Главная | Обратная связь

Діяльність неурядових організацій у контексті інформаційної безпеки.

Особливо підкреслимо місце неурядових організацій (НО), оскільки задекларованою метою є формування громадської думки із проблемних питань розвитку суспільства. НО функціонують переважно як незалежні аналітичні центри юридично є неприбутковими громадськими організаціями, які здійснюють діяльність на основі Закону України «Про об'єднання громадян».

Згідно з цим Законом, НО як усі зареєстровані об'єднання громадян для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, користуються правом:

- виступати учасниками цивільно-правових відносин, набувати майнові й немайнові права;

- і представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

- брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

- ідейно, організаційно та матеріально підтримувати іншіоб'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

- створювати установи та організації;

- одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізаії своїх цілей і завдань;

- вносити пропозиції до органів влади і управління;

- розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

- засновувати засоби масової інформації. [6]

В Україні немає юридичного терміна, який визначає поняття «неурядовий аналітичний центр» чи «неурядова організація».

Теоретично під НО необхідно розуміти, по-перше - громадську, по-друге - незалежну, по-трете - неприбуткову (некомерційну), по- четверте - дослідницьку організацію, що вивчає переважно соціально- політичні проблеми національного рівня. Головною функцією неурядових аналітичних центрів є «громадське» лобіювання, здійснення впливу на владу шляхом подання обґрунтованих пропозицій, критики, рішень.

У світі налічується близько 4 500 НО, з яких близько третини працюють у СІЛА. При цьому ніхто в Сполучених Штатах не збирається боротися з їхнім впливом силами держави. Навпаки така їх кількість забезпечує надзвичайну якість і конкурентоспроможність аналітичної продукції та сприяє інтересам захисту інформаційного простору. Продукція закордонних центрів інформаційного впливу не знаходить споживача, є неактуальною, оскільки власний інформаційний ринок перенасичений.

НО володіє такими характерними рисами:

§ Це неприбуткова громадська організація, яка може бути зареєстрована відповідно до Закону України «Про об'єднання громадян», бути структурним елементом політичної партії чи мати інші організаційні форми.

§ Це організація, яка займається дослідницькою та аналітичною діяльністю. Головний напрямок досліджень - актуальні проблеми суспільно-політичного та економічного характеру.

§ Діяльність НО фінансується переважно за рахунок грантів іноземних структур. (Навіть незалежні експерти зазначають, що більшість неурядових аналітичних центрів залежить від зарубіжного фінансування. Таким чином визначаються напрями досліджень та отримувач результату).

§ Більшість співробітників-експертів організації пройшли стажування за кордоном (вільно володіють іноземними мовами).

§ НО займає активну інформативну позицію: має власні друковані чи інтернет-видання, висвітлює свою діяльність у ЗМІ, проводить та бере участь у конференціях, семінарах, круглих столах тощо.

Неприбутковість НО означає, що її діяльність не спрямована на одержання прибутку, але передбачає надходження коштів для покриття витрат, пов'язаних із веденням статутної діяльності. Зазначимо, що наведене визначення дещо суперечить українському податковому законодавству, яке всі кошти, отримані НО, розглядає як прибуток.

Діяльність НО особливо активізується під час проведення виборчих кампаній, коли увагу громадськості та ЗМІ прикуто до будь-якої аналітичної чи навіть просто суспільно значимої політичної інформації з будь-яких джерел. При цьому не має істотного значення навіть той факт, який рейтинг популярності чи довіри має той чи інший суб'єкт у населення (споживача інформації).

Необхідно зважати також і на самостійний вплив на громадськість сторонніх центрів впливу, що безпосередньо не пов'язані з політичною системою України: іноземних держав, транснаціональних корпорацій, вітчизняних промислово-фінансових груп.

НО збирають та реалізовують інформацію на користь інших держав. Він не стверджує, що ці організації не переймаються процесами становлення демократії в Україні. Одночасно підкреслює, що пер- важно зазначена діяльність провадиться цілком легально, проте не заперечує і факт використання деяких з них в іноземних інтересах. Це загальновживана практика. Доцільно створити світову мережу вітчизняних НО за кордоном, наприклад, «Українці без кордонів».

Роль неурядових аналітичних центрів як генераторів нових ідей та альтернативних підходів є особливо важливою на перехідних етапах, коли відбуваються глибокі внутрішні трансформації у всіх сферах суспільного життя. Неурядові аналітичні центри є також інструментом громадського контролю, вони впливають і на визначення цілей та цінностей суспільства. їх потенціал як посередника та ефективного каналу зв'язку між інтелектуальним середовищем і державними органами та суспільством важко переоцінити.

Однак, попри окремі позитивні приклади, ступінь залучення незалежних експертів до пошуку шляхів вирішення проблем розвитку суспільства ще не відповідає рівню розвинутих демократичних країн. Водночас останніми роками роль неурядових аналітичних центрів у процесах, що відбуваються в Україні, значно зросла. Від їх прогресивного розвитку, здатності пропонувати якісні аналітичні розробки, від рівня впливу на політичний процес і суспільну свідомість, спроможності здійснювати ефективний контроль за діями влади залежить успішність розбудови громадянського суспільства та правової держави в Україні.

НО — це важливий елемент громадянського суспільства, не слід вбачати в них виключно опозицію, яка спить і бачить, як би «допомогти» іноземним замовникам чи продати держтаємницю. Пропонуючи альтернативні рішення, вони здійснюють громадське лобіювання, вплив на владу з метою підвищення якості державної політики. Неурядові аналітичні центри — це ще й важливий інструмент громадського контролю за діями влади. Велика їхня роль і у визначенні цілей та цінностей суспільства, формуванні громадської думки з актуальних для країни питань.

З точки зору забезпечення налагодження ефективної діяльності урядових структур України доцільним виглядає використання потенціалу НО в інтересах держави: пряме замовлення необхідних досліджень з його оплатою бюджетними коштами.

Далі, з погляду забезпечення державної безпеки, у випадку якщо існують аргументовані підозри до діяльності НО на користь, наприклад, іноземних спецслужб чи про пряме представництво інтересів інших держав, конструктивні контакти з цими суб'єктами можуть виступати легальним каналом отримання інформації про специфіку їх роботи. Шляхом аналізу результатів роботи аналітичного центру за визначеною тематикою можемо дійти висновків про джерела, якість І та кількість інформації, що обробляється центром, його можливості, вплив тощо. Слід зазначити, що великий відсоток спеціалістів НО, І які пройшли стажування (підготовку) за кордоном не може не викликати занепокоєння. НО можуть бути зручним інструментом у руках як зовнішніх, так і внутрішніх замовників.

Щодо зарубіжного фінансування діяльності НО необхідно відзначити, що вони часто дійсно існують на зарубіжні кошти, що виділяються у вигляді грантів. Крім цього, аналітичні центри використовують приватні пожертви (внески), кошти, отримані від реалізації своєї продукції, і дуже рідко мають бюджетне фінансування.

Разом з цим не потрібно забувати, що головний грантоотримувач у нас — держава, у цьому ні в кого не повинно бути сумніву. Зарубіжну допомогу беруть всі й майже на все — на реформу в армії, на обстеження складів із боєприпасами, на ліквідацію озброєння та військової техніки, на підготовку й утримання миротворчих підрозділів, на створення системи експортного контролю за продажем зброї на реформування правоохоронних органів і спецслужб, на контроль за станом енергетичних об'єктів, їхню модернізацію, на технічне відновлення прикордонної та митної служб, на комп'ютеризацію банківської, податкової та бюджетної систем, на закриття шахт, на аграрну реформу, на створення інформаційних мереж у центральних органах влади, на підготовку та експертизу нормативно-правових актів, на навчання чиновників, на оптимізацію документообігу в держструктурах, на вдосконалення системи державного планування, на впровадження нових технологій, навчальних програм, медичних препаратів тощо.

Гроші отримують майже всі міністерства та відомства. Йдеться про сотні мільйонів щорічно, а загалом за роки незалежності — це мільярди доларів. Як бачимо, закордонна допомога використовується державою в сферах, що мають прямий стосунок до питань національної безпеки.

Допомога ця у ряді випадків обставляється додатковими умовами, досить жорсткими, а іноді й попросту принизливими. Закордонних донорів зрозуміти можна - вони просто так грошима не смітять і не особливо довіряють нашій державі. Левова частка закордонної допомоги розподіляється в Україні за участю державних структур і здебільшого ними ж споживається.

На відміну від державних структур, НО гранти офіційно представляють без додаткових умов. Погоджуються лише тема, бюджет і терміни. Спонсори знайомляться з отриманими результатами вже після їхнього оприлюднення. Однак необхідно погодитися, що елемент замовлення полягає у самому визначенні теми дослідження, опитування, наукової проблеми тощо.

Діяльність НО необхідно ґрунтовно вивчати тому, що вони можуть використовуватись іноземними державами, транснаціональними корпораціями (зокрема, шляхом створення підконтрольних лобістських груп в органах влади, управління, ЗМІ, політичних партіях, громадських та релігійних організаціях) для вигідного іноземного впливу на шкоду інтересам України.

А. М. Кузьменко у навчальному посібнику «Информационно-психологическая безопасность в эпоху глобализации», С. Г. Кара-Мурза у книгах «Правда про "помаранчеву революцію"», «Революції на експорт» та інші науковці розкривали особливості використання НО для усунення недружніх до США керівників та урядів.

Тому заслуговують на увагу практичні рекомендації щодо реалізації зовнішньої політики США у цьому напрямі, які викладені Д. Шерпом, академіком фонду ім. Ейнштейна у книзі «Від диктатури до демократії». Ця книга перевидавалась багатьма мовами. В ній описуються ненасильницькі методи повалення диктатур. Вона була вперше опублікована в Бангкоці в 1993 році американською НО «Комітет з відновлення демократії у Бірмі». Ідеї цієї книги неодноразововикористовувались опозиційними рухами для повалення «тоталітарних режимів».

Варто зазначити, що не тільки США, але і РФ, ФРН, Франція та ін. держави активно використовують у своїх цілях НО. На жаль, діяльність російських НО та місцевих громадських проросійських організацій на теренах колишнього СРСР (зокрема в Україні) досліджена у недостатньому обсязі. Наприклад, в Україні існує широка мережа місцевих громадських організацій російсько-шовіністичної спрямованості, які, як правило, мають у своїй назві такі слова, як «руський», «слов'янський», «євразійський», а іноді «православний».

Визнаючи значну позитивну роль у діяльності іноземних НО. слід розкрити можливі негативні наслідки від їх діяльності:

1. Розроблення механізму іноземного втручання у внутрішні та зовнішні справи нашої держави.

2. Збір з легальних позицій різнопланової інформації (про соціально-політичне життя, економічний та оборонний потенціал України тощо).

3. Здійснення СЮ та АІА проти України шляхом розповсюдження відповідної інформації, спрямованої на дискредитацію окремих державних діячів, підрив внутрішньої стабільності та міжнародного авторитету України.

4. Створення умов для виїзду закордон провідних українських вчених та талановитої молоді.

5. Використання спецслужбами іноземних держав для проведення розвідувально-підривних заходів.

6. Розпалювання конфліктів на національному, релігійному, соціальному ґрунті та провокування масових заворушень.

7. Територіальні претензії до України.

8. Підтримка автономістських ідей і сепаратистських сил частини населення України, надання їм моральної та матеріальної допомоги.[7,438-453]

 

 

Висновок

Підводячи підсумки можно сказати,що сучасне суспільство є інформаційним, оскільки на сучасному етапі інформація стала чи не найважливішим чинником його функціонування. Інтелектуальна потреба отримання нових знань як один з механізмів, що зумовлюють існування і подальший розвиток суспільства, задовольняється у суспільстві головним чином, за допомогою засобів масового інформування (ЗМІ) – друкованих та електронних. До впливу на сідомість людей також можна віднести заходи неурядових організацій(НО), які безпосередньо впливають на політичні, культурні, соціальні цінності людей.

В даній курсовій роботі було висвітленні головні напрми діяльності ЗМІ та НО, іх можливий деструктивний вплив на свідомість людей та можливі зміни у соціальних, політичних, економічних та інших ситуаціях країні, які можуть нести негативні наслідки на стан країни в цілому. Особливу увагу треба звертати на іноземні ЗМІ та НО, які втручаються в суспільну свідоміть українського народу, адже вони прагнуть зруйнувати національні цінності, особливо у молоді, та насадити своє бачення світу.

На мою думку, нашій країні не вистачає духу зупинити іноземний вплив, оскільки завдяки саме іноземним ЗМІ та НО , наше суспільство на даному етапі перестало вбачати те, що колись було насправді цінним для нашій національності, а саме: рідне слово, люба Батьківщина, святий хліб та ін., а все більше прагнуть нажити багато матеріальних цінностей, які задовольнять що інше як їх жадібність. Мені здається, що більше за всіх піддається впливу молодь, адже саме вона демонструє прагнення до так званої «американської мрії»,яку вже американська політика нав’язала нашому суспільству через кіноіндустрію. Тому і треба створювати потужну систему інформаційної безпеки, яка у подальшому допоможе нашій країні перш за все цінити своє рідне, яке є насвітішим у житті.

 

 

Список літератури

 

1. Закон України «Про інформацію», прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 48. – ст. 651; Із змінами від 06.04.2000, ВВР. – 2000. – № 27, – ст. 213; від 07.02.2002, ВВР. – 2002. – № 29, – ст. 194; від 03.04.2003, ВВР. – 2003. – № 28. – Ст. 214.

 

2. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. – 351. Iз змінами, внесеними згідно із Законом № 3200-IV (3200-15) від 15.12.2005. ВВР. – 2006. – № 14. – Ст. 116.

 

3. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 6 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради, 1993. — № 1. — ст. 1.

 

4. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 року (в редакції Закону №3317-IV від 12.01.2006 р.) // Відомості Верховної Ради України, 2006. — № 18. — ст. 155.

 

5. Закон України «Про інформаційні агентства» від 28.02.95 // Відомості Верховної Ради України,1995. - N 13, ст. 84.

 

6. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 // Відомості Верховної Ради України,1992. – № 34, ст.505.

 

7. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти) : підруч. /

В. В. Остроухов, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк та ін. ; за заг. ред. Є. Д. Скулиша. - К. : КНТ, 2010. - 776 с.

 

 

8. Постанова Верховної Ради України « Про парламентські слухання "Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України"» від 18.09.2003 // Відомості Верховної Ради України, 2004, N 9, ст. 92

 

9. Соціально-правові основи інформаційної безпеки :навч. посіб. / В.М. Петрик, А.М. Кузьменко, В.В. Остроухов, О.А. Штоквич, В.І. Полевий; Укр. акад. наук, Держ. ун-т інформ.-комунікац. технологій. — К.: Росава, 2007. — 496 c.

 

10. Інформаційний простір України. Загальна характеристика[Інтернет ресурс]: стаття з Web-сайту Research and Branding Group: http://www.rb.com.ua/.

11. Сучасні інформаційні та комунікаційні системи [Інтернет ресурс]: стаття доц. Ярох А. І., 2010 // http://www-philology.univer.kharkov.ua

12. Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» від 30.09.1998 // Відомості Верховної Ради України ,1997 - N 48, ст.296.