 |
|
Обов’язки громадян у галузі екології
1. Загальні обов'язки громадян передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»:
· Берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства;
· Здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природовикористання;
· Не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;
· Вносити плату за спеціальне природовикористання;
· Сплачувати штрафи за екологічні правопорушення;
2. Спеціальні обов'язки громадян передбачені системою екологічного законодавства та випливають із умов права власності на природні ресурси, природокористування і реалізації громадянами екологічно небезпечної діяльності:
а. Обов'язки майнові:
· Своєчасно вносити плату за забруднення навколишнього природного середовища та понадлімітне використання природних ресурсів;
· Ефективно використовувати природні ресурси, здійснювати комплекс заходів щодо їх відновлення;
· Проводити заходи щодо попередження негативного впливу діяльності на стан навколишнього середовища (забруднення, засмічення, виснаження);
· Запроваджувати новітні технології, устаткування та методи діяльності спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей.
б. Обов'язки немайнові:
· Одержувати дозволи на здійснення діяльності, спроможної негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей;
· Передавати екологічно небезпечні об'єкти на екологічну експертизу;
· Дотримуватись висновків державної екологічної експертизи;
· Надавати органам екологічного контролю відомості про характер екологічно небезпечної діяльності;
Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.
Згідно Закону України «Про охорону тваринного світу» громадяни, відповідно до закону, зобов'язані: охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин; сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу; використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону; відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.
Громадяни мають й інші права та обов'язки, передбачені законом.
14. Екологічне правопорушення — це винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні і пов’язані з ними ін. права людини і вимоги екологічної безпеки Екологічне правопорушення (екологічний делікт або екологічний злочин) може бути адміністративним або дисциплінарним.
Суб’єктами екологічного правопорушення є право- і дієздатні, осудні фізичні і юридичні (посадові особи) особи. Суб’єктивними ознаками є вина, необережність чи навмисність та екологічний ризик власників джерел підвищеної екологічної небезпеки.
До складу екологічного правопорушення входить предмет (об’єкт) посягання і екологічні правовідносини. Об’єктами посягання є навколишнє природне середовище (природні, умови життєдіяльності) та життя і здоров’я людини.
Об’єктивними ознаками екологічного правопорушення є дія чи бездіяльність, які призводять до протиправного порушення екологічних вимог. Дані порушення мають екологічну спрямованість і призводять до екологічної небезпеки та майнової і моральної шкоди природним ресурсам належним власнику чи користувачу, навколишньому природному середовищу, життю і здоров’ю людини.
Види екологічних правопорушень — це визначені чинним екологічним законодавством категорії незаконних дій (бездіяльність), за які в залежності від характеру і ступеню екологічної небезпеки, об’єкта, предмета посягання та ін. ознак можуть застосовуватись заходи державно-правового примусу.
Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на :
1) порушення у сфері права власності на природні ресурси;
2) порушення у сфері права природокористування;
3) правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;
4) правопорушення у сфері екологічної експертизи;
5) екологічні правопорушення у сфері застосовування економічних важелів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;
6) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишні природне середовище;
7) порушення норм екологічної безпеки;
8) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);
9) екологічні правопорушення у сфері управління і контролю.
Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового примусу може бути :
— еколого-правовим проступком, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність;
— еколого-майновим деліктом, що тягне за собою майнову відповідальність;
— еколого-адміністративним правопорушенням, що тягне за собою адміністративну відповідальність;
— екологічним злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність.
15. Об’єкти природо-заповідного фонду в Україні часто створюються на територіях, суттєво змінених попередньою господарською діяльністю. Лісові заповідники, національні парки та інші природо-заповідні об’єкти, створені на землях держлісфонду, тривалий час знаходилися під впливом попередньої лісогосподарської діяльності, у зв’язку з цим вони істотно модифіковані та, переважно, збіднені за флористичними і фауністичними показниками (наприклад заповідники “Розточчя”, “Медобори”, національні парки “Шацький”, “Сколівські Бескиди” та ін.).
Лісогосподарська діяльність передбачає формування високопродуктивних насаджень з метою отримання лісопродукції. Одночасно ставиться завдання збереження корисних функцій лісових насаджень - кліматорегулюючих, водоохоронних, грунтозахисних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних та ін. При зміні статусу лісових насаджень з експлуатаційних на заповідні (природні заповідники, національні парки, заказники та ін.) пріорітети діяльності змінюються в сторону першочергового забезпечення природоохоронних функцій. Всі інші, в т.ч. лісосировинні, набувають другорядного значення. Для інтенсифікації лісовирощування свого часу створювалися лісові культури та плантації з переважанням інтродукованих порід. Часто у склад таких штучно створених фітоценозів дерева-інтродуценти вводилися без врахування едафічних умов ділянки або застосовувався посадковий матеріал з популяцій, котрі не дають добрих результатів в даних конкретних умовах та розвиваються гірше в порівнянні із місцевими популяціями. Зокрема на території ПЗ “Медобори” на час
створення заповідника значні площі займали штучно створені на багатих грунтах насадження з перевагою в складі ялини звичайної, сосни звичайної та чорної, дуба червоного та деяких інших порід. В умовах НПП “Сколівські Бескиди” значна площа (8822 га) зайнята чистими ялиновими насадженнями, в тому числі створеними штучно в 20-30-х роках ХХ ст. із насіння, заготовленого в Альпах. Стан подібних насаджень досить швидко погіршується. На території заповідника “Медобори” похідні хвойні насадження інтенсивно пошкоджуються кореневими та стовбуровими гнилями та з віку 40-50 років всихають і вимагають проведення санітаних рубок [4]. З часом хвойні породи на таких ділянках повністю випадають. В лісових фітоценозах заповідних територій в ході попередніх лісогосподарських заходів сформувалися стійкі в часі вторинні (похідні) рослинні угрупування, які підтримуються систематичним проведенням лісогосподарських заходів, зокрема рубок догляду. Питання ренатуралізації лісових об’єктів без впливу людини дуже тривалий процес. Тому виникає необхідність поєднання пасивного спостереження та активного втручання на певному етапі від господарської діяльності до абсолютної заповідності [1, 5, 6].
Заповідники та національні парки відіграють провідну роль в збереженні біологічного різноманіття. Передбачається, що ці об’єкти повинні створюватися на найбільш збережених, особливо цінних та репрезентативних ділянках та охоплювати переважну більшість екосистем. На границі біотопів формується різноманітні екологічні умови, що в свою чергу визначає значну видову різноманітність рослин та тварин [2]. Разом з тим, найбільша різноманітність видів спостерігається на тих об’єктах природо-заповідного фонду, територія яких в більшій мірі зазнала антропогенного впливу [3]. Саме тут спостерігається найбільша різноманітність біотопів, яка супроводжується вищою ентропією видів.
На час створення ПЗ “Медобори” 91.8% його території складали покриті лісом землі. Серед них 43.9% займали молодняки, 37.5% - середньовікові насадження. Стиглі та перестіні насадження складали всього 6.3% покритих лісом земель. При цьому 27.1% лісових насаджень займали деревостани, які не відповідали умовам місцезростань. Незважаючи на інтенсивне ведення попередньої лісогосподарської діяльності, в результаті різноманіття біотопів на території заповідника збереглося ряд рідкісних видів рослин та тварин. Ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності вкраплені серед лісових масивів, експлуатувалися з помірним навантаженням. Це створило умови для виживання волино-подільських ендемічних та погранично-ареальних видів. Навіть при інтенсивному лісогосподарському використанні в трав’яному ярусі лісових фітоценозів збереглися рідкісні трав’янисті рослини. Всього на території заповідника виявлено 29 видів трав, занесених до Червоної книги України.
НПП “Сколівські Бескиди” також створений на основі експлуатаційних лісів. За даними обліку лісового фонду на 1.01. 2000 р. 88% території парку складала покрита лісом площа, в тому числі - 37% лісові культури. Біля 5% складють незімкнуті лісові культури. Разом з тим, за далеко не повними попередніми дослідженнями, тут зустрічається біля 50 видів рослин занесених до Червоної книги України.
Таким чином, попередня лісогосподарська діяльність є визначальним фактором для диференціації режиму природо-заповідного об’єкту та обгрунтування біжучих природоохоронних заходів. Загалом, проблема потребує широких спеціальних досліджень та розробки рекомендацій, диференційованих за типами природо-заповідних об’єктів.