 |
|
Загального користування.
3. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкод- жати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
4. порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
Глава 9 ЗК України визначає поняття, склад та особливості використання земель рекреаційного призначення, що є окремою категорією земель України відповідно до ст. 19 ЗК України.
Статтею 50 ЗК України надано поняття земель рекреаційного призначення та по суті визначено призначення, для якого можуть використовуватися землі рекреаційного призначення, а саме для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Поняття «туризму» визначається в Законі України «Про туризм, відповідно до ст. 1 якого туризм визначений як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територі- ями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз та інших об’єктів, визначених ст. 51 ЗК України.
Порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об’єктів на них.
Слід звернути увагу, що землі рекреаційного призначення можуть належати одночасно до інших категорій земель, наприклад, земель лісового фонду, природно-заповідного фонду тощо.
Правовий статус та порядок визначення земель рекреаційного призначення на землях лісового фонду встановлю- ється ЛК України (п. 7 ч. 1 ст. 37) та Порядком поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 No 733.
Спеціальний порядок створення рекреаційних зон у складі земель природно-заповідного фонду України визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України» (ст.ст. 18-24, 36-54).
Частина 1 ст. 52 ЗК України передбачає, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. В той же час, слід звернути увагу, що деякі обмеження існують, та пов’язані з тим, що землі рекреаційного призначення можуть одночасно належати до інших категорій земель, для яких можуть бути встановлені обмеження щодо передачі у комунальну або приватну власність.
Приватизація земельних ділянок рекреаційного призначення можлива у тому випадку, коли громадянин чи юри- дична особа вже володіє і користується даною земельною ділянкою або мають це на меті та займаються діяльністю, спрямованою на організацію відпочинку населення, туризму чи проведення спортивних заходів.
Враховуючи особливості земель рекреаційного призначення та їх важливе значення, законодавством України встановлено для даної категорії земель особливий правовий режим, пов’язаний з їх охороною. Зокрема, на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 3 ст. 52 ЗК України). Певні обмеження щодо зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення передбачені Законом України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах».
Стаття 63. Рекреаційні зони
Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору,
призначені для організованого масового відпочинку населення і
туризму.
На території рекреаційних зон забороняються:
а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на
навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню
їх за цільовим призначенням;
б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що
суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.
Режим використання цих територій визначається Верховною
Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до
законодавства України.