Екологічні проблеми хімізації сільського господарства.
Одним з напрямків інтенсифікації с/г виробництва є хімізація, яка передбачає внесення в грунти як хімічних добрив , так і використання пестицидів. Цей процес активно відбувався в усіх розвинутих країнах світу. Внесення хімічних добрив зумовлене тим, що щорічно разом з урожаєм із грунту виносяться мільйони тонн поживних речовин. Тому внесення органічних та мінеральних добрив є одним із важливих способів підвищення родючості грунту. Необхідність застосування пестицидів, хімічних засобів захисту рослин від дії бур’янів, шкідливих комах, грибкових захворювань викликається масовими спалахами різноманітних шкідників. Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними речовинами, а надто – азотними сполуками. Накопичення токсичних речовин у рослинах залежить від забезпечення їх елементами живлення. Пестициди – особливо небезпечні для живих організмів. Надходячи лдо організму людини трофічними ланцюгами, вони зумовлюють органічне враження печінки, нирок, знижують імунітет.
19..Машинна деградація грунтів та причина їх виникнення Україна виділяється високою якістю й сприятливою структурою земельного фонду. На землі сільськогосподарського призначення в державі припадає 71,3% загальної площі. Ліси та лісо-вкриті площі займають 17,3 %, забудовані землі — 4,1 %, землі під водою — 4 %, відкриті заболочені землі— 1,6%, інші землі— 1,7% усієї площі [1, с. 536]. Близько половини земельної площі становлять орні землі, більшість з яких—високородючі чорноземні ґрунти. Певна частина наших ґрунтів втрачається через водну й вітрову ерозії. Найбільше піддаються водній ерозії ґрунти Українських Карпат, Подільської, Придніпровської, Середньоруської, Приазовської височин, Донецького кряжу, Кримських гір. На південному сході й півдні України на якість ґрунтів негативно впливає вітрова ерозія. Близько 5—7 тис. га земель, у тому числі ріллі та інших цінних сільськогосподарських угідь, щороку відводяться для складування шкідливих відходів, шлаконагро-маджувачів і т. п. Найбільші площі земель, що відчужуються для цієї мети й переходять до категорії «порушених», зосереджені в Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях. Порушені землі — це ті, які вже втрачають господарську цінність або є джерелом негативного впливу на навколишнє середовище у зв'язку з порушенням ґрунтового покриву, гідрологічного режиму чи утворення техногенного рельєфу в результаті господарської діяльності. У 2003 р. земельні ділянки, порушені антропогенною діяльністю (здебільшого промисловим виробництвом), в Україні становили 162,2 тис. га, відпрацьованих—42,8 тис. га [1, с. 536]. В останні роки обсяг реалізації заходів з охорони земель скорочується. Наприклад, спорудження протиерозійних валів-канав за 1995—2003 рр. зменшилося з 135,2 до4,0 км, валів-терас — з 5,4 до 3,8 км, валів-доріг — з 16,2 до 1,1 км, протиерозійних ставків (накопичувачів твердого стоку) — з 177,0 до 31,8 га, водоскидних споруд — з 51 до 2 штук, укріплення берегів — з 1,0 до 0,2 км і т.д. [1,с. 536-537]. За роки української незалежності у зв'язку з невирішеністю питань власності на землю і користування нею та багатьох інших принципових економічних і соціальних питань розвитку сільського господарства і благоустрою сіл, соціального забезпечення сільських жителів, різко скоротилися роботи щодо зрошення й осушення земель, внесення в них органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування й гіпсування ґрунтів тощо. Це призводить до порушення якості ґрунтів. Отже, посилюється процес глибокої деградації українських земель, зниження родючості грунтів. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|