Главная | Обратная связь

Атмосферне повітря як об’єкт правого регулювання, охорони та використання

Важливим елементом довкілля є атмосферне повітря. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» визначає його як життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, що являє собою природну суміш газів, які перебувають поза межами жилих, виробничих та інших приміщень¹. З віддаленням від земної поверхні густина атмосферного повітря зменшується. Тому неодноразово порушувалося питання про юридичне встановлення верхніх меж цього компоненту довкілля. Пропонувалося визначити таку межу на рівні 110 км від поверхні землі, однак усі пропозиції залишились поза увагою національних та зарубіжних законодавців².

Атмосферне повітря виконує чимало важливих функцій, серед яких основними прийнято вважати біологічну та економічну. Перша функція полягає у тому, що воно є обов'язковим компонентом забезпечення життя на землі. А економічна функція пов'язана з використанням атмосферного повітря у виробництві як сировинного компонента чи допоміжного матеріалу, а також як просторового середовища для функціонування повітряного транспорту.

Правовою основою використання та охорони атмосферного повітря вважається Конституція України, яка у ст. 13 проголошує право власності Українського народу на атмосферне повітря, а також право на користування ним. Однак у такому формулюванні ця норма Основного Закону містить чимало застережень. Адже завдяки своєму газоподібному стану та постійній циркуляції атмосферне повітря не може бути суто національним надбанням і перебуває у спільному користуванні всіх держав і народів світу. Його неможливо індивідуалізувати, отже, реалізувати один з елементів права власності — право володіння. Як природний об'єкт атмосфери повітря також не можна закріпити за певним користувачем. Неможливо реалізувати і право розпорядження атмосферним повітрям, хіба що вилучивши окремі його компоненти з природного середовища для використання. Отже, приналежність атмосферного повітря будь-якому суб'єкту на праві власності — лише декларація, яку неможливо реалізувати чи забезпечити захист. На міжнародному рівні охорона і використання атмосферного повітря забезпечується Конвенцією про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p., Конвенцією про охорону озонового шару 1985 p., Монреальським протоколом про речовини, що руйнують озоновий шар, 1987 р. та деякими іншими актами.

Основним вітчизняним нормативно-правовим актом, який безпосередньо регулює відносини в галузі охорони атмосферного повітря, є вже згадуваний Закон України «Про охорону атмосферного повітря». Він встановлює правові засади охорони цього важливого компонента довкілля і основою нормативно-правової бази у цій сфері. Завдання законодавства про охорону атмосферного повітря полягає у регулюванні правових засад його використання, а також збереженні та відновленні його природного стану, створенні сприятливих умов для життєдіяльності, забезпеченні екологічної безпеки та запобіганні шкідливого впливу атмосферного повітря на здоров'я людей і навколишнє природне середовище. Правовій охороні підлягає лише атмосферне повітря у природному середовищі. Не може бути об'єктом охорони повітря, яке перебуває у житлових, виробничих та інших приміщеннях, у компресорах, газових балонах тощо. Тут повітря відірване від природного середовища, а тому відносини з приводу його використання регулюються цивільним чи іншим законодавством. На відміну від багатьох законодавчих актів, якими регулюється використання природних ресурсів, Закон України «Про охорону атмосферного повітря» не містить спеціального розділу, який би визначав правила його використання. А тому науковці дискутували з цього приводу та робили спроби обґрунтування такого законодавчого рішення¹.

Очевидно, що відсутність у законі положень, які б регулювали порядок використання атмосферного повітря, зумовлена передусім специфікою цього природного об'єкта. Але загалом така ситуація не є прийнятною, бо вона негативно позначається на його правовій охороні.

Право використання атмосферного повітря передбачає можливість громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів користуватися атмосферним повітрям для задоволення своїх соціальних, екологічних, економічних та інших потреб відповідно до чинного законодавства. Воно використовується як елемент природного середовища і як природна умова існування життя, а також для оздоровлювальних та рекреаційних потреб людей. Таке його використання не потребує спеціальної правової регламентації. Єдиною умовою є обов'язок не завдати шкоду довкіллю. При порушенні права громадян на користування атмосферним повітрям і виникнення у зв'язку з цим негативних наслідків в результаті забруднення шкідливими речовинами винні особи зобов'язані відшкодувати майнову шкоду та усунути негативні наслідки.

Атмосферне повітря використовується і як сировина виробничого призначення. Це відбувається на підставі спеціальних дозволів, що видаються відповідними органами державної виконавчої влади. Тож таке використання атмосферного повітря потребує спеціальної правової регламентації і має відбуватися з додержанням екологічних вимог, що передбачені ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».