Главная | Обратная связь

Екологічні проблеми хімізації сільського господарства.

Одним з напрямків інтенсифікації с/г виробництва є хімізація, яка передбачає внесення в грунти як хімічних добрив , так і використання пестицидів. Цей процес активно відбувався в усіх розвинутих країнах світу. Внесення хімічних добрив зумовлене тим, що щорічно разом з урожаєм із грунту виносяться мільйони тонн поживних речовин. Тому внесення органічних та мінеральних добрив є одним із важливих способів підвищення родючості грунту.

Необхідність застосування пестицидів, хімічних засобів захисту рослин від дії бур’янів, шкідливих комах, грибкових захворювань викликається масовими спалахами різноманітних шкідників.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними речовинами, а надто – азотними сполуками.

Накопичення токсичних речовин у рослинах залежить від забезпечення їх елементами живлення.

Пестициди – особливо небезпечні для живих організмів. Надходячи лдо організму людини трофічними ланцюгами, вони зумовлюють органічне враження печінки, нирок, знижують імунітет.

19..Машинна деградація грунтів та причина їх виникнення

Україна виділяється високою якістю й сприятливою структу­рою земельного фонду. На землі сільськогосподарського призна­чення в державі припадає 71,3% загальної площі. Ліси та лісо-вкриті площі займають 17,3 %, забудовані землі — 4,1 %, землі під водою — 4 %, відкриті заболочені землі— 1,6%, інші землі— 1,7% усієї площі [1, с. 536]. Близько половини земельної площі ста­новлять орні землі, більшість з яких—високородючі чорноземні ґрунти.

Певна частина наших ґрунтів втрачається через водну й вітрову ерозії. Найбільше піддаються водній ерозії ґрунти Українських Карпат, Подільської, При­дніпровської, Середньоруської, Приазовської височин, Донець­кого кряжу, Кримських гір. На південному сході й півдні Украї­ни на якість ґрунтів негативно впливає вітрова ерозія. Близько 5—7 тис. га земель, у тому числі ріллі та інших цінних сільсько­господарських угідь, щороку відводяться для складування шкідливих відходів, шлаконагро-маджувачів і т. п. Найбільші площі земель, що відчужуються для цієї мети й переходять до ка­тегорії «порушених», зосереджені в Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях. По­рушені землі — це ті, які вже втра­чають господарську цінність або є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище у зв'яз­ку з порушенням ґрунтового по­криву, гідрологічного режиму чи утворення техногенного рельєфу в результаті господарської діяль­ності.

У 2003 р. земельні ділянки, по­рушені антропогенною діяльні­стю (здебільшого промисловим

виробництвом), в Україні стано­вили 162,2 тис. га, відпрацьова­них—42,8 тис. га [1, с. 536].

В останні роки обсяг реалізації заходів з охорони земель скоро­чується. Наприклад, споруджен­ня протиерозійних валів-канав за 1995—2003 рр. зменшилося з 135,2 до4,0 км, валів-терас — з 5,4 до 3,8 км, валів-доріг — з 16,2 до 1,1 км, протиерозійних ставків (накопичувачів твердого стоку) — з 177,0 до 31,8 га, водоскидних споруд — з 51 до 2 штук, укріп­лення берегів — з 1,0 до 0,2 км і т.д. [1,с. 536-537].

За роки української незалеж­ності у зв'язку з невирішеністю питань власності на землю і ко­ристування нею та багатьох інших принципових економічних і со­ціальних питань розвитку сіль­ського господарства і благоуст­рою сіл, соціального забезпечен­ня сільських жителів, різко ско­ротилися роботи щодо зрошення й осушення земель, внесення в них органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування й гіпсування ґрунтів тощо. Це при­зводить до порушення якості ґрунтів.

Отже, посилюється процес глибокої деградації укра­їнських земель, зниження родю­чості грунтів.