Главная | Обратная связь

Правовідносини подружжя.

Шлюб. Відповідно до ст. 21 СК України шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Існують наступні ознаки шлюбу: а) це союз жінки та чоловіка; б) це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦС. Умовами вступу до шлюбу є: досягнення шлюбного віку (жінкам –17 років, чоловікам –18 років) , добровільність шлюбу. Не можна вступати до шлюбу особам, які перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі ( хоча б одна із сторін); знаходяться між собою у родинних зв’язках прямої та в деяких випадках побічної (бокової) лінії споріднення та в відносинах, що прирівнюються до родинних; визнані судом недієздатними.

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів:

1) Звернення до державного органу РАЦС жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб. Новий СК передбачає можливість подання заяви як особисто, так і через представників (у такому випадку заяву засвідчують нотаріально, а також до органів РАЦС подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви).

2) Ознайомлення осіб, що бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов’язками.

3) Прийняття державними органами РАЦС заяви за наявністю усіх необхідних документів ( паспорт чи паспортні документи, документи про припинення попередніх шлюбів ( якщо вони були), а саме: свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. Якщо заяву подають особи, що не досягли шлюбного віку, то вони повинні представити свідоцтво про народження та довідку з місця проживання).

4) Заручини. З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу особи вважаються зарученими. Заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов’язків. Відповідно до ст.31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однією із сторін, вона зобов’язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі. Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є: протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого), приховування нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилась від шлюбу, істотне значення.

5) Реєстрація шлюбу. Важливе значення мають питання часу та місця реєстрації шлюбу. Час реєстрації обчислюється одним місяцем із дня подачі заяви про реєстрацію шлюбу. Місячний строк встановлюється з тим, щоб перевірити серйозність намірів цих осіб. За наявності поважних причин керівник державного органу РАЦС дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу місячного строку . СК вперше передбачає можливість реєстрації шлюбу в день подання заяви. Така реєстрація можлива у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, безпосередньої загрози для життя нареченої чи нареченого внаслідок тяжкої хвороби, що підтверджується відповідними медичними документами. Уперше СК встановлює і те, що реєстрація шлюбу може бути відкладена за рішенням керівника державного органу РАЦС, але не більше, ніж на 3 місяці і пов’язується з отриманням відомостей про наявність перешкод до реєстрації шлюбу (порушення умов одношлюбності, добровільності, дієздатності, досягнення шлюбного віку). Про таке рішення наречені повинні бути повідомлені. Місцем реєстрації є державний орган РАЦС, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених, а саме: за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги, в іншому місті, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦС з поважних причин. При здійсненні реєстрації нареченим надається можливість вибрати прізвище.

З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов’язує момент виникнення прав та обов’язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією та законами України, внаслідок реєстрації шлюбу. Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

СК містить вичерпний перелік обставин, які слугують підставами для визнання шлюбу недійсним. До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу. Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; двоюрідним братом і сестрою; тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховувала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.

Особисті немайнові та майнові правовідносини подружжя. До особистих немайнових прав подружжя законодавець відніс ті, які є найбільш важливими та на які можна впливати нормами сімейного права. Це: право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на фізичний та духовний розвиток; право на зміну прізвища; право на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї; право на особисту свободу; право на вибір місця проживання. Подружжя має право на припинення шлюбних відносин. До особистих немайнових прав також належать інші права подружжя, передбачені сімейним законодавством. Це – право на поновлення шлюбу після його розірвання, права, пов’язані з визначенням походження дитини при штучному заплідненні та імплантації зародка, з усиновленням.

Аналогічні за змістом і обов’язки немайнового характеру. Вони полягають у тому, що кожен з подружжя зобов’язаний не заважати іншому здійснювати права на материнство та батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо.

Шлюб створює для подружжя і особливий особистий обов’язок – не вступати в інші шлюбні правовідносини під час дії раніше укладеного шлюбу. Дружина та чоловік повинні спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Кожен з подружжя зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері та батька. Дружина та чоловік повинні спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

Реєстрація шлюбу за загальними правилами (якщо інше не передбачене шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної власності подружжя на майно. Разом із тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, яке належить на праві власності йому особисто (роздільне майно).

Сімейний кодекс України визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя:

1. Роздільним є майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу;

2. Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3. Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто;

4. Речі індивідуального користування кожного з подружжя (одяг, аксесуари, косметичні засоби та інші речі, які обслуговують потреби кожного з подружжя). СК визначає також правовий режим коштовностей, якими користується один з подружжя і які були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Відповідно до ч.2 ст.57 СК коштовності є приватною власністю того з подружжя, хто їм користується. У разі поділу майна ці речі не враховуються і поділу не підлягають.

5. Премії та нагороди, які один з подружжя одержав за свої особисті заслуги. Якщо щодо цього майна виникне спір і буде встановлено, що другий з подружжя своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню, суд може визнати за ним право на частку цієї премії або нагороди. Розмір частки буде визначатися судом і залежатиме від усіх обставин справи.

6. Майно, яке одержано одним з подружжя як відшкодування шкоди, завданої належному йому майну.

7. Майно або гроші, що були надані одному з подружжя як потерпілому у зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди.

Сімейне законодавство містить також норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності:

1. Майно, набуте за час шлюбу.

2. Заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження, але їх тільки тоді будуть вважати спільним майном подружжя, якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету; б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної) установи. Таким чином, надходження тільки тоді будуть вважатись спільним майном подружжя, якщо кожен з них виявив свою волю щодо передачі грошей до сімейного бюджету. Якщо цього зроблено не було, то майно вважається роздільним і належить тому з подружжя, який його отримав.

3. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше цінне майно, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

4. Речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних сімейних коштів.

Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути поділено між сторонами. Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у про цесі його розірвання, а також після розірвання шлюбу. Відповідно до ч.1 ст.69 СК дружина і чоловік мають право на поділ, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ майна може бути здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Сімейне законодавство встановлює спеціальну форму лише для договору про поділ нерухомого майна подружжя. Відповідно до ч.2 ст.69 СК договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна має бути нотаріально посвідчений. Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок поділу майна змінюється на судовий.

Шлюбний договір.Шлюбний договір – це згода наречених або подружжя щодо встановлених майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладанням шлюбу, його існуванням та припиненням. Хоча шлюбний договір має певну специфіку, він відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам у цілому. Форма даного договору, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення та примусового виконання, чимало інших моментів наочно показують, що у даному випадку використовуються загальні цивільно-правові конструкції цивільного права.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі й нотаріально посвідчується. Для укладення шлюбного договору, суб’єктом якого є неповнолітня особа, потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом.

Суб’єктами шлюбного договору можуть бути дві категорії осіб: які подали до державного органу РАЦС заяву про реєстрацію шлюбу (наречені) та які зареєстрували шлюб (подружжя). Із специфікою суб’єктного складу пов’язані й особливості дії шлюбного договору у часі. Дія шлюбного договору, який було укладено до реєстрації шлюбу, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може поширюватись на відносини, які виникнуть не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, наприклад, через п’ять років після реєстрації шлюбу. Немає перешкод для того, щоб шлюбний договір, укладений в період шлюбу, за бажанням сторін поширював свою дію на відносини, що виникли раніше – з моменту реєстрації шлюбу. Такий договір не буде суперечити закону.

Важливого значення набувають також нові правила щодо строку дії шлюбного договору. Відповідно до ст.96 СК, у шлюбному договорі , по-перше, може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків подружжя та, по-друге, за бажанням сторін у договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Подружжя може укласти шлюбний договір лише на певний час, наприклад, на перші п’ять років після реєстрації шлюбу. Після їх спливу подружжя вправі укласти новий договір або погодитися з законним (легальним) режимом свого майна, який встановлено законодавством України.

Сімейне законодавство встановлює певні межі договірної ініціативи подружжя і визначає, які положення не можуть включатися до шлюбного договору:

1. Шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя, встановлюються їх майнові права та обов’язки. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо.

2. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини. Тому батьки не вправі укладати шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні.

3. Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

У новому СК України окреслено три основних види майнових відносин, які можуть регулюватись шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: а) правовий режим майна (ст.97 СК ); б) порядок користування житлом (ст.(98 СК); в) право на утримання (ст.99 СК).

Характерною рисою шлюбного договору є тривалість його дії. Це може викликати необхідність зміни його умов. Одностороння зміна умов не допускається. Це можливо тільки у тому разі, коли згоду на зміну дають обидві сторони. Усі внесені до шлюбного договору зміни підлягають нотаріальному засвідченню.

Як і інші правочини, шлюбний договір у силу певних підстав може бути визнаний недійсним.. Основними підставами для визнання шлюбного договору недійсним є:

1) порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми особами, які беруть шлюб без згоди батьків або піклувальника;

2) неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);

3) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;

4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;

5) укладення договору під впливом обману, насильства;

6) помилка однієї із сторін договору;

7) порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав та обов’язків подружжя або їх неповнолітніх дітей) тощо. Треба зазначити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він продовжує своє існування незалежно від цього. І навпаки, визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору.

Права та обов’язки подружжя щодо утримання. Дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (ч.1 ст.75 СК). Новий СК містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання:

1. норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст.75-83 СК);

2. норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (ст. 84-88 СК);

3. норми, що визначають право на утримання того з подружжя, із яким проживає дитина інвалід (ст.88 СК).

Законодавство встановлює загальні правила щодо взаємного утримання подружжя. Згідно з ч.2 ст.75 СК право на утримання один з подружжя набуває за наявності певних підстав. До них, зокрема, належать:

а) непрацездатність одного з подружжя;

б) потреба у матеріальній допомозі (нужденність);

в) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу.

Непрацездатним визнається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом ( 60 років для чоловіка, 55 років для жінок ) або є інвалідом I,II чи III групи (ч.3 ст.75 СК). Щодо другої умови – потреби у матеріальній допомозі , то це випадки, коли доходи того з подружжя, хто потребує допомоги не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.4 ст.75 СК). Якщо у одного з подружжя виникло право на утримання, то воно не припиняється і в разі розірвання шлюбу.

Законодавство встановлює випадки, коли один з подружжя не має права на утримання. За новим СК це можливо, коли : один з подружжя не має права на утримання ( негідно поводився у шлюбних відносинах, наприклад, зловживав алкогольними напоями або наркотичними речовинами, влаштовував сімейні сварки, вчиняв протиправні дії, які потребували втручання органів міліції тощо); право одного з подружжя на утримання припиняється (в разі поновлення працездатності; реєстрації з ним повторного шлюбу); один із подружжя позбавляється права на утримання за рішенням суду ( подружжя перебувало у шлюбних відносинах нетривалий час, непрацездатність або тяжка хвороба одного з подружжя була прихована при реєстрації шлюбу тощо).

Сімейний кодекс передбачає спеціальні правила щодо утримання одного з подружжя у разі проживання з ним дитини. У цьому випадку потреба в матеріальній допомозі пов’язана з тим, що один з подружжя опікується дитиною, у зв’язку з чим його можливість діяти на ринку праці є певною мірою обмеженою. З урахуванням гендерних особливостей кожного з подружжя СК містить два правила , які встановлюють : а) право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини (статті 84,85 СК); б) право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини (статті 86,87 СК).

Новий СК уперше поширює правила щодо взаємного аліментування подружжя, які знаходяться у фактичних шлюбних відносинах (ст.91 СК).

Права та обов’язки подружжя з утримання можуть виникати не тільки із закону, а й встановлюватись договором. За новим СК є два види договорів подружжя, які пов’язані з їх взаємним утриманням: а) договір подружжя про надання утримання ( ст.78 СК); б) договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати (ст. 89 СК).

Припинення шлюбу.В разі припинення шлюбу припиняються особисті та майнові правовідносини подружжя. В той же час припинення шлюбу може слугувати підставою виникнення інших правовідносин, нових особистих та майнових прав колишнього подружжя. Особа, яка змінила прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище, а другий з подружжя не може їй в цьому перешкоджати; якщо шлюб припинився внаслідок смерті одного з подружжя, то інший має право на визначення своєї частки у спільному майні та право на спадкування щодо майна померлого; із припиненням шлюбу пов’язане набуття особою права на повторний шлюб тощо.

Відповідно законодавства (ст.104 СК), шлюб припиняється за однією з двох підстав: а) внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим; б) внаслідок розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу може здійснюватись державним органом РАЦС (статті 106,107 СК); судом (статті 109-110 СК). Розірвання шлюбу державним органом РАЦС здійснюється за наявності двох умов: а)подружжя не має неповнолітніх дітей; б) існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу. Державний орган РАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подружжя, якщо вона не була відкликана.

У певних випадках розірвання шлюбу державним органом РАЦС може здійснюватись не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них у разі: а) якщо другий з подружжя визнаний недієздатним; б) якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім; в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

За рішенням суду розірвання шлюбу відбувається : а) за спільною заявою подружжя, яка має неповнолітніх дітей; б) за позовом, пред’явленим одним з подружжя, тобто за наявності спору (окрім випадків, коли дружина вагітна або протягом одного року після народження дитини).