Главная | Обратная связь

Основні принципи правової культури юриста

Правова культура юриста — це ступінь духовно-філософського осмислення духу природного і змісту позитивного права, коеволюції всіх його джерел у співвідно­шенні частини й цілого, раціональної власної професійної діяльності та уміле утримання (регулювання) фахової гармонії у правовому полі.

Визначення правової культури буде неповним, якщо не розглянути її принципів, які становлять вихідні концепту­альні засади професіоналізму юриста.

Основними принципами правової культури правника є: правовий історизм, за­гальнолюдські правові цінності, «націо­нальність» права, верховенство правової культури, безпека правової життєдіяльнос­ті, соціально-правова реабілітація, правовий менеджмент.

Принцип правового історизму особливо важливий у фор­муванні професіоналізму юриста, оскільки правові явища на різних історичних етапах оцінюються по-різному. Це зумов­лює зміну духовного світу юриста, що приводить до різного розуміння й призначення права. Адже в кожну історичну добу відбувається певна конкретизація правової культури, формує­ться певне бачення ефективності правового регулювання сус­пільних відносин, незважаючи навіть на системність і наступ­ність права. Зрозуміло, що історична відкритість правової культури може безпосередньо впливати (як негативно, так і позитивно) на об'єктивність правових рішень. Важливо при цьому зрозуміти сутність самої історичної доби, виявити за­кономірності розвитку правової культури. Ці закономірності мають враховуватись правником у професійній діяльності. Крім того, правовий історизм орієнтує спеціаліста на профе­сійне сприйняття світового культурно-правового простору. Усвідомлення світового значення правової культури є ефек­тивним засобом правового регулювання суспільних відносин.

Активний вплив на правову культуру юриста чинять пра­вові цінності. У тоталітарних суспільствах загальнолюдські правові вартості не знайшли свого застосування. У радянсь­кий час юристи були позбавлені права. Світові правові сис­теми пішли далеко вперед, а в Україні все ще виявляється юридичний позитивізм, який гальмує утвердження загально­освітніх правових цінностей. Ще часто юридична практика маневрує правовими нормами, що негативно впливає на за­гальний стан правопорядку. Відтак правова культура форму­ється на основі визнаних загальнолюдських правових цінно­стях, доведених наукою й перевірених практикою.

Що стосується «національності» права, то провідну фун­кцію в ній виконують національно-правові традиції, згідно з якими право відповідає духові нації, відображає її менталі­тет. Становлення професіоналізму юриста ґрунтується на пізнанні правового явища через національну культуру. Юрист передусім повинен бути знавцем свого національного права, незважаючи нате, що правові норми, як правило, ін­тернаціоналізуються. Соціокультурність правових явищ ві­дображає національні інтереси, а, отже, згідно з цим форму­ється професіоналізм юриста.

У суспільстві поряд з верховенством права має існувати також верховенство правової культури суспільства. Це мож­ливо за умови поширення духу правової культури, яке здійс­нює держава. Досягти такого стану суспільства вдається не кожній державі. Але там, де існує верховенство правової культури, відповідно формується і професійне почуття юриста.

Безпека правової життєдіяльності юриста як умови йо­го професіоналізму полягає у виробленні поваги до життя і здоров'я людини, які, безперечно, становлять найвищу соці­альну цінність. Правова культура орієнтує правоохоронця на духовний вимір людського буття правовими нормами, отже, на відповідну організацію соціально-правового захисту на­селення. Йдеться про правове виховання, профілактичну ро­боту, яку повинні здійснювати кваліфіковані юристи з висо­кою правовою культурою. Принцип безпеки правової життє­діяльності спрямований на громадян і на особу юриста.

Безпека, як така, полягає у дотриманні юристом правового почуття, недопущенні ним самим порушень, встановленого правопорядку та правового режиму. Гарантом безпеки пра­вової життєдіяльності виступають насамперед такі чинники як професіоналізм правника, його правовий вплив на грома­дян та духовні параметри юридичних дій.

Професіоналізм юриста вміщує такий принцип, як соці­ально-правова реабілітація, тобто відновлення попереднього правового стану або здійснення перевиховання. У суспільст­вах з низьким рівнем цивілізованості побутує хибна думка, що місця позбавлення волі - це головний засіб перевихован­ня правопорушників. Проте соціально-правова реабілітація полягає не тільки в позбавленні волі, а й у тому, щоб через правову культуру суспільства впливати на свідомість осіб, схильних до правопорушень. Головну роль у цьому процесі покликані зіграти працівники судових та правоохоронних органів. Роз'яснюючи суть природного права, спираючись на нього, юрист може допомогти правопорушникові виправи­тися. Безперечно, це стає можливим за умови, коли право­охоронець володіє високою правовою культурою.

Професіоналізм правника буде успішним за умови злаго­дженої діяльності юридичних установ. Тому принцип право­вого менеджменту можна розглядати як такий, що має ло­кальний характер. У нього виражені два аспекти науковий та синергетичний, проте не останню роль відіграє економічний аспект правової культури (матеріально-побутові умови, на­лежне фінансове забезпечення тощо).