 |
|
ОСНОВНЫЕ ФУНКЦИИ ЗАРАБОТНОЙ ПЛАТЫ
Определение сущности заработной платы создает исходную базу для анализа и уяснения значения органически присущих ей функций. Этот вопрос среди экономистов также пока является дискуссионным. По нашему мнению, можно выделить четыре основные функции заработной платы:
- воспроизводственную –обеспечение возможности воспроизводства рабочей силы;
- стимулирующую (мотивапионную) –повышение заинтересованности в развитии производства;
- социальную, способствующую реализации принципа социальной справедливости;
- учетно-производственную, характеризующую меру участия живого труда в процессеобразования цены продукта, его долю в совокупных издержках производства.
Итак, заработная плата многофункциональна. Всеобщие ей функции представляют диалектическое единство и лишь в совокупности позволяют правильно понять сущность заработной платы, противоречия в ней и проблемы, возникающие в процессе совершенствования организации оплаты труда. Это важно подчеркнуть потому, что нередко противопоставление указанных функций, переоценка одних и недооценка других приводят к нарушению их единства и, как следствие, к односторонним, а подчас и неверным теоретическим и практическим выводам, касающимся организации заработной платы. Необходима научная классификация функций, что в экономической литературе еще не сделано в полной мере.
В этом отношении важно понять, что каждая функция – это часть единого целого – заработной платы, и каждая функция предполагает не только существование других функций, но и содержит в себе их элементы. Например, такие функции, как учетно-производственная, воспроизводственная, стимулирующая, одновременно играют и социальную роль. В свою очередь, в воспроизводственной функции реализуются стимулирующая и учетно-производственная функции заработной платы. Вместе с тем, при общем единстве одна из функций (или несколько) в определенной степени противоположна другой, а то и исключает другую, снижает результат ее действия. Наиболее значительным противоречием функций является то, что одни из них ведут к дифференциации заработков, другие, наоборот, – к их выравниванию. Чем сильнее выравнивание, тем слабее дифференциация, тем слабее стимулирующее воздействие заработной платы. Это вполне нормальное явление, отражающее внутреннее единство и борьбу противоположностей, не свидетельствует о неточности выделенных функций.
При регулировании заработной платы надо умело использовать объективное единство и противоположность ее функций, своевременно усиливать одни или ослаблять другие, чтобы организация заработной платы отвечала ее объективному содержанию и особенностям развития общества.
Завдання 2. Прочитайте текст, напишіть на нього рецензію.
МІЖНАРОДНИЙ ЛІЗИНГ
За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. При лізингу власник майна передає його на певний період у тимчасове користування, в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.
З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв'язаних частин:
- угода про купівлю-продаж;
- угода, що стосується тимчасового використання майна.
Лізингова операція – це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.
Основними елементами лізингової операції є:
- об'єкт і суб'єкти (сторони лізингової угоди);
- термін лізингової угоди;
- лізингові платежі;
- послуги, що надаються за лізингом.
Об'єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об'єкти. За природою об'єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.
Суб'єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є:
- власник майна (лізингодавець) – особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання;
- користувач майна (лізингоотримувач) – особа, яка отримує майно в тимчасове використання;
- продавець (постачальник, виробник) майна – особа, яка продає майно, що є об'єктом лізингу;
- інвестор – особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).
Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб'єктів лізингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих. До прямих учасників лізингової угоди відносять:
- лізингові фірми або фінансові компанії;
- виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення, які мають ліцензію на лізингову діяльність і достатню кількість фінансових коштів;
- постачальники об'єкта угоди (виробничі та торговельні компанії).
До непрямих учасників лізингової угоди відносять установи, у статуті яких передбачена лізингова діяльність. Такими є: комерційні банки; інвестиційні банки; страхові компанії; брокерські компанії; інші фірми.