Главная | Обратная связь

Романтизм, класицизм та еклектика в українському образотворчому мистецтві ХІХ століття.

Живопис. В українському образотворчому мистецтвi у першiй половинi XIX ст. виступали окремi митцi, серед яких ще не було великих талантiв. Це було пов'язано з тим, що пiсля смертi В. Боровиковського у 1825 р. малярство Росiйської iмперiї занепадає. Пiсля деякого застою як реакцiя проти класичностi починає формуватися схильнiсть до реалiзму. Цей рух започаткував Олексiй Венецiанов (1780-1847) учень Боровиковського. Середина XIX ст. характеризується творчiстю основоположника реалiзму в українському малярствi Тараса Шеченка та його послiдовникiв Л.Жемчужникова, К.Трутовського та iн. Їх творчiсть була значним внеском в українську мистецьку культуру.

Найкращим представником українського образотворчого мистецтва 1840-1860 рр. був Тарас Шевченко (1814-1861). Його мистецький талант проявився у рiзних галузях малярства: портретному, жанровому, пейзажному i релiгiйному. Крiм того, Шевченко пробував свої сили в скульптурi та гравюрi. За гравюри Тарас Шевченко отримав звання академiка. Високо цiнуються також його малюнки олiвцем, тушшю, сепiєю i аквареллю.

Першою жанровою картиною Шевченка був "Хлопчик-жебрак дiлиться милостинею з собакою пiд парканом" 1839 р., за яку йому було присуджено срiбну медаль. На початку 40-х рокiв молодий митець працює над темами з iсторiї України, з життя народу, його побуту. У цей час написанi "Циганка-ворожка", "Катерина", "Селянська родина". У 1843 р. Шевченко подорожує по Українi i збирає великий матерiал в етюдах, малюнках, ескiзах. Вiн задумує видати серiю офортiв пiд назвою "Живописна Україна", в якiй хотiв показати iсторичне минуле, побут i звичаї народу. Шiсть офортiв на iсторико-побутову тематику ("Видубицький монастир", "Дар в Чигиринi", "Судна рада" тощо), написаних у 1844 р., вiдзначаються блискучою технiкою, життєвою та iсторичною правдою. На вiдмiну від своїх попередникiв Шевченко не iдеалiзує Україну, а змальовує її реалiстичною, зокрема показує закрiпачене зубожiле село.

Тарас Шевченко виявив себе справжнiм майстром портрета. Це видно передусiм з його власного автопортрета (1840-1841) i з портретiв Маєвської, Горленко, Кейкутової, Лизогуба, написаних у 1843-1847 рр.

Пiсля закiнчення Академiї в 1845 р. Шевченко приїжджає до Києва i тут, працюючи в Археографiчнiй комiсiї з вивчення пам’яток старовини, знову має нагоду побувати в селах i мiстах України i виконати рiзноманiтні рисунки, етюди, ескiзи для своїх майбутнiх творiв. Однак арешт перервав мистецькi плани Тараса Шевченка.

Отже, творчiсть Т.Г.Шевченка є новим етапом в iсторiї українського образотворчого мистецтва. Вона надихнула багато українських. та росiйських митцiв на новi творчi здобутки у другiй половинi XIX - початку XX ст.

Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини ХІХ ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності, життєвої правди. На розвитку художнього життя в Україні, на утвердженні демократичних тенденцій і живопису позначилась діяльність Товариства пересувних художніх виставок (“передвижники”), що виникло 1870 р. в Росії. Членами його були багато українських митців. Високої професійної майстерності українські художники набували в Петербурзькій Академії мистецтв. В Одесі, Харкові, Києві відкрилися малювальні школи (згодом училища). Консолідації мистецьких сил України сприяли Товариство художніх виставок, Товариство для розвою руської штуки у Львові, Товариство харківських художників та інші об’єднання.

В українському живописі чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов’язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, нові відносини, що складаються в суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності. Зростання інтересу до минулого України, до національно-визвольної тематики зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті “батьківщина” було основою формування пейзажного жанру, який набуває самостійного ідейно-естетичного значення. Взагалі переважна більшість українських митців не були майстрами якогось одного жанру, а володіли багатьма з них.

Живописцями, які піднесли український побутовий жанр на високий рівень, були продовжувачі демократичних традицій Т.Г.Шевченка ─ Л.М.Жемчужников, І.І.Соколов, К.О.Трутовський. Творча діяльність Л.М.Жемчужникова (1828 ─ 1912) пройнята щирою любов’ю до українського народу, його історії та культури. Він створив проникливі картини “Кобзар на шляху”, “Козак їде на Січ”, “Чумаки в степу” та інші, був видавцем альбому, присвяченого Україні і, в пам’ять шевченківського, названого також “Живописною Україною”. Найвище піднесення мистецьких здібностей І.І.Соколова (1823 ─ 1918), про якого Шевченко відгукнувся як про людину, що “любить наш народ і нашу країну”, виявилося в картинах “Повернення з ярмарку”, “Проводи рекрутів”, “Погорільці”, “Ніч напередодні Івана Купала”, “Ранок після весілля в Малоросії”, “Українські дівчата ворожать на вінках”. До золотого фонду українського живопису по праву належить творча спадщина К.О.Трутовського (1826 ─ 1893). Митець з глибоким знанням відтворював побут та звичаї українського та російського народів (“Хоровод у Курській губернії”, “Весільний викуп”, “Колядки на Україні”, “Сорочинський ярмарок” та ін.), гостро засуджував суспільні порядки (“Збирання недоїмок на селі”, “Рекрутський набір”, “У судді” та ін.). Художник залишив багато ілюстрацій до творів Т.Г.Шевченка, М.В.Гоголя та інших письменників.

Історичний жанр в українському мистецтві ще не відзначався широтою тематики. Художники здебільшого вдавалися до героїчної історії козацтва (“Сторожа запорозьких вольностей”, “Козачий пікет” С.І.Василь-ківського, “Проводи на Січ” О.Г.Сластіона, “Запорожці викликають ворога на герць” А.І.Кандаурова, “Тривога” Г.С.Крушевського, “Похорон кошового” О.О.Мурашка та ін.).

Пейзажний жанр представлений насамперед у творчості видатного українського художника-реаліста С.І.Василь-ківського (1854 ─ 1917). Найцікавіше у його доробку ─ твори, присвячені рідній природі, ─ ”Козача левада”, “Залишки вікового лісу”, “Степ на Україні”, “Ранок” та ін. Чарівність рідної землі прагнув розкрити у своїх пейзажах К.Я.Крижицький (1858 ─ 1911) ─ “Хутір на Україні”, “Перед грозою”, “Лісові далі”, “Косарі на Україні”, “Жнива”.

У творчості західноукраїнських художників, які здобули освіту у Відні, Кракові та Мюнхені, досить виразно виявлявся вплив академічних традицій. Поступово їхній живопис набуває все демократичнішого характеру. Зачинателями західноукраїнської реалістичної школи були К.М.Устиянович (1839 ─ 1903) ─ “Бойківська пара”, “Гуцулка біля джерела”, “Шевченко на засланні” та ін.; Т.Д.Копистинський (1844 ─ 1916) ─ “Гуцул з Липовиці”, “В селянській хаті”, “Погорільці”.