Як свідчить аналіз наукової літератури, вчені трактують соціокультурну компетентність як рівень знань соціокультурного контексту, а також як характеристику досвіду спілкування та використання мови в різноманітних соціокультурних ситуаціях; як лінгвокраїнознавчі знання, уявлення про основні національні звичаї та традиції, як систему навичок і вмінь, що дозволяють узгоджувати свою поведінку відповідно до цих знань (М.Алексєєва-Вовк, М.Вашуленко, А. Капська, М.Орап, Ю.Пастир, І.Рябуха та ін.).

Соціокультурна компетенція/компетентність передбачає “ознайомлення тих, хто навчається, з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови. Ці елементи – звичаї, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання тощо”, – підкреслює Є. Азимов [3, с.333].

Зазначимо, що найважливішою умовою та засобом соціалізації молодшого школяра є культура усного і писемного мовлення, яка формується у процесі активної мовленнєвої діяльності. Учені, розробляючи шляхи оновлення змісту і структури системи мовної освіти, вважають, що вся робота з розвитку зв'язного мовлення має спиратися на понятійні знання учнів (лінгвістичні й мовленнєвознавчі), екстралінгвістичні (мета й умови спілкування, підпорядкованість їм мовних засобів) і операційні (правила і способи побудови тексту). Формування в учнів уявлення про мову як форму вияву культури українського народу, засіб створення творів мистецтва (художньої літератури); розширення уявлень школярів про свою державу – Україну, культуру українського народу, про її особливості в різних регіонах України; використання навчальних текстів, тем для побудови діалогів і різних видів монологічних зв’язних висловлювань, використання тематичних груп слів, стійких висловів, у яких відображуються особливості матеріальної й духовної культури народу, його національного характеру – усе це необхідні умови розвитку соціокультурної компетентності молодших школярів на уроках української мови [2].

Серед засобів навчання української мови та формування соціокультурної компетентності молодших школярів насамперед є різні за своєю функціонально-стилістичною приналежністю тексти, адже саме в них національно мовна специфіка відображається на всіх мовних рівнях, саме в їх межах має місце культурно маркована діяльність українського етносу.

Раціонально відібрані методи і прийоми роботи над усними і письмовими текстами художнього, наукового, офіційно-ділового, розмовно-побутового стилів діалогічного й монологічного характеру дозволяють засвоювати мову як діяльність, спрямовану на вироблення вмінь орієнтуватися в умовах, завданнях, ситуації спілкування, чітко уявляти собі адресата мовлення, правильно обирати стиль майбутнього висловлювання, добирати адекватні мовні засоби.

Формулювання цілей статті(постановка завдання). У цій статті зупинимося на розкритті методів і прийомів формування комунікативної й соціокультурної компетентностей у їх взаємозв’язку, спираючись на діяльнісний підхід в опануванні мовою в 1-4-х класах.

Виклад основного матеріалу дослідженняз повним обґрунтуванням здобутих наукових результатів.Відповідно до змістової соціокультурної лінії навчальних програм для 1-4-х класів з української мови молодші школярі мають одержати уявлення про національні символи України (верба, калина, вишитий рушник), народні й релігійні свята, обрядові дійства під час цих свят, українські народні звичаї, традиції, обереги тощо.

Зупинимося на розкритті методів і прийомів засвоєння молодшими школярами такого національного концепту, як верба. Адже він посідає у свідомості українців досить важливе місце, про що говорить наявність, крім поняття, значної кількості символічних значень, лексикалізованих словосполучень та фразеологізмів. Усі символи гармоніюють із ментальними особливостями українців: Батьківщина, мати, пам’ять, весняне пробудження природи і навіть сум.

Насамперед добираємо такий дидактичний матеріал, який би дозволяв формувати дві групи вмінь:

- загальнотекстові вміння: сприймати (усно чи письмово) тексти різних стилів, відбирати потрібні факти для розкриття думки, розташовувати їх у логічній послідовності, використовувати адекватні засоби зв’язку речень у тексті, дотримуватися структурно-композиційної будови;

- функціонально-стилістичні вміння: орієнтуватися в ситуації спілкування, використовувати мовностилістичні засоби відповідно до стилю тексту, додержуватися відповідної інтонації, усувати допущені помилки і недоліки у власному й чужому мовленні.

З метою формування окресленого кола вмінь використовуємо такі методи і прийоми: імітаційний, репродуктивний, оперативний, комунікативний.

Метод імітації застосовуємо з метою формування орфоепічних, інтонаційних, граматико-стилістичних умінь і навичок молодших школярів. Прийомами цього методу є вправи на заучування напам’ять текстів пісень, віршів, прислів’їв, переказ текстів, відмінних за стилістичними ознаками. Наприклад: