 |
|
Вища освіта в Україні
РОЛЬ ОСВІТИ В РОЗВИТКУ ПАРТНЕРСТВА УКРАЇНИ З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ
План
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС
1. Роль освіти та науки у розвитку партнерства України з іншими державами.
Мета –ознайомлення з основними завданнями, принципами й категоріями освіти в рамках Болонського процесу.
Основні питаннящодо:
1. Європейського вибору України як невід’ємної складової її подальшого розвитку.
2. Хронології подій з налагодження співробітництва України і ЄС.
3. Науково-технічного співробітництва України ті ЄС.
4. Входження освіти і науки України у європейське інформаційне та освітнє поле як вагомого чинника економічного, соціального, інтелектуального, інноваційно-технологічного та культурного розвитку.
Список використаної літератури
1. Болонський процес у фактах і документах/ Упоряд. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук та ін. – Київ – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2003. – 52 с. (http://www.tspu.edu.ua/)
2. Вища освіта України і Болонський процес / За ред. В.Г.Кременя.– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.
Вища освіта в Україні
Першим дійсно вищим навчальним закладом на терені України був Києво-Могилянський колегіум (1632 р.), який відповідав загальноєвропейській структурі й прирівнювався до стандартів вимог її освітньої системи. Однак, статус академії він одержав тільки у 1701 р.
Найдавнішим з класичних університетів України є Львівський університет. Час його заснування різні джерела подають по-різному (1661, 1784 рр.).
Централізовану багаторівневу систему освіти в Росії було створено у ХІХ ст. Саме в цей період почали функціонувати Харьківський (1805 р.), Київський (1834 р.), Новоросійський (Одеський – 1865 р.) університети.
На різних етапах суспільного розвитку України університети, які були створені в її територіальних межах, виконували роль могутніх інтелектуальних, духовно-культурних, просвітницьких центрів. Їх суспільне значення значно перевищує наукове і навчальне, безсумнівним був їх просвітницький характер. Університети виявляли все більший вплив на моральний та духовний стан суспільства.
У XIX ст. були створені інститути: Львівський політехнічний (1844 p.), Харківський ветеринарний (1851 p.), Ніжинський історико-філологічний (1876 p.), Глухівський учительський (1874 p.), Харківський технологічний (1885 p.), Київський політехнічний (1898 p.).
У 1914-1915 н.р. в Україні (в сучасних кордонах) діяло 27 вищих навчальних закладів. Широкого розмаху набув в Україні розвиток вищої освіти за радянської доби
Напередодні Другої світової війни в Україні (в сучасних кордонах) діяли понад 100 нових навчальних закладів, в тому числі чотири класичних університети.
За радянської доби в Україні, як і в інших республіках, що входили до складу СРСР, у вищих навчальних закладах застосовувалася курсова і предметна система підготовки фахівців.
У середині 90-х років ХХ ст. було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Зосередимо увагу на таких ступенях:
- І ступінь – бакалавр (вища базова освіта певного напряму);
- ІІ ступінь спеціаліст, магістр (повна вища освіта певного напряму).
Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальноосвітню підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані вміння і знання для вирішення типових професійних завдань у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, культури.
Магістр – завершений освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі отриманої раніше кваліфікації бакалавра здобув поглиблені спеціалізовані вміння та знання інноваційного характеру у вищому закладі ІV рівня акредитації, має досвід їх засосування і продукування нового знання для вирішення професійних завдань у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, культури.
Вищі заклади освіти в Україні готують фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями:
- молодшого спеціаліста (училища, технікуми, заклади вищої освіти першого рівня акредитації);
- бакалавра (коледжі, заклади освіти другого рівня акредитації);
- спеціаліста (заклади освіти третього та четвертого рівнів акредитації);
- магістра (заклади освіти третього та четвертого рівнів акредитації).
19 травня 2005р. у норвезькому м.Бергені на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення спільної Зони європейської вищої освіти строком до 2010р.
Національний аграрний університет є провідним вищим аграрним закладом освіти України. Його історія бере свій початок від сільськогосподарського відділення, яке було відкрите 30 вересня 1989р. у Київському політехнічному інституті і трансформувалося у 1918р. у сільськогосподарський (агрономічний) факультет. На базі цього факультету у 1922р. у структурі КПІ було створено Київський сільськогосподарський інститут, який з 1923р. став самостійним вищим навчальним закладом. У 1930-34рр. на базі Київського сільськогосподарського інституту сформувалися і розпочали свою діяльність Київський агрономічний інститут, Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства, Київський агроінженерний інститут цукрової промисловості та Агроекономічний інститут, які згодом реорганізовано в самостійні науково-дослідні інститути та факультети.
Київський лісогосподарський інститут розпочав свою історію у 1840р. з лісного факультету Інституту сільського господарства і лісництва в Маримонті (Польща), який згодом (1862р.) перебазувався до м.Новоалександрії (тепер м.Пулави). На початку Першої світової війни (1914р.) Новоалександрійський інститут сільського господарства і лісництва переведено до м.Харкова, і в 1921р. переіменовано у Харківський інститут сільського господарства і лісництва. У 1930р. лісовий факультет Харківського СГІ об’єднали з лісоінженерним факультетом Київського СГІ – в результаті утворився Український лісотехнічний інститут, який в цьому ж році було реорганізовано у Київський лісогосподарський інститут.
У 1954р. Київський сільськогосподарський інститут було об’єднано з Українським лісогосподарським інститутом в єдиний навчальний заклад – Українську сільськогосподарську академію.
У 1956-1962рр. Українська сільськогосподарська академія входила до складу Української академії сільськогосподарських наук, як її навчальна частина.
У 1957р. до її структури введено Київський ветеринарний інститут, що бере свій початок з ветеринарного факультету КПІ (1920р.), виділеного у 1921р. у самостійний вищий навчальний заклад – Київський ветеринарно-зоотехнічний інститут, з якого у 1930р. відокремився Київський ветеринарний інститут.
Із 1962р. Українська сільськогосподарська академія перейшла у підпорядкування Міністерства сільського господарства СРСР.
На базі Української сільськогосподарської академії у серпні 1992р. створено Український державний аграрний університет, якому постановою Верховної Ради України від 29 липня 1994р. № 158 надано статус національного. З цього часу він іменується Національний аграрний університет і, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 387 від 1 червня 1995р., перебуває у функціональному управлінні Кабінету Міністрів України.
Указом Президента України від 14 грудня 2000р. та Постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2001р. НАУ отримав статус державного самоврядного (автономного) вищого навчального закладу та ряд інших повноважень.