Здавалка
Главная | Обратная связь

Основи конституційного права України 8 страница



Верховний Суд України є найвищим судовим органом у си­стемі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування зако­нодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

а) розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів
у справах, віднесених до його підсудності процесуальним зако­
ном; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи,
розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному поряд­
ку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи,
пов'язані з виключними обставинами;

б) дає судам роз'яснення з питань застосування законодав­
ства на основі узагальнення судової практики та аналізу судо-


вої статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснен­ня Пленуму вищого спеціалізованого суду;

в) дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у
яких звинувачується Президент України, ознак державної зра­
ди або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради
України письмове подання про неможливість виконання Пре­
зидентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

г) звертається до Конституційного Суду України у випадках
виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними
правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших пра­
вових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції
України та законів тощо.

У складі Верховного Суду України діють: а) Судова палата у цивільних справах; б) Судова палата у кримінальних справах; в) Судова палата у господарських справах; г) Судова палата в адміністративних справах; г) Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України у складі та порядку, визначених законодавством. У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішен­ня питань, визначених Конституцією та законодавством України.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Ук­раїні діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колектив­не вирішення зазначених питань професійними суддями. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання органі­заційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосеред­ньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Рішення з зазначе­них питань органами суддівського самоврядування приймають­ся відповідно до закону

Конституцією та законами України гарантується незалеж­ність і недоторканність суддів. Незалежність суддів означає, що вони підкоряються тільки законам і що будь-який вплив на суддів заборонений. Недоторканність суддів поширюється на листування, засоби зв'язку, документи, службові та приватні приміщення. Судді всіх рівнів без згоди Верховної Ради Украї­ни не можуть бути затриманими та заарештованими до вине­сення обвинувального вироку судом.


272


Глава 7


Основи конституційного права України


273


 


У Конституції України дається вичерпний перелік підстав звільнення судді з посади. Вона встановлює, що суддя звільня­ється з посади органом, що його обрав чи призначив, у разі:

а) закінчення строку обрання чи призначення (цей пункт
стосується суддів Конституційного Суду України і суддів, які
вперше призначаються на посаду);

б) досягнення суддею 65-річного віку (незалежно від статі);

в) неможливості виконувати свої повноваження за станом
здоров'я (тривала хвороба, каліцтво, недієздатність);

г) порушення суддею вимог щодо несумісності. Тут слід за­
уважити, що ст. 127 Конституції встановлює: «Професійні судді
не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати
участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький
мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати
іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої»,

ґ) порушення суддею присяги (її текст формулюється у ст. 10 Закону України «Про статус суддів»);

д) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо
нього. Це означає вчинення суддею злочину і тому виключає
подальшу його участь у здійсненні правосуддя;

є) припинення його громадянства, що може бути наслідком виходу з громадянства чи втрати його;

є) визнання судді безвісно відсутнім або оголошення помер­лим (лише за рішенням суду);

ж) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з
посади за власним бажанням;

з) смерті судді.

Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у ви­значених законом випадках, народні засідателі й присяжні. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в царині права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється в поряд­ку, що буде встановлений в окремому законі. Але держава згідно


з Конституцією України забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Судочинство в Україні провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. Основними його засада­ми є: законність; рівність усіх учасників судового процесу пе­ред законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагаль­ність сторін і свобода в наданні ними суду їхніх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості; підтримання дер­жавного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обви нуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеля­ційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом; обов'язковість рішень суду.

За неповагу до суду і судді винні особи притягуються до юри­дичної відповідальності.

Згідно з Конституцією України, в державі діє Вища рада юстиції. Вона складається з 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів і на­укових установ призначають до Вищої ради юстиції по три чле­ни, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури — по два.

За посадою до складу Вищої ради юстиції входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генераль­ний прокурор України.

До відання Вищої ради юстиції належать:

а) внесення подання про призначення суддів на посади або
про звільнення їх із посад;

б) винесення рішення стосовно порушення суддями і проку­
рорами вимог щодо несумісності;

в) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів
Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів
і розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної
відповідальності суддів апеляційних і місцевих судів, а також
прокурорів.

Отже, Вища рада юстиції формується з компетентних юристів-практиків і теоретиків і повноважна не допускати по­рушень із боку суддів і прокурорів, а також гарантувати їхню незалежність під час здійснення правосуддя, у тому числі з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної вла­ди під час призначення суддів.


 


274


Глава 7


Основи конституційного права України


275


 


§ 12. Внесення змін і введення в дію Конституції України

Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до Конституції України. Головним його призначенням є забез­печення стабільності конституційного устрою, що передбачає таке: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, який відрізняється від внесення змін до поточного законодавства, а також запровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби роз­витку суспільства та держави.

Отже, ст. 154 цього розділу визначає коло суб'єктів консти туційної ініціативи, яким надається можливість ставити питан ня про зміну положень Конституції України. До них відносять Президента України і не менш як 1/3 народних депутатів Ук раїни від конституційного складу Верховної Ради України Тільки вони можуть вносити законопроект про зміни до Конституції України на розгляд Верховної Ради України, і це пояснюється тим, що саме вони є суб'єктами, які безпосередньо репрезентують Український народ. Нагадаємо, що для внесен ня звичайного законопроекту на розгляд Верховної Ради Ук раїни чинною Конституцією передбачено набагато ширше коло суб'єктів, що охоплює Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів і Національний банк України.

Обмеження кола суб'єктів конституційної ініціативи з пи тань внесення змін до Конституції України, надання цього пра­ва лише Президентові та принаймні 1/3 народних депутатів, а також передбачення певного чіткого процесу здійснення цього права є суттєвою конституційною гарантією стабільності Конституції та обгрунтованості вимог внесення змін до неї.

У подальшому Конституція України встановлює, що зако­нопроект про внесення змін до Конституції України поперед­ньо має схвалити більшість конституційного складу Верховної Ради України. Тобто для схвалення законопроекту є необхідною більшість голосів від загальної кількості народних депутатів, обраних до Верховної Ради України. Із цього гурту виключа­ються депутати, повноваження яких припинено в установлено-


му законом порядку, а також депутати, які вибули зі складу Вер­ховної Ради України з будь-якої причини на момент схвалення. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього про­голосували не менш як 2/3 від конституційного складу Верхов­ної Ради України.

Усе вищесказане стосується таких розділів: II — «Права, сво­боди та обов'язки людини і громадянина», IV — «Верховна Рада України», V — «Президент України», VI — «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», VII — «Прокуратура», VIII — «Правосуддя», IX — «Територіальний устрій України», X — «Автономна Республіка Крим», XI — «Місцеве самовряду­вання», XII — «Конституційний Суд України», XIV — «Прикін­цеві положення», XV — «Перехідні положення».

Після внесення до Верховної Ради України законопроекту про зміни норм щойно згаданих розділів процес їх розгляду і прийняття можна умовно поділити на два етапи. На першому обговорюється і схвалюється законопроект більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, що є лише попереднім актом, а на другому вже схвалений законопроект на наступній черговій сесії може бути прийнятим, якщо за нього проголосують не менш як 2/3 від конституційного складу Вер­ховної Ради України. Нагадаємо лише, що чергові сесії Верхов­ної Ради України відбуваються двічі на рік.

У цьому загальному порядку внесення змін до Конституції України є винятки. Вони стосуються можливості внесення змін до розділів: І — «Загальні засади», III — «Вибори. Референдум» і XIII — «Внесення змін до Конституції України». По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо подання до Верхов­ної Ради України законопроектів про внесення змін до цих розділів є Президент України або не менш як 2/3 від конститу­ційного складу Верховної Ради України. По-друге, законопроект про внесення змін у ці розділи Конституції України подається до Верховної Ради України і приймається не менш як 2/3 від її конституційного складу. І, по-третє, він затверджується всеукраї­нським референдумом, що призначається Президентом України, і тільки після цього набирає чинності. Тобто Конституція України встановлює ще складніший порядок для внесення змін у ті розділи,


 



Глава 7


Основи конституційного права України


277


 


які являють собою її фундаментальну основу, а це, своєю чергою, має запобігти будь-яким спробам змінити її сутність.

Конституція України встановлює також, що повторне подан­ня законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII з того самого питання можливе лише до Верховної Ради України на­ступного скликання. Отже забороняється повторне подання за­конопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII цієї Конституції з того самого питання на розгляд Верховної Ради України того самого скликання.

Конституція України проголосила, що її не можна змінити, якщо зміни передбачають:

а) скасування чи обмеження прав і свобод людини і грома­
дянина. Це положення породжено тим, що в сучасних державах
права і свободи людини і громадянина є непорушними і недо­
торканними, а тому якщо законопроект, що змінює Конституцію,
передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і
громадянина, Верховна Рада зобов'язана його відхилити, а
Конституцію залишити незмінною;

б) ліквідацію незалежності України. Остання проголошена
ст. 1 Конституції, де сказано, що Україна є суверенною, неза­
лежною, демократичною, соціальною та правовою державою;

в) порушення територіальної цілісності України, що, своєю
чергою, суперечить ст. 2 Конституції, за якою територія Украї­
ни в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Конституція України не може бути змінена також за умов воє­нного або надзвичайного стану. При цьому під останнім розуміють особливий правовий режим діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств, установ та організацій, який тим­часово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спря­мований на убезпечення громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій та епізоотій, а також для захисту прав і сво­бод громадян, конституційного ладу під час масових порушень правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України через насильство.

Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою


України і стосовно якого так і не було прийнято закону, може бути поданий до Верховної Ради України повторно, але не раніше, ніж через рік із дня винесення рішення щодо цього законопроек ту. Тобто Конституція забороняє повторне подання до Верхов­ної Ради того самого законопроекту про внесення змін до неї, якщо Верховна Рада його вже розглядала і відхилила, раніше, ніж че­рез рік із дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту.

Конституцією України також передбачено, що Верховна Рада протягом усього терміну своїх повноважень не може двічі змінювати ті самі положення Конституції України. Тобто про­тягом чотирьох років роботи Верховної Ради можлива лише од­норазова зміна тієї чи іншої статті Конституції, окремого її по­ложення.

Усі законопроекти про внесення змін до Конституції Украї­ни розглядаються Верховною Радою України за наявності вис­новку Конституційного Суду України. Останній повинен сфор­мулювати вмотивований висновок щодо відповідності законо­проекту такими вимогам:

а) чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи
людини і громадянина;

б) чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України;

в) чи не порушує територіальної цілісності України;

г) за яких умов передбачається внесення змін до Конституції
України;

ґ) чи не розглядатиметься законопроект Верховною Радою України повторно, протягом року з дня винесення рішення щодо аналогічного законопроекту;

д) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна
Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі
змінювати ті самі положення Конституції України.

Висновок Конституційного Суду щодо конституційності за­конопроекту є важливою юридичною гарантією проти можли­вості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до свого розгляду.

Розділ XIV «Прикінцеві положення» Конституції України присвячений набранню нею чинності. А саме опрацювання і прийняття нової Конституції України закономірно спричинені якісними змінами, що стались у державному і суспільному житті вашоїкраїни.


 


278


Глава 7


Основи конституційного права України


279


 


Ясна річ, що набрання Конституцією чинності ще не вирішує проблеми втілення у життя всього нового, що вона проголошує і закріплює, але вона повинна розглядатись усіма як Основний Закон нашої держави, відповідно до якого мають прийматися інші нормативно-правові акти, загалом функціонувати правова система країни. При цьому під останньою розуміють сукупність усіх правових явищ, а також державних і недержавних органів та організацій, що існують і функціонують у суспільстві з при­воду створення, реалізації та охорони права.

У ст. 160Конституції України вказано, що вона набирає чинності від дня її прийняття. Це практично означає, що набрання Конституцією чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Доцільно відразу зазначити, що порядок прийняття Конституції є дещо специфічним порівняно з іншими законами. Так, у ст. 94 Конституції передбачено, що за­кон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня оприлюднення. Тобто перша Конституція незалеж­ної України, з огляду на її надзвичайну важливість, набрала чинності до її офіційного оприлюднення, в порядку, передбаче­ному самою Конституцією України (вищезгаданою ст. 160).

Офіційне опублікування Конституції України через певний термін після її прийняття і набрання чинності було спричинене необхідністю відпрацювання чіткої конституційної мови, пра­вопису і лексики, застосування юридичної термінології, внесен­ня редакційних та інших технічних змін і доповнень за повної незмінності вже прийнятого 28 червня 1996 р. юридичного змісту Конституції.

Текст Конституції України було офіційно оприлюднено згідно із Законом України «Про прийняття Конституції Украї­ни і введення її в дію». Його головними положеннями є: ствер­дження факту прийняття Конституції України; визнання такою, що втратила чинність, Конституції (Основного Закону) Украї­ни від 20 квітня 1978 р. з наступними змінами й доповненнями; визнання таким, що втратив чинність, Конституційного дого­вору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прий­няття нової Конституції України».


Стаття 161 Конституції проголошує: «День прийняття Кон­ституції України є державним святом — Днем Конституції Украї­ни». Це зумовлено величезним історичним значенням Консти­туції України для українського державотворення і на цій основі здійснення Українським народом права на самовизначення, за­безпечення прав і свобод людини, громадської злагоди та безпе­ки, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової дер­жави в Україні. Саме тому вказане конституційне положення зо­бов'язує державу офіційно визнавати цей день як визначну подію в житті Українського народу, що передбачає необхідність здійснення нею відповідних заходів з організації свята.

Запитання та завдання







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.