Главная | Обратная связь

Церква сайєнтології

Слово “сайєнтологія” в перекладі означає “науковчення”. Коротко зупинимося на проблемі співвідношення науки і релігії в цьому контексті. Ми звикли вважати їхню взаємодію як взаємозаперечення, хоча насправді справа набагато складніша. Майже всі сучасні релігії прагнуть використати наукові досягнення у власних цілях. Особливо це добре помітно у сфері медицини. В США неодноразово з’являлися самозвані лікарі душевних і фізичних захворювань, які твердять, що нібито вони досягай гармонії у єднанні розуму й віри, науки і релігії. Так, ще у 1875 р. було засновано церкву Християнської науки. У 20-40-х роках щойно минулого століття поширилося вчення “святого отця”, який регулярно інсценував сеанси “чудесного зцілення”. Керівник лабораторії психологічних досліджень у Лос-Анджелесі винайшов “прилад” під назвою “альфа-вимірювач”, який нібито допомагає тому, хто звернеться г о з д і л о. нетрадиційні релігії до нього по допомогу, досягти успіху в житті, уникати стресів, пізнати всі таємниці буття.

Те, що подібні “цілителі” мали певні успіхи, цілком закономірно, якщо врахувати, як зростають (“зі швидкістю злітаючої ракети”, за виразом американських експертів) алкоголізм і наркоманія. Кваліфікована медична допомога, в тому числі психотерапевтична, що необхідна при подібних захворюваннях, коштує досить дорого і доступна далеко не кожній людині. От вони й звертаються по допомогу до “наставників” і “цілителів”, які навіюють їм віру в благополучний кінець усіх хвороб та віру в успіх, не переймаючись тим, що вірогідність як першого, так і другого більш ніж сумнівна.

Зазначимо, що ідея лікування за допомогою містичних заклинань та магічних дій не змогла б довго утриматися в суспільстві, якби так чи інакше не підтверджувалася випадками “чудесних зцілень”, що вимагає з’ясування їхньої природи. Річ у тому, що практика психотерапії, лікування гіпнозом, навіюванням, яка сьогодні набула значного поширення і серйозних наукових обґрунтувань, пояснювалася свого часу “месмеризмом”, тобто псевдонауковими, спіритуалістичними доказами. Інакше у XVIII ст. й не могло бути, коли наука про людину робила тільки перші кроки.

Суть психотерапевтичного впливу полягає в тому, щоб пацієнт виступав не як пасивний об’єкт зовнішнього (фізичного, фармакологічного тощо) впливу, а міг би мобілізувати на боротьбу з хворобою всі свої внутрішні сили, глибинні регулятивні можливості центральної нервової системи, не досить вивчені й сьогодні. Ще донедавна гіпнотичне навіювання виявлялось найбільш ефективним, якщо воно проводилось від імені надприродних сил і утвердження волі всесильного бога, служило “граничною” підвалиною для надії, переконання, віри й сподівання.

На цих же засадах тримається світогляд “церкви сайєнтології”, яка прагне синтезувати дві речі: основи природничо-наукових знань у галузі психології та психотерапії й релігійні уявлення. Це дає змогу використовувати релігійні забобони і нечітку свідомість людей, обтяжених власними психологічними слабкостями. Водночас сайєнтологічна церква, що виникла внаслідок таких віянь, заслуговує на детальніший розгляд притаманних їй властивостей як одна з найбільших і найвпливовіших організацій нетрадиційної релігійності.

Засновник “Церкви сайєнтології” Лафаєт Рональд Хаббшрд (1911-1986) народився в американському штаті Небраска. В 12 років він познайомився з фрейдівським психоаналізом, завдячуючи знайомому морському офіцеру — першому військовому, що пройшов курс психоаналізу під керівництвом Зігмунда Фрейда. В молодості Хаббард багато мандрував по країнах Азії. Звідси сформувався його інтерес до доктрин індуїзму, буддизму і даосизму. Він також вивчав математику, інженерну справу та ядерну фізику в університеті Джорджа Вашингтона, хоча й не закінчив його. В роки Другої світової війни Хаббард був мобілізований у воєнно-морський флот і брав участь у Філіппінській кампанії. Після демобілізації він пробував свої сили на літературній ниві, опублікував кілька фантастичних романів. Однак прибутки від цієї діяльності не задовольнили колишнього морського офіцера, і у 1949 р. на лекції в Нью-Йорку він, за свідченням часопису “Тайме Мегезін”, заявив: “Смішно писати, одержуючи пенс за слово. Коли хтось справді хоче заробити мільйон доларів, то кращий шлях — заснувати власну релігію”.

Десь через рік було опубліковано книгу Л.Р. Хаббарда “Діанетика: сучасна наука про душевне здоров’я”. Це написаний Малозрозумілою мовою переказ психоаналітичних і психологічних рекомендацій та фантазій автора.

Мозок представлений у цій книзі як добра лічильна машина, котрій потрібний правильний детектор, який допомагає виліковувати психози, неврози й підвищувати “коефіцієнт інтелектуальності”. У книзі роз’яснювалося, що діанетика володіє психотерапевтичною технікою, за допомогою якої можуть бути вилікувані всі неорганічні захворювання мозку і всі психотерапевтичні хвороби. З виходом “Діанетики” Хаббард організовує широку мережу психотерапевтичних сеансів, обіцяючи через “технологію духовного очищення” корінне поліпшення і вдосконалення духовних здібностей. У результаті людина має досягнути стану, який Хаббард називає “чистотою”, тобто звільненням “безсмертної душі”. Результатом такої “чистоти” є звільнення “за допомогою підсвідомого або реактивного почуття” від травмуючого досвіду минулого, від картин, що врізалися в пам’ять. На “виході” такого очищення людина стає “кліром”.

Проте Хаббард не зупиняється на організації банальних лікувальних сеансів, оточуючи їх глибокодумними розмірковуваннями й ритуалами, повними позаземної таємниці. В 1954 р. в Лос-Анджелесі ним та його послідовниками-“клірами” була організована нова церква. Доктрина почала розповсюджуватися в Австралії, Новій Зеландії, ПАР. У 1955 р. у Вашингтоні з’являється Основоположна церква, організовується Академія сайєнтології. ‘Кліри”, “очищені” створюють свою богослужбову практику, церковні обряди, стають активом секти. Західна преса того часу характеризувала їх як “групу псевдонаукових містичних фанатиків’.

Розглянемо теорію Хаббарда, що є сумішшю уривчастих відомостей про комп’ютерну технологію із спрощеним уявленням про буддизм та індуїзм і практикою східних релігійних наставників (гуру). Згідно з теорією, можна відкрити єдину причину психозів, неврозів, насильств та розладу в соціальному житті, а також — у нежилі. Причина полягає у невмінні управляти роботою власного мозку, нерозумінні його “божественної сутності”. Кожна подія в житті індивіда, згідно з Хаббардом, нібито вкладається в мозаїчну структуру головного мозку. Неприємні події, невдачі, страхи, розчарування тощо не вписуються повністю в цю структуру, випадають з неї і з-під влади індивіда, але опісля проявляються у формі ірраціональної поведінки, що не відповідає ситуації. Лікування передбачає виявлення таких подій (вульгаризована техніка психоаналізу), потім їх локалізацію шляхом застосування “електропси-хометра” або “Е-вимірювача” Хаббарда, виявлення їхніх відбитків — “енграм” і, нарешті, нормалізацію розумової діяльності, емоцій, волі.

Створений Хаббардом прилад (“Е-вимїрювач”) складається з гальванометра, здатного фіксувати електропровідність шкіри, що змінюється від певного стану індивіда, і батарейки, з’єднаної з двома бляшанками, що пацієнт бере в руки. Для досягнення мудрості, доброго здоров’я і найвищої духовної досконалості застосовуються сеанси “обробки” або “прослуховування”. При цьому людина сідає навпроти інструктора і з’єднується з “Е-вимірювачем”. Інструктор ставить різні запитання, пов'язані з минулим людини, яка на них відповідає. Вважають, що різке відхилення стрілки засвідчує крайнє збудження клієнта, викликане “усвідомленням” умов, за яких він колись дістав психічну травму. Ці відкладення в свідомості, колишні хворобливі досвіди, душевні потрясіння Хаббард назвав “еиграмами”. Для їх усунення прослуховувач (інструктор) повторює запитання, доки прилад не покаже, що реакція стала “нормальною” і відповідь не пов’язана з хворобливим станом психіки. Оскільки у житті людини є чимало складностей, то така практика може розтягуватися на багато місяців і навіть років. Сама людина без допомоги сайєнтологічної церкви, мовляв, не здатна ні зрозуміти джерело «енграм», ні позбутися їх. Вони отруюють її душевне здоров’я.

Хаббард постійно твердив, що виходить із суто наукових методів. Однак він жодного разу не зміг представити достовірних доказів. Звичайно, в деяких випадках подібні сеанси, особливо спочатку, справляють благотворний вплив на стан людини: вона відчував душевний спокій, позбавляється колишньої нервовості, невираз ного неспокою тощо. Тому завдання й полягає в тому, щоб пояснити механізм дії подібних процедур. Зазначимо, що маніпуляції послідовників Хаббарда відтворюють розроблену 3.Фрейдом теорію психоаналізу, але в гранично спрощеній і вульгаризованій формі. Йдеться про розуміння несвідомого, про душевні травми, про причини неврозів, про вплив дитячих переживань на психіку дорослої людини тощо. Головне полягає в тому, що Хаббард так чи інакше відтворює принципову схему сеансів психотерапії, практиковану

3. Фрейдом і його послідовниками: вишукування причин неврозу, виведення колишнього досвіду на рівень свідомого, терапію словом. Тому в тих випадках, коли сеанси клінічно показані для певного захворювання, вони неодмінно справлять благотворний вплив.

1955 р. Хаббард проголосив себе пророком вчення про “тетана”— особливого духа, який після смерті людини переселяється до іншого тіла, і про “тета” — духовну першооснову руху й розвитку неживої матерії. За Хаббардом, усе в світі створили тета-ни і правили ним 40 млрд років. Однак в результаті випадкового кривавого катаклізму тетани втратили свою божественну сутність і з’явились на землі, ставши бранцями матерії. Люди — це депресивні тетани. Релігія Хаббарда береться принести людям спасіння і повернути їм божественну сутність. Хаббард вважав, що його вчення є духовним завершенням буддизму: повернення тетанові його божественної сутності — це, по суті, вихід з нескінченної низки перероджень. Це, безперечно, вульгаризація буддизму, його складної релігійної доктрини. З нього Хаббард, як бачимо, бере одне з центральних положень — уявлення про вічне переселення душ, або інкарнацію. Використання буддизму пояснюється не тільки тим, що він на той час входив у моду, а й тим, що вчення про інкарнацію дало змогу надати тривіальній психотерапевтичній практиці космічно-світоглядні виміри.

Справді, енграми почали тепер вважатися не просто психічними травмами, набутими у буденному земному існуванні, а душевними рубцями, надбаними за всі минулі втілення “тетана”. Тим самим “Е-вимірювач” набуває принципово нового значення — не як скромний інструмент врятування “одноразового” людського існування, а як єдиний спосіб ліквідації в усьому Всесвіті болючих наслідків коловороту “тетанів”.

Керівники “Церкви сайєнтології” запрошують віруючих особисто випробувати їхню цілющу дію. Вони уникають виступів з критикою інших релігійних течій, а від людини, що прилучається до їхніх “лікувальних програм”, не вимагають розриву з її колишньою вірою. Віротерпимість пояснюється місіонерськими міркуваннями. Віровчення, догматика не відіграють в сайєнтологічній церкві вирішальної ролі, це лише вихідний пункт для атаки на людську свідомість, для якої застосовується витончена психотехніка.

У повсякденній діяльності Церква сайєнтології — це воєнізована організація, з ретельно відпрацьованою технікою вербування, жорсткою ієрархічною структурою, деспотичними порядками, покликаними утримувати паству в межах казарменої дисципліни. Особливе служіння в церкві має “Морська організація’ — фактичний аналог чернецтва: її члени живуть колоніями, щодня працюють по 12 годин, а отримують мізерну платню.

Вербуванням нових “пацієнтів” займаються спеціально підготовлені місіонери. Людині, яку вдається зацікавити, пропонують на вибір різноманітні програми Церкви. Всі вони платні, перші шість сеансів коштують 70 доларів. Дальші “прослуховування” значно підвищуються в ціні. Прибутки приносить продаж “Е-вимірювача” — по 800 марок за одиницю (його собівартість — 60 марок) і продаж творів Хаббарда, що дало, наприклад 1979 р., Церкві тільки у ФРН 15 млн марок (за повідомленням журналу “Штерн”). Крім того, керівництво “Церкви сайєнтології” експлуатує своїх рядових членів, примушуючи їх працювати на свою користь. В результаті Церква володіє величезними коштами. Хаббард придбав у Англії розкішний маєток, який спочатку належав індійському магараджі, і переніс туди свою штаб-квартиру. 1977 р. за свій будинок у Голівуді він заплатив 5,5 млн доларів; в Кліутері (Флорида) придбав розкішний готель, перетворений на тренувальний центр для інструкторів найвищого рангу. 1983 р. американський журнал “Тайм” писав, що власність Церкви сайєнтології становить понад 280 млн доларів.

Л. Хаббард нібито володів особистим майном у 7 млн доларів. Одним з його придбань є флотилія океанських кораблів. Лідери сайєнтології заявляють, що на кінець XX ст. церква нараховувала більш ніж 8 млн своїх послідовників, 82 церкви і майже 200 місій у 105 країнах світу. Приблизно мільйон послідовників є прямими членами церкви, вони регулярно роблять внески, відвідують різноманітні курси й “класи”, поширюють книги і брошури Хаббарда, вступають у контакти з її центрами, сподіваючись надолужити здоров’я, купують сайєнтологічну літературу, користуються препаратами на зразок таблеток діанезину, які нібито підвищують життєвий тонус.

У січні 1986 р. Л.Р. Хаббард помер, але історія однієї з начисленніших і найскандальніших сект нашого часу на цьому не закінчилась. Його нащадки, які, прагнучи слави й наживи, продовжують експлуатувати створену ним організацію, — типовий продукт кризових процесів, що відбуваються у сучасному суспільстві. Саме це спричинило бурхливу діяльність прихильників сайєнтології на теренах СНД.

Становлення Церкви сайєнтології супроводжувалося численними конфліктами з владою. Причина їх у подвійній природі сайєнтології. З одного боку, вона претендувала на статус релігії, а з другого — була терапією, котра допомагала заробляти гроші. Це заважало владі визначити налоговий статус організації. У США, Австралії та в інших країнах процес легалізації закінчився визнанням релігійної природи сайєнтології і наданням їй податкових пільг. А в ФРН, Бельгії, Франції, навпаки, — невизнанням.

У Росії це питання остаточно не вирішене. Активне проникнення сайєнтологів до цієї країни розпочалося у 1991 р. Через два роки в Кремлівському Палаці з’їздів відбулася презентація російського перекладу “Діанетики”. Популярні видання газети “Аргументи і факти” і “Собєсєднік” публікують “моральний кодекс” секти “Дорога до щастя”. В Москві та інших містах відкриваються хаббардівські “коледжі” й курси з менеджменту. Глави суб’єктів Федерації (Новгород), мери великих міст (Перм) стають партнерами секти. В 1994 р. Управлінням юстиції зареєстрована Сайєнтологічна церква Москви. Вона не веде чіткого переліку кількості своїх прихильників, але заявляє про те, що в столиці приблизно 10 тис. осіб активно використовують принципи сайєнтології.

В Україні робилися неодноразові спроби легалізації Церкви сайєнтології. Однак більшість компетентних експертів у нашій державі вважають цю неорелігію деструктивним тоталітарним культом, а деякі народні депутати навіть вбачають в її діяльності загрозу національній безпеці країни. Так, член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки й оборони В. Кири-лов написав депутатське звернення до СБУ, Генпрокуратури, Міністерства освіти і науки, витяги з якого варто процитувати: “В Україні намагається легалізуватись міжнародна релігійна організація “Церква сайєнтології”, центр якої знаходиться за межами нашої держави. За свою протизаконну діяльність ця структура переслідувалась правоохоронними органами багатьох країн світу, в тому числі більшості країн Європейського Союзу ... Керівників сайєнтологічних центрів звинувачували у застосуванні до своїх адептів шкідливих методів психологічного тиску, несплаті податків, різноманітних фінансових махінаціях, спробах викрадення державних таємниць. Джеральд Армстронг — американець, якому двадцять один рік тому вдалось вийти з даної секти, неодноразово заявляв, що вона є не релігійною організацією, а “групою ненависті, мафіозною групою та міжнародною розвідувальною мережею”. Його думку поділяють дуже багато експертів — криміналістів, релігієзнавців, психіатрів зі світовим ім’ям.

Наприклад, 26 квітня 2006 р. Т. Дмитрієва, яка є керівником Наукового центру соціальної та судової психіатрії ім. В.П. Сербського — найшановнішого психіатричного центру Росії, публічно висловила стурбованість впливом “Церкви сайєнтології” на душевне здоров’я жителів РФ. Вона зазначила, що “зараз у нас особливі проблеми з сайєнтологами, котрі втручаються в усі сфери життя”. Зокрема, за її словами, сайєнтологи здійснювали спроби вербування серед жертв теракту в Беслані, та “жителі міста виявили дуже сильний спротив секті”.

Місцеві осередки “Церкви сайєнтології” намагаються зареєструватися в різних містах України. У багатьох з них вони отримують опір органів влади. Так, 23.09.2004 року організації було відмовлено у реєстрації Київською міською адміністрацією. Це рішення, згідно з даною постановою, було мотивоване тим, що статут “Церкви сайєнтології міста Києва” та її культова практика “не відповідають вимогам статей 3,4, 18, та 24 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації””.

“Церква сайєнтології” намагається одержати державну реєстрацію у місті Харкові. Там знаходиться найбільш потужний на сьогодні сайєнтологічний центр. Він називається “Гуманітарний центр Хаббарда”. За визначенням деяких фахівців, загальна сума прибутків зазначеної структури за надання т. зв. сайєнтологічних послуг (релігійні семінари, вивчення робіт Хаббарда, сповідь тощо) становить більш ніж 219 000 гривень щорічно. Незважаючи на великі прибутки, керівники центру звітують у податкову адміністрацію про відсутність будь-яких фінансових надходжень. Вважаю, його діяльність повинна бути перевірена компетентними органами — податковою адміністрацією та прокуратурою, оскільки несплата податків та незаконна релігійна практика в нашій державі підпадає під визначення протиправної діяльності.

Особливо бурхливу діяльність “Церква сайєнтології” розгорнула у м. Вишневому Київської обл. Там адептам секти вдалося завербувати навіть голову міськради. Під його тиском наприкінці 2003 р. в усіх школах міста була проведена програма “Нарконон”, яка під приводом боротьби з наркоманією намагалась залучити школярів до лав деструктивного культу. Зазначимо, що в Росії програма “Нарконон” визнана небезпечною для здоров’я та заборонена у державних медичних закладах наказом Міністерства охорони здоров’я. Згідно з матеріалами міської газети м. Вишневого “Новий день” від 20 квітня 2005 р., мер проходив курси сайєнтології у місті Санкт-Петербург (Росія), перераховуючи за це значні валютні кошти, яких він не міг мати, живучи на скромну заробітну платню державного службовця. Як член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони вважаю, що діяльність “Церкви сайєнтології”, яка намагається вербувати нових адептів в органах влади, незаконно запроваджувати релігійні курси у школах, по суті, ставлячи експерименти на здоров’ї українських дітей, може становити загрозу державній безпеці. Настійливо прошу перевірити зазначені факти та вжити заходів щодо припинення протиправної діяльності сайєнтологів. Також вважаю, що реєстрація “Церкви сайєнтології” та пов’язаних з нею структур шкодить Україні”

Щось подібне до сайєнтології лягло в основу руху фанатичних послідовників “Білого братства”, або так званого вчення “Юс-малос”, що передбачає “Божественну програму фохатизації Землі” (фохата — світлова енергія кванта). Автор-конструктор всього цього — киянин Ю. Кривоногов, він же пророк Юоан Свамі, твердить, що це “наука про Світло, про устрій Світу, всієї Системи Світобудови, про Любов Господню, про Перетворення і фохатизацію людства...” Мовляв, вчення включає: “Уявлення про Верховну Особу Бога, новий часовий виток, у який входить планета Земля; перевтілення Божественних Монад; прийдешнє; тонкий ангельський світ; перетворення землян; розкриття Закону Вічності; мікроструктуру аури людини; діагностику стану душі й тіла; езотеризм Космічно-Божественної програми Юсмалос” тощо. Для обернених у віру Кривоногова людей сучасне суспільство взагалі не існує, бо, за настановою їхнього “пророка”, складається лише з “хулителів-безбожників”, які тільки й думають, щоб швидше знищити найсвітліше божество юсмаліан — Марію Деві Христос. Марія Деві — в миру М. Двигун — лікар-терапевт за фахом, приєдналася до вчення, залишивши сім’ю і ставши дружиною Ю. Кривоногова. Вони зібрали до 2-х тисяч активних членів братства, які почали проводити діяльність антисуспільного спрямування, що була припинена правоохоронними органами, а керівників братства було засуджено.

Таким чином, зупинити переможну ходу “Білого братства” по Україні та СНД вдалося лише завдяки жорстким адміністративнним заходам та арештові її провідників. Негативне ставлення суспільства до сект після історії з “Великим Білим братством”, яке шокувало українців, закріпилося після скандалів, пов’язаних з екстремістськими закордонними культами “АУМ Сінріке”, “Церква сонця”, “Церква вічного життя” тощо. Однак немає гарантії, що на берегах Дніпра не з’явиться нове “Біле братство”. Успіхи або невдачі неорелігій залежатимуть від того, наскільки успішно традиційні конфесії будуть задовольняти релігійні потреби громадян України.

 

Сатанізм

Увесь спектр шанувальників темних сил і тих, хто обожнює зло, можна поділити на наступні групи: сатаністські секти, групи прихильників демона, низку окремо практикуючих чарівників і відьом, члени таємних громад.

У США і Західній Європі діють чимало диявольських культів. “Тисяча перша церква Трапезонда” (Сан-Франциско), “Церква останнього суду” (Лос-Анджелес), “Громада Асмодеуса” (Вашингтон), “Міжнародна асоціація відьом і чарівників” (Нью-Йорк), “Міжнародний центр магії” (м. Блуа, Франція), різноманітні групи культу Буду (язичницький культ вестіндійського походження), культи Афіни Паллади, Ісіди, богині Кали (Кала — богиня зла), таємні союзи-коледжі друїдів тощо.

Сатаністські культи особливо розповсюджені у США і Західній Європі. Всесвітні центри сатанізму знаходяться в США та Англії. Сатаністи — це прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (від давньоєвр. сатан, букв. — протидіючий, диявол). За вченням багатьох релігій, Сатана — злий дух або голова злих духів, причина зла у світі, володар пекла, який штовхає людей до гріха. Історично джерела віри в Сатану кореняться в уявленнях первісного суспільства про добрих і злих духів. З розвитком суспільства й ускладненням духовного життя людини формуються уявлення про ієрархію головних і підпорядкованих духів, які у процесі розвитку монотеїстичних релігій трансформувалися в уявлення про Сатану. Для визначення диявола вживаються також імена: Вельзевул, Люцифер (Люципер), Мефістофель, Воланд та ін.

Сатаністи прийшли із Стародавнього Іраку і набули особливого поширення в Європі у середні віки. Поклоніння Сатані має глибоке історичне коріння. Ім’я Сатани в різних мовах звучить по-різному: Шайтан — арабською, Сет — єгипетською, О-яма — японською, Дев — персидською, Бехерит — сирійською. Тому до сатаністських культів можна зарахувати всі культи, які поклоняються Сетові, Бехеритові, Деву, Шайтанові, О-ямі та ін. Протягом століть це поклоніння мало більш таємний, ніж тепер, характер, в якому переважали антирелігійні, а то й безбожні мотиви.

У центрі традиційного сатанізму стоїть поклоніння особистості Диявола. Тому в доктрині все перевернуто: диявол християнства стає богом сатаністів, християнські доброчесності розглядаються як вади, а вади диявола вбачаються цнотливим. Життя сприймається як безперервна боротьба між силами світла і темряви, підсумком якої є незаперечна перемога темних сил.

Основні практичні акценти в цьому контексті робилися на тезі про те, що людина не повинна стримувати свої плотські бажання, а навпаки заохочувати їх. Вся її діяльність має бути спрямована на те, щоб після смерті отримати місце в пеклі як служителя диявола, тому що краще служити Сатані, відчайдушно виконуючи його волю, ніж Богові.

У Європі пік захоплення сатанізмом припадає на середину XVII ст., і розповсюджується він в достатньо високих світських колах. Як жертви на чорні меси сатаністів поставлялися сотні малюків. Саме тоді були розроблені жорстокі сатаністські обряди. Однак жертва для сатаністів — не вбивство саме по собі, а смертні муки живої істоти. Вибір жертви досить простий. Як правило, це той, хто серйозно образив або порушив спокій сатаністів. Тим самим він начебто дав дозвіл на свої муки і загибель. Замість справжньої жертви дуже часто використовується її образ: кукла, малюнок, фото, письмовий або словесний опис. Образ знищується, наприклад, втиканням в нього голок, цвяхів тощо. Використовуються в сатаністській культовій практиці і кроваві жертвоприношення: ритуальне катування і вбивство тварин, а інколи — й людей.

Однією із найстрашніших дій у сатанізмі вважається так зване енвольтування. Воно зорієнтоване на загибель людської мішені. Волосся, зуби, навіть фото давалося проковтнути живій жабі, котра отримувала при цьому ім’я жертви. Після цього жабу вішали у пічну трубу, протикали ЇЇ цвяхом, супроводжуючи цю дію страшними прокляттями. Воля агента енвольтування в екстазі стає такою ядовитою, що нещасна жертва знемагає від невідомої, але виснажливої хвороби, у лікуванні якої навіть наука буває безсильною. Однак, якщо жертва вгадує енвольтування і відводить його наслідки, то відьма чи чарівник перебирають на себе його дію.

Сучасний сатанізм також здебільшого асоціюється з чорною магією та різноманітними таємничими ритуалами. Його ідейним натхненником вважається випусник Кембриджа, окультист і автор низки магічних книг Алістер Кроулі (1875-947), який звав себе звіром Апокаліпсиса. Він вважав, що “Сатана — це не ворог людини, а життя, світло й любов”. “Роби, що хочеш, — це єдиний закон” — дана цитата з “Книги Закону” Кроулі повною мірою відображає загальну спрямованість сучасного сатанізму, який підтримує, наприклад, усі види сексуальної активності людини, що задовольняє її бажання: від гетеросексуальності до гомосексуальності. Тому сатаністи XX ст. практикують не тільки криваві, а й сексуальні оргії.

Філософія життя сатаніста, за А. Кроулі, це пошук насолод. Сатаніст бере вигоду з усього того, що приходить у світ за допомогою диявола. Адепти сатанізму повинні поділяти наступні положення: вседозволеність, тваринне існування, нічим не стримуване роздумування, доброта тільки до тих, хто цього заслужив, мстивість, тваринна природа людини, вчинення гріхів.

Свої знання Кроулі брав з практики йоги і буддійських тантричних обрядів, бував у Китаї і Гімалаях. Твори цього англійського містика, який не приховував своїх симпатій до А. Гітлера (1889-945), склали основу багатьох сатаністських культів, у тому числі найбільшого з них — Церкви Сатани.

Церква Сатани заснована Ентоні Шандором ЛаВеєм (1930— 1997), колишнім циркачем, органістом у нічному клубі (акомпаніатор стриптиз-шоу Мерилін Монро), фотографом сан-франциського департаменту поліції і актором (у 1968 р. він виконав роль диявола у фільмі

Р. Поланського “Дитина Розмарі”). Про народження церкви ЛаВей сповіщає в ніч з 31 квітня на 1 травня 1966 р. (Вальпургієва ніч). З цього часу (1966 р.) сатаністи ведуть своє літочислення. Сатаністські зібрання й семінари в оригінальній будівлі ЛаВея (колишній бордель) відрізнялися екстравагантністю. Наприклад, після лекції про канібалізм присутніх пригощали запеченим жіночим стегном (подарунок від сатаніста-хірурга) з гарніром з гусениць. Дім ЛаВея стає однією з головних примітних будівель Сан-Франциско, в якій живуть нетутешні тварини (леопард, лев).

У ньому проводиться безліч різних культових атракціонів, які приваблюють велику кількість журналістів. Практикуються публічні сатаністські хрещення, сатаністські похорони, загальні молитви, де вівтар зображує голу красуню, набуває популярності рев’ю “Відьми без ліфчика”. В ролі однієї з “сатаністських відьом” в ньому була задіяна відома Сюзана Еткінс, котра через кілька років разом з поплічниками ритуально вб’є вагітну дружину режисера Р. Поланського.

Після цих подій даний сатаністський культ стає найзнаменитішим у США. Відразу він нараховує декілька тисяч адептів. Церква Сатани проходить процедуру офіційної реєстрації, але в 1990 р. урядом США вона була позбавлена всіх податкових пільг, які надавалися релігійним об’єднанням. У 90-ті рр. ЛаВей відходить під справ, а місце керівника “Церкви” займає його донька. Незадовго до смерті ЛаВей потурбувався про власну епітафію: “Я жалкую лише про ті часи, коли був добрим”. Він відомий ще одним парадоксальним афоризмом: “Сатанізм — це вільнодумство”.

Зараз штаб-квартира Церкви сатани (так звана “Рада Дев’яти”) знаходиться в Сан-Франциско, другий керівний центр — у Манчестері.

Однією з найбільш поширених серед прихильників сатанізму книг, яка містить основні концепції їхньої діяльності, є “Сатанинська біблія”. Вона була написана ЛаВеєм у 1968 р. і відразу вийшла тиражем 125 тис. примірників. Книга побудована за принципом антиподу справжній, християнській Біблії.

ЛаВей вважає, що Сатана, названий багатьма своїми послідовниками “Чорним папою”, є концентрацією всіх темних сторін людської натури, що “в кожному з нас сидить Сатана, і завдання полягає лише у тому, щоб виявити та пізнати його”. Написана простою, загальнозрозумілою мовою “Сатанинська біблія”, коштує дешево і тому є досить доступною та популярною серед молоді. У ній заперечуються будь-які форми авторитету — релігійного, суспільного чи батьківського. Моральні кодекси проголошуються просто перешкодами, які треба переборювати.

Організаційно положення “Сатанинської біблії” реалізуються членами сатаністських громад на щотижневих або щомісячних “службах” (зборах). Найчастіше вони відбуваються у кількості 13 осіб (чоловіки й жінки), пародіюючи в такий спосіб Тайну Вечерю. Вважається, що сатана і сили зла надають перевагу темряві, тому збори починаються опівночі й тривають до ранку. Керує зборами верховний жрець — “князь темряви”.

Під час зборів проводяться ритуальні поклоніння сатані, каяття за добрі справи, трапези, молитви тощо. За трапезою настає “чорна меса” з певним ритуалом. Вона відкривається загальним колективним паплюженням Бога та Ісуса Христа, потім настає “богохульна служба”, в якій використовуються різноманітні релігійні предмети: чорні ряси, свята вода (розбавлена сечею), чорні свічки (виготовляють інколи з людського жиру), перевернуті розп’яття, смолоскипи з сірчаним пломенем тощо. Часто використовують украдені з християнських храмів предмети. Наприклад, сатаністи наповнюють чашу для причащання сумішшю вина і крові та розпивають її, передаючи по колу. Учасники “чорної меси” кремсають ножем проскури, а інколи “причащаються” чорними трикутними облатками. Використовується також молитовник (рукописний чи друкований), переплетений інколи в людську шкіру (часто шкіру нехрещеного малюка). Нерідко присутні на “чорній месі” співають християнські гімни, наперед спотворюючи слова й мелодію. Якщо “чорна меса” проходить у домі, “служба” проводиться у спеціально підготовлених приміщеннях із жертовником, укритим чорною тканиною, і чорними стінами, на яких розвішано зображення диявола. Особливого значення сатаністи надають знущанню над хрестом та іншими символами християнства, щоб звільнитися, за їхнім переконанням, від страху перед цими символами. Цьому сприяє й те, що зібрання супроводжується найчастіше гнівом і люттю, мстивими закликами на адресу своїх ворогів, насамперед християн та їхніх пастирів.

Важливим моментом сатаністських культів є залучення й посвячення нових прихильників. Воно передбачає укладення договору із сатаною. Договір може бути усним чи письмовим, в останньому випадку адепт підписує його власною кров’ю. Інколи нові послідовники сатани викреслюють свої імена з церковних книг і вписують їх у “книгу сатани”, яка зберігається в тайникові “головним жерцем” або “великим майстром”. Якісь договори укладаються навічно, інші — на певний час. “Новонавернений” до сил зла проходить “хрещення” (здійснюють сумішшю з води, солі та сірки), й отримує нове ім’я. Часто його помічають особливим знаком Сатани на прихованій від сторонніх частині тіла.

Перші прояви організованих сатаністських структур в СРСР мали місце ще на початку 70-х років у Москві, Ленінграді та Одесі. Поступово культ Сатани розповсюдився на всі великі міста тодішнього Радянського Союзу. Вже на початку 80-х років тут почали функціонувати досить численні сатаністські угруповання. Особливий сплеск моди на сатанізм збігся з початком “горбачовської перебудови”, коли до неформального молодіжного середовища хлинув потік західної субкультури, культ жорсткої сили, пагсі та госк музики.

Зараз у Росії в одній лише Москві нараховується близько п’ятнадцяти сатаністських сект. Найбільші і найвідоміші з них — “Чорний ангел” та “Південний хрест”. В основному групи сатаністів побудовані за принципом суворої п’ятиступеневої ієрархії. Найвищий орган у ній — Рада. Досить часто на вищі щаблі обирають жінок. Так, у “Чорному Ангелі”, що створений у 1974-975 рр. у Москві — Твері верховною жрицею є жінка 25-ти років.

В Україні також діють різноманітні сатаністські угруповання, серед яких найчисленнішими є “Присвячений Сатані лицарський орден чорної меси”, “Орден чорного кола”, “Віаск Меіаі Майа”, “Зірка смерті”, “Орден 8А”, “Партія сатаністів”, “Церква Сатани”, “Чорне братство”, “Язичницький слов’янський рух”, “Чорний орден”, “Легіон темряви” тощо. Точну кількість сатаністських об’єднань встановити досить важко, але з певним ступенем вірогідності можна стверджувати, що їх значно більше сотні (можливо і двох), а загальна кількість адептів — від 800 до 1800. Тільки у Києві, наприклад, зафіксовано ознаки діяльності близько десяти угруповань сатаністів загальною чисельністю 250-300 осіб.

 

 

 

Дзен-Буддизм

Мода на дзен-буддизм у молодіжному середовищі виникла ще в 50-ті роки ХХ століття. Почалася вона з бітників, які дзеном пояснювали і примхи (у мистецтві й житті взагалі), і дуже діючу соціальну критику, і “розорювання Всесвіту”. При цьому бітницький дзен завжди був занадто самоусвідомленим, занадто суб’єктивним і занадто різким, щоб дійсно бути дзеном. Пізніше у 60-х роках дзен придбав прихильників і серед хіпі, і серед “нових лівих”. Шанувальників його вистачало й в 70-х, і в 80-х, і в 90-х роках. Варто відзначити, що дзен-буддизм, незважаючи на популярність у молодіжному середовищі, лише частково можна віднести до молодіжних культів. Проте є необхідність зупинитися на його характеристиці.

Дзен бітників був досить не схожим на традиційний японський дзен-буддизм і дуже відрізнявся від його модернізації на Заході. Це був не просто “вульгарний” дзен, як його спочатку назвав А. Уоттс, а за ним Т. Рожак і багато інші. Це була особлива, нетрадиційна релігія, яка першою серед подібних їй мала поширення серед нонконформістської молоді. “Те, що почалося із дзена, нині швидко, занадто швидко розрослося у фонтасмогорію екзотичних релігій”, - зазначив Т. Рожак. Психологічною основою захоплення дзеном, як і іншими східними культах, стало тяжіння до умовного “Сходові” як ідеальної протилежності настільки ж умовного “Заходу”.

Дзен-Буддизм відрізняється від інших релігій тим, що він, як настійливо вважають його популяризатори, є чимось середнім між релігією й філософією й у традиційному розумінні слова не є релігією: у ньому немає ні Бога, якому треба поклонятися, ні “церемоній”, ні “потойбічного світу” і т.п. Він вільний від догм, що пов’язують інші релігії. У ньому немає доктрин, які необхідно приймати. Той, то вивчає дзен здобуває знання про нього із глибини своєї власної свідомості. Крім того, дзен-буддизм адресований людському серцю. Він є життєвим досвідом, переживанням, “творчим імпульсом”. Так, Раджниш писав: “У дзені немає концепції Бога. Можна навіть сказати, що це й не релігія, оскільки не може бути релігії без концепції Бога. Той, хто вихований у християнстві, ісламі, індуїзмі й іудаїзмі, не може зрозуміти, як дзен може бути релігією. Але це теїзм, від початку й до кінця, теїзм, але без ідей Бога”.

Дзен-Буддизм - це японсько-китайський різновид буддизму. Популярність саме цього виду буддизму у молодіжному середовищі США пояснюється тим, що він не висовує перед віруючими складних вимог відносно обрядовості, обов’язкового виконання культових дій, ритуалів; його крайній егоїзм, індивідуалізм споріднений з мисленням Америки. Крім того, гедонізм, що лежить у його основі й неправильно зрозумілий бітниками, давав волю для розбещеності.

Засновником дзен-буддизму вважається патріарх Бодхидхарма, що прийшов у Китай з Індії в 520 році й буддизм, що приніс туди, у результаті чого з’явилася школа чань-буддизму. Приблизно в ХІІ-ХІІІ століттях чань-буддизм проникнув з Китаю у Японію, де він став називатися дзен-буддизмом. У західних країнах дзен поширювався у вузьких колах представників правлячих класів на початку ХХ століття. Його основними пропагандистами й популяризаторами були Д.Т. Сузуки й А. Уоттс.

Різновиди буддизму з’являлися як результат здатності даної релігії пристосовуватися до різних культур. Тому й виникли китайський, японський і американський різновиди дзен-буддизму.

Японський дзен пропагує жорстку самодисципліну, завдяки чому він був популярним серед самураїв.

Китайський варіант дзена містить прагнення до досягнення універсального природного шляху й проходженню по ньому, де добро й зло розуміються як частини існуючого. Китайці, що створили дзен, були такими ж, як Лао-Цзи, що століттями раніше стверджував: “Той, хто виправдовується не здатен переконати”. Оскільки бажання виправдання для китайців завжди було безглуздим, китайська філософія підтримувала людину, що могла “відійти від цього”.

Американський дзен - це “марнота”: він змішаний з богемними аффектаціями і припускає, що єдиний правильний шлях – піти до монастиря у Японії або робити спеціальні вправи в позі лотоса п’яти годин на день. Американський дзен самоусвідомлений, суб’єктивний і використовується для виправдання життя й бажань.

В індійському буддизмі ідеальною людиною вважається надлюдина, йог, повновладний господар своєї природи, який відповідає науково-фантастичному ідеалу “людина поза людством”. Але Будда, або розбуджена людина китайського дзена, “звичайна і не є якоюсь особливою”; вона дуже природна.

Всі типи буддизму можуть здаватися дуже різними, але в основу їх покладено “Чотири благородні істини” і “Восьмирічний благородний шлях” порятунку.

Дзен - релігія раптовості. Основне поняття дзена – “сатори” - раптове просвітління, що дає несподіване осягнення мудрості Будди, що виникає в перетвореній свідомості. Появі “сатори” сприяє медитація.

Як буддизм вчить уникати задоволення й страждання, відмовившись від участі в ньому, дзен вчить уникати знання й неуцтва. Згідно з дзен-буддизмом “жодна річ не існує”, оскільки речі - це умови, а не об’єкти. Вони існують в абстрактному світі думки, але не в конкретному природному світі.

Дзен-Буддизм дотримується чотирьох правил:

· особлива форма передачі навчання: безпосередньо від серця до серця, минаючи Писання;

· незалежність від слів, книг і будь-яких зафіксованих знаків;

· прямий контакт із духовною сутністю людини;

· осягнення досконалості Будди через звертання до внутрішнього світу людини.

У США дзен-буддизм сприймається не тільки як релігійно-філософська система, а й як специфічна культура, основний мотив якої – позамовний досвід, сприйняття поза логічним осмисленням. Т. Рожак зазначав, що сприймане бітниками, а за ними і хіпі у цьому релігійному навчанні “було веселою відмовою від позитивістської й примусової неупередженості”. Молодим американцям ця релігія сподобалася тим, що вона не мала доктрини. Містичний досвід, як відомо, неможливо піддати логічному аналізу. Можна лише пережити.

Одне із центральних положень дзена - інтуїтивне осмислення. Тому слова й пропозиції не мають чіткого значення, а логіка є абсурдною. Слова мають значення тільки для того, хто їх вимовляє, кому вони призначені й у якій ситуації вони використовуються. Деякі положення - дійсно нісенітниці; інші лише з першого погляду здаються нісенітницею, але тільки тому, що значення їх приховане між рядків.

У легенді йде мова про те, що приблизно 2500 років тому Шакьямуні Будда сказав, що “буддисти ніколи не стануть розмовляти з тими, рішення яких залежать від слів і логіки”. Майстри дзен-буддизму вважають, що істина й значення існують поза і незалежно від слів, тобто просвітління - результат глибокого розуміння, що недосяжно за допомогою слів і на раціональному рівні. Тут необхідне розуміння духовне, внутрішнє. Слова можуть або не можуть мати істину. У результаті пробудження до фундаментального просвітління перебуває поза можливими описами словами. Слова - зручні інструменти або звуки, обмежена й сама природа звуку, як розумом мовця так і того, хто слухає.

Спробуйте пояснити смак їжі тому, хто ніколи не коштував її. Чи будете ви впевнені, що той, хто вас слухає розуміє смак страви? Чи міг він, лише за допомогою опису, сказати, що дійсно скоштував цю страву? Ні. Але ви могли своєю мовою викликати в людини бажання спробувати її.

Дзен-Буддизм висуває вимоги байдуже-споглядального відношення до реальної дійсності як специфічної форми пасивного примирення з нею. З цієї точки зору зразком поводження стає “обережна” дія, “тобто те, що дзен розуміє з позиції неупередженості”. Згідно Т. Уоттсом при такій позиції людина “має повну внутрішню волю, але на відміну від вільнодумця він не бунтує проти соціальних установ і не намагається виправдати себе у всьому, на відміну від лицеміра. Така людина повністю узгоджена із собою та навколишнім світом...”

Стану дзен можна досягти за допомогою трьох прийомів: дзадзен - відповідної форми медитації, коанов – коротких загадок, зміст яких не містить логіки та нелогічних відгадок, завдяки яким буддійський “серединний шлях” трансформувався у дзене у “шлях парадоксів”, і мондо - бесіда “блискавичної швидкості”. У результаті вся дзенівська культурна традиція направлялася проти європейської раціональності, яка, на думку послідовники дзен, обмежила цивілізацію логічним мисленням. Сьогодні ми маємо усі можливості зняти таку напругу, повернути людям стихійність світосприймання.

Ідеал дзена - найшвидше застосування на практиці моментів істини, досягнутих у процесі медитації. Засобом для цього є праця. Тому для прихильників дзена найефективнішим є девіз: “Хто не працює, той не їсть”. Дзен-Буддисти вірять, що праця перешкоджає ліні ледарству, зміцнює розум і тіло. Д.Т. Сузуки зазначав: “Якби дзен не залишався вірний цьому ідеалу, то він перетворився б у заколисливу й шаблонову систему, в результаті чого всі здобудтки, накопичені майстрами Китаю і Японії, були б втрачені... справа в тому, що якщо певна субстанція існує, на чому вчителі дзена особливо наполягають як на практичному вираженні своєї віри, то у ній вони усвідомлюють служіння іншим, виконання роботи для інших, що має прихований характер, без нагадування…”

Саме в такому варіанті, що виражає лише раціональний егоїзм і гедонізм, американські бітники, а за ними деякі хіпі й “нові ліві” сприйняли дзен-буддизм. У їх розумінні не повинно було бути найменших зусиль, ніякої дисципліни, ніякої штучної боротьби за досягнення сатори або того, ким кожний був. Т. Рожак зазначав: “Безперечно, що бітники Сан-Франциско і багато прихильників нашого покоління вважали, що вони знайшли в дзені причин того, що вони бідні, і відразу перейшли до використання знайденого ними в цій екзотичній традиції для виправдання задоволення своїх потреб”. Вони відкинули такі категорії.

У дзен-буддизмі мова йшла не про чуттєву насолоду, а бітники зрозуміли гедонізм винятково у значенні чуттєвих насолод. Дзен-Буддизм закликав своїх послідовників не йти вперед, не шукати істини й не намагатися досягти нірвани або стати Будди. Все це тлінне і метушливе. Головний сенс полягає у тому, що істина й Будда завжди поряд з тобою, вони - навколо тебе, треба тільки вміти їх знайти, побачити, зрозуміти. Істина й Будда навколо й у всьому. Світ - нероздільно взаємозалежне поле, жодна частина якого не може фактично відділятися від іншої або оцінюватися вище або нижче іншого. Хто не бачить Будди й істини у всьому, той не може знайти їх ні на небі, ні в раю, ні сьогодні, ні у майбутньому. Отже, потрібно вміти жити, пізнавати життя, радуватися йому, сприймати його у всьому багатстві, різноманітності й красі.

З вищезазначеного американські дзен-буддисти усвідомили лише те, що “Будда у всьому!”. Саме цей тезис для них став провідним. А це породжувало доволі релятивістське вирішення проблем моралі, тому що саме з нього в етиці виводилася схожість всіх проявів і елементів життя. Це призводило до того, що можна було виправдати будь-яку розбещеність. Недарма американський варіант дзен-буддизму має назву вульгарного дзена.

У центрі уваги дзен-буддизму - вільна від обов’язків людина, готова відійти від земний турбот і присвятити себе вмінню й мистецтву жити, але жити тільки для себе й постійно готуватися до осягнення істини, результатом якої є осяяння. Вона перебуває у стані байдужності до навколишнього світу: “Не звикай до жодного предмета, будь вище того, що тебе оточує, проходь повз і залишайся вільним”. Як найвищі чесноти дзен-буддизм визнає спонтанність і безпосередність людської природи.

Сутність дзен-буддизму полягає у потребі відходу від світу, втечі від суспільства, в утвердженні холодного егоїзму.

Але американський дзен, як і будь-яке культурне явище, не є чимось постійним. Він змінювався, всe більш органічніше вплітаючись у тканину американської культури: “На відміну від 50-х років, коли буддисти прагнули відмовитися від Америки та її культури й замінити її на спотворену культу дзeна (як це робили бітників)... в 60-х рр. буддисти в Америці стали усвідомлювати свою потенційну ідентичність із Америкою й навіть зробили перші кроки у цьому напрямі... Американський буддизм 70-х років почав більш повно асимілювати з культурою Америки...”

У молодіжному середовищі дзен буддизм у його вульгарному варіанті прижився і завдяки невимогливості до його прихильників. Аналогічно тому, як юнак міг вибрати будь-яке з молодіжних об’єднань, яке йому сподобалося, у свою чергу він же міг у будь-який момент відмовитися від нього, а потім при бажанні повернутися. Так, наприклад, сліпий бітник Джек Керуак любив повторювати: “Улітку я нудист, узимку я буддист”.