 |
|
Розвиток мотивів особистісної саморегуляції курсантів
Актуальним у зв'язку із аналізом психологічних механізмів самосуб’єктної регуляції майбутніх рятівників є розвиток мотивів саморегуляції.
Започатковано розв’язання проблеми низкою робіт, на які ми спираємось[ 53; 196; 305; 85; 379; 173; 370 ]. Мотиви ми розглядаємо як елементи системи мотивації, яка є опосередкованим процесом відображення, суб’єктивною детермінацію поведінки людини світом[310].
Мотиваційна система саморегуляції.
Аналіз розвитку мотивів саморегуляції поведінки дає можливість зрозуміти, яким чином суб'єкт
приходить до усвідомлення необхідності «вмонтувати» мету, вимоги, спонукання зовнішнього плану у власну мотивацію, тобто у план внутрішній.
Мотиваційна система саморегуляції курсантів класифікована нами на підставі виділення двох загальних груп мотивів саморегуляції:
а) генералізованих мотивів, “мотивів-цілей” (О.М.Леонтьєв), які детермінують лінію поведінки, спрямованість діяльності особистості;
б) мотивів обґрунтувань вибору шляхів, засобів, способів реалізації мети саморегуляції, які створюють своєрідне моральне та естетичне забарвлення процесу регуляції.
Аналіз конкретного змісту мотивів-цілей саморегуляції курсантів у первинному колективідозволяє виділити мотиви:
- спрямовані на референтну групу (прагнення бути з нею, відчувати себе потрібним, мати друзів у колективі, надавати допомогу іншим), - таке спрямування домінує у більше ніж у 30% курсантів;
- престижно-особистісні (бажання добитись авторитету, визнання, поваги, довіри відповідно до своїх цінностей, домагань, почуття честі, особистої гідності; бажання відчути свою значущість серед інших; самолюбство, егоїзм тощо), - характерні більш ніж для 45% членів колективу;
- мотиви, пов’язані із прагненням особистості випробувати себе, мотиви самопізнання - домінують у 10-12% курсантів;
- інші мотиви, переважно морального плану, такі як, розуміння обов’язку, особистої відповідальності, необхідності виявити себе певним чином, притаманні близько 10% курсантів, які самореалізуються.
Престижно-особистісні мотиви займають важливе місце у системі мотивації курсантів, що особливо помітно на першому курсі навчання. Причини різні. Певною мірою це пов'язано з особливостями юнацького віку, психіки особистості, яка активно формується та розвивається, прагне до пізнання навколишньої дійсності і самої себе, до визнання свого “Я”, своєї суспільної і соціально-психологічної значущості.
Спрямованість самосвідомості.
Результати досліджень[ 56 ] свідчать про те, що самосвідомість виступає в якості головної змінної, у ролі своєрідної призми, крізь яку переломлюється вся інформація і відбувається «сортування» останньої за мірою важливості для особистості. Якщо умови виховання забезпечують можливість усвідомити себе як цінність, якщо оточення сприймається людиною як та головна цінність і ціль, без якої власне життя втрачає будь-який сенс, а не лише як засіб задоволення власних потреб, тоді самосвідомість людини здобуває стійку гуманістичну спрямованість. В іншому випадку індивіду притаманна егоцентрична спрямованість.
Індивідам з егоцентричною спрямованістю самосвідомості характерні такі прояви: постійна заклопотаність власним престижем, невгамовне прагнення до успіху, особливо в справах «помітних» з метою довести свою винятковість, виділитися - часто за рахунок оточення, нерідко шляхом попрання людської гідності[ 56 ]. Ці і подібні прагнення вже самі по собі свідчать про те, що особистість з такою спрямованістю самосвідомості може мати високу здатність до саморегуляції, виявляти в процесі її здійснення сильну волю, наполегливість. На жаль, «цінності», такої саморегуляції, на яких вона ґрунтується, її регуляторні механізми нічого загального не мають з моральними цінностями, що лежать в основі соціально позитивної саморегуляції поведінки, оскільки вона є інструментом задоволення вузько егоїстичних потреб і стосовно навколишнього може бути оцінена як явище виняткове негативне. Заснована на описаних механізмах саморегуляція виступає головним чином у ролі засобу психологічного захисту, а заодно й експансії індивіда. Особливо чітко це виявляється в постійній напруженій готовності людей з егоцентричною самосвідомістю до «відображення зазіхань» на їх «гідність» з боку інших. Очевидно, цим можна пояснити гіпертрофовану амбіційність, безапеляційні претензії на перевагу, на абсолютну істинність їхніх думок, оцінок, справедливість і праведність всього, що від них виходить.
Однією з причин престижно-особистісної мотивації у саморегуляції курсантів виступають їх завищені домагання.
До числа об'єктивних причин формування престижно-особистісних мотивів поведінки курсантів варто віднести виконання офіційних ролей керівного складу та функцій громадського самоврядування. Оскільки курсанти-керівники, як правило, не мають особливих переваг у життєвому і службовому досвіді, віці, підготовленості до виконання функцій керівників, їм приходяться прикладати значних зусиль для того, щоб виправдати сподівання колективу і керівництва, доказати свою спроможність успішно виконувати роль та, водночас, формувати необхідні якості у себе.
Прискорений розвиток курсанта-керівника в умовах підвищеної відповідальності та довіри йому як суб’єкту такої діяльності, дозволяє зробити практичний висновок про те, що, найбільш успішно впливати на формування необхідних керівникові якостей саморегуляції можливо, якщо особистості кожного курсанта забезпечити наявність такої позиції, ситуації.
З іншого боку, певна частина рядових курсантів в силу особистісних особливостей, свого соціально-психологічного статусу в колективі не завжди швидко визнають і внутрішнє погоджуються з вимогами своїх товаришів-керівників, не одразу визнають своє підлегле положення, внаслідок чого виникають протиріччя. Певну роль відіграє установка на тимчасовість такого положення, оскільки після випуску з вони призначаються приблизно на рівнозначні посади без взаємо підпорядкування.
Мотиви самореалізації широкого соціального плану у курсантському колективі приблизно однаковою мірою характерні для всіх членів колективу і пов'язані з розумінням суспільної значущості обраної професії, відповідальністю перед суспільством, турботою про нього, сформованістю громадянських цінностей. Ці мотиви діяльності в колективі трансформуються у мотиви саморегуляції спрямовані на референтну групу та престижно-особистісні, пов’язані з опануванням професії. Найбільш виразно ці мотиви проявляються під час розв’язання завдань, які виходять за межі внутрішньо групових проблем, завдань широкого соціального плану. Наприклад, доволі чітко проявляються під час виконання аварійно-рятувальних робіт, знаходження поза межами інституту, у звільненнях, у відпустках.
Мотивація саморегуляції не залишається не змінною. На етапі складання колективу провідну роль відіграють престижно-особистісні мотиви, змістом яких є прагнення особистості зайняти певну позицію, положення у офіційних та не офіційних системах стосунків. В цьому випадку саморегуляція у значної частини курсантів є метою поведінки та діяльності. Поступово, в міру складання колективу, провідну роль починають відігравати мотиви спрямовані на колектив і престижно-особистісні, пов’язані з підвищенням особистістю свого психологічного статусу, з прагненням краще виконувати свої обов’язки та повніше проявляти свої можливості в інтересах підвищення ефективності діяльності, кращого опанування змісту навчання, а не з прагненням зайняти нове рольове положення. Саморегуляція поступово з мети поведінки та діяльності перетворюються на мотив і спонуку.
Однією з невід'ємних характеристик саморегуляції є спрямованість активності назовні, як активність особистості, свідомо регульована нею відповідно до цілей та умов життєдіяльності.
Курсанти прагнуть проявити себе в усіх сферах життєдіяльності інституту, але, насамперед, у найбільш для себе значущих і, нерідко тих, де легше досягнути успіху. Узагальнені дані про переважну спрямованість активності курсантів такі: більше 80% курсантів прагнуть виявити себе і добитись визнання серед рівних; близько 40% - прагнуть, щоб їх визнали старші та керівники і близько 30% - серед молодших і підлеглих, як їх начальники або просто як старшокурсники.