 |
|
Сучасна екологічна ситуація. Антропогенна деградація біосфери
Під екологічною ситуацією розуміють стан навколишнього середовища, або окремих його факторів, які мають емоційну, кількісну або якісну оцінку. З позиції людини, розуміння екологічної ситуації, яка потребує покрашення або запобігання, зветься екологічною проблемою. Сучасна екологічна ситуація у світі, з якою пов'язані проблеми охорони і відтворення біологічних ресурсів, склалася як наслідок дії таких факторів: ускладнення кількісного зростання антропосистеми; досягнення рівня розвитку промисловості і сільського господарства; недостатньої уваги збоку багатьох урядів та парламентів до екологічних проблем; слабкого контролю за станом природних ресурсів; неповноти наукового пізнання організації і розподілу життя на Землі; екологічної необізнаності більшості населення. Наприкінці XX століття, людство почало відчувати наближення екологічної кризи. Екологічна криза кінця XX століття має якісно іншу природу порівняно з усіма попередніми кризами. Це перша криза, що охопила усю планету та цілком зумовлена не природними, а техніко—виробничими причинами. Темпи зміни параметрів біосфери, причиною яких є ця екологічна криза, виявилися в сотні і тисячі разів більшими ніж темпи її природної еволюції. Почалася загальна, глобальна деградація природного середовища. Чималу роль в розвитку екологічної кризи грає складний соціальний фон, з розколом людського суспільства на конкуруючі блоки: Захід — Схід, країни, що розвиваються — економічно розвинуті країни, сільське населення - міське населення. Соціально — економічні умови в цих блоках не однакові.
Так, за даними ООН у 1990 році в розвинутих країнах світу середній прибуток однієї людини складав 11 тис. доларів США на рік, тоді як в країнах, що розвивалися, проживало 1 млрд. 125 млн. людей із середнім прибутком всього 370 доларів на рік. Економічна та соціальна нерівність породжує прагнення досягти більш високого рівня за будь-яку ціну, національний сепаратизм веде до ігнорування глобальних екологічних проблем Ті що живуть в селі, не можуть сприймати гостроту екологічних проблем великих міст. Як елементи тиску цивілізації неприродне середовище, виступають багатовідходні та високовитратні технології, що застосовуються у промисловості та сільському господарстві; автомобільний транспорт та урбанізація.
Чималу роль в розвитку екологічної кризи грає гонка озброєння. Майже неконтрольовані громадськістю військово-промислові комплекси розвинутих країн світу є найбільшими споживачами ресурсів та енергії. Відомий канадський соціолог Мюррей Букчин (1979) головною причиною екологічної кризи вважав тип організації людського суспільства. На думку чеського вченого Р.Колярського (1989), екологічна криза — це криза філософії, криза духовності. Деградація природного середовища є результатом не просто, та не тільки техногенного тиску на нього, а наслідком зубожіння моральності суспільства, сліпоти щодо майбутніх наслідків прийнятого стилю життя.
Чималий внесок у розвиток кризових явищ додає існуюче протиріччя особистих та суспільних інтересів, переважання регіонального мислення над глобальним. Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів. Так, тільки з 1958р. до 1986 р. у світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива, яке є невідновним ресурсом. Для видобування викопного палива та руд здійснюються великомасштабні втручання в геосферу планети. В одному лише колишньому Радянському Союзі на рік видобувалося більше 1 млрд. тонн гірської породи, корисна частина якої складала менш ніж 20%. Відбуваються ці процеси й в інших країнах світу. В результаті порушуються геологічні структури масивів гірських порід, виникають кар'єрно-відвальні комплекси, хвосто- та шламосховища, рови. Змінюється ландшафт величезних територій.
У світі зареєстровано більш ніж 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин. Близько 300 тисяч видів їх надходить у продаж. Величезні масштаби отримав штучний синтез органічних речовин: у 1950 році світова промисловість виробляла їх 7 млн. тонн, а у 1985 році — вже 250 млн. тонн.
Асортимент штучних органічних речовин перевищує 2 млн. назв. Багато з них токсичні для живих організмів, але гранично допустимі концентрації (ГДК) розроблені тільки для 4,5 тис. з них, ГДК для речовин, що токсичні для рослин та тварин, не розроблюються взагалі. Для більшості забруднюючих речовин відсутні методи реєстрації їхньої наявності в природному середовищі. Широкомасштабне споживання ресурсів та матеріалів веде до зростання кількості відходів. У середньому в промисловості тільки 1 — 1,5% споживаних ресурсів включається в кінцевий корисний продукт. Решта — це відходи, що забруднюють природне середовище. Загальний їхній об'єм в світі оцінюється в 600 млн. тонн на рік. Багатовідхідним є сільське господарство та промисловість.
У цілому, екологічна криза кінця XX століття виявилася наслідком спільної дії багатьох факторів. Тому простого шляху виходу з неї немає, хоча варіантів вирішення кризової ситуації розглядається чимало. Один із них зорієнтований, головним чином, на контроль демографічних процесів у формі обмеження народжуваності. Другий націлений на докорінне перетворення менталітету людини, формування біосферної етики, екологічну конверсію усіх форм промисловості та сільськогосподарського виробництва.
Є і третя альтернатива — створення на заміну деградуючої біосфери нової оболонки життя — техносфери. Але цей шлях ілюзорний. За підрахунками В.Горшкова (1989), в техносфері на стабілізацію навколишнього середовища засобами техніки буде витрачатися 99% енергетичних та трудових ресурсів людства. На підтримку та розвиток самої цивілізації залишається всього 1%. При такому співвідношенні витрат людство не зможе існувати. Деякі вчені для вирішення екологічних проблем висувають і четверту, ще більш гіпотетичну альтернативу — освоєння Космосу.
Розглядається можливість створення штучних біосфер на Марсі та Венері. Також був висунутий проект розвитку промислових виробництв на стаціонарних супутниках Землі і на Місяці з перенесенням туди, в першу чергу, екологічно брудних виробництв. Але всі ці проекти, зорієнтовані на позаземні території як екологічний резерв земної цивілізації, необґрунтовані фактичними розрахунками достатності ресурсів та енергетичних можливостей Землі.
Вже в наш час перед людством постали екологічні проблеми, що вимагають прийняття термінових заходів. До них належать:
1.Забруднення природного середовища відходами промислового та сільського виробництва.
2. Потепління клімату та викликане цим підняття рівня Світового океану.
3. Кислотні опади.
4. Озонові дірки.
5. Запустелювання великих територій.
6. Швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів та втрата цілих екосистем.
Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому й в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури — ось основні завдання, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку екологічна криза переросте в незворотну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.
5. У створені безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для безпечної життєдіяльності людини основне місце посідає правове забезпечення – законодавство з безпеки життєдіяльності, яке ґрунтується на Конституції України і включає закони України:
– з охорони здоров’я;
– з охорони праці;
– з охорони навколишнього середовища;
– з дорожнього руху;
– з цивільної оборони і цивільного захисту тощо.
Законодавство України про охорону здоров’я складається з «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. із внесеними змінами і доповненнями та інших прийнятих до них актів, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Надзвичайно важливе значення у сфері охорони здоров’я має Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. – регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, установлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні, спрямованих на створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, унеможливлюють шкідливий вплив на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.
Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (викладено в новій редакції Законом України від 3 березня 1998 р., № 155/98-ВР) визначає боротьбу з особливо небезпечною інфекційною хворобою СНІД як одне із пріоритетних завдань держави у сфері охорони здоров’я населення.
Масове поширення цієї хвороби в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює потребу вживати заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.
Важливими щодо охорони здоров’я є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема «Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом» від 23.04.1999 р., № 667; «Про затвердження Правил санітарної охорони території України» від 24.04.1999 р., № 666; «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом» від 23.03.1998 р. та ін.
Законодавство про охорону праці складається із закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю, закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих до них нормативно-правових актів.
Основні принципи державної політики у сфері охорони праці такі:
– пріоритет життя і здоров’я працівників;
– повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці та соціальний захист працівників;
– повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Для підвищення рівня промислової безпеки забезпечують:
– суцільний технічний контроль за станом виробництва, технології та продукції;
– сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.
Законодавство про охорону навколишнього середовища складається із закону України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р.; розроблених відповідно до Закону кодексів з охорони і використання окремих природних ресурсів: Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Лісового кодексу України; Законів України з охорони довкілля: «Про охорону атмосферного повітря», «Про природозаповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про екологічну експертизу», «Про захист рослин», «Про рослинний світ», – а також підзаконних нормативно-правових актів, що видаються держаними органами України на підставі законів.
Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.
Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності та господарювання з метою захисту життя і здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників дорожнього руху (водіїв та пасажирів транспортних засобів, пішоходів, велосипедистів, погоничів тварин) та охорони навколишнього середовища.
Законодавство про цивільну оборону і цивільний захист визначає правові та організаційні засади щодо реалізації державою гарантованого Конституцією України права громадян на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха при надзвичайних ситуаціях техногенного, природного, екологічного та воєнного характеру.
Законодавча база з БЖД для надзвичайних ситуацій включає: Закони України «Про цивільну оборону України», «Про правові засади цивільного захисту» , «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про пожежну безпеку», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інші акти законодавства.
Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру законодавством визначено як одне з пріоритетних завдань Кабінету міністрів України, усіх центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацій підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності та підпорядкування.
6. Природне забруднення атмосфери. У нормі природні джерела забруднення не спричинюють істотних змін повітря. Інтенсивне поширення певного природного джерела забруднення на певній території (викиди попелу і газів вулканами, лісові і степові пожежі) можуть стати серйозною причиною забруднення атмосфери. Так, під час виверження вулкана Кракатау у 1883 р. маса попелу та пилу становила 150 млрд. т, і вони поширилися майже по всій земній кулі.
Внаслідок виверження вулкана на Алясці в 1912 р. в атмосферу надійшло понад 20 млрд. т пилу, який тривалий час утримувався в повітрі. Такі катастрофічні явища зумовлюють іноді утворення світлонепроникного екрана навколо Землі, а також зміну її теплового балансу. Проте природні забруднення атмосфери здебільшого не завдають великої шкоди людині, бо відбуваються за певними біологічними законами і регулюються кругообігом речовин, виявляються періодично.
Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери. відбувається внаслідок зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За будовою та характером впливу на атмосферу штучні джерела забруднення умовно поділяють на технічні (пил цементних заводів, дим і сажа від згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газоподібні речовини, які можуть вступати в хімічні реакції).
7. Відтоді як існує людина, її здоров’я формувалось і продовжує формуватись під впливом природних факторів на організм. До навколишнього середовища людина пристосувалась у процесі еволюції і без нього жити не може, оскільки воно є спільним з її внутрішнім середовищем. З початку ембріонального зародження і до кінця свого життя людина контактує з компонентами навколишнього середовища (повітрям, водою, ґрунтом, продуктами харчування тощо). Життєдіяльність організму перебуває у безперервному динамічному взаємозв’язку з факторами навколишнього середовища. Ця взаємодія не повинна порушувати адаптаційних механізмів організму людини. Під дією різних подразників внутрішнього і зовнішнього середовищ людини в її організмі створюються безумовні та умови рефлекси, що зумовлюють підтримання динамічної рівноваги, в основі якої лежить обмін речовин та енергії між організмом і навколишнім середовищем. Фактори навколишнього природного середовища мають ефективне впливати на здоров’я і забезпечувати нормальний перебіг усіх процесів життєдіяльності людини.
Комплексним показником стану людського суспільства є рівень здоров’я самихлюдей. За сучасними уявленнями — здоров’я — це природний стан організму, що перебуває в повній рівновазі з біосферою і характеризується відсутністю будь-яких патологічних змін. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а нелише відсутність захворювання чи фізичних дефектів.
Стан здоров’я віддзеркалює динамічну рівновагу між природним середовищем і організмом. На здоров’я людини впливають спосіб життя, генетичні фактори та фактори навколишнього природного середовища. Гомеостазом вважають відносну динамічну сталість внутрішнього середовища та деяких фізіологічних функцій організму людини й тварин, що підтримується механізмами саморегуляції в умовах коливань внутрішніх і зовнішніх подразників.
Здоров’я людини, забезпечене гомеостазом її організму, може зберігатись і в разі деякої зміни факторів навколишнього природного середовища. Такі зміни зумовлюють появу в організмі людини відповідних біологічних реакцій, але завдяки процесам адаптації вони не призводять до негативних наслідків у здоров’ї в певних межах зміни факторів. Для кожної людини ці межі неоднакові.