Главная | Обратная связь

Українська музика 18 століття

Музична і театральна культура України другої половини XVIII ст.Музична і театральна культура

В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». У цей період класичних вершин досягає духовна хорова творчість блискучого тріо українських композиторів: М.Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського. Водночас було здійснено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів - опери, симфонії, концерту, сонати, пісні-романсу. Цей кульмінаційний момент готувався поступово упродовж попередніх століть завдяки формуванню основного класичного фонду українського фольклору в усьому розмаїтті йога жанрів, розвитку музичного виконавства та освіти, що зумовило зростання професіоналізму в різних галузях музичної культури. Вокально-хорова та інструментальна музика були невід'ємними складовими тогочасної театральної культури - шкільної драми і вертепу. У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а наприкінці XVIII ст. - класицизм.

НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Епічні пісні, які український народ складав упродовж тривалої боротьби за національне й соціальне визволення, за козацько-гетьманської доби досягли вершин свого розвитку.

В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних історичних осіб - гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Серед них такі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Іван Гонта, Нестор Морозенко, Олекса Довбуш, Іван Сірко, Пилип Орлик, Семен Палій, Устим Кармалюк.

Найпоширенішим жанром української музичної епіки були історичні пісні. їх тематика охоплює дві основні сфери: боротьбу козацтва проти чужоземних поневолювачів у часи татаро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання. На відміну від дум, музиці історичних пісень притаманні маршовість, чіткість куплетно-варіаційної форми, виконання хором без супроводу (переважно чоловіками). З-поміж кращих зразків історичних пісень особливої популярності набула «Ой на горі та женці жнуть», в якій оспівуються реальні історичні герої Петро , Дорошенко та Петро Сагайдачний. Авторство пісні «Засвіт встали козаченьки», ймовірно, належить Марусі Чурай - напівлегендарній співачці-полтавчанці, чиї твори здобули всенародну любов завдяки глибині почуттів, щирості, чарівності мелодій.

В іншому епічному пісенному жанрі - баладі - поєдналися особливості західноєвропейської фольклорної традиції й типові національні риси. Зазвичай історико-героїчні і соціально-побутові балади мають драматичні мелодії, що підсилюють винятковість тем і сюжетів - найчастіше романтичних, а інколи й фантастичних. Наприклад, в одній з улюблених у карпатському краї народній пісні-баладі «Довбуш» оспівано образ славетного ватажка опришківського руху на Гуцульгцині:

Гей попід гай зелененький Ходить Довбуш молоденький. Та й на ніжку налягає, Топірцем ся підпирає.

Соціально-побутові пісні - козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, наймитські тощо - відображували професійну спрямованість діяльності українців. У піснях цієї групи переважає тематика соціальної нерівності, несправедливості, тяжкої людської долі. Здебільшого вони розповідають про життєві поневіряння пригнобле­них представників трудового люду - бурлаків і чумаків, поміщицьких наймитів. Козацькі пісні глибоко ліричні й водночас драматичні. У кріпацьких превалюють сюжети тяжкої долі, лунають гостровикривальні мотиви.

Чумацькі й бурлацькі пісні пронизані тугою за родиною, яку довелося покинути, або, навпаки, - сповнені оптимістичного настрою і чекання майбутньої зустрічі з рідною домівкою (як, наприклад, пісня «Над річкою бережком»).

Залежно від тематики пісень і мелодії їх ліричні або драматичні. їм притаманні експресивні, інколи декламаційні інтонації, мінорний лад, повільний темп. Відомий зразок скорботної козацької пісні про загибель героя -«Козака несуть».

Родинно-побутові пісні є віддзеркаленням морально-етичних ідеалів українського народу. В них усебічно відображено родинні взаємини, підневільне становище жінки, тяжку сирітську долю, лунають мотиви співчуття до кохання, на шляху якого постали різні перепони (передусім соціальна нерівність).

Народнопісенна лірика - це історія людських сердець, людської душі - чистої і красивої. У піснях інших народів навряд чи знайдеш такі високі ідеали родинних і міжстатевих стосунків, як в українських. У багатьох із них оспівано скромність, стриманість, вірність у коханні, що вважалися специфічними рисами справжньої української дівчини. Водночас суворо засуджуються зради й джиґунство. Високо підносить українська пісня любов і пошану до батьків. Здорова родина, в якій батьки люблять своїх дітей, а діти шанують батьків, усі живуть у злагоді, була основою світогляду українців.

Умовно родинно-побутові пісні можна поділити на такі жанрові різновиди, як ліричні, жартівливі (гумористичні, сатиричні), танцювальні.

Розквіт пісенної лірики припадає на XVII—XVIII ст. Найпоширенішими у народному побуті в цей період стали протяжні пісні з емоційно насиченим мелодійним розспівом. Можна сказати, що народнопісенна лірика - це історія людських сердець, людської душі - чистої і красивої. Слова пісень зазвичай метафоричні, насичені специфічною символікою, яскравими порівняннями (наприклад, жінки із зозулею). За емоційним змістом вони відображують широкий діапазон настроїв - від світлого суму до високої трагедійності. Шедеврами української ліричної пісні стали «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та ін. Завдяки красі й емоційності, мелодійній виразності, своєрідному духовному аристократизму українська пісенна лірика здобула світову славу.

Жартівливі й танцювальні пісні відповідають одному з архетипів української ментальності - оптимізму світосприйняття, життєрадісності, гумору і веселій вдачі. Засобами пародіювання вони викривають вади людського характеру, соціальні суперечності. Музиці цих пісень, виконуваних соло або хором з інструментальним супроводом, притаманні чіткий ритм, швидкий темп, повтори або варіювання коротких і простих фраз. Приклади цього жанру - відомі пісні «Ой за гаєм, гаєм», «Дощик, дощик капає дрібненький», «Ой джиґуне, джиґуне», «Грицю, Грицю до роботи» тощо.

Музична мова українських танців, з-поміж яких найпопулярнішими були метелиця, гопак, козачок, коломийка, вирізняється простими мелодичними зворотами, чіткою ритмічною структурою. Темпераментні коломийки - пісні-танки, поширені на західноукраїнських землях, - мають регіональну своєрідність, що полягає в загостреному музичному ритмі. Театралізовані танці «Шевчик», «Лісоруби» ніби ілюструють окремі трудові процеси.

Неможливо перелічити всі жанрові різновиди й художні якості української народної пісні. Вони невичерпні, як і життя народу, що бере цілющі сили від матері-землі. Завдяки епічному фольклору слава про козацькі походи, хоробрість і мужність захисників української землі поширювалася й за межами України. Пригадаймо відому картину «Козак Мамай» - він завжди із кобзою, тобто завжди з піснею.

Нотні записи українських ліричних і жартівливих пісень уперше було надруковано в збірках, виданих у Петербурзі наприкінці XVIII ст.

ПРОФЕСІЙНА МУЗИЧНА КУЛЬТУРА

ВОКАЛЬНА МУЗИКА

За доби козацтва в Україні набув поширення позацерковний духовний спів. Духовні пісні створювали відомі культурні діячі, богослови й письменники П. Беринда, Д. Туптало (Димитрій Ростовський), К. Транквіліон-Ставровецький, Ф. Прокопович та ін. Хоча музичний професіоналізм того часу розвивався переважно в надрах церковної музики, поступово в музичному побуті зароджувалися й світські вокальні жанри — канти1 та псальми2.

Кант має куплетну будову, чіткий ритм. Він виконується найчастіше на три голоси: верхні два йдуть паралельними терціями, а третій (бас) становить гармонічну основу. За змістом канти можна поділити на філософські, урочисті (панегіричні), ліричні, жартівливо-сатиричні .

Канти і псальми включали до репертуару мандрівні дяки, лірники, виконували учні Києво-Могилянської академії. Лірник зазвичай співав канти з хлопчиком-поводирем або іншим лірником, а третій голос грав на інструменті.

Поряд із кантом у побутовому музикуванні поширюється пісня-романс3, виконувана під акомпанемент клавікорду4, бандури, торбану, пізніше -фортепіано або гітари. Цей вокальний жанр мав фольклорне коріння. У яскравих народних піснях-романсах («Ой глибокий колодязю, золотії ключі», «Ой не стелися хрещатий барвінку», «Ой у полі криниченька» та ін.) формувався самобутній співучий стиль своєрідного українського бельканто. Для нього характерні лірична образність, вільний мелодійний розспів, вигадлива ритміка. Наприкінці XVIII ст. лірико-драматичні, галантно-сентиментальні, філософсько-повчальні й жартівливі пісні-романси-витісняють з виконавської практики канти.

До нашого часу збереглося чимало рукописних співаників. Імена авторів пісень, що увійшли до них, найчастіше не відомі. їх створювали студенти, вчителі співу, регенти. Більшість пісень у рукописних збірках записувалася київським знаменем без зазначення темпу, розміру, характеру виконання. Інструментальний супровід узагалі не нотувався, його треба було імпровізувати. Тому відтворити тогочасне звучання досить складно.

Розвиток пісні-романсу пов'язаний із творчістю багатьох композиторів — професіоналів і аматорів. Одне з провідних місць у цій царині музичної творчості належить Григорію Сковороді (1722-1794) - видатному українському філософу-просвітителю, поетові, митцеві, педагогові. Він був обдарованим музикантом, грав на багатьох інструментах. З музичної спадщини Г. Сковороди збереглися канти «Пастирі милі» та «Ангели, знижайтеся», збірка «Сад божественних пісень». Його мелодії дійшли до нашого часу в різноманітних усних версіях бандуристів і лірників як «сковородинські пісні». Чимало творів філософа-просвітителя, яким притаманні прості мелодичні звороти, поступово стали народними, тобто фольклоризувалися. Це, наприклад, «Ой ти, птичко жовтобоко», «Стоїть явір над водою», «Про правду і кривду». Сатиричний кант «Всякому городу нрав і права» використали у своїй творчості І. Котляревський («Наталка Полтавка»), М. Лисенко (однойменна опера). Згадка про нього є у повісті Т. Шевченка «Близнецы».

Своєрідним підсумком духовно-пісенної творчості українського народу упродовж понад двох століть став Почаївський «Богогласник» (1790-1791) -перша в Україні друкована збірка духовних, пісень, цінна художня пам'ятка епохи. її було надруковано отцями-василіанами в монастирській друкарні містечка Почаєва на Волині. Збірка містить 248 віршів з нотами, поділених на чотири розділи: пісні про Ісуса Христа, Богородицю, інших святих, покаянно-моралізаторські. Тексти написано переважно церковно-слов'янською і книжною українською мовою, подекуди - польською і латинською. Більшість творів збірки анонімні, хоча з акровіршів2 можна з'ясувати прізвища їх авторів - Г. Кониського, Г. Сковороди, Д. Туптала.

ХОРОВА КУЛЬТУРА

Наприкінці XVI ст. виник новий хоровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козацької доби, - партесний концерт. Його становлення відбувалося під впливом стилю бароко. Концертність стала способом вияву контрастів, динамізму боротьби різних стихій. Театральність, патетична риторика, притаманні стилеві бароко, позначилися на прийомах музичної композиції - зіставленні емоційно-динамічних планів, чергуванні хорових, ансамблевих і сольних епізодів. Діапазон образного змісту цих одночастинних акапельних концертів (С. Пекалицького, М. Ділецького та ін.) був досить широкий: він охоплював піднесено-урочисті, лірико-драматичні, гумористичні чи сатиричні сфери.

Поступово під впливом західноєвропейської професійної музики одночастинний партесний концерт доби бароко змінюється циклічним духовним концертом періоду класицизму, побудованим на контрастному зіставленні частин циклу.

Велика музична форма і складні прийоми поліфонічного розвитку давали змогу композиторам передавати в музиці високі гуманістичні ідеали епохи: загальнолюдські моральні цінності, філософські роздуми про сенс життя. У творчості видатних представників української музичної культури другої половини XVIII ст. М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського багаточастинний концерт набуває рис своєрідної хорової симфонії.

Основоположником жанру духовного хорового концерту циклічної структури в українській музиці був Максим Березовський (1745-1777) - композитор і співак, митець яскравої творчої індивідуальності. Він також створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки і чембало у трьох частинах, які стали першими зразками музично-театрального і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Хорова спадщина композитора охоплює концерти, літургії та інші твори. Його твори вирізняються високою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, художньою досконалістю, красою й виразністю. Четверта частина з літургії2 М. Березовського «Вірую» стала одним із найпопулярніших церковних творів.

Справжньою перлиною духовної музики є драматично-трагедійний концерт «Не отвержи мене во время старости». Новаторство цього твору полягає в зіставленні чотирьох частин циклу, ансамблевому і хоровому виконанні. У такий спосіб композитор втілив ідею конфліктності різних музично-образних сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обурення, протесту тощо. Глибокий за змістом текст, який розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукується зі сповненою трагізму біографією митця. Творчість М. Березовського, що органічно поєднала традиції західноєвропейської (італійської) музики з елементами мелодики українських пісень, мала непересічне значення для подальшого становлення вітчизняного професійного музичного мистецтва.

Артемій Ведель (1767-1808) - композитор, хоровий диригент, співак (тенор), скрипаль, педагог - увійшов в історію музичної культури як митець, який писав виключно сакральну хорову музику. Він розвивав багатовікові традиції української хорової культури, народної творчості. Багато творів композитора не дійшли до нашого часу. Нам відомі близько ЗО хорових концертів, серед них - «Доколе, Господи .», а також частини з «Літургії», «Всенощна», «Покаянне тріо».

Діапазон концертів А. Веделя - від скорботних до урочисто-величальних. Його музика вирізняється експресивністю мелодики. Особливо запам'ятовуються виразні тенорові соло - драматичні декламації імпровізаційного характеру, споріднені з українськими думами.

Неабиякий вплив на формування стилю митця мала українська побутова пісенно-романсова лірика. Наприклад, мелодика його прекрасної «Херувимської»1 близька до української народної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». Простота й виразність, співучість і щирість зумовили популярність цієї музики. Яскрава самобутня творчість А. Веделя, композитора-лірика, відображувала гуманістичні ідеали епохи.

Дмитро Бортнянський (1751-1825) -класик хорової музики XVIII ст. У його творчості поєдналися найновіші на той час досягнення світової композиторської техніки, зокрема італійської школи, з вітчизняними музичними традиціями.

В історію світової культури Д. Бортнянський увійшов як реформатор церковного співу. Він створив понад 100 хорових творів - святково-урочистих, ліричних, скорботно-елегійних тощо. Серед них - дві літургії, хорові концерти для одного та двох хорів (чотириголосні та восьмиголосні). Стилеві майстра притаманні інтонаційне багатство, оригінальність прийомів поліфонічного письма, стрункість форми. і Французький композитор Гектор | Берліоз, вражений високим професіо­налізмом Д. Бортнянського, так писав про його концерти у виконанні Петербурзької придворної капели

Крім хорової музики Д. Бортнянський написав кілька опер, «Концерт для чембало з оркестром», «Концертну симфонію», сонати для клавесину, квінтет, тобто започаткував в українській музиці низку камерно-інструментальних жанрів. Створені на італійські лібрето опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій» ставилися у театрах Венеції.

Значний вплив справила творчість Д. Бортнянського на західноукраїнських композиторів XIX ст. Його хорова музика і досі звучить у багатьох країнах світу. В одному з найвеличніших храмів Нью-Йорка - Єпископальному Соборі святого Івана Богослова стоїть єдине в світі скульптурне зображення Д. Бортнянського. Його встановлено поряд з 11 іншими скульптурами найвидатніших авторів церковних творів - Давида, автора псалмів, св. Цецилії, покровительки церковної музики, св. Григорія Великого - папи Римського, що запровадив григоріанський хорал, європейських композиторів Дж. Палестріни, Й. Баха, Г. Генделя та ін.