 |
|
Тема 4 Національні релігії
Національні релігії – це релігії, що розповсюджені й звернені до якоїсь нації, народності, етносу. Це релігії часто супроводжують процес становлення та розвитку етнічної спільності й уже внаслідок цього виступають як складові його історії. Іноді вони зв'язані зі становленням національної державності і їх функціонування переплітається з функціонуванням державних органів, що дає підстави називати ці релігії національно-державними (конфуціанство, іудаїзм). Задля об'єктивності слід відмітити, що в розвитку держави того чи іншого народу може відіграти важливу роль і світова релігія (наприклад, іслам в арабському світі), тобто державною може бути не тільки національна релігія, а й світова, тому термін “національно- державна релігія” є не зовсім правомірним. Сама категорія “ національна релігія” часто використовується для визначення релігій, котрі можна віднести до релігій перехідного типу (наприклад, релігія стародавніх греків), або локальних, що розповсюджені в якомусь певному регіоні, але не звернені до якогось певного народу або націй (наприклад, зараостризм). У першому випадку забувають, що нація – це продукт достатньо високого рівня розвитку суспільства. Оскільки неможна говорити про давньогрецьку чи давньоєгипетську націю, то й віднести релігії Стародавнього Єгипту або Стародавньої Греції до національних неможливо Навіть якщо визнати існування древньоєгипетської та древньогрецької народностей, ці релігії не відповідають в належній мірі критеріям національних. Виходячи з цього деякі дослідники розрізняють ранні національні релігії (куди й відносять ті ж релігії Стародавньої Греції тощо ) та пізні, що навряд чи можна визнати правильним . Щодо розпізнання локальних релігій, то критерієм тут має бути відповідь на запитання, чи є та спільнота, до якої звернена релігія, нацією, етносом, народом. Такий підхід допомагає чітко розпізнати й визначити, є та чи інша релігія дійсно національною чи ранньонаціональною (при всій двозначності такого терміну) чи локальною тощо.
До характерних рис національних релігій можна віднести :
1. Наявність в тому чи іншому вигляді ідеї “богообранності” даного народу.
2. Наявність в тому чи іншому вигляді обмежень на контакти (спільна діяльність, шлюб тощо) з представниками інших конфесій.
3. Специфічна обрядовість (культ).
4. Ритуалізація побутового життя (перетворення в обряд якоїсь побутової акції, наприклад, “меква” в іудаїзмі).
5. Національні релігії відображають суспільно-політичні умови життя даного народу ( конфуціанство й імператорський устрій в Китаї, індуїзм і кастовий поділ суспільства в Індії тощо).
6. Національні релігії віддзеркалюють ментальність та психологію свого народу.
Найбільш характерними для типу національних релігій можна назвати конфуціанство, даосизм, синтоїзм, індуїзм, іудаїзм. Деякі з цих релігій можна коротко розглянути на лекції, акцентуючи увагу на прояві загальних рис релігій цього типу.
Конфуціанство – національна релігія китайців. Її поява пов'язана з іменем стародавнього китайського мислителя Конфуція (551-479 рр. до н.е.) Цікаво, що конфуціанство існувало спочатку як філософське вчення і тільки пізніше набуває рис релігії. Джерела конфуціанства – роботи, написані Конфуцієм та його послідовниками (так зване дев'ятикнижжя). Найбільш відома книга Лунь–Юй (Бесіди й судження). Верховне божество – Небо.
Центральне місце в конфуціанстві займає етична проблематика. Проповідуються п'ять основних доброчинностей : мудрість, гуманність, вірність, почитання старших і мужність.
Їх наслідування забезпечує порядок та гармонію. Людська доля визначається Небом. Головний зміст релігійного життя - культ предків. Кожна сім'я мала храм предків. Обряди відправлялись старшими в сім'ї. Верховний священнослужитель - імператор, який мав титул “син неба”. В конфуціанстві відсутні професійні священнослужителі, всі обряди виконували чиновники. Зникнення імператорсткого режиму зумовило кризу конфуціанства.
До типових національних релігій можна також віднести індуїзм (релігія більшості населення Індії - індусів), що виник в 4-6 ст. Релігійні канони зафіксовані в священих книгах Ведах. Індуїзм - політеістична релігія. Центральне місце займає трійця богів : Брахма (бог-творець), Вішну (бог-хранитель), Шива (бог-руйнівник). Поряд з богами почитаються напівбоги, духи, тварини, рослини.
Індуїзм сприймається віруючими не тільки як релігія, але й як визначений життєвий шлях. В індуїзмі є вчення про дхарму - перелік правил, які треба виконувати й від яких залежить карма (доля, воздаяння), що визначає добре чи погане переродження в іншому житті. При цьому правила поведінки кожного зумовлені його належністю до відповідної касти. Окрім вчення про переселення душ та карму для індуїзму характерні ідеї про неминучість розплати за все скоєне, рай, пекло, недопустимість нанесення зла живому.
В індуїзмі немає єдиного центру, єдиної обрядностї, церковноўї ієрархії, але відпрацьована така структура, що дозволяє контролювати життя віруючого через священнослужителів, а також через кастові ради.
Внаслідок багаточисельності й різноманітності національних релігій здається оптимальним розгляд на лекції з цієї теми загальних положень і 2-3 релігій з акцентуванням уваги на типових моментах. Студентам дається завдання вивчити матеріал по декількох релігіях самостійно і написати реферати.
Теми рефератів.
1. Особливості віровчення конфуціанства (або якоїсь іншої національної релігії).
2. Особливості культу іудаїзму (або якоїсь іншої національної релігії).
3. Особливості організації іудаїзму (або якоїсь іншої національної релігії).
4. Роль національних релігій в житті того чи іншого народу (на прикладі конкретної релігії).
Література
1. История и теория атеизма-М.: Мысль,1987.
2. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство - К.: Наукова думка, 1995.
3. Кулаков А.Е. Религии мира - М.: АСТ,1997.
4. Настольная книга атеиста.-М. Политиздат,1987.
5. Релігієзнавство /за ред. Бублика С.А. - К.: Юрінком Інтер,1999.
6. Степовик Д. Релігії світу.-К.: Бібліотека українця, 1993.
7. Токарев С.А. Религия в истории народов мира - М.: Политиздат, 1986.