 |
|
Джерела права пострадянських правових систем
Зміни в системі зовнішніх форм права, юридичних джерел досить чітко проявилися в 90-і рр.: це підвищення ролі законів, особливе значення судової практики, зростання значимості і багатоваріантності джерел. Особливої уваги заслуговує проблема входження в систему юридичних джерел правового регулювання нормативних договорів.
Ієрархію системи джерел права в державах, що утворилися на пострадянському просторі, очолюють конституції (як і у всіх країнах романо-германської правової сім’ї). В усіх цих країнах прийняті і діють нові конституції, що закріплюють історичну реальність, у результаті якої вони утворилися, а також політичний, економічний і соціальний лад суспільства, і, нарешті, визначають шлях розвитку цих держав: Азербайджанської Республіки 13 листопада 1995 р., Республіки Вірменія 5 липня 1995 р., Республіки Білорусь 24 листопада, Грузії 24 серпня 1995 р., Республіки Казахстан 30 серпня 1995 р., Киргизької Республіки 5 травня 1993 р. (зі змінами, внесеними 10 листопада 1995 р.), Республіки Молдова 25 липня 1994 р., Росії 12 грудня 1993 р., Таджикистану 6 листопада 1994 р., Туркменістану 18 травня 1992 р. (зі змінами, внесеними 27 грудня), Узбекистану 8 грудня 1992 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними 28 грудня 1993 р.), в Україні 28 червня 1996. У республіках Балтії також були прийняті нові конституції - у Литовській Республіці 25 жовтня 1992 р., в Естонській Республіці 28 червня 1992 р. А в Латвійській Республіці відновилася дія конституції, прийнятої ще 15 лютого 1922 р., що діє з виправленнями від 21 березня 1993 р. і 27 січня 1994 р.
Систему нормативних правових актів також складають: закони та підзаконні нормативно-правові акти.
У систему нормативних правових актів більшості цих країн входять також нормативні акти органів місцевого самоврядування. Види, порядок прийняття і вступу в силу нормативних правових актів органів місцевого самоврядування визначаються статутом муніципального утворення.
Правові системи держав пострадянського простору не визнають інститут делегованого і надзвичайного законодавства. Хоча укази Президента відіграють велику роль у правовій системі цих держав, однак вони не повинні суперечити Конституції і федеральним законам.
Правові системи держав, що утворилися на пострадянському просторі, не визнають судову практикуяк джерело права. Більш того, наприклад, Конституції цих держав закріплюють принцип, відповідно до якого суд підкоряється тільки закону. Однак це зовсім не стосується питання про те, яке реальне значення мають рішення вищих судів для інших судів, що входять у відповідну судову систему, чи це арбітражні суди, чи суди загальної юрисдикції. Якщо Вищий Арбітражний Суд РФ приймає рішення по якійсь справі, тим самим пояснюючи, як потрібно застосовувати певний закон, всі інші арбітражні суди повинні знати, що, якщо вони будуть інакше застосовувати цей закон, то це грозить скасуванням їхніх рішень Вищим Арбітражним Судом на основі скарг зацікавлених сторін.
Так само в законодавствах держав, що утворилися на пострадянському просторі не міститься норм, що наказували б судам здійснювати правотворчу діяльність, тобто надавали б їм право створювати правові норми, обов'язкові для застосування. Разом з тим правові системи України, Росії і ряду інших держав, що утворилися на пострадянському просторі, включають: керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду, постанови Президії Верховного Суду й оглядові листи Вищого Арбітражного Суду, які варто вважати нормативними джерелами права, хоча їх і не можна вважати судовими прецедентами в європейському розумінні цього інституту.
Особливе місце в системі джерел права займають рішення Конституційних судів, які можуть анулювати будь-яку норму закону чи підзаконного акту.
Передача судовим органам правотворчої функції, як вимагає того доктрина прецедентного права, припускає принципову реформу судової системи, нової кадрової підготовки суддів і навіть психологічної переорієнтації суспільства. Суд, з погляду законодавства і суспільства, орган, що застосовує право, що контролює виконання нормативних правових актів, але не створює їх.[109]
Звичайяк джерело права має давню історію в державах, що утворилися на пострадянському просторі. Наприклад, основним джерелом середньовічного молдавського права були звичаї. Деякі правові норми містилися в жалуваних грамотах, що видавалися молдавськими магнатами.
Звичаї в правовій системі Грузії мають субсидіарне значення — застосовуються, якщо не суперечать загальновизнаним нормам права чи моральності у публічному порядку (п. 4 ст. 2 ЦК Грузії).
Досить обмежене застосування як джерело права в Росії має правовий звичай. Так, у ЦК РФ містяться посилання на звичаї ділового обороту, національний звичай і місцевий звичай. Згідно ст. 14 Федерального Закону "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації" від 30 квітня 1999 р. при розгляді в судах справ, у яких особи, що належать до нечисленних народів, виступають як позивачі, відповідачі, потерпілі чи обвинувачені, можуть прийматися до уваги традиції і звичаї цих народів, якщо це не суперечить федеральним законам і законам суб'єктів РФ.
Аж до 1920-х рр. на території сучасного Киргизстану панувала система звичаєвого права (адат). Звичаєве право відрізнялося архаїчністю і суперечливістю, його норми відповідали потребам патріархального суспільства кочівників-скотарів. З 1990-х рр. у Киргизстані відроджується авторитет звичаєвого права, застосування якого здійснюють суди аксакалів. Проте, це право стосовно законодавства відіграє досить обмежену і додаткову роль.
Таким чином, можна дійти висновку, що на сучасному етапі обмежена роль звичаїв як джерела права на пострадянському просторі .
Дуже специфічним джерелом права є нормативні договори.Наприклад, про розмежування предметів ведення і повноважень між федеральними органами державної влади Російської Федерації й органами державної влади суб'єктів РФ.
Відповідно до Конституції більшостідержав, що утворилися на пострадянському просторі, загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародних договорівє складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором цих держав встановлені інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Хоча є і винятки. Зокрема, Конституція Молдови не містить норм, що передбачають пріоритет міжнародних актів над внутрішнім законодавством. Однак відповідно до Конституції Молдови, міжнародні норми, пакти і договори про основні права людини, однією зі сторін якого є Республіка Молдова, таким пріоритетом володіють.[110]
На відміну від більшості інших держав пострадянського простору, Таджикистан проголосив (у ст. 10 Конституції) складовою частиною своєї правової системи не тільки міжнародні договори, але і "міжнародно-правові акти" в цілому. У випадку невідповідності законів Таджикистану визнаним міжнародно-правовим актам застосовуються норми останніх.
Основні принципи права є джерелами права у правових системах країн на пострадянському просторі, особливо при використанні аналогії права.
Доктринатакож є джерелом права, однак носить допоміжний характер. Доктринальні розробки в галузі права ведуться в різних НДІ, що функціонують у цих країнах.
Зазначені основні і допоміжні джерела права формують єдину систему джерел, що належать до правових систем держав, що утворилися на пострадянському просторі.
10.3 Структура права
Правові системи держав, що утворилися на пострадянському просторі, мають аналогічну структуру права, що насамперед характеризується галузевою класифікацією.
Основними галузями права цих країн можна вважати:
- конституційне (державне) право;
- цивільне;
- адміністративне;
- кримінальне;
- фінансове;
- цивільно-процесуальне;
- кримінально-процесуальне;
- право соціального забезпечення;
- сільськогосподарське;
- трудове;
- кримінально-виконавче;
- природоохоронне;
- митне;
- комерційне;
- банківське;
- космічне;
- атомне;
- земельне право.
Незважаючи на реабілітацію і пожвавлення ідеї приватного права в державах, що утворилися на пострадянському просторі, у сучасній правовій системі цих держав зберігається традиційний розподіл відповідного правового масиву на галузі права, іменовані узагальнено "галузями цивільно-правового циклу".
Не дивлячись на схожість структурної будівлі пострадянських правових систем, форма викладу нормативно-правового матеріалу в рамках галузей і інститутів має специфічні відмінності.
На відміну від більшості романо-германських правових систем, у пострадянських правових системах з радянського часу збережене відокремлення сімейного, трудового і земельного права в окремі від цивільного права галузі з перевагою імперативних норм.
Не була сприйнята й ідея прийняття окремого торгового (підприємницького) кодексу, тобто дуалізм приватного права не був прийнятий правовими системами держав, що утворилися на пострадянському просторі.
Однак вплив "класичного" романо-германського права проявився у деякому ослабленні імперативних начал у сімейному праві, що проявляється, зокрема, у запровадженні інституту шлюбного договору в нових Сімейних кодексах.
На початку дев'яностих років держави, що утворилися на пострадянському просторі, зіштовхнулися з необхідністю створення власного нового господарського законодавства. Завдання формування власного господарського законодавства ускладнювалася тим, що, власне кажучи, потрібно було створювати нове законодавство, покликане забезпечувати функціонування нової економічної системи нової держави.
Підсумком реформи цивільного права стала нова кодифікація, що враховує досвід усіх найвідоміших цивільних кодифікацій Заходу, а також з урахуванням особливостей цивілістичних традицій і досвіду періоду реформ у цих країнах.
З переходом до ринкової економіки і прийняттям нових Конституцій назріло питання про розробку нового Трудового кодексу, з'явилася потреба провести реформу в трудовому законодавстві.
Різноманітність форм власності підприємств і організацій, усвідомлення трудової сили як товару змушує законодавців, учених в галузі трудового права, працівників, профспілкові організації роботодавців звернути пильну увагу на стан правових норм у сфері праці.[111]
Нові Трудові кодекси були прийняті в більшості держав, що утворилися на пострадянському просторі. Наприклад, Трудовий кодекс Республіки Таджикистан був прийнятий у 1997 р., Трудовий кодекс Киргизької Республіки — у 1997 р., Трудовий кодекс Республіки Білорусь — у 1999 р. і т.д.
У Білорусі з 1 січня 2001р. діють нові Кримінальний і Кримінально-процесуальнийкодекси. Новий Кримінальний кодекс — один з останніх, прийнятих у XX., — відрізняється оригінальністю, новизною і прогресивністю, його норми тісно взаємопов’язані з міжнародним правом. Багато законодавчих рішень більш вдалі, ніж у КК РФ, і тому можуть бути використані для удосконалення останнього.
Кримінальний кодекс Азербайджанської Республіки, прийнятий 30 грудня 1999 року, і вступив у силу з 1 вересня 2000 року, досить чітко свідчить про характерну в цілому для законодавства Азербайджану наступність раніше прийнятих законів з більш пізніми, обумовленими новими реаліями життя суспільства. Це зв'язано зі змінами, що пройшли у політичній і економічній системі Азербайджанської Республіки, що одержали закріплення в новій Конституції держави.
Новий КК Латвійської Республіки по-іншому вирішує багато інших принципових питань Загальної частини: множинності злочинів, суб'єктивної сторони злочину, стадій здійснення злочинного діяння, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.
Ще більшою новизною відрізняється Особлива частина Кодексу. У неї включені і нові глави, невідомі колишньому КК (наприклад, про злочинні діяння проти природного середовища, проти безпеки руху, проти моральності і статевої недоторканості).
Система Особливої частини Кримінального кодексу Латвійської Республіки істотно відрізняється від системи КК Латвії не тільки з політичної, але і з юридичної точки зору. Тепер на першому місці глава про злочинні діяння проти людства, світу, військові злочини і геноциди. У цій главі поряд з відомими раніше злочинними діяннями міститься ряд нових складів, що передбачають відповідальність за військові злочини, за дії зі зброєю масового знищення, за заклик до агресивної війни, за знищення культурної і національної спадщини.
Отже, незважаючи на істотні зміни в структурі права в державах, що утворилися на пострадянському просторі, воно характеризується загальними властивостями й ознаками. Разом з тим це не виключає існування певних розходжень як у рівні розвитку, так і у відмітних підходах до його формування.