Главная | Обратная связь

Інформаційний простір України та його особливості.

 

В епоху процесів глобалізації засоби масової інформації впевнено посіли чільне місце серед засобів комунікації. Сама глобалізація як явище не була б можливою без діяльності сучасних електронних засобів комунікації та мас-медіа, які охоплюють усю планету.

ЗМІ відіграють чи не найголовнішу роль у сучасному політичному житті більшості держав. Вони виступають основним суб'єктом формування в суспільстві громадської думки про події та явища, що відбуваються в світі та в кожній окремо взятій країні. При цьому спостерігається зворотна закономірність: чим більш розвинутою є інформаційна мережа держави, тим менше залишається можливостей для використання інформації на користь якогось одного суб'єкта, і навпаки - при її менш розвинутій мережі існує більше можливостей для її монополізації та подачі інформації у спотвореному або неповному вигляді.

 

Разом з тим проведене узагальнення вітчизняного досвіду свідчить про те, що в останні роки засоби масової інформації швидше були знаряддям політичної й економічної боротьби, аніж об'єктивно висвітлювати факти. Вони стали основною ареною, на якій розгортаються баталії між економічними й бюрократичними кланами, різноманітні сюжети про які добре продаються й користуються попитом Вітчизняна ділова еліта усвідомила могутність ЗМІ, а також те, що політична рентабельність серйозних вкладень у них може мати корисні економічні наслідки.

З огляду на це недостатня увага з боку органів державної влади громадських організацій і журналістів до проблем недостатнього правового врегулювання статусу ЗМІ, їх тотальної комерціалізації та монополізації, диктату власників ЗМІ та неефективного впливу на їх редакційну політику з боку держави може призвести до ситуації, коли маніпулювання суспільною свідомістю стане основною функцією вітчизняних засобів масової інформації. В такому випадку ЗМІ можуть стати знаряддями масової пропаганди й агітації, за допомогою яких ті чи інші особи або групи осіб будуть формувати громадську думку, тобто інструментом боротьби між ними. В свою чергу, це викличе істотну деформацію демократичної системи суспільства, наслідком якої стане подальше розростання низки негативних явищ — тіньової економіки, організованої злочинності, корупції, встановлення влади «сильної руки», виникнення інформаційної залежності від іноземних суб'єктів тощо через брак у вітчизняних ЗМІ повної та об'єктивної інформації.

В умовах існування альтернативних каналів інформації сучасні ЗМІ повинні мати приблизно однаковий потенціал впливу на громадськість (популярність, рівень довіри тощо). У такому випадку не буде мати значення кількість іноземних інформаційних компаній, які працюють на території держави, - їх вплив буде адекватно врівноважений діяльністю вітчизняних. І навпаки, при малопотужних вітчизняних інформаційних ресурсах існує можливість повної інформаційної ізоляції цілих регіонів чи навіть держав завдяки діяльності іноземних ЗМІ.

Найчастіше правом висвітлення подій для світової громадськості володіють американська СNN та британська ВПС (вторгнення військ США у Панаму в грудні 1989 р. - січні 1990 р., операція багатонаціональних сил «Буря в пустелі» в Кувейті та Іраку в 1991 році, вторгнення військ США на Гаїті у 1994 році, операції сил НАТО проти Югославії в 1999 році, Афганістану в 2001 році та Іраку в 2003 році).

Погодимося із точкою зору, що існуючі у суспільстві соціальні норми, прагнення, потреби і громадська думка значною мірою формуються ЗМІ. Телебачення, радіо, Інтернет тощо, вступивши у комунікативні зв'язки із споживачами своєї продукції, зблизили усіх| жителів одного «глобального селища» можливістю не тільки краще пізнавати одне одного, але й інформувати про одні й ті ж теми прблизно в один і той самий час. Цей процес має одну характерну особливість: комунікація має односторонній характер, тобто характер інформування. Ми маємо право довіряти або не довіряти отриманій інформації, але вступити у дискусію з телевізором чи газетою не можемо з тієї ж причини, з якої не говоримо з тролейбусом. Колонка «листи читачів» не виправляє зазначеного недоліку, оскільки у дискусію вступає лише мізерна частина споживачів інформації, а недоцільність публікування усіх листів надає можливість редакторам вибирати із маси листів лише ті, які відповідають поглядам ЗМІ.

Усі споживачі інформації через ЗМІ індивідуально обробляють однакові факти. Однак специфікою сучасних ЗМІ (а особливо найбільш поширених та ефективних з них - телебачення та радімовлення) є те, що інформаційні повідомлення передаються не у вигляді власне фактів, а як готові твердження, висновки, аналітичні матеріали. Споживач позбавлений можливості вести дискусію з «опонентом» і найчастіше сприймає на віру якісно підготовлений матеріал від авторитетних джерел. Обговорення не є публічним у комунікаційному (не юридичному) розумінні - споживачі отримують інформацію особисто.

Тому це односторонній діалог: ЗМІ переконують. Як хрестоматійний приклад можна навести ситуацію, коли у 30-х роках XX ст. у Лондоні та Нью-Йорку вперше пустили в ефір радіопостановку «Війни світів» Герберта Уелса. Серед населення цих міст почалася паніка, спричинена уявним нашестям марсіан.

Таким чином, розуму, досвіду та мудрості однієї особи протистоїть колектив спеціально навчених фахівців ЗМІ, ретельно підібраних експертів, аналітиків. При цьому основну масу відомостей, які становлять досвід особи, у свій час було отримано не безпосередньо, а через ті самі ЗМІ. У результаті відбувається уніфікація та колективізація процесу мислення та виникає феномен «колективної солідарності», коли йдеться про схвалення чи осуд певних подій у суспільстві.

Приклад: у травні 2005 р. величезна хвиля насильства та стихійних протестів сколихнула мусульманський світ. За офіційними даними (які просочилися в пресу після американської цензури), тільки в Афганістані під час придушення заворушень загинуло 15 і отримало поранення більше 70-ти чоловік. Рушійною силою масових заворушень виявилася інформація, надрукована у британському журналі «Newsweek», що на американській військовій базі Гуантонамо Бей (місце ув'язнення осіб, пов'язаних із діяльністю «Аль Каїди») траплялися випадки наруги над священним для правовірних Кораном.

Вплив ЗМІ може мати короткостроковий та довгостроковий характер. Реакція на конкретне повідомлення, новину, подію є швидкоплинною. Комплексний та постійний вплив різноманітних каналів інформації зачіпає глибинні пласти громадської та людської свідомості.

Глобальні ЗМІ формують універсальну, глобальну систему цінностей. Для суспільства, що розвивається, побудова, підтримка та захист символьної системи є одним з основних завдань. Якщо руйнується символьна система, то суспільство різко змінює традиційні схеми поведінки, що може мати непередбачувані наслідки. Під загрозою можуть виявитися символи, які формують із суспільства націю, народ.

Деструктивний вплив на існуючу в суспільстві систему цінностей (символьну систему) здійснюється насамперед завдяки інформації та ЗМІ як універсальних каналів її передачі. Ключову роль у руйнуванні . истияяських цінностей української культури відіграє популяризація насильства, жорстокості та розпусти. Інша справа, що зі схожими проблемами зіткнулися, в першу чергу, країни західної демократії. Зазначену тенденцію можемо розглядати як небажану, але невід'ємну складову лібералізації. Тому говорити, що це цілеспрямований вплив саме західних спецслужб (чи якихось інших) не доводиться.

Відсутність належних моральних стандартів зумовлює також широке використання «компромату» як засобу привернення уваги завдяки існуючій психологічній схильності особи до підглядування. Слово «компромат» утворене поєднанням двох слів «компрометуючий» і «матеріал». У свою чергу дієслово «компрометувати» запозичене з французької й означає: виставляти кого-небудь у невигідному світлі перед третіми особами.

Беручи до уваги, що компромат - це насамперед інформація, можна дійти висновку, що його використання буде поширюватися, адже розвиток технології збільшує можливості одержання і поширення інформації. Чи можна було б 50 років тому виготовити компромат у вигляді записів М. Мельниченка чи відеокасети про генерального прокурора Російської Федерації Ю. Скуратова й продемонструвати її для такої величезної аудиторії?

Стверджувати, що ЗМІ мають необмежені можливості прямого формування громадської думки, безпосереднього визначення, наприклад, результатів голосування, буде неправильно. Але незаперечним с той факт, що саме ЗМІ визначають, що є найактуальнішим на сьогодні. Актуальність у ринкових відносинах визначає попит, у політиці - реатинг. При цьому рейтинг має набагато більшу залежність від висвітлення у ЗМІ, аніж від внесення змін у передвиборні програми.

Безумовно, що як пропаганда, так і ПР використовують основний інструмент донесення інформації саме ЗМІ. Завдяки цьому останні стали ідеальним засобом для проведення інформаційно-психологічного впливу, який полягає в цілеспрямованому створенні та поширенні спеціально відібраної інформації, що позитивно або негативно впливає на функціонування та розвиток суспільства, психіку й поведінку окремих осіб, політичної еліти та населення загалом з метою досягнення політичних, воєнних або інших переваг.

Мас-медііа не тільки інформують, розважають та просвіщають. Вони володіють маніпулятивно-управлінським потенціалом, змінюючи наші установи, моделі поведінки та сприйняття дійсності. Формуючи у такий спосіб нові, часто відірвані від життя, міфи та стереотипи, ЗМІ створюють реальність. При цьому, оскільки така реальність сприймається мільйонами чи навіть мільятрадми сподивачів одночасно, саме вона стає такою, що заслуговую на довіру.

Саме тому ЗМІ функціонально підходять на роль інформаційної зброї. Остання уражає свідомість людини, руйнує способи та форми самоідентифікації особистості по відношенню до своєї нації , етносу, народу, змінює фіксовані цінності, трансформує «матрицю» пам’яті індивіда, створюючи особистість із заздалегідь заданими параметрами, які задовольняють вимоги замовника. [9,128]

Зазначимо, що під час висвітлення певної події зовсім не обов'язково, щоб інформація переконала відразу переважну кількість громадян. Як свідчать проведені західними дослідниками дослідження, сприйняття інформації лише 10 % культурного прошарку населення означає «вихід» на все суспільство. Еліта суспільства в такому випадку виступає своєрідними «лідерами поглядів», які надалі формують громадську думку.

Що забезпечує отримання інформації зазначеними 10 %? Безумовно, це сучасні ЗМІ, без яких уявити сучасне життя просто неможливо. Сьогодні не важливо, що насправді відбувається в публічному житті (політиці), - головне, як це покажуть по телебаченню.

Інформація повинна відповідати інтересам аудиторії й не мати щодо них конфліктного характеру. Цільовими аудиторіями можуть виступати:

1. Великі групи. Приклад: гаслоУНА-УНСО «Крим буде або українським, або безлюдним», спрямоване на проросійські верстви кримського населення.

2. . Малі групи (еліта). Приклад: «ексклюзивний» показ відеоплівки у «справі Гонгадзе» на сесійному засіданні Верховної Ради України.

3. Особи. що приймають рішення. Приклад: кампанія з протидії Договору про створення Союзу між РФ та Білоруссю. «Борисе Миколайовичу, Лукашенко буде нами, а головне, Вами керувати», - майже точна цитата з аналітичних передач ОРТ («Время с Доренко»), НТВ («Итоги» з Кисельовим), РТВ («Зеркало» зі Сванідзе).

На практиці ж один і той самий сюжет або стаття можуть бути спрямовані на різні аудиторії та включати різні повідомлення.

Завдання ідентифікації цільових груп вирішується шляхом аналізу: джерела інформації, мови інформаційного повідомлення, часу виходу в ефір (оприлюднення), читацької (глядацької) аудиторії ЗМІ, форми оприлюднення (телебачення, друковані ЗМІ, мережа Інтернет, листівки, біг-борди), особи-озвучувача інформації (для кого призначена промова чільника Української греко-католицької церкви Любомира Гузара?).

Особливу увагу слід звертати на ключові слова, загальний контекст повідомлення: «соціальні пільги» - отже, аудиторією є пенсіонери; «ціни на горілку» - пролетаріат; «ціни на зерно, м'ясо та добрива» - селяни; «житло для військовослужбовців» - точно не кухарки тощо . [7,425- 431]

 

2.3. Характеристика окремих видів ЗМІ:

Друковані ЗМІ.

Преса поступається в оперативності телебаченню і, тим більше, радіо. Тому, як правило, радіо першим повідомляє, що власне відбулося, хоча і в дуже стислій формі. Дещо відстаючи за часом, телебачення демонструє, як саме це відбулося. І тільки на наступний день, а то й пізніше читач отримує газету, в якій прочитає коментар, чому сталася саме така подія (щоправда автор статті попередньо також слухав радіо і бачив телесюжет).

Діяльність друкованих засобів масової інформації — це збирання, творення, редагування, підготовка інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів. [3]

Аналітичність - основна перевага преси. Якщо телебачення працює «для всіх», радіо - для «поспішаючих і лінивих», то газетя - виключно «для розумних», або для бажаючих виглядати такими: газети та журнали переважно читають люди з вищою освітою. Це дуже важлива характерна риса преси, оскільки, як зазначає О. Литвиненко, «з точки зору планування інформаційних впливів на суспільство саме прошарок інтелектуалів є найважливішою проміжною ціллю» Аналітичність преси має зворотну сторону; газета поступається і радіо, і телебаченню в емоційності повідомлення, а тому поступається в маніпулятивних можливостях, оскільки об'єктом маніпуляції є несвідоме та емоційне.

Незважаючи на те, що в Україні регулярно читає газети лише п'ята частина суспільства, їх роль залишається важливою. Друковані видання були й залишаються для політичних сил та їх лідерів альтернативою більш дорогому телеефіру. Преса має також низку інших переваг. До надрукованого можна повернутися, подумати над ним. Можна передати газету іншим, а потім обговорити прочитане, можна також робити вирізки; оформлення підписки на друкований ЗМІ забезпечує майже 100 % прочитання матеріалу.

Кількісні показники теле-, радіомовлення, випуску газет та журналів мають сталу тенденцію до зростання. Проте тиражі періодичних видань все ще залишаються меншими за показники періоду до проголошення незалежності. Падіння тиражів друкованих ЗМІ здебільшого спричинено низькою платоспроможністю населення та відносно високою вартістю видань. Остання, в свою чергу, зумовлюється високими цінами на папір та несприятливою податковою політикою в галузі видавничої діяльності.

Масив друкованих періодичних видань характеризується домінуванням російськомовної преси. Ще більшою мірою це стосується видавництва художньої літератури.

За цільовим призначенням в Україні зареєстровано: загальнополітичних та інформаційних видань - по 22 % від загальної кількості, рекламних -15 %, для дозвілля - 5,8 %, виробничо-практичних — 4,7 %, офіційних - 3,9 %. Лише 3,7 % становлять наукові й релігійні видання, 3,2 % - для дітей і юнацтва, 2,6 % - навчальні. Невеликий відсоток наукових, дитячих та навчальних видань свідчить про незабезпеченість наукових і освітніх потреб українських громадян, про недостатність інформаційного забезпечення розвитку науки та освіти.

Переважна частина (55,3 %) засновників друкованих ЗМІ - де окремі громадяни та комерційні структури, отже, частка недержавної преси в Україні є досить високою. Водночас лише 8,9 % друкованих видань засновано державними органами. При цьому необхідно враховувати, що відповідальні працівники державних засобів масової інформації України, зокрема телебачення і радіомовлення, прирівняні в своїх посадах до відповідних посад в органах державної влади. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 377 від 15 березня 1999 р. посада, наприклад, головного редактора засобу масової інформації, заснованого Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, відповідає посаді заступника голови Верховної ради або віце-прем'єр-міністра України. Це означає, що їм виплачується надбавка до посадового окладу за ранг державного службовця, гарантуються пристойне медичне забезпечення, високий рівень пенсій. Такий стан справ певною мірою обмежує діяльність журналіста, редактора стосовно надання об'єктивної і неупередженої інформації про діяльність державних органів - засновників ЗМІ. [7,431-433]

Станом на 1 січня 2004 року в Україні зареєстровано та перереєстровано 19351 періодичне видання. 8248 від цієї кількості – видання загальнодержавного, регіонального та/або зарубіжного розповсюдження, 11103 – місцевого розповсюдження. Щодо цільового призначення друкованих ЗМІ загальнодержавного розповсюдження, то найбільше зареєстровано видань інформаційних – 1472, далі ідутьдозвілля – 987, загальнополітичні видання – 981, спортивні видання -129, рекламних видань -785, з питань економіки та бізнесу-470, наукових видань -943, науково-популярних -529, Медичних -221, видань для дітей -250, для жінок -45, виробничо-практичних -465, правових -194, галузевих -233, видань історичної тематики -10, з питань мистецтва -114. Більшість видань мають низькі тиражі і високу передплатну ціну. Можливо тому в Україні на 1000 осіб припадає 62 примірники газет, тоді як стандарт ЮНЕСКО становить 100 примірників (у США цей показник сягає 500 -600 примірників.

Найбільш популярними за рейтингом пошукової системи GOOGLE.UA є такі україномовні друковані видання:

ü Газета "Україна молода" - http://www.umoloda.kiev.ua

ü Щоденна інформаційно-політична газета. Архів, питання реклами та передплати, форум.

ü Газета "Голос України" - http://uamedia.visti.net/golos/

ü Газета Верховної Ради України. Політика, економіка, культура, соціальні питання, новини, перелік законів

ü України, оприлюднених протягом місяця.

ü Газета "Сільські вісті" - http://uamedia.visti.net/silvisti/

ü Загальнополітичне видання, газета захисту інтересів селян України

[11]

 

 

Телебачення

За експертними оцінками, електронні ЗМІ (телебачення, Інтернет, радіо) становлять лише дещо більше 11 % загальної кількості суб'єктів поширення інформації, однак за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку значно переважають інші ЗМІ.

Головна перевага телебачення полягає в самій його природі: це «картинка», демонстрація рухомого відеоряду, який робить глядача свідком певної події. Не дарма кажуть, що «краще один раз побачити, ніж сім разів почути». Саме ця унікальна властивість надає телебаченню ні з чим незрівнянну емоційну силу. Поєднуючи зорові та слухові образи, показуючи події в динаміці, розвитку, телебачення є найбільш впливовим засобом сучасної масової телекомунікації. Спостерігаючи за розвитком подій на телеекрані, глядач ототожнює себе з очевидцями чи навіть учасниками подій. Таким чином досягається головний психологічний «ефект присутності», ідентифікації аудиторії з подіями, які зображуються. Це робить телебачення надзвичайно емоційним засобом комунікації, чий вплив межує з впливом на підсвідомість. Спрацьовує дивний для здорового глузду принцип: «Я бачив - отже, це правда!».

Порядок діяльності телебачення в Україні регламентується Законом України «Про телебачення і радіомовлення», який було розроблено відповідно до базового Закону України «Про інформацію». Технічно телевізійні трансляції здійснюються у трьох формах:

§ за допомогою частот, виділених для мовлення;

§ кабельних мереж (кабельне телебачення);

§ супутникових трансляцій.

Відповідно до Закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», Національна рада є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення - ефірне, кабельне, проводове (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування, а також згідно із законодавством може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії.[12]

Порядок видачі ліцензій регламентується Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, що було затверджене рішенням Національної ради.

З огляду на поширеність, доступність та популярність телебачення воно виступає найефективнішим засобом доведення інформації до широких верств населення. Така характеристика не могла залишитися поза увагою держави, яка зацікавлена в повному та своєчасному висвітленні діяльності її органів (бажано з привабливої сторони). Крім цього, у випадках виникнення надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, техногенні катастрофи, оголошення війни) існує невідкладна необхідність доведення інформації до населення саме у такий спосіб.

Із цією метою ст. 40 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» передбачено обов'язок державних телерадіоорганізацій безкоштовно передавати офіційні повідомлення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Конституційного Суду України на територію всієї країни, а офіційні повідомлення Верховної Ради АР Крим, місцевих рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій - на підвідомчу їм територію.[4]

Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, не мають права відмовитися від поширення повідомлень про надзвичайні обставини. Право на використання телебачення й радіомовлення з цією метою належить органам і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних обставин. Телерадіоорганізації також зобов'язані безкоштовно повідомляти рішення суду, що набрали чинності й містять розпорядження про оголошення їх через цю телерадіоорганізацію.

З огляду на значну роль телебачення у житті пересічного українця на нього також покладено пропагандистську та агітаційну функцію під час проведення виборів і референдуму. Контроль за дотриманням телервдіооргавізаціями вимог законодавства про вибори та референдуми стосовно передвиборної агітації та політичної реклами здійснюють Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Центральна виборча комісія України, окружні (територіальні) виборчі комісії, що проводять відповідні вибори чи референдуми.

Також, необхідно зазначити, що велику частку ефіру займає трансляція реклами. [9,138]

Телеканал	Частка реклами у трансляціях
Новий канал	20,60%
ICTV	20,40%
Інтер	18,00%
СТБ	12,40%
1+1	10,80%
УТ-1	5,90%
УТ-2	5,80%
Ера	1,20%

 

Українське телебачення сьогодні - це 11 загальнонаціональних та низка регіональних і місцевих телекомпаній, провідні з яких ведуть мовлення на базі каналів УТ-1, УТ-2 та УТ-3. При цьому під час отримання телекомпаніями ліцензій питання про стратегію розвитку інформаційного простору, а тим більше про інформаційну безпеку не стояло на порядку денному. В результаті Україна сьогодні фактично не має власних освітнього, культурного, спортивного, дитячого каналів. Необхідно враховувати, що велику частку ефіру займає трансляція реклами - до 25 %, яка є класично маніпулятивним матеріалом. Крім цього, найбільш рейтинговими в Україні є комерційні канали. Державне телебачення (УТ-1, «Рада») значно програє комерційному за бюджетними, рекламними та іншими показниками.

Різниця в обсягах надходжень від реклами між комерційними і державними каналами виступає «лакмусовим папірцем» оцінки ефективності діяльності телеканалу в інформаційному просторі.[7,433-435]

Найбільш популярними за рейтингом пошукової системи GOOGLE.UA є такі сайти телеканалів:

ü П'ятий канал - http://www.5tv.com.ua/;

ü Телеканал ICTV; - http://www.ictv.ua;

ü Новий канал - http://www.novy.tv/;

ü Телеканал СТБ - http://stb.ua;

ü Телеканал "Тоніс" - http://www.tonis.ua/;

ü Телеканал 1+1 - http://www.1plus1.net/ та інші. [11]

 

 

Радіо

Завдяки оперативності, а отже, простоті створення та розповсюдження інформаційних повідомлень радіо випереджає всі інші засоби масової комунікації. Пік популярності радіо припадає на 20 -40 роки. Саме радіо забезпечило ефективність геббельсівської пропаганди в гітлерівській Німеччині та на окупованих територіях.

Особливістю радіопередач є те, що на слух людина здатна сприйняти лише близько 20 % інформації, отже, велика кількість цифр та фактів лише ускладнює сприйняття. Радіоновини також неможливо прослухати заново, а їх запис споживачами на інші носії не практикується. Саме тому випуски новин на радіо виходять з періодичністю найчастіше у 30 хв і містять багато повторів.

Вартість реклами в прайм-тайм на FM–частотах, який є показником впиву та «цінності» радіоканалу, відображено в таблиці[9,142-143]

Радіокампанія	Час трансляції	Варстість 1 сек./у.о	Вартість 15 сек./у.о.
Довіра FM	6.00-2.00	4.82	72.3
Європа плюс	0.00-0.00	7.83	117.5
Русское радио	0.00-0.00	9.04	135.56
Гала радіо	0.00-0.00	8.44	126.53

 

Поряд зі скороченням впливу проводового мовлення спостерігається тенденція до зростання кількості радіокомпаній, що працюють в РМ-діапазоні, що свідчить про підвищення технологічного рівня мовлення. Це водночас призводить і до зниження якості радіопрограм, їх комерціалізації. Що ж до регіонального розподілу телерадіокомпаній зазначимо, що в багатьох областях, незважаючи на загальну тенденцію до зростання чисельності РМ-радіостанцій, немає жодної радіокомпанії, яка б транслювала передачі про життя регіону Тобто місцеве мовлення сьогодні фактично відсутнє.

Як наслідок, за умов надшвидкого зростання чисельності телерадіоорганізацій - зі 103 у 1995 році й до 1052 у 2003 році (в 10 разів за 8 років і на 25 % лише за останній рік) - сьогодні ми маємо «аж» 1 % дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3 % пізнавальних програм тощо. Натомість аж 75,5% художньо-розважальних телерадіопрограм. Зазначимо також, що зростання відбувається за рахунок комерційних радіостанцій, що має наслідком постійне падіння частки державного радіомовлення. [7,435-436]

Найбільш популярними за рейтингом пошукової системи GOOGLE.UA є такі сайти радіоканалів:

 

1. Мережевий інформаційний простір (Інтернет)

Завдяки швидкому розвитку українського сектору Інтернету мережеві видання та on-line журналістика стали важливою складовою українського інформаційного простору. (Кореспондент.net - http://www.korespondent.net)

2. Українська он-лайн газета, Телекритика - http://www.telekritika.kiev.ua Інтернет-видання про ЗМІ в Україн;

3. Українська Правда - http://www2.pravda.com.ua/ Політичні новини і коментарі. [11]