 |
|
МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ІМЕННИКА
Іменник має такі морфологічні ознаки:
| рід: | |
| чоловічий жіночий середній | блокнот, край пожежа, матуся небо, дитинство |
| число: | |
| однина множина | громадянин, музей громадяни, музеї |
| відмінок: | |
| називний родовий давальний знахідний орудний місцевий | вікно вікна вікну вікно вікном (на) вікні |
РІД ІМЕННИКІВ
Рідпритаманний кожному іменнику в однині.Іменникивідносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).
Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього-воно. Іменники за родами не змінюються.
Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:
- за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);
- за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
- за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
- за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).
У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),
У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.
Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).
Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).
Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).
В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).
ЧИСЛО ІМЕННИКІВ
Число- морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.
У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.
Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.
За цією ознакою іменники діляться на три групи.
Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.
Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.
Третю- що вживаються тільки в множині.
| Іменники, що вживаються тільки в однині | Іменники, що вживаються тільки в множині |
| - власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко - збірні: студентство, листя, козацтво - назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття - речовини: пісок, молоко, цукор | - власні назви: Альпи, Карпати, Гроші - назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори - назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі - речовини: вершки, дріжджі, духи - назви предметів парної чи симетричної будови:штани, кросовки, куранти |
ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ
В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:
| Відмінок | Питання |
| Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний | хто? що? кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на (в) кому? на (в) (у) кому? чому? |
Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:
| хто? що? | корова, місто |
Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:
| кого? чого? | корови, міста |
| кому? чому? | корові, місту |
| кого? що? | корові, міста |
| ким? чим? | коровою, містом |
| на кому? в (у) чому? | (на) корові, у місті |
Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).
Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.
Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.
Інші відмінники називаються непрямими.
Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:
| відміна | приклади |
| перша | земля, сирота, суддя, тиша, парта |
| друга | дуб, море, кінь, зілля, кущ, плече, село |
| третя | сіль, ніч, шерсть, любов, подорож, мати |
| четверта | вим'я, тім'я, курча, зозуленя, дівча |
Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.
Друга відмінавключає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням -о (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.
Третя відмінавключає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.
Четверта відмінавключає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят),-ен(ягня- ягняти, ім’я- імені).
ПЕРША ВІДМІНА
Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:
| група | приклади |
| тверда | вереда, кривда, плакса |
| м'яка | вишня, скриня, богиня |
| мішана | огорожа, святоша, межа |
До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.
До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.
ПРИКМЕТНИК
Прикметник-це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (зелений, мудрий, сміливий).
Прикметники виражають ознаку:
- запаху (п’янкий, запашний),
- кольору (білий, зелений),
- віку (старенький, давній),
- розміру (величезний, середній),
- матеріалу (діамантовий, дерев’яний),
- якості (твердий, гнучкий),
- принадлежності (зятів, сестрин),
- простору (далекий, близький),
- часу (ранній, вчорашній)
- внутрішні властивості (добрий, щедрий),
- зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний),
- ознаки за відношенням до місця (міський, районний).