Главная | Обратная связь

Культура вінформаційному суспільстві.

О.Тоффлер одним із перших помітив корінні зміни, що відбулися за останній час, у культурі західного суспільства.Наростаюча сила потоку інформаційного обміну між людьми породила новий тип культури, у якій все підпорядковано необхідності класифікації, уніфікації з метою найбільшої компресії і підвищення ефективності при передачі інформаціївід людини до людини, будь ті особисті контакти або засоби масової інформації. Отже характерною особливістю кіберкультуристаєуніфікаціятакомпресія.

На думку О.Тоффлера, ми живемо у світі бліц-культури. Замість довгих "ниток" ідей, пов'язаних один з одним,суспільство користується "бліц" інформацією це — оголошення, команди, шматки новин, що не узгоджуються зі схемами. Нові поняття й уявлення не піддаються класифікації тому, що не вкладаються в старі категорії, мають дивну, текучу,безскладну форму.

...Люди "третьої хвилі" почувають себе вільніше, саме зштовхуючись із "бліц" - інформаційними повідомленнями: уривком із пісні або вірша, заголовком, мультфільмом, і т.д. . Ненаситні читачі дешевих видань і спеціалізованих часописів короткими прийомами поглинають величезну кількість інформації. Але й вони намагаються знайти нові поняття і метафори, що дозволили б систематизувати або організувати "бліц" у більш широке ціле. Проте замість того, щоб намагатися втиснути нові дані в стандартні категорії і рамки "другої хвилі", вони хотіли б все улаштувати на свій власний лад... Словом, замість того, щоб просто запозичати готову ідеальну модель реальності, ми тепер самі повинні знову і знову винаходити її. Цей тяжкий тягар водночас розкриває великі можливості для розвитку індивідуальності, демасификации особистості і культури. Деякі, правда, не витримують, ламаються або відходять убік. Інші перетворюються в постійно розвиваючихся, компетентних індивідів, спроможних піднятися у своїй діяльності на новий, більш високий рівень Але в будь-якому випадку людина перестає бути стандартним, легко керованим роботом, яким його зображували письменники "другої хвилі".

З цих досліджень стає зрозумілим, щокультура нового суспільства знаходить свій прояв у такому порівняноновомусуспільномуявищі як"контркультура". Під час вивчення цієї теми дослідниками концепція "інформаційного суспільства" не була розроблена настільки, як зараз, і питання про бездуховність людини, нівелювання її традиційних цінностей технікою стояло набагато гостріше. Контркультура народжувався яка протест саме проти механістичності і відсутності культури і зовсім не намагалася стати конкурентом "бліц"- або іншій інформаційній культурі внаслідок різноманітного призначення.

Згідно концепції Хенрик Сколимовскиособливістю культури сучасного суспільтва стає її інструменталізація. Під погрозою зайвої інструменталізації культура знаходить різноманітні протидії, віддушини. Вихід її за межі різко окреслених суспільством кордонів, може бути здійснено за допомогою наркотиків або через екскурси в східну філософию. Виникнення філософії техніки - інша протидія культури проти небезпеки - бути задушеною зайвоюінструменталізацією тому, що дебати про природу техніки - це суперечки про майбутнє людини... "

Амітай Этціоні вважав, що поширення контркультури ще глибше підірвало раціональне мислення і легітимацію основного проекту (побудови нового інформаційного суспільства). Воно поставило під сумнів як цінності платників, високий життєвий рівень, так і гідності споживання, завзятої праці й ощадливості. Воно вікрито і прямо кинуло викликгідності відстроченої винагороди і раціональності. Воно підняло до рівня чесноти психологічне задоволення від невеличкої роботи, скромного споживання і відкритих відношень з іншими, природою і самим собою, відношень, що не вимірюються речами. Вважають, що справжній культурний прогрес інформаційного суспільства – не в економіці, а в гармонійних відносинах і більш глибокому розумінні себі та інших. У будь-якій формі (культ дітей-квітів, культура наркотиків, комуни) визначених культів контркультура проявляла себе врекреації та гедонізмі, у вільному проявіемоційних поривів, у нераціональніій або ірраціональній поведінці, у домінуванні особистісних, а не виробничих потреб-саме тих життих ціннотей, які люди втратили наприкінці довгого ланцюга раціонально скомбінованих засобів, що складають основу матеріалістських зусиль. Техніка, наука і управління розцінювалися не краще, чим економічні прагнення. Контркультуру підтримував пануючий на той час відступ від раціональності і бачення альтернативного світу. Хоча найбільш очевидні носії контркультури – секти хіппі – швидко віджили і незабаром зникли, подібно іншим крайнім сектам у минулій соціальній історії, їх чималий культурний і психологічний внесок суттєво збагатив ціннісну структуру нового суспільства, продовжив своє існування у інших формах і проявах кіберкультури.

Карл Ясперс одним із перших звернув увагу на таку інноваційний напрямок культури інформаційного суспільства, якнова естетика технізованого світу. Він визнвав засилля техніки явищем, що здійснилося, і сформулював закономірності нової "технічної естетики", що згодом стане одним із найбільш важливих елементів людської культури. Вчений вважав, що техніка не тільки наближає нас до пізнаної у фізичних категоріях природи, а відчиняє перед нами новий світ і нові можливості існування в ньому... Насамперед, це краса технічних виробів: транспортні засоби, машини, технічні вироби повсякденного користування досягають досконалості своїх форм. У технічному виробництві справді відбувається зростання і творення другої природи. ... «Краса вдало виконаного технічного об'єкта полягає не просто в доцільності, але в тому, що дана річ цілком входе в людське буття. І вже, звичайно, ця краса складається не в надмірно багатому орнаменті і зайвих прикрасах, навпаки, вони здаються скорішенегарними, але в такому, що дозволяє відчути в 'приватних фондів і самих громадян на освіту; власних зусиль дітей, а потім студентів по освоєнню знань і цінностей культури; загальних – державних, приватних і колективних витрат на підтримку і розвиток культури і мистецтва; витрат часу людей спрямованих на освоєння досягнень культури. До інтелектуальної власності належать витрати часу і зусилля людини по підтримці свого здоров'я, працездатності, не говорячи вже про сукупні витрати на охорону і відновлення навколишнього середовища. (Вже в 1985 році розмір "людського капіталу" Америки в декілька разів перевищував суму всіх активів американських корпорацій. Таке зіставлення говорить саме за себе).

У зв'язку з прийдешнім приходом "інформаційного сторіччя", основним завданням стає максимальне прискорення і спрощення процесів передачі інформації між людьми, підвищення її "засвоюваності". Саме тому вона стандартизується і класифікується так, щоб якнайсильніше прискорити процес опрацювання інформаційного потоку. Цей процес впливає на культуру подвійно: з одного боку, максимально зближаються духовна і матеріальна сторони життя людини, тому що в культурі обов’язковим є присутність інформаційного елементу, що піддається вищеописаним трансформаціям, а з іншого боку, відбувається різке розмежування емоційного й інформаційного аспектів культури.

Зближення духовного і матеріального на грунті інформаційного елемента культури проявляється у такомунапрямку культурного розвитку сучасного суспільства як бліц-культура. ЇЇ вперше виокремив та проіллюстрував О.Тоффлер Цей напрямок кіберкультури не є культурою в традиційному розумінні, а виступає засобом передачі і прийому певної інформації, що традиційно відноситься до сфери культури. Так, двадцяти сторінковий варіант роману Толстого "Війна і мир" буде " бліц"-інформаційним переказом цього роману. Очевидно, що людина, що прагне до справжньої культури, зовсім не задовольняється стислим переказом сюжету, а намагатиметься одержати емоційне задоволення, прочитавши роман цілком із тим, щоб насолоджуватись красотою авторського стилю і точністю розробки характерів. Отже, особливість змісту культури інформаційного супільства на відміну від традиційного розуміння культури, сформованого у Х1Х- першій половині ХХ сторіччя, проявляється у чіткому розмежуванні емоційного й інформаційного елементів культури. Це очевидно виявляється на прикладі живопису. Якщо раніше картини художників-реалістів задовольняли обидві ці потреби, то тепер їхні функції різко розмежовані - креслення і карти - суть інформація, абстрактні картини - суть естетична насолода.

Показовим в цьому плані є розв’язання проблеми двох культур, французьким культурологом і математиком А. Молем в праці «Соціодинаміка культури». Автор претендує на фундаментальні дослідження культури індустріального суспільства, тенденцій її розвитку, робить спробу виявити певні контури культурного життя майбутнього.

З точки зору А.Моля, в наш час під впливом засобів масової комунікації відбувається процес перетворення традиційної «гуманітарної культури» в культуру «мозаїчну», під якою автор розуміє масову культуру. Це - новий напрямок культури сучасного інформаційного суспільства.За Абрахам Антуан Молем, «гуманітарна культура» і «мозаїчна культура» характеризують два протилежних типи культури. Виділення цих типів, вважає Моль має принципове значення, оскільки воно фіксує характерні історичні особливості розвитку культури та її зміни в сучасному суспільстві під впливом процесів науково технічного прогресу.

Як пише А.Моль, терміни «гуманітарна наука», «гуманітарна освіта» були створені в XVII—XVIII ст. Вони використовувалися тоді, коли йшлося про освічену людину, що володіє великими знаннями майже в усіх сферах людської діяльності і якій «ніщо людське не чуже». Припускалося, що свої знання вона дістає, вивчаючи вільні мистецтва і класичні мови. Традиційну гумані­тарну культуру відзначала в цілому «концептуальна єдність, систематичність та субординованість цінностей». Визначаючи суттєві риси масової культури як напрямку кіберкультури, вчений вказує на їїмозаічність.

Отже, за А.Молем, в наш час на зміну гуманітарній культурі приходить «мо­заїчна культура», представлена неупорядкованим потоком «культурам» (атомарних елементів культури) — уривків зображень, ідей, форм, що«навалюються» на індивіда через засоби масової інформації. Тому «індивідуальний екран культури» являє собою по суті випадкову комбінацію, конгломерат фактів та уявлень. Індивід лишається «на поверхні явищ», не може критично спри­ймати дійсність чи прикладати будь-які «розумові зусилля» в про­цесі споживання продуктів культури. Головним «винуватцем» всіх труднощів культурного життя, за А.Молем, є науково-технічні відкриття, особливо у сфері засобів масової інформації, цього «нового фактора духовного світу», який забезпечує в наш час необхідний контакт між індивідом і суспільним середовищем.

А.Моль не знаходить нічого кращого, ніж описати негативні для духовного розвитку людини наслідки науково-технічного про­гресу, що виникають в межах індустріального суспільства, відповідають іманентній природі науки і техніки, особливостям засобів масової комунікації.

Фундаментом цих процесів є використання нау­ково-технічних відкриттів зокрема для маніпулювання свідомістю людини, її духовне збіднення нівелювання особистості до рівня «масового індивіда» тощо.

А. Моль не бачить реальних шляхів розв'язання суперечностей розвитку культури, зокрема проблеми «двох культур» -«масової культури» і «культури інтелігентного суспільства» (так Моль визнає за краще називати науково-технічну і гума­ністичну культури) .

Розв'язання даної суперечності А. Моль пов'язує з народжен­ням «нової гуманітарної культури» і нової «динамічної філосо­фії». Становлення цієї культури, однак, не передбачає револю­ційних змін існуючої соціальної структури. Моль цілком поділяє традиційно-просвітницькі погляди про можливість подолання супе­речностей розвитку суспільства, зокрема супереч­ностей культури шляхом просвітництва, зміни ціннісної системи індивідів. Шлях до нових, гармонійних форм розвитку індивідуальності і культурного прогресу він бачить в реорганіза­ції системи освіти, в досягненні рівноваги в освітній програмі гуманітарних та природничонаукових знань, у створенні нової, «динамічної філософії», що органічно поєднує в собі досягнення науково-технічної і гуманітарної культур .

Гострим проявом проблеми «двох культур» для була дискусія, початком якої став виступ відомого англійського письменника і фізика Чарльза Сноу в Кембріджському університеті у 1959 р. Дискусія охопила широкі кола інтелігенції — вчених, літераторів, діячів мистецтв, філософів та соціологів. Певним відгуком на неї можна розгля­дати і вищезгадану роботу Л. Моля, а також всезростаючий потік літератури з проблем «масової культури».

Основний тезис, висунутий Ч.Сноу, зводився до того, що гуманітар­на і науково-технічна інтелігенція створили в західному індустріальному суспільстві дві абсолютно різні культури. Всебічна від­чуженість цих двох культур, безодня нерозуміння між ними досягли розмірів, які лякають. Духовна вузькість кожної з них тягне за собою серйозні соціальні наслідки. «Поляризація культури — очевидна втрата для всіх нас», її «розмежування», «розкол», характерні для всього західного світу, стали «очевидною і три­вожною реальністю» . Дві культури розділяє безодня»,- проголошує Ч.Сноу.

Шлях. до подолання розриву культур він бачить, як і Моль, в реорганізації існуючої системи освіти, в посиленні взаємо насиченості гумані­тарної та природничонаукової програм освіти.