Главная | Обратная связь

Тема 9. Інноваційні процеси

Методичні вказівки до вивчення теми

Тема «Інноваційні процеси» — одна з найважливіших серед навчальних тем курсу «Економіка підприємств». У процесі її вивчення необхідно постійно проводити порівняльний аналіз проце­сів, що відбуваються при інноваційній діяльності на підприємствах та у середовищі, що його оточує. Розпочати вивчення проблемних питань теми необхідно з виокремлення сукупності термінів та їх тлумачення. У першу чергу слід з'ясувати спільне та різне у тлума­ченні термінів «новина» та «нововведення», «новація» та «інвенція»; встановити зміст і види інноваційних процесів, їхнє місце в іннова­ційній діяльності підприємства.

Знайомлячись з інноваційними процесами в інноваційній діяль­ності, генезисом новин і нововведень, необхідно звернути увагу на локальні й глобальні новини (нововведення), визначити роль і місце новин у нововведеннях, що реалізуються, процес формування гло­бальних нововведень з локальних. При цьому необхідно проаналізу­вати, по яких напрямах і які види інноваційних процесів створюють умови трансформування локальних нововведень у глобальні та гло­бальних у локальні.

Ґрунтуючись на знаннях щодо трансформування локальних і глобальних нововведень, динаміки інноваційних процесів, можна перейти до вивчення взаємозв'язків окремих видів інноваційних процесів. При цьому необхідно спочатку виокремити кожний вид інноваційних процесів, а потім встановлювати взаємозв'язки залеж­но від перебігу процесів щодо кожного виду. На основі окремих вза­ємозв'язків в інноваційних процесах слід визначити зв'язки між усі­ма видами процесів у сукупному впливі один на одного.

Сформована таким чином модель взаємозв'язків і взаємного впливу інноваційних процесів дасть змогу більш докладно досліди­ти вплив цих процесів на підприємницьку діяльність суб'єктів гос­подарювання. Такий вплив тим сильніший, чим більша кількість, процесів, пов'язаних між собою, впливає на певний напрям діяль­ності підприємства або групу напрямів.

Другим проблемним напрямом вивчення теми вважається розвиток науково-технічного прогресу. Вивчаючи питання цього напряму необхідно спочатку ознайомитися із тлума­ченням терміна «науково-технічний прогрес»; визначити сутність і варіантність, сфери використання цього терміна, на основі ретро­спективних інформаційних джерел відстежити еволюцію поняття «науково-технічний прогрес» та його складників. Необхідно також дослідити динаміку розвитку новацій у різних галузях знань та їхній вплив на трансформування техніки та технологій на окремих етапах розвитку суспільства й певного підприємства.

Базуючись на знаннях щодо загального розвитку науково-техніч­ного прогресу, можна переходити до розгляду його форм. Викорис­товуючи результати дослідження динаміки розвитку новацій та їх­нього впливу на суспільний розвиток, необхідно з'ясувати, чому ви­окремлюються саме еволюційна та революційна форми науково-технічного прогресу; визначити, що вони мають спільного, а що їх різнить; встановити, за рахунок яких чинників досягається еволюційність і революційність перетворень у науці й техніці. Треба зро­бити спробу оцінити сучасну ситуацію стосовно науково-технічних перетворень в Україні й визначити, які процеси нині більш активні — еволюційні чи революційні.

Науково-технічний прогрес має певну мету та певні напрями її досягнення. Ці напрями поділяються на загальні та пріоритетні, го­ловною метою вивчення їх є визначення основи такого поділу. При цьому з цілісної сукупності напрямів НТП доцільно виокремити та­кі, що є загальними та пріоритетними для України, й визначити їхнє місце в адекватних процесах загальносуспільного характеру. Базую­чись на відповідних статистичних даних, необхідно дослідити тен­денції трансформації пріоритетів нововведень на сучасному етапі пе­ретворень у різних секторах національної економіки.

Науковий і технічний розвиток, у першу чергу, ґрунтується на досягненнях у царині формування базових технологій. Прогресивні базові технології забезпечують стрімкий розвиток техніки, що ви­кликає зміни у конкретних технологіях, дає змогу створювати необ­хідні суспільству товари з принципово новими споживчими якостя­ми. Тому, вивчаючи проблемні питання стосовно прогресивних базових технологій, необхідно визначити, які технологічні рішення відносяться до базових технологій. Слід з'ясувати критерії, на під­ставі яких визначається прогресивність певної технології, та проце­дуру формування сукупності прогресивних базових технологій су­часної України; виокремити чинники, що найбільше впливають на стрімкий розвиток базових технологій.

Найсучасніші технологічні процеси потребують використання ре­сурсів з новими якостями. Насамперед до таких ресурсів відносяться новітні синтетичні, композиційні та надчисті матеріали. Розглядаючи проблемні питання щодо новітніх матеріалів, необхідно з'ясувати, що таке синтетичні, композиційні та надчисті матеріали. При цьому необхідно звернути увагу і на галузі виникнення цих матеріалів, і на сфери їх використання; виокремити швидковпроваджувані матеріали й такі, що їх широке використання сьогодні неможливе через відсут­ність відповідних технологій як в Україні, так і за її межами.

Іншим ресурсним чинником забезпечення динамічного розвитку науково-технічного прогресу є нетрадиційні види енергії. їх широке впровадження забезпечить Україні економічну незалежність від за­кордонних постачальників енергоресурсів. Тому при вивченні кола питань стосовно прогресивних енергоресурсів необхідно визначити, які види енергії відносять до нетрадиційних; провести відповідну класифікацію за використовуваними первинними ресурсами, техніч­ними засобами виробництва енергії, засобами передавання та фор­мами подачі енергії споживачам. Слід визначити напрями та обсяги заміни традиційних видів енергії нетрадиційними, спрогнозувати динаміку цих процесів.

Сучасне бачення розвитку техніко-технологічної бази виробниц­тва орієнтоване на широке впровадження в усі сфери управління ви­робничими процесами засобів автоматизації управління процесами виробництва. Тому не є самостійною в інноваційних процесах на основі науково-технічного прогресу комплексна автоматизація і комп'ютеризація виробництва (процесів управління). При вивченні питань щодо цієї проблеми необхідно з'ясувати, що означають тер­міни «автоматизація виробництва» та «комп'ютеризація виробничих процесів», звернувши при цьому увагу на кінцеву мету різних про­цесів. Слід визначити головні засоби, за рахунок яких провадяться автоматизація та комп'ютеризація виробництва, а також галузі, що найбільш потребують таких нововведень. На основі відповідних ін­формаційних джерел слід визначити сучасний рівень автоматизації та комп'ютеризації виробничих процесів на окремому промислово­му підприємстві та в Україні загалом.

Розвиток техніки та технології, накопичення нових наукових до­сягнень в основному здійснюються за рахунок технічних нововве­день. Але у динаміці інноваційних процесів переважають організа­ційні, економічні, соціальні та юридичні нововведення. Ця група нововведень знаходить своє відображення у процесах, що мають міс­це в організаційному прогресі. Ґрунтовне вивчення організаційного прогресу необхідно розпочати з його термінологічного визначення. Далі слід з'ясувати характерні риси, притаманні організаційним, економічним, соціальним та юридичним нововведенням, їхньому впливові на характер і динаміку організаційного прогресу. Необхід­но пам'ятати, що організаційний прогрес на відміну від науково-технічного прогресу узагальнює в собі багатоаспектність трансфор­мацій суспільного виробництва.

При більш глибокому вивченні організаційного прогресу необ­хідно віднайти загальносистемний та внутрішньосуб'єктний напря­ми його розвитку, з'ясувати особливості перебігу інноваційних про­цесів за кожним напрямом окремо, визначити спільні риси, що забезпечують інтегрування цих напрямів у єдине ціле.

Організаційному прогресу, як і іншим процесам життєдіяльності людини, притаманні орієнтація на визначену мету та вплив на певні об'єкти, що забезпечують її досягнення. Отже, при вивченні теми необхідно звернути особливу увагу на такі основні об'єкти організаційного прогресу, як організація виробниц­тва і праці, окремі елементи економічного механізму господарюван­ня, соціальні та правові відносини. Необхідно визначити загальну характеристику цих об'єктів, їхні особливості та структурований поділ на елементи. Слід також з'ясувати форму впливу суб'єктів ін­новаційного процесу на об'єкти у підприємницькій діяльності інституціональних структур.

Завершальним аспектом інноваційної діяльності підприємств, що їх необхідно ґрунтовно дослідити та вивчити, є основні тенденції Організаційного прогресу. Вивчаючи цей блок проблемних питань, і доцільно у першу чергу дослідити основні шляхи, якими розвивався організаційний прогрес від початку свого прояву до сучасного мо­менту; виокремити ключові напрямки трансформацій цього процесу та віднайти ті, що забезпечуватимуть активний розвиток інновацій­ної діяльності у майбутньому. Варто спробувати обґрунтувати свою уяву тих чи інших змін в організаційному прогресі та інноваційних процесах, що будуть формалізуватися під впливом цих змін.

Визначення результативності інноваційної діяльності підприєм­ства ґрунтується на розрахунках ефективності реалізації науково-технічних нововведень. Проведення таких розрахунків передбачає використання певних методів визначення ефективності технічних та інших нововведень. Вивчаючи існуючі та використовувані методич­ні підходи до визначення ефективності нововведень, необхідно звер­нути увагу на такі, що забезпечують найбільшу точність з урахуван­ням не тільки чинника часу, а й динамічного розвитку середовища, що оточує підприємство.

У разі більш глибокого ознайомлення з методологією розрахунку ефективності нововведень доцільно вивчити порядок визначення народногосподарського та внутрішньогосподарського економічного ефекту. Народногосподарський економічний ефект від створення та використання нововведень передбачає визначення всіх характерис­тик впливу нововведення при реалізації його на великій кількості підприємств. Особливість визначення внутрішньогосподарського ефекту — це обмеженість характеристик впровадження нововве­дення певним підприємством у певному напрямі діяльності цього підприємства. Тому на завершальній фазі самостійного вивчення методології розрахунку ефективності нововведень необхідно про­вести відповідні розрахунки ефективності впровадження одного й того ж нововведення у межах певного підприємства або групи підприємств.

Інноваційні процеси мають значні періоди перебігу у часі, особ­ливо фундаментальні наукові дослідження, які можуть провадитися не один рік. Тому для точного визначення ефективності цих дослі­джень, а також результатів впровадження таких виробничих проце­сів необхідно враховувати зміни середовища господарювання під­приємства у часі. Для цього треба докладно розглянути методологіч­ні підходи до дисконтування грошових потоків, протягом підготов­ки та реалізації нововведення. Необхідно набути навичок приведен­ня витрат і доходів підприємства від впровадження нововведень до певного моменту часу й на основі цього визначати ефективність цих нововведень.

Ґрунтуючись на набутих знаннях і навичках щодо розрахунку ефективності нововведень з урахуванням чинника часу, можна пе­реходити до вивчення проблемної інформації стосовно розрахунку чистого прибутку від реалізації науково-технічного нововведення. Чистий прибуток — це визначальний показник економічної ефектив­ності, особливо щодо технічних новин (нововведень). Його, як пра­вило, використовують при визначенні доцільності проведення нау­ково-технічних розробок й виборі найбільш ефективних варіантів реалізації інвестиційних проектів.

Хоча питома вага технічних нововведень у загальних обсягах реалізації науково-технічних нововведень є значною, не менш ва­жливі й організаційні нововведення. Вони не потребують значних капітальних вкладень, але можуть мати ефективність на рівні з науково-технічними нововведеннями. При всій схожості у підхо­дах до визначення ефективності впровадження організаційних но­вовведень вони мають і певні особливості, на які необхідно звер­нути увагу. Крім того, вивчаючи особливості розрахунків ефек­тивності організаційних нововведень, доцільно розглянути й ме­тоди визначення соціального ефекту від реалізації конкретного нововведення.

Рівень НТП оцінюється великою кількістю показників, серед яких основними є показники технічного-рівня виробництва, що відобра­жають обсяг фактичного впровадження у виробництво досягнень на­уки, техніки, технології, організації праці й управління.

1. Фондоозброєність праці: Ф_о =

де С_оф — вартість основних виробничих фондів;

Ч — середня чи­сельність промислово-виробничого персоналу.

2. Технічна озброєність праці: Т_о =

де С_акт — вартість активної частини основних виробничих фондів.

3. Електроозброєність праці: Е_о =

де ε — кількість спожитої електроенергії.

4. Коефіцієнти оновлення і вибуття основних фондів, а також їх активної частини:

К_он = ; К_виб =

5. Коефіцієнти вводу та ліквідації основних фондів.