Здавалка
Главная | Обратная связь

Розділ 1. Українська мова - національна мова українського народу, державна мова україни



Горбул О.Д.

Ділова українська мова

Р.

ПЕРЕДМОВА

Службова документація охоплює всі аспекти виробничої діяльності людей. Якість службового документа безпосередньо впливає на характер цієї діяльності та її результати.

Документи є візитною карткою, додатковою рекламою, складовою іміджу підприємства, організації, фірми тощо.

Соціальна функція ділового мовлення (писемного й усного) дуже важлива: ділове мовлення обслуговує суспільні відносини людей, служить для взаємозв'язків у галузі політичних, економічних, соціальних і культурних відносин.

Такі неоднакові завдання в межах ділового стилю виконують розділи планово-звітної документації, розпорядчої і директивної документації, облікової документації, ділового листування. Кожен з них має свої особливості і їх потрібно враховувати, укладаючи ділові документи.

Пропонована книга ознайомлює з класифікацією та систематизацією документів, а також з вимогами їх оформлення. В ній розглядаються вимоги до мови службових документів, насамперед до вибору слова, окремі риси синтаксису ділового стилю, складні випадки правопису (ті написання, які найчастіше викликають труднощі під час укладання ділових паперів).

Мета книги - допомогти діловим людям, підприємцям, керівникам підприємств і організацій, державним службовцям, усім, кому доводиться мати справу із листуванням чи веденням документації, грамотно й оперативно на сучасному рівні складати будь-які документи і відчувати себе упевнено і професійно у сфері діловодства.

Подано зразки ділових документів з необхідними реквізитами, словник найбільш вживаних у ділових документах термінів, завдання до кожного розділу, які допоможуть закріпити набуті знання.


Розділ 1. Українська мова - національна мова українського народу, державна мова україни

1. Українська літературна мова та її норми.

2. Стилі сучасної української літературної мови.

3. Ділова українська мова як різновид літературної мови.

4. Вимоги до складання й оформлення текстів документів.

5. Класифікація документів.

6. Державний стандарт на оформлення документів управління та реквізити документів.

7. Особливості оформлення тексту.

Мова - суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людей. Мова - це витвір історії суспільства. Форма існування мови - мовлення, тобто різноманітне використання мови людьми в усіх сферах громадського та особистого життя. Ставлення до рідної мови - свідчення національної свідомості. Культурно-мовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема - це політична проблема, яка завжди в полі зору кожної держави (наприклад, сучасні служби мови у Франції, Англії, Естонії, Латвії і т. д.). Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст. 10 записано:

"Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".

Відомо: писемність на території України була ще в дохристиянські часи, раніше, ніж брати-просвітителі Кирило і Мефодій удосконалили вже існуючу азбуку, якою користуємось і яка називається кирилицею. Українська писемна мова пройшла такі основні етапи розвитку: руська народна і старослов'янська (церковнослов'янська) мови Київської Русі - відповідно староукраїнська мова світської літератури, літописів, адміністрації Великого князівства Литовського і старослов'янська мова релігійної літератури.

Нормалізації й уніфікації писемної мови сприяли книгодрукування в Україні, видання граматик і словників, розвиток стилів на основі живого народного мовлення (документи гетьманських канцелярій, ораторська проза, вірші, драми і т. ін.).

Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX - початок XX ст.). Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ та Валуєвський циркуляр, ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз'єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 р.

У боротьбі проти всіляких заборон українська національна мова успадкувала надбання попередніх століть і не лише вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала засоби вираження.

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову - як літературну, так і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.

Українська літературна мова сформувалася на основі південно-східних (середньонаддніпрянських) говорів, які раніше й ширше за інших закріпилися в художніх творах і науковій літературі.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" І.П. Котляревського. І.П. Котляревський - зачинатель нової української літературної мова. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну, співучу українську народну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, Іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему.Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високо розвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.

Кращі письменники XIX і XX ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою.

Визвольні змагання українського народу в 1917-1920 рр. зумовили розширення функцій української мови як державної. Проголошена радянським керівництвом політика розвитку національних мов і культур не була послідовною, і розвиток української літературної мови суттєво уповільнився вже на зламі 20-30-х років, з утвердженням у державному житті тоталітарного режиму, із запровадженням політики русифікації, що базувалася на хибній теорії злиття всіх радянських націй і народностей в одній радянській спільноті.

Гарантією успішного розвитку української літературної мови, повнокровного її життя може бути тільки справжня державність українського народу.

Історична доля української мови, як і доля українського народу, має докорінно змінитися з утворенням соборної, демократичної, правової української держави.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.