 |
|
Об'єднання громадян
Конституція України в ч. 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань громадян.
До громадських організацій ч. З цієї самої статті Конституції відносить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
Частина 1 ст. 37 забороняє утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни,
>>>168>>>
насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.
Відповідно до ч. 2 ст. 37, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
Крім того, ч. 5 ст. 37 не допускає утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах, інших державних установах та організаціях.
Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, конкретизують і деталізують інші закони та підзаконні акти, їх сукупність (включаючи Конституцію) становить специфічну систему і є законодавством про об'єднання громадян.
Аналіз нормативних актів, які регламентують діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адміністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур. Вона полягає в тому, що у відносинах з іншими суб'єктами права і між собою ці формування виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень. Держава інтенсивно та цілеспрямовано регулює їх діяльність. Проте використовувані у цій сфері управлінські форми і методи істотно відрізняються від тих, які застосовуються щодо державних органів.
Свій регулюючий вплив держава поширює тільки на ті повноваження громадських формувань, які реалізуються безпосередньо у взаємовідносинах з державними органами. Сутність такого регулювання зводиться до того, щоб, по-перше, через норми адміністративного права закріпити повноваження громадських об'єднань у сфері державного управління, по-друге, створити реальні гарантії їх реалізації.
Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Центральне місце у законодавстві щодо функціонування в Україні об'єднань громадян належить Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.
Саме він визначає, що об'єднанням громадян е добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Важливою особливістю цього Закону України є те, що його дія не поширюється на професійні спілки, а також на релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні,
>>>169>>>
квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об'єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.
Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне громадське формування; по-друге, формування, яке утворено на основі єдності інтересів громадян; по-третє, формування, яке утворено громадянами для спільної реалізації наданих їм на законних підставах прав і свобод.
У зв'язку з цим, слід зазначити, що законодавець визначає коло осіб, які можуть виступати засновниками об'єднань громадян.
Засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є: а) громадянами України: б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.
Членство в об'єднаннях громадян регламентується ст. 12 цього Закону. Відповідно до неї членами політичних партій можуть бути тільки фізичні особи — громадяни України, які досягли 18-річного віку.
Членами громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих організацій встановлюється їх статутами. Крім фізичних осіб, у діяльності громадських організацій можуть брати участь колективні члени. Такі випадки мають передбачатися їх статутами.
Передбачаючи різноманітні обмеження щодо членства, чинне законодавство категорично забороняє встановлення і застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з належністю чи неналежністю до об'єднань громадян.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян. Належність чи неналежність до об'єднання громадян не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.
Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) у тому чи іншому об'єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.
Забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи в зв'язку з її статтю або національною належністю. Обмеження щодо перебування у політичних партіях окремих категорій громадян встановлюються Конституцією та законами України.
На працівників апарату об'єднань громадян поширюється законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне страхування.
На законодавчому рівні закріплюються принципи створення та діяльності об'єднань громадян. Ними є: добровільність утворення; рівноправність усіх членів; самоврядування; законність; гласність.
>>>170>>>
Останній принцип, крім іншого, передбачає, що об'єднання мають регулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та видатки.
Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян і вказує на критерії, за якими здійснюється їх розмежування. Такими критеріями є:
— мета створення і діяльності;
- територіальний масштаб діяльності;
- спосіб обліку членів;
- шлях легалізації (легалізація — офіційне визнання);
- вік, досягши якого дозволяється бути членом об'єднання громадян. Види об'єднань:
1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян визнається: а) політичною партією; б) громадською організацією. При цьому назва об'єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для вирішення цього питання не має значення.
Політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Громадська організація — це об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації. Вони можуть бути: всеукраїнськими; місцевими; міжнародними.
До всеукраїнських належать ті громадські організації, діяльність яких поширюється на територію всієї України; до місцевих — діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці; до міжнародних — діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави.
3. За способом обліку членів громадські організації можуть поділятися на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають фіксованого індивідуального членства.
4. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об'єднання громадян класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом: а) реєстрації; б) повідомлення про заснування.
Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами (легалізуючими органами). До таких органів належать:
а) Міністерство юстиції України;
б) місцеві органи виконавчої влади;
в) виконкоми сільських, селищних, міських рад.
>>>171>>>
5. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити, по-перше, політичні партії, по-друге, громадські організації дорослого населення, по-третє, молодіжні та дитячі громадські об'єднання.
Вік членів політичних партій — 18 років, членів громадських організацій — 14 років, вік молодіжних і дитячих організацій встановлюється статутами цих організацій.
За діяльністю об'єднань громадян встановлюється державний контроль і нагляд.
Контроль за додержанням об'єднаннями громадян положень статуту здійснюють органи, що проводять легалізацію. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводять об'єднання громадян, вимагати необхідні документи, отримувати пояснення.
Нагляд за виконанням і додержанням законності здійснюють органи прокуратури.
Контроль за джерелами і розмірами фінансових надходжень, сплатою податків здійснюють фінансові органи та органи державної податкової адміністрації.
Якщо об'єднання громадян порушує законодавство, то до нього можуть бути застосовані такі стягнення:
- попередження;
- штраф;
— тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;
— тимчасова заборона (зупинення) діяльності об'єднання в цілому;
- примусовий розпуск (ліквідація).
Попередження виноситься у письмовому вигляді легалізуючим органам при вчиненні правопорушення, що не спричиняє обов'язкового застосування іншого виду стягнення.
Штраф накладається у судовому порядку за поданням легалізуючого органу чи прокурора у випадках грубого чи систематичного вчинення правопорушень.
Тимчасове припинення окремих видів чи всієї діяльності виконується рішенням суду за поданням легалізуючого органу чи прокурора на строк до 3 місяців. Цей строк може бути продовжений судом, але при цьому загальний термін заборони на діяльність не може перевищувати 6 місяців.
Примусовий розпуск (ліквідація) об'єднання застосовується судом (за рішенням суду) на підставі подання легалізуючого органу чи прокурора за такі порушення:
1. Вчинення дій, передбачених ст. 4 Закону України «Про об'єднання громадян» (коли метою діяльності організацій є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і територіальної цілісності держави; підрив безпеки у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропагування війни, жорстокості, насильства, фашизму і неофашизму; розпа-
>>>172>>>
лювання національного і релігійного розбрату; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини).
2. Систематичне чи грубе порушення ст. 22 Закону (стаття вводить обмеження стосовно отримання політичними партіями та їх установами, організаціями грошових, матеріальних коштів, майна. Це такі обмеження: отримання коштів і майна від іноземних державних організацій, міжнародних організацій, іноземних громадян, осіб без громадянства; державних органів, підприємств, установ України, якщо це не передбачено законом; підприємств, утворених на основі змішаної форми власності, якщо участь держави чи іноземного учасника перевищує 20 відсотків; нелега-лізованих об'єднань громадян; анонімних пожертвувачів. Політичні партії не мають права отримувати доходи від акцій та інших цінних паперів, їм забороняється мати рахунки в іноземних банках і зберігати в них цінності).
3. Зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона такою не визнається.
4. Продовження протиправної діяльності після накладення інших стягнень (попередження, штраф, припинення діяльності). Об'єднання громадян можуть припиняти свою діяльність: а) шляхом реорганізації згідно зі статутом; б) шляхом ліквідації, що проходить або через саморозпуск, або через примусовий розпуск.
Діяльність політичних партій в Україні регламентована Законом «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.
Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з неї. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.
Встановлення обмежень права громадян на свободу об'єднання у політичні партії допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Усі політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх міс-
>>>173>>>
ЦЄВИХ ОСЄрЄДК1И iJdUUpUHMfc ІЪСИ, Jd ВИП>11 RUM оиішдмп, Ііс^сдиаісппл. оаічи
нодавством.
Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на:
1) ліквідацію незалежності України;
2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;
3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України;
4) підрив безпеки держави;
5) незаконне захоплення державної влади;
6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі;
7) посягання на права і свободи людини;
8) посягання на здоров'я населення.
Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути:
1) судді;
2) працівники прокуратури;
3) працівники органів внутрішніх справ;
4) співробітники Служби безпеки України;
5) військовослужбовці.
На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії.
Порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній визначається статутом політичної партії. Членство в політичній партії є фіксованим. Обов'язковою умовою фіксації членства в політичній партії є наявність заяви громадянина України, поданої до статутного органу політичної партії, про бажання стати членом цієї партії. Форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії.
Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Політичні партії зобов'язані мати програму і статут.
Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення.
Статут політичної партії має містити такі відомості:
1) назву політичної партії;
2) перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін цих повноважень;
>>>174>>>
3) порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній;
4) права та обов'язки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії;
5) порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків;
6) порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії;
7) порядок скликання та проведення партійних з'їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії;
8) джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії;
9) порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилися після її ліквідації (саморозпуску).
Назва політичної партії та її символіка мають не збігатися з назвою чи символікою іншої (зареєстрованої) політичної партії. Забороняється буквальне відтворення у символіці політичної партії державних символів України, використання символів іноземних держав.
До символіки належать: а) партійний гімн; б) прапор; в) розпізнавальний знак; г) девіз. Символіка політичної партії підлягає державній реєстрації Міністерством юстиції України.
Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з'їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. На установчому з'їзді (конференції, зборах) політичної партії затверджуються статут і програма політичної партії, обираються її керівні та контрольно-ревізійні органи.
Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України. Для реєстрації політичної партії до Міністерства юстиції України разом з заявою подаються:
1) статут і програма політичної партії;
2) протокол установчого з'їзду (конференції, зборів) політичної партії із зазначенням дати і місця його проведення, кількості учасників, які проголосували за створення політичної партії;
3) підписи громадян України, зібрані відповідно до вимог цього Закону на підтримку рішення про створення політичної партії та засвідчені особами, які збирали підписи;
4) відомості про склад керівних органів політичної партії;
>>>175>>>
5) платіжний документ, що посвідчує внесення реєстраційного збору;
6) назва та адреса банківської установи, в якій політична партія відкриватиме рахунки.
Реєстрація обласних, міських і районних організацій або інших структурних утворень, передбачених статутом партії, здійснюється відповідними органами юстиції Міністерства юстиції України, якщо інший порядок не передбачений законом, лише після реєстрації політичної партії Міністерством юстиції України. Після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.
Міністерство юстиції України, його відповідні органи після реєстрації видають політичній партії, обласній, міській, районній організації партії або іншим структурним утворенням, передбаченим статутом партії, реєстраційне свідоцтво встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.
Політична партія щорічно інформує Міністерство юстиції України про обласні, міські, районні організації партії або інші структурні утворення, передбачені статутом партії, а також про зміни назви, програми, статуту, керівних органів партії, їх адреси та місцезнаходження у тижневий строк після прийняття рішень з цих питань.
Відповідно до чинного законодавства, політичні партії мають право:
1) вільно проводити свою діяльність у межах, передбачених законодавством;
2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України;
3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України;
4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати міжнародні спілки з додержанням вимог чинного законодавства;
5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.
Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі: а) можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; б) брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації у встановленому порядку; в) вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції,
>>>176>>>
які обов'язкові для розгляду відповідними органами у встановленому порядку.
Держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. Вони також мають право на власне рухоме та нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.
Чинне законодавство встановлює обмеження у фінансуванні політичних партій, їх фінансування не допускається:
1) органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом;
2) державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам;
3) іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями;
4) благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями;
5) анонімними особами або під псевдонімом;
6) політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.
Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:
1) Міністерство юстиції України — за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;
2) Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії — за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі.
У разі порушення політичними партіями Конституції України та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:
1) попередження про недопущення незаконної діяльності;
2) заборона політичної партії.
Попередження про недопущення незаконної діяльності застосовується у разі публічного оголошення керівними органами політичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України передбачена юридична відповідальність. Формою попередження є припис. Приписи про недопущення протиправних вчинків видають органи, до відання яких належить контроль за діяльністю політичних партій.
Заборона політичної партії є одним із шляхів припинення діяльності партії. Вона здійснюється в судовому порядку у разі порушення вимог, встановлених Конституцією України та іншими законами України, щодо її створення і діяльності. Юридичною основою розгляду такої справи у суді є подання Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України.
>>>177>>>
Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.
Крім заборони, політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому законами України.
Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Водночас з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція) політичної партії приймає рішення щодо використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.
Анулювання реєстраційного свідоцтва здійснюється: а) у разі невиконання вимоги щодо утворення протягом шести місяців з дня реєстрації партії своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим; б) виявлення протягом трьох років з дня реєстрації політичної партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах; в) невисування політичною партією своїх кандидатів на вибори Президента України та вибори народних депутатів України протягом десяти років. У зазначених випадках орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Інші підстави для анулювання реєстраційного свідоцтва не допускаються.
Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р.
Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).
Вони створюються на основі вільного волевиявлення без будь-якого Дозволу з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності, а інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.
Належність або неналежність громадян до профспілок не тягне за собою будь-яких обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, гарантованих чинним законовавством України.
Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності та видів господарювання; у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються в нав-
>>>178>>>
чальному закладі. Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами. Підставою для вступу до профспілки є заява громадянина. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки.
Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів селянських (фермерських) господарств, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у професійно-технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв'язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.
Профспілки можуть мати статус місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.
Статус місцевих мають профспілки, що діють на підприємствах, в установах або організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району, села).
Статус обласних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі; об'єднують у профспілці членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі.
Статус регіональних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.
Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак:
1) наявність організаційних ланок профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України;
2) наявність організаційних ланок профспілки в більшості тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі, та які об'єднують членів профспілок цієї галузі або членів профспілки певного фаху, професії;
3) об'єднання у профспілці членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в Україні.
Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Вони самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.
>>>179>>>
держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями. Вона сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового та соціального захисту працівників.
Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з'їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України.
Статут (положення) профспілки має містити:
1) статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявності), місцезнаходження її керівних органів (юридичну адресу);
2) мету та завдання профспілки;
3) умови і порядок прийняття в члени профспілки та вибуття з неї;
4) права, обов'язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки;
5) територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності;
6) організаційну структуру профспілки, повноваження її організаційних ланок та керівних органів профспілки, порядок формування їх складу;
7) умови, терміни, порядок скликання з'їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень;
8) порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, контроль за діяльністю виборних органів профспілки;
9) джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання;
10) порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки;
11) порядок внесення змін до статуту профспілки;
12) умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.
У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить чинному законодавству.
Профспілки, їх об'єднання можуть припинити свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску).
Рішення про реорганізацію чи ліквідацію (саморозпуск) приймається зіздом (конференцією), загальними зборами відповідно до статуту (положення) профспілки, об'єднання профспілок. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд (конференція), загальні збори приймають рішення про використання майна та коштів профспілок, їх об'єднань, що залиши-
>>>180>>>
лися після проведення всіх необхідних розрахунків, на статутні чи ола-годійні цілі.
Діяльність профспілок, їх об'єднань, яка порушує Конституцію та закони України, може бути заборонена за рішенням суду. Не допускається примусовий розпуск, припинення, а також заборона діяльності профспілок, їх об'єднань за рішенням будь-яких інших органів.
Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.
Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ. Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.
Профспілки, їх об'єднання ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством.
Роботодавці, їх об'єднання, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов'язані брати участь у колективних переговорах щодо укладання колективних договорів і угод.
Профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод. У разі порушення роботодавцями, їх об'єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки їх об'єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосяг-нення згоди у зазначений термін профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.
Профспілки, їх об'єднання захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі тру дових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту. Проекти законів, які стосуються соціально-економічних відносин, подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об'єднань.
>>>181>>>
Профспілки, їх об'єднання мають право вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади про прийняття або внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються соціально-трудової сфери. Вони мають право брати участь у розгляді органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також роботодавцями, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян своїх пропозицій.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі якщо колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з профспілковим органом.
Профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров'ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
Профспілки мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них.
Для здійснення цих функцій профспілки, їх об'єднання можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, затверджувати положення про них. Уповноважені представники профспілок мають право вносити роботодавцям подання, які є обов'язковими для розгляду роботодавцями, та одержувати від них аргументовані відповіді.
За чинним законовавством профспілки, їх об'єднання беруть участь У розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об'єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи Щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість.
>>>182>>>
Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання профспілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнення. Роботодавець не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню кількості працівників, яких воно стосується, до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
Профспілки, їх об'єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Профспілки, їх об'єднання управляють державним соціальним страхуванням, а із введенням в дію законів України з окремих видів державного соціального страхування відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування як представники застрахованих осіб за принципами соціального партнерства беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням.
Профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації. Роботодавці зобов'язані брати участь у заходах профспілок щодо захисту трудових та соціально-економічних прав на їх запрошення.
Профспілки, їх об'єднання мають право на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону.
Для вирішення актуальних проблем профспілкового руху, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів, з метою захисту прав та інтересів членів профспілок профспілки та їх об'єднання мають право за рахунок власних коштів створювати навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні, соціально-аналітичні установи, а також правові, статистичні, соціологічні навчальні центри та центри незалежних експертиз.
З метою реалізації статутних завдань профспілки, їх об'єднання, які є юридичними особами, можуть здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність шляхом створення у встановленому законодав-
>>>183>>>
ством порядку підприємств, установ або організацій із статусом юридичної особи, формувати відповідні фонди, кредитні спілки.
Фінансовий контроль за коштами профспілок органами виконавчої влади не здійснюється, за винятком контролю за коштами від підприємницької діяльності.
Втручання у статутну діяльність профспілок, їх об'єднань органів державної влади, громадських організацій не допускається, крім випадків, передбачених законами України.
Позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законами.
Важливими суб'єктами адміністративного права є органи самоорганізації громадян. До них належать громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети, батьківські комітети в школах, різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров'я (ради клубів, кінотеатрів, поліклінік тощо), ради громадськості мікрорайонів, ради громадських пунктів охорони порядку, товариські суди, народні дружини тощо. Усі вони є ланцюгами широкого і розгалуженого механізму місцевого самоврядування.
Призначення цих органів полягає в активному сприянні роботі місцевих державних адміністрацій, місцевих рад, їх виконавчих комітетів з обслуговування населення, підтримання громадського порядку, здійснення контролю.
В основі утворення та функціонування органів самоорганізації громадян лежать демократичні принципи: законності, виборності, змінюваності, підзвітності зборам (зібранню) громадян, гласності, участі населення в їх роботі.
Як суб'єкти адміністративного права вони керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів (зібрань) громадян або їх представників.
Завдання цих формувань, їх компетенція, форми і методи діяльності детально регламентуються в положеннях про них.
Так, ради громадських пунктів охорони порядку відповідно до Положення про ці формування, аналізують стан громадського порядку в мікрорайоні; розробляють заходи щодо його підтримання, які здійснюються організаціями, що функціонують на даній території, розглядають на своїх засіданнях дії правопорушників, проводять правову пропаганду, вносять пропозиції до державних органів, сприяють органам внутрішніх справ у залученні жителів мікрорайону до охорони громадського порядку.