 |
|
Уповноважений з прав дитини
Конституцією України Гарантовано такі права дітей: рівність прав дітей (статті 24, 52), охорона дитинства (ст. 51), заборона насильства над дитиною та її експлуатації (ст. 52), право на життя (ст. 27), захист і допомога держави дитині, позбавленій сімейного оточення (ст. 52), право на освіту (ст. 53). Важливого значення набули норми українського законодавства щодо додержання Україною зобов'язань стосовно Конвенції про права дитини.
Це, насамперед, зміни і доповнення до законодавчих актів України у зв'язку зі змінами та доповненнями до Кодексу про шлюб і сім'ю щодо усиновлення а іншій країні; закріплення у Кримінальному кодексі України відповідальності за незаконне усиновлення (удочеріння), торгівлю людьми.
За винятком цих норм законодавство України, яке забезпечує додержання прав дитини, має більш декларативний характер, і, крім того, відсутній національний механізм забезпечення реалізації та контролю за додержанням норм законодавства про права дитини. Внаслідок цього, значна частина норм, які відповідають Конвенції про права дитини, не реалізується, а то й просто порушується.
Відсутнє також законодавче врегулювання низки прав дитини, закріплених у міжнародних стандартах: право дітей і їхніх батьків жити в будь-якій країні і повертатися до своєї з метою возз'єднання сімей і підтримання стосунків між батьками та дітьми; право на захист дітей-біженців; право на захист від вживання наркотиків і психотропних речовин, від залучення до їх виробництва та розповсюдження; не встановлено відповідальність дорослих членів сім'ї за порушення прав дитини на недоторканність її особи, посягання на її честь і гідність.
Тому саме через недосконалість і недостатню ефективність законодавства стосовно прав дітей ї судовий захист ускладнено.
Щодо несудового захисту прав дітей відповідними державними органами то а умовах практичної відсутності єдиного, скоординованого державного механізму здійснення політиці захисту прав і інтересів дітей і його ефективність значно зменшується. Наведене дає підстави говорити про необхідність запровадження в Україні такого важливого засобу несудового захисту прав дитини яким є інститут омбудсмана. Треба зазначити, що Комітет з прав дитини під час розгляду первинно доповіді України про виконання зобов’язань за Конвенцією про права дитини на своїй десятій сесії наприкінці 1995 р. проаналізував стан українського законодавства та існуючий механізм реалізації прав дитини і дійшов висновку про необхідність створення такої інституції в Україні. Комітет порекомендував Україні розглянути питання про створення інституту омбудсмана для дітей чи будь-якого іншого постійного і незалежного механізму для розгляду скарг про порушення прав дитини і нагляду за додержанням прав дитини в державі.
При створенні такої інституції слід запозичити зарубіжний досвід, але виходити з особливостей соціально-економічного розвитку України. В дослідженні «Інститут уповноважених з прав дитини» Міжнародного центру розвитку дитини ЮНІСЕФ, який знаходиться у Флоренції (Італія), проаналізовано основні моделі інституту омбудсмана, які діють у світі. Перша модель—це омбудсмани, що затверджені парламентами шляхом прийняття спеціального закону.
Найповніше уособлює таку модель відомство омбудсмана в Норвегії, яке було створено вперше в світі 1981 року. (Взагалі омбудсман для захисту прав особи вперше було створено у Швеції ще у 1809 р.) Норвезьке відомство омбудсмана було створено на основі Закону про заснування посади омбудсмана з прав дитини, а особа, яка виконує ці обов'язки, обирається парламентом і йому підзвітна. Влада законодавче визначає функції і повноваження, статус і фінансування омбудсмана. Тому він незалежний від уряду і може вільно критикувати чи оскаржувати постанови і рішення уряду про забезпечення прав дитини.
Відомство омбудсмана може провадити розслідування, надавати доповіді парламентові та виступати консультантом при розробці нового законодавства. В Норвегії омбудсманові доручено «допомагати захистові і представляти інтереси дітей перед органами державної влади або керівництвом приватних компаній і організацій та провадити моніторинг умов, в яких ростуть і розвиваються діти». Він має доступ в усі державні установи і може ознайомлюватися з будь-якими документами, що відносяться до діяльності державних органів і стосуються забезпечення інтересів і прав дитини.
Єдине, що знаходиться поза компетенцією омбудсмана,— це питання, які розглядаються в суді або відносяться до конфлікту в сім'ї. Ця модель лежить в основі діяльності омбудсмана з прав дитини у Швеції, Ісландії.
Друга модель передбачає створення посади омбудсмана з прав дитини в межах законодавства про права дитини. В Новій Зеландії відомство комісара з прав дитини було створено 1989 року на основі Закону про дітей, молодь і сім'ю для розгляду скарг дітей про порушення цього закону і здійснення моніторингу і оцінки його виконання, розробки державної політики у галузі додержання прав дитини і розвитку послуг, які забезпечують інтереси дітей.
Третя модель передбачає створення омбудсмана в діючих державних органах. Так, в Австрії Національне відомство омбудсмана з прав дитини було створено 1991 року в Міністерстві із справ сім'ї, молоді і захисту навколишнього середовища і не має ні політичної, ні фінансової незалежності.
У Данії 1995 року була створена строком на три роки Національна Рада з прав дитини у складі Міністерства соціального забезпечення. Відповідно до нової постанови парламенту Національна Рада в 1998 р. була перетворена в постійний орган для сприяння додержанню прав дитини шляхом проведення консультацій безпосередньо з дітьми з найважливіших для них питань.
В Іспанії Уповноважений з охорони дитинства знаходиться у відомстві Народного омбудсмана. В Німеччині в 1987 р. голова Бундестагу і парламентські фракції створили Комісію з прав дитини, яка працює при комітетах Бундестагу з прав жінок і молоді і з проблем сім'ї і літніх громадян. Представники цих комітетів входять до складу Комісії, як і представники чотирьох фракцій. Завданням Комісії є представництво дітей у парламенті і за його межами. Правовий статус Комісії недостатньо визначений, але вона зосередила увагу парламентарів і населення Німеччини на політиці щодо забезпечення прав і інтересів дітей.
Незалежно від моделі правового статусу служби омбудсмана мають приблизно однакові повноваження:
1) вплив на законодавство, державну політику, адміністративну і судову практику;
2) реагування на конкретні порушення прав дитини;
3) проведення досліджень у галузі забезпечення прав і інтересів дітей;
4) поширення інформації про міжнародні стандарти прав дітей серед дорослих і серед неповнолітніх;
5) виявлення думки дітей щодо їх найважливіших прав і інтересів.
Функції омбудсмана з кожній країні мають національні особливості.
В Україні, функції повинен виконувати український уповноважений з прав дитини. Така інституція несудового захисту прав і інтересів дитини має входити до складу апарату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Це зумовлено тим, що Верховна Рада тільки в 1997 р. прийняла Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», який набрав чинності 23 грудня 1997 р. Враховуючи політичну ситуацій в країні й особливості дальності українського парламенту нового скликання, слід зазначити, що розробка і прийняття нового законодавчого акта про уповноваженого з прав дитини, що не передбачено Конституцією, навряд чи найближчим часом можливо.
Тому найкращим рішенням на сьогодні вбачається створення посади омбудсмана з прав дитини при апараті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Закон про Уповноваженого з прав людини в ст. 11 передбачає право Уповноваженого призначати своїх представників і організовувати їх діяльність та визначати межі повноважень.
У майбутньому законі України про права дитини, проект якого має бути розроблений для виконання нашою державою міжнародних зобов'язань щодо Конвенції про права дитини, може бути передбачено доповнення Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» статтею про призначення Представника з прав дитини в апараті Уповноваженого.
Таке рішення надасть можливість найближчим часом законодавче вирішити проблему призначення омбудсмана з прав дитини. А це, в свою чергу, дасть останньому змогу реально виконати положення ст. 12 Конвенції про права дитини, в якій закріплено зобов’язання держав-учасниць - забезпечити дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Зважаючи, що правосвідомість в Україні заснована на розумінні, що можуть бути будь-які шляхи захисту прав і свобод людини, але найбільш ефективною буде дальність якоїсь поважної особи, то таким необхідним є призначення Представника з прав дитини саме законом.
Запропонований порядок створення інституції Представника з прав дитини в Україні вирішує важливий аспект його статусу — незалежність від органів влади і можливість мати свою точку зору з проблем прав і інтересів дитини. Призначення Представника не залежить від рішення органів влади, що забезпечує додержання ним міжнародних стандартів прав дитини, проведення загальнодержавної політики з урахуванням найширших інтересів дитини.
Фінансування діяльності Представника з прав дитини як і Уповноваженого Верховної Ради з прав людини визначається парламентом.
Уповноважений верховної Ради України з прав дитини має широкі функції і повноваження. Зрозуміло, що він може делегувати ті з них, що пов'язані з інтересами дитини, своєму Представникові з прав дитини. Це надасть можливість останньому формувати в суспільстві почуття поваги до особистості дитини, її внутрішнього світу як шляхом захисту прав і інтересів окремої дитини за її скаргою перед будь-яким органом держави, так і шляхом узагальнення думок і сподівань дітей.
Відповідно до повноважень і функцій Уповноваженого з прав людини згідно зі ст. 17 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Представник з прав дитини може приймати і розглядати звернення громадян України, в тому числі і дітей, іноземців, осіб без громадянства і осіб, які діють в їх інтересах, і відповідним чином реагувати на них.
Відповідно до ст. 13 Закону Представникові мають бути надані доступ до необхідної інформації і право на невідкладний прийом представниками всіх гілок влади, відвідувати місця ув'язнення дітей, звертатися до суду із заявою про захист прав дітей. У Законі не передбачено можливість розробляти проекти законів у галузі прав людини і здійснювати їх експертизу. Ця важлива функція Представника Уповноваженого Верховної Ради має бути закріплена і у майбутньому законі про права дитини та у поправках до Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Важливим є також участь Представника у підготовці доповідей з прав дитини, які подаються країною в міжнародні організації згідно з чинними міжнародними договорами (ст. 9 Конституції). Ще однією важливою функцією Представника, а також Уповноваженого має стати популяризація діючих міжнародних стандартів прав дитини і оприлюднення відомостей щодо їх виконання Україною. Це якоюсь мірою передбачено статтею 18 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» про надання щорічник і спеціальних доповідей Уповноваженого Верховній Раді, прийняття за ними відповідної постанови уряду і опублікування в офіційних виданнях. Засоби масової інформації мають набути особливого значення для поширення інформації про права дитини, і це має бути передбачено в повноваженнях і функціях Представника.
Представник з прав дитини має бути людиною, яка відома дітям і до якої вони мають довіру, а також можливість звернутися безпосередньо. Відомості про роботу Представника треба викладати мовою, зрозумілою усім дітям. Для спілкування з дітьми мають використовуватися як новітні засоби зв'язку — електронна пошта, система Інтернету, так і старі та надійні — телефонний зв'язок за загальновідомим номером.
Порівняльний аналіз функцій і повноважень омбудсманів з прав дитини і існуючі моделі статусу захисників інтересів найбільш уразливої частини населення будь-якої країни разом з дослідженням забезпечення прав дитини в нашій державі свідчать, що сьогодні в Україні існує гостра потреба у створенні інституції Представника з прав дитини Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Пропозиції автора щодо статусу такого Представника та його функцій і повноважень бажано врахувати при створенні відповідного законодавства. Але кожному зрозуміло, що відкладати створення надійного несудового механізму забезпечення прав дитини не можна. Це один з перших кроків до подолання негативних тенденцій у розвитку України.