Здавалка
Главная | Обратная связь

За які порушення водного законодавства передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність?



Кодекс про адміністративні правопорушення України передбачає

адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу на посадових

осіб та громадян за такі порушення водного законодавства:

а) порушення права державної власності на води (ст. 48);

б) порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59);

в) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх

морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59і);

г) порушення правил водокористування (ст. 60);

д) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення

правил їх експлуатації (ст. 61);

е) невиконання капітаном або іншими особами командного складу

судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством

обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з

речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів

моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми,

внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних

записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити

такі документи відповідним посадовим особам (ст. 62).

Кримінальний кодекс України (ст. 228) визнає злочином забруднення

рік, озер, водосховищ, каналів, ставків, тимчасових водотоків,

джерел та інших водних об'єктів, підземних вод неочищеними та не-

знезараженими стічними водами, покидьками та відходами промислових,

сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств,

установ та організацій, продуктами виробництва, пально-мастильними

матеріалами, сировиною, якщо це призвело до заподіяння значних

збитків (у розмірі не менш як п'ятсот мінімальних розмірів заробітної

плати) або до захворювання людей, масового знищення

об'єктів тваринного і рослинного світу.

Передбачена кримінальна відповідальність також за забруднення

моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів

моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228і КК України).

Згідно з КК України злочинними визнаються також: незаконне заняття

рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

(ст. 162); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони

рибних запасів (ст. 163); невжиття в зоні безпеки навколо споруд таінших установок на континентальному шельфі України заходів для

захисту живих ресурсів моря від шкідливих відходів (ст. 163і).


#1. Ліс як об'єкт правового регулювання, використання та охорони

Ліс є важливою складовою довкілля, природним об'єктом, що виконує екологічну, економічну та культурно-оздоровлювальну функції. Його екологічна функція полягає у тому, що ліс є комплексом природних систем, які поєднують рослинний і тваринний світ, земельні та водні ресурси. Він виконує кліматорегулюючі, ґрунто-водоохоронні, санітарно-оздоровчі функції, а також є джерелом поповнення атмосфери запасами кисню, фільтрує відходи виробництва й очищує повітря.

Використання лісів є однією з причин істотної зміни клімату на планеті, що загалом порушує баланс усіх інших природних ресурсів довкілля.

Відносини щодо використання і охорони лісів регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», JIK України та іншими нормативно-правовими актами.

Ліс — це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно дерева та чагарникова рослинність із відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають одне на одного і на навколишнє середовище (ст. 1J1K України).

Усі ліси України, незалежно від того, на землях яких категорій вони зростають та у чиїй власності перебувають, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До складу лісового фонду України належать лісові ділянки, у тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га. До Лісового фонду України не належать зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів.

Правове регулювання лісових відносин нерозривно пов'язане з регулюванням земельних відносин, якщо його об'єктами є лісові ділянки чи земельні лісові ділянки. Лісова ділянка — це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, що виділена відповідно до ЛК України для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Для правовідносин лісокористування характерним об'єктом є лісові ресурси. Тобто деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення та виробництва і відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню довкілля і очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб (ст. 6 JIK України).

З поняттям «ліси» тісно пов'язане визначення поняття «землі лісогосподарського призначення». JIK України визначає, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається земельним законодавством України.

 

#2. Поділ лісів на категорії та їх правовий режим

Відповідно до ст. 39 JIK України ліси за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від виконуваних ними функцій поділяються на декілька категорій:

— захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

— рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

— ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

— експлуатаційні ліси.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. затверджено Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок. Ним встановлюються єдині вимоги до поділу лісів, умови та ознаки віднесення їх до певних категорій, а також виділення особливо захисних лісових ділянок із режимом обмеженого лісокористування.

Лісами природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення вважаються лісові ділянки, що виконують природоохоронну, естетичну функцію, є об'єктами науково-дослідних робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охорони унікальних та інших особливо цінних природних комплексів та історико-культурних об'єктів і розташовані в межах:

1) територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

2) історико-культурних заповідників, меморіальних комплексів, місць, пов'язаних із важливими історичними подіями, охоронних зон пам'яток історії, археології, містобудування та архітектури, монументального мистецтва.

До цієї категорії належать також унікальні за породним складом, продуктивністю і генетичними властивостями лісові ділянки, на яких зростають реліктові, ендемічні види дерев, що мають велике наукове значення.

До рекреаційно-оздоровчих лісів належать лісові ділянки, що виконують рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію, використовуються для туризму, заняття спортом, санаторно-ку- рортного лікування та відпочинку населення і розташовані:

1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів;

2) у межах округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів;

3) у межах поясів зон санітарної охорони водних об'єктів;

4) у лісах зелених зон навколо населених пунктів;

5) поза межами лісів зелених зон.

Категорію захисних лісів формують лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних чинників, зокрема:

1) лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів);

2) лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг;

3) лісові ділянки (смуги лісів) у ярах, на легкорозвіюваних пісках, рекультивованих землях, кам'янистих розсипах, малопотужних кам'янистих ґрунтах, у високогірних зонах, на стрімких гірських схилах, у селенебезпечних басейнах та на схилах лавинонебезпечних басейнів (протиерозійні ліси);

4) лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг відведення залізниць і виділяються з категорії експлуатаційних лісів на 500 м з кожного боку. У гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціаль

них обстежень до розмірів, що забезпечують захист залізниць і безпеку руху;

5) лісові ділянки (смуги лісів), що прилягають до смуг відведення автомобільних доріг державного значення і виділяються з категорії експлуатаційних лісів шириною 250 м з кожного боку дороги. Для забезпечення захисту зазначених доріг і безпеки руху у гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень;

6) лісові ділянки (смуги лісів) уздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів;

7) інші лісові ділянки (смуги лісів), що розташовані на схилах балок і річкових долин з крутизною схилів до 25 градусів (байрачні ліси), а також, якщо вони проростають на безлісній місцевості та мають площу до 100 га.

Експлуатаційними лісами вважаються усі інші лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового, історико- культурного призначення, рекреаційно-оздоровчими та захисними лісами (категорії лісів з особливим режимом лісокористування). Основне функціональне призначення цих лісів — задоволення потреб вітчизняної економіки у деревині.

У межах лісових ділянок, що належать до однієї з категорій лісів, можуть бути виділені особливо захисні лісові ділянки, для яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Виділення особливо захисних лісових ділянок здійснюється за певними нормативами. Вони уточнюються з урахуванням місцевих природних умов органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами Мінприроди.

Лісові ділянки площею до 50 га, що розташовані в межах лісових масивів і мають велику розосередженість, належать до особливо захисних лісових ділянок. Якщо на таких ділянках виявлено щільність радіоактивного забруднення ґрунту більш як 10 Кі/км2, то вони визнаються особливо захисними лісовими ділянками незалежно від площі та розосередженості.

 

#3. Право власності на ліси в Україні

Право власності на ліси в Україні має свої особливості. Конституція України і JIK України проголошують усі ліси, які знаходяться в межах території України, об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Водночас JIK України містить норми, що допускають можливість перебування лісів у державній, комунальній та приватній власності.

Отже, суб'єктами права власності є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

До державної власності належать усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій.

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, за винятком тих лісів, що є державною або приватною власністю. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні земель державної та комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок із державної власності у комунальну та з інших, не заборонених законом підстав.

Чинне лісове законодавство вперше передбачає можливість перебування лісів у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Однак це право приватної власності на ліси є дещо обмеженим і може наставати тільки у передбачених законом випадках. Так, відповідно до ст. 12 JIK України громадяни на юридичні особи можуть набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені лісові ділянки загальною площею до 5 га або внаслідок створення ними на набутих у власність земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.

Право приватної власності на ліси переважно є похідним від права власності на земельну ділянку, на якій розташовується ліс. Тому, відповідно до ст. 13 JIK України, воно виникає у громадян та юридичних осіб з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

JIK України не визнає іноземних громадян та осіб без громадянства суб'єктами права власності на ліси, тому отримання ними лісів у спадок передбачає їх обов'язкове відчуження протягом одного року.

Громадяни та юридичні особи, яким ліси належать на праві приватної власності, мають такі права:

1) власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному JIK України;

2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку;

4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

До їхніх обов'язків належать:

1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до JIK України;

2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їхніх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства;

3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

4) вести лісове господарство використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів;

6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

 

#4. Право користування лісами

Незважаючи на наявність приватної власності на ліси, основною правовою формою їх використання є право користування, яке відповідно до статей 16—18 JIK України може бути постійним (без визначеного терміну) або тимчасовим.

Ліси, що розташовані на землях державної чи комунальної власності, надаються у постійне користування для ведення лісового господарства спеціалізованим державним чи комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним чи комунальним підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Змістом ведення лісового господарства є здійснення заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Право постійного користування лісами виникає на підставі рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища і посвідчується державними актами на право постійного користування земельною ділянкою.

У тимчасове користування можуть надаватися ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Таке користування лісами може бути довгостроковим — терміном від 1 до 50 років і короткостроковим — до 1 року.

Довгостроковим тимчасовим користуванням лісами вважається засноване на договорі строкове, платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт (ст. 18 ЛК України). Таке користування здійснюється без вилучення земельних ділянок від їх постійних користувачів чи власників на підставі рішення відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування за погодженням із постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства (для лісів державної та комунальної власності) чи договору, укладеного між власником лісів та тимчасовим користувачем (для лісів приватної власності).

Короткострокове тимчасове користування лісами здійснюється переважно для заготівлі другорядних лісових матеріалів чи побічних лісових користувань без вилучення земельних ділянок у власників лісів чи постійних лісокористувачів на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів чи постійним лісокористувачем.

Основні права та обов'язки усіх лісокористувачів визначаються J1K України.

Використання лісових ресурсів може бути загальним і спеціальним. Основними ознаками загального лісокористування, відповідно до ст. 66 JIK України є те, що його суб'єктами можуть бути лише громадяни. Воно здійснюється не залежно від форми власності на ліси та зазвичай безоплатно. Загальне лісокористування полягає у можливостях вільно перебувати у лісах, збирати для власного споживання дикорослі трав'янисті рослини, квіти, ягоди, гриби, горіхи тощо, крім випадків, передбачених лісовим законодавством.

Здійснюючи загальне лісокористування, громадяни зобов'язані дотримуватися вимог пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не погіршують санітарного стану лісів. У деяких випадках органами виконавчої влади можуть встановлюватися максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав'яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється ф лісових ділянках, які виділяються для цієї мети, без надання земельних ділянок. Воно можливе на підставі спеціального дозволу (лісорубний квиток, ордер, лісовий квиток), який видається власниками лісів або постійними лісокористувачами1.

Спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є платним.

1 Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок загального земельного користування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Найбільш поширеними видами спеціального лісокористування вважаються:

— заготівля деревини в порядку рубок головного користування;

— заготівля другорядних лісових матеріалів;

— побічні лісові користування;

— використання корисних властивостей лісів для культурно- оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо- виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Основними видами рубок, що пов'язані з веденням лісового господарства, вважаються:

— рубки догляду за лісом, які полягають у періодичному вирубуванні дерев, подальше збереження яких у складі насаджень недоцільне;

— санітарні рубки (вибіркові та суцільні), які спрямовуються на оздоровлення лісів, запобігання захворюванню і пошкодженню насаджень і здійснюються в порядку, встановленому Санітарними правилами в лісах України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 p.;

— лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості, проводяться з метою поновлення цих властивостей, створення умов для вирощування стійких, високопродуктивних деревостанів;

— рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодяків і похідних деревостанів (реконструктивні рубки);

— рубки, пов'язані з прокладанням квартальних просік (звільнення від лісової рослинності смуг, ширина яких визначається при лісовпорядкуванні), створення протипожежних розривів (вирубування смуг лісової рослинності, відповідно до вимог Правил пожежної безпеки в лісах України;

— інші види рубок, пов'язаних із видами лісового господарства.

Другорядними лісовими матеріалами вважаються: живиця, луб та кора, деревна зелень, деревні соки. Заготівля другорядних лісових матеріалів для потреб виробничої та комерційної діяльності належить до спеціального використання і здійснюється за плату. Підставою для заготівлі є спеціальний дозвіл — лісовий квиток. Заготівля допускається тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду.

До побічних лісових користувань належать: заготівля сіна, випасання худоби, розміщення пасік, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, меду, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету. Побічні лісові користування здійснюються переважно в порядку загального лісокористування і не можуть надавати шкоду лісу. Здійснення побічних лісокористувань у порядку спеціального лісокористування здійснюється на підставі лісового квитка.

Використання корисних властивостей лісів для курортно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних

цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється відповідно до ст. 74 JIK України з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів, а також із додержанням санітарних вимог та правил архітектурного планування приміських зон.

Правила використання корисних властивостей лісів для потреб мисливського господарства містяться у JIK України та законах України «Про тваринний світ» і «Про мисливське господарство та полювання».

 

#5. Державне управління і контроль у сфері використання та охорони лісів

До основних функцій державного управління в галузі використання і охорони лісів можна віднести такі:

1). Розподіл і перерозподіл лісів. Основними формами розпорядчих дій стосовно лісів є: а) передача у власність та надання в постійне чи довгострокове тимчасове користування земельних лісових та лісових ділянок яке віднесено відповідно до компетенції Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, Верховної Ради Ав-тономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, сільських, селищних, міських рад;

б) видача дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, про що говорилось вище; в) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок (глава 11 Лісового кодексу України); г) поділ лісів на категорії та встановлення меж лісових ділянок, віднесених до відповідних категорій лісів (глава 6); д) припинення права власності та користування лісовими ділянками та анулювання дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів.

2). Лісовпорядкування. Відповідно до ст. 45 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

3). Державний лісовий кадастр та облік лісів. Державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів і включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (статті 49—53 Лісового кодексу України). Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами (ст. 54 Лісового кодексу України). Детальний порядок реалізації даної функції визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.1995 р. «Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру»1, наказом Мін-лісгоспу України від 15.11.1995 р. «Про затвердження Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів»2.

4). Моніторинг лісів і лісова сертифікація. Моніторинг лісів — система регулярного спостереження, оцінки і прогнозу динамі-ки кількісного і якісного стану лісів. Він проводиться шляхом збирання, передавання, збереження та аналізу інформації про стан лісів, прогнозування змін у лісах і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для інформаційно-аналітичного забезпечення управління лісами, прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану лісів, дотримання вимог екологічної безпеки та принципів ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку.

5). Лімітування в галузі використання лісів. Відповідно до ст. 71 Лісового кодексу України лімітом заготівлі деревини в порядку рубок головного користування є затверджена в установленому порядку розрахункова лісосіка. Заготівля деревини в розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, забороняється. Розрахункова лісосіка — щорічна науково обґрунтована норма заготівлі деревини в порядку рубок головного користування, яка затверджується для кожного власника, постійного користувача лісів окремо за групами порід, виходячи з принципів безперервності та невиснажливості використання лісових ресурсів. Вона затверджується центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середови-Ща за поданням центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства в установленому порядку (ст. 43 кодексу).

6). Контроль за раціональним використанням і охороною лісів. Державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та його органами на місцях, іншими спеціально уповноваженими державними органами, місцевими органами виконавчої влади відповідно до законодавства України. Функції державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів покладені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 р.1 на Державну екологічну інспекцію. Крім того, контролюючі функції відповідно до статей 89, 90 Лісового кодексу України покладені на державну службу лісової охорони, яка створюється і діє у складі Дежкомлісгоспу України, його територіальних органів, підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління. Вона має статус правоохоронного органу. Повноваження посадових осіб державної лісової охорони закріплені ст. 91 Лісового кодексу України.

Державне управління у сфері використання та охорони лісів є формою здійснення функцій, які випливають зі змісту права власності держави на ліси. Воно поділяється на загальне та спеціальне.

Відповідно до статей 23, 24 Лісового кодексу загальне державне управління в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів здійснюють Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та деякі інші органи відповідно до законодавства.

Спеціальне державне управління в цій сфері здійснює Держкомлісгосп України. Компетенція цього комітету та його органів визначається ст. 32 Лісового кодексу України та Положенням про міністерство, затвердженим Указом Президента України від 14 серпня 2000 р.

Основними функціями управління у галузі використання, відтворення, захисту та охорони лісів є: ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру; лісовпорядкування; розподіл і перерозподіл лісів; відновлення лісів і лісорозведення; державний контроль за станом, використанням, відтворенням, охороною та захистом лісів; вирішення спорів у галузі використання, відтворення, охорони та захисту лісів.

Лісовпорядкування. Лісовпорядкування — це територіальна просторова організація лісів для їх раціонального використання і охорони. Відповідно до ст. 93 Лісового кодексу України лісовпорядкування включає в себе систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Основними формами розпорядчих дій стосовно лісів є: а) надання земельних ділянок лісового фонду в постійне та тимчасове користування; б) видача дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів; в) перерозподіл земельних ділянок лісового фонду; г) вилучення земельних ділянок лісового фонду та лісових ресурсів із користування, анулювання дозволів на спеціальне використання.

Видача дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється відповідно до Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р., зі змінами та доповненнями постановою від 28 квітня 1994 р. Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів відповідно до ст. 51 Лісового кодексу є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток. Видаються спеціальні дозволи в межах лімітів використання лісових ресурсів центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства та його органами на місцях на підставі клопотання (заявки) лісокористувачів, яке підлягає погодженню з центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях, місцевими радами, постійними лісокористувачами. Строк дії дозволу визначається органом, який його видає.

Відновлення лісів і лісорозведення. Ліси мають властивість відтворення. Правовими формами відтворення лісів є відновлення лісів та лісорозведення. Згідно зі статтями 81, 82 Лісового кодексу України та Правилами відновлення лісів і лісорозведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р., на землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища і тощо), провадиться відновлення лісів, а на землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві, низькопродуктивних (яри, ерозо-вані балки, крутосхили, піски, пустища тощо), — лісорозведення. Проводяться ці заходи постійними лісокористувачами за розробленими державними органами лісового господарства спеціальними програмами і проектами, які передбачають застосування найбільш доцільних способів відновлення для створення в найкоротші терміни високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід, а також створення лісових насаджень з високими продуктивними і захисними властивостями шляхом заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель, закладення лісосмуг, алей та інших насаджень, що виконують захисні функції (на межах полів сівозмін, уздовж річок, каналів, водоймищ, залізниць, автомобільних доріг тощо).

У свою чергу відновлення лісів здійснюється природним, штучним і комбінованим способом. На ділянках, де є відповідні для того умови, перевага віддається природному відновленню лісу, що дає можливість створити високопродуктивні й біологічно стійкі де-ревостани протягом короткого терміну з мінімальними затратами.

За дотриманням Правил відновлення лісів і лісорозведення здійснюється державний контроль Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства, центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та їх органами на місцях, іншими державними органами, місцевими органами державної виконавчої влади і самоврядування.

Відповідно до статей 83, 84 Лісового кодексу України провадяться також заходи із забезпечення підвищення продуктивності лісів та поліпшення їх якісного складу.

Контроль за використанням, відтворенням, охороною та захистом лісів. Такий контроль полягає у забезпеченні додержання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування лісами, правил ведення лісового господарства, відтворення лісів, їх обліку та охорони, а також інших правил і норм, передбачених лісовим законодавством.

За суб'єктним складом здійснення контролю за використанням, відтворенням, охороною та захистом лісів його поділяють на державний, громадський та виробничий.

Державний контроль за використанням, відтворенням, охороною та захистом лісів здійснюють органи загальної та спеціальної компетенції. До органів загальної компетенції належать Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші місцеві органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Зокрема, Кабінет Міністрів України визначає порядок діяльності органів державної влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів; затверджує такси для обчислення розміру стягнень за шкоду, заподіяну лісовому господарству порушенням лісового законодавства; приймає рішення про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі порушення ними лісового законодавства; вирішує інші питання у галузі контролю за використанням, відтворенням, захистом та охороною лісів.

Спеціальний державний контроль здійснюють органи Мінприроди України. Державна інспекція з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2004 р. Продовжує діяти і служба лісової охорони, яка об'єднує відповідні структури державних органів і постійних лісокористувачів. її правовий статус визначається ст. 87 Лісового кодексу України. Ця служба уповноважена: запобігати порушенням правил охорони і захисту лісів, установленого порядку використання лісових ресурсів тощо; давати обов'язкові для виконання вказівки про усунення порушень лісового законодавства; доставляти правопорушників до органів внутрішніх справ та місцевих органів влади; вилучати в них відповідні документи та незаконно добуту продукцію лісових користувань, інструменти, обладнання, транспортні та інші засоби, які є знаряддям порушення вимог лісового законодавства.

Виробничий контроль у галузі ведення лісового господарства в усіх лісах здійснює Держкомлісгосп України та його органи на місцях, а також постійні та тимчасові лісокористувань

Громадський контроль за використанням, відтворенням, охороною та захистом лісів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Вирішення спорів у галузі використання, відтворення, охорони та захисту лісів. Відповідно до ст. 97 Лісового кодексу України спори у галузі використання, відтворення, охорони та захисту лісів розглядаються і вирішуються загальними судами, господарськими та третейськими судами у визначеному законом порядку. Що ж стосується органів державного управління, то вони мають право подавати позови про стягнення шкоди, заподіяної порушенням лісового господарства.

 

#6. Правові заходи охорони лісів

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження їх від пожеж, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, а також захист від шкідників і хвороб. На власників лісів та лісокористувачів покладено обов'язок розробляти та проводити в установлені строки відповідні протипожежні й інші заходи, спрямовані на збереження, охорону та захист лісів.

Основними заходами щодо охорони та захисту лісів відповідно до JIK України є:

— встановлення обов'язку підприємств, установ, організацій та громадян, діяльність яких впливає або може впливати на стан і відтворення лісів, погоджувати свою діяльність з територіальними органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами (ст. 87);

— можливість встановлення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування заборон та обмежень на користування лісами на період пожежної небезпеки та під час проведення заходів зі шкідниками (ст. 88);

— відтворення лісів шляхом їх відновлення та лісорозведення (статті 80-81);

— збереження біологічного різноманіття в лісах, яке здійснюється їх власниками та постійними лісокористувачами на генетичному, видовому, популяційному та екосистемному рівнях (ст. 85);

— здійснення санітарно-оздоровчих заходів та санітарних вимог, відповідно до Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. Санітарно-оздоровчими є профілактичні заходи, які проводяться лісокористувачами з метою збереження стійкості насаджень, запобігання розвиткові патологічних процесів у лісі, зменшення шкоди, що завдається шкідниками, хворобами, стихійними природними явищами та техногенними впливами. До них належать: вибіркові санітарні рубки, суцільні санітарні рубки, ліквідація захаращеності, запобігання виникненню та поширенню осередків шкідників і хвороб лісу, захист заготовленої деревини від шкідників та хвороб. Санітарно-оздоровчі заходи проводяться на основі відповідних планів незалежно від віку лісопосаджень в лісах усіх груп і категорій зависності;

— діяльність лісової охорони (статті 89—92), яка поділяється на державну лісову охорону і лісову охорону інших постійних лісо- користувачів та власників лісів.

 

#7. Відповідальність за порушення лісового законодавства

За порушення лісового законодавства України ст. 105 JIK України передбачає настання кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності і містить перелік найбільш вірогідних правопорушень, за які може наставати юридична відповідальність.

Усі правопорушення зазвичай поділяють на певні групи. Першу групу формують правопорушення, які завдають шкоду лісу як природному об'єкту: знищення або пошкодження лісу, порушення інших вимог пожежної безпеки в лісах. Вони можуть відбуватися внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу, засмічення лісів побутовими і промисловими відходами тощо.

До другої групи належать правопорушення, що посягають на право власності чи право користування лісами. До цієї групи належать: розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням; самовільна заготівля сіна та випасання худоби на лісових ділянках; невнесення плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки; порушення строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконання обов'язків щодо приведення до придатного для використання за призначенням стану тощо.

Третю групу становлять правопорушення у сфері різних видів лісокористування: порушення правил заготівлі лісової підстилки, лікарських рослин, дикорослих плодів, грибів, ягід, горіхів; заготівля лісових ресурсів способами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів; незаконне вирубування та пошкодження дерев, чагарників тощо.

Значна кількість порушень посягає на порядок ведення лісового господарства. Це, передусім, знищення та пошкодження відме- жувальних знаків у лісах; знищення або пошкодження лісоосушу- вальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках; введення в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та

інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів; порушення строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів тощо.

КпАП передбачена адміністративна відповідальність за:

— незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63);

— порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, а також заготівлі живиці (ст. 64);

— незаконну переробку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65);

— знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 65і);

— знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66);

— здійснення лісових користувань не відповідно до мети або вимог, передбачених у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67);

— засмічення лісів відходами (ст. 73);

— знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75);

— знищення корисної для лісу фауни (ст. 76);

— порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77).

Справи про ці та інші адміністративні правопорушення розглядаються органами лісового господарства або органами виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України.

КК України встановлює кримінальну відповідальність за знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245), незаконну порубку лісу (ст. 246), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247).

Дисциплінарна відповідальність за порушення лісового законодавства застосовується до працівників у випадку невиконання ними трудових обов'язків, пов'язаних з охороною та захистом лісів і раціональним лісокористуванням, у порядку, встановленому законодавством України про працю.

Цивільно-правова відповідальність полягає в обов'язку юридичних осіб і громадян відшкодовувати шкоду, завдану ними внаслі

док порушення лісового законодавства. Особливістю її є визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню на підставі спеціальних такс. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. були затверджені такі Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству.

 

 

Додаткові питання:







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.