 |
|
Розвиток культури на західноукраїнських землях на початку 19 ст.
М.Грушевський і його роль у розвитку української національної культури.
Вчений і політичний мислитель європейського масштабу, послідовний демократ і гуманіст, один із ініціаторів та ідеологів українського відродження. Багатоаспектна творча діяльність М.Грушевського являє значний інтерес для сьогодення. Зацікавлення нею великою мірою зумовлене практичною цінністю досвіду громадсько-політичної та наукової діяльності М.Грушевського 1894-1914 рр., 1917-1918 рр. та наявністю широких можливостей його використання на сучасному етапі національно-державної розбудови України. В анналах української історіографії Михайло Сергійович Грушевський історик і організатор українського наукового життя, а в історії України він виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави ХХ ст. Діяльності цього великого патріарха нової української науки притаманний широкий діапазон і багатогранність. Не було жодної помітної ділянки суспільного життя, в якій він безпосередньо чи опосередковано не брав би участі. М.Грушевський є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Неоцінима й немеркнуча його заслуга перед українським народом.Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М. С. Грушевський зробивзначний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродженнядіяльності «Товариства любителів українського мистецтва» (1905),створення національного театру у Львові та організацію видавничоготовариства.У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні», де в популярнійформі виклав основні події історичного минулого українського народу.М. С. Грушевський писав також і художні твори. Ще в юнацькі роки віннадрукував ряд оповідань («Бех-аль-Джугур», «Бідна дівчина», «Божийпопуст», «П'ятниця»), але ряд його новел так і не вийшов друком.
Розвиток культури на західноукраїнських землях на початку 19 ст.
В цей час український етнос на західноукраїнських землях представляло здебільшого селянство. Воно зберігало рідну мову і етнічний характер традиційно-побутової культури, виявляло себе і активною суспільною силою. При чому карпатське опришківство і численні виступи проти панщизняних повинностей носили збройний, антидержавний характер.Такими ж були і масові втечі селян, і підпали панських маєтків, та й селянські заворушення, що не раз спалахували з небувалою силою в різних місцевостях Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття. Вони придушувалися лише з допомогою військових частин та спеціальних каральних загонів. ще слабо досліджено процес зростання інтересу до народу і його культури на західноукраїнських землях перед "Руською трійцею". А вже в кінці XVIII ст. тут порушувалися питання про необхідність освіти народною мовою. А у 1816 р. в Перемишлі виникло товариство з метою підготовки книжок для народу освітнього і релігійного змісту. Там же для підготовки сільських вчителів у 1818 р. було засновано дяко-учительску школу. Приклад культурного самоутвердження слов'янських народів послужив, зокрема, поштовхом до наукового дослідження української мови, написання її граматики, складання словників. Така робота вже досить широко розгортається в 20-х pp. XIX ст. її результатом були філологічні праці Івана Могильницького і величезний, як на той час, шеститомний словник Івана Лаврівського, чистовий рукопис якого датований 1826 р. "Руська трійця" —напівлегальне демократично-просвітницьке і літературне об'єднання, було створене М. Шашкевичем, І. Вагилевичем та Я. Головацьким. Своєю різнобічною діяльністю "Руська трійця" здійснила перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, зробила перші кроки в напрямку політичного вирішення національних проблем.
Члени "Руської трійці" перебували під впливом ідей романтизму, творів істориків, етнографів та літераторів Наддніпрянської України, тому прагнули підняти дух народний, просвітити народ.