Здавалка
Главная | Обратная связь

Організаційні принципи переливання крові та її компонентів



ІНСТРУКЦІЯ

З переливання крові та її компонентів

Вступ

Гемотрансфузія - лікувальний метод, пов'язаний з введенням в кров'яне русло хворого (реципієнта) цільної крові чи її компонентів, взятих від іншої людини (донора), або від самого реципієнта (аутогемотрансфузія), а також крові, що вилилася в порожнини тіла при травмах і операціях (реінфузія).

Переливання крові та її компонентів (гемотрансфузії) застосовують для заміщення гострих крововтрат, а також для поповнення тих складників крові, яких бракує у хворому організмі і нестачу яких не можна компенсувати іншими способами лікування.

Периферична кров є складною морфофізіологічною системою. В її склад входить клітинна маса, яка включає еритроцити, що виконують кисневотранспортну функцію, лейкоцити - клітини імунного захисту, тромбоцити - важлива ланка гемостазу і рідка основа - плазма, яка виконує важливі гуморальні функції. Сучасна біотехнологія володіє широкими можливостями розділяти кров на лікувальні компоненти - еритроцити, тромбоцити і плазму, та фракціонувати останню на високоцінні білкові препарати - альбумін, імуноглобуліни, фактори зсідання крові, ензими і інші білки, які знайшли широке лікувальне застосування і без яких сучасна медицина не може обійтися.

З імунологічної точки зору кров є неоднорідною антигенною фізіологічною системою. Антигенні детермінанти еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів, білків плазми відносяться до різних систем тканинних та білкових антигенів. При переливаннях донорської крові, сумісної за еритроцитарними антигенами A, B, резус-фактором, всі решта клітин і білки плазми практично є імунологічно несумісними і тому в організмі реципієнта секвеструються та метаболізуються. Це створює додаткове навантаження на системи гомеостазу і викликає імунологічну відповідь з негативними наслідками.

Переливання цільної консервованої крові в історичному аспекті відіграло важливу роль у медицині до часу, поки ще не була введена компонентна терапія і плазмозамінники. Сьогодні цільна кров, в основному, зберігає своє значення як сировина для виготовлення компонентів, зокрема концентрату кріоконсервованих еритроцитів.

З позиції сучасних знань переливання крові треба трактувати як трансплантацію периферичної крові, при якій проявляються всі закономірності трансплантаційного імунітету. Переливання цільної крові, особливо у великих кількостях і від багатьох донорів, пов'язане з підвищеним ризиком розвитку таких небезпечних ускладнень як сповільнений гемоліз, гострі негемолітичні реакції несумісності, синдром масивних гемотрансфузій, ускладнення вагітності, нетолерантність до повторних трансфузій і багато інших. Небезпека такого ризику спадає майже до нуля, якщо застосовуються компоненти і препарати донорської крові.

Не можна залишати без уваги тієї обставини, що з переливаннями донорської крові та її нативних компонентів можуть бути перенесені хворому збудники трансмісійних інфекцій (віруси гепатитів, збудник СНІДу та інші, яких стає відомо щораз більше). В недалекому майбутньому стане обов'язковою вірус-інактивація всіх нативних препаратів плазми крові. В даний час акцент ставиться на грунтовне превентивне обстеження донорів. Повинно стати принципом, що для переливань компонентів крові і препаратів є тільки одне показання - замінна (субституційна) терапія.

Цільна донорська кров може застосовуватись виключно в екстремальних умовах, коли відсутні необхідні компоненти. Показань до планових переливань цільної крові в наш час не існує.

Безумовно, незамінним компонентом крові надзвичайно широкого застосування є еритроконцентрат. Необхідно мати на увазі, що принципи і методики підбору для трансфузій сумісних еритроцитів такі ж самі, як і при тестуванні цільної крові. В зв'язку з цим далі в Інструкції про цільну кров і еритроцити говориться спільно "кров/еритроцити".

Організаційні принципи переливання крові та її компонентів

Консервовану кров та її компоненти можна переливати тільки в тому разі, якщо група та резус-належність співпадають у донора та реципієнта. У виключних випадках при відсутності одногрупної за системою AB0 крові та її компонентів і при наявності невідкладних показань до переливання, можливе переливання крові групи 0(I) резус-негативної ("універсальний донор") реципієнту з будь-якою групою крові в об'ємі до 500 мл (за винятком дітей). Кров резус-негативних донорів групи A(II) чи B(III) можна переливати реципієнтам не тільки при умові однакової групи, але (в термінових випадках) й реципієнту з AB(IV) групою, незалежно від його резус-належності.

Відповідно, при відсутності можливості переливання одногрупної крові, може бути перелитий концентрат еритроцитів (кров) 0(I) резус-позитивної групи - резус-позитивному реципієнту будь-якої групи за системою AB0. Резус-позитивна кров групи A(II) або B(III) може бути перелита резус-позитивному реципієнту з групою AB(IV).

У всіх випадках до початку переливання еритроцитів (крові) обов'язковим є проведення лабораторної проби на індивідуальну сумісність, клінічної та біологічної проби.

В особливих випадках (ізосенсибілізація, наявність антитіл рідкісної специфічності тощо) потрібні індивідуальний підбір донорської крові і проведення додаткових проб на сумісність, які забезпечують виявлення алоімунних антитіл, наявність яких може бути причиною імунних ускладнень.

При поступленні хворого в стаціонар групу крові за системою AB0 і резус перевіряє в плановому порядку лікарняна лабораторія, лікар відділення трансфузіології, лікар трансфузіологічного кабінету або лаборант, який пройшов спеціальну підготовку по ізосерології. Результат записують в правому верхньому куті титульного листка (або у визначеному рядку цього листка) медичної карти стаціонарного хворого з зазначенням дати та за підписом особи, яка визначала групу крові та резус-належність.

Резус-належність може бути визначена експрес-методом безпосередньо у присутності хворого, або кров, яку взяли і промаркували, відправляють до лабораторії із супровідним бланком. Бланк з результатами дослідження підклеюють в медичну карту стаціонарного хворого. Цей же результат дослідження лікар переписує в правий верхній кут титульного листка медичної карти стаціонарного хворого і завіряє своїм підписом.

Переливання крові та її компонентів проводять: лікуючий лікар, черговий лікар, лікар відділення трансфузіології або трансфузіологічного кабінету, а під час операції - анестезіолог і хірург, які не приймають безпосередньої участі в операції або проведенні наркозу.

Для виконання планових трансфузій реципієнтам, в анамнезі яких є неодноразові переливання крові або її компонентів та відомості про перенесені трансфузійні реакції, повторна вагітність, необхідний попередній підбір сумісного, еритроцитного концентрату (крові). Це здійснює лікар-ізосеролог у відділенні чи в центрі крові, використовуючи при цьому спеціальні проби на сумісність, включаючи желатиновий тест й непряму пробу Кумбса.

При необхідності індивідуального підбору крові лікар, який встановив показання до гемотрансфузії, направляє у відділення переливання крові або в центр крові пробірку з кров'ю хворого і заявку, в якій зазначає: прізвище, ім'я та по батькові хворого, встановлену групу крові і резус-належність, діагноз, трансфузійний і акушерський анамнез, найменування середника, причину підбору крові, яку дозу еритроцитного концентрату необхідно, назву відділення, засвідчені підписом лікаря.

Перед тим, як перелити гемотрансфузійний середник, лікар повинен переконатися в придатності його для трансфузії і в ідентичності позначеної групи крові, резус-належності донора і реципієнта. Для цього проводиться візуальний контроль контейнера (флакона) з кров'ю або її компонентами: герметичність упаковки, правильність паспортизації (номер, дата заготівлі, позначка групи і резус-належності, назва консерванту, прізвище, ім'я і по батькові донора, назва установи-заготовлювача, підпис лікаря). Макроскопічна оцінка якості консервованої крові та її компонентів, зводиться до виявлення видимих ознак бактеріального забруднення, наявності згустків і гемолізу.

Визначати придатність відстояної консервованої крові необхідно при достатньому освітленні на місці зберігання, тому що найменше струшування може привести до помилкового висновку внаслідок забарвлення плазми в рожевий колір під час змішування з еритроцитами. У перемішаній крові можна легко не помітити плівок і згустків.

Критеріями придатності еритроцитного концентрату (крові) для переливання є: термін заготівлі і зберігання, прозорість плазми, відсутність в ній каламуті, пластівців, прожилків фібрину, вираженого гемолізу (червоне забарвлення шару плазми), рівномірність шару глобулярної маси і відсутність у ньому згустків, наявність чіткої межі між глобулярною масою і плазмою.

У разі бактеріального забруднення еритроцитного концентрату (крові) плазма набуває тьмяного сіро-бурого відтінку, вона втрачає прозорість, з'являються частинки у вигляді пластівців чи плівок. Такий еритроцитний концентрат (кров) переливати не можна.

Забороняється переливати кров та її компоненти, одержані від донорів, не обстежених на СНІД, антигени гепатиту B, C і сифіліс.

Під час переливання консервованої крові, еритроцитарного концентрату, відмитих еритроцитів лікар, який виконує трансфузію, зобов'язаний, незалежно від проведених раніше обстежень і наявності записів, ОСОБИСТО провести такі контрольні дослідження:

1) визначити групову належність крові реципієнта за системою AB0 і звірити результат з даними медичної карти стаціонарного хворого;

2) визначити групову належність еритроцитів донора і порівняти результат з даними на етикетці пластикатного контейнера (флакона);

3) провести проби на сумісність крові донора і реципієнта за системою AB0 та резус-фактором - Rh0(D);

4) провести біологічну пробу.

Переливання крові та її компонентів проводять з дотриманням правил асептики за допомогою одноразових полівінілхлоридних систем для переливання крові.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.