 |
|
Правова система України: процеси формування
Історично найбільш давнім джерелом права в Україні був звичай, що вже в IX ст. одержав значення неписаної норми. Правові звичаї з'являлися в різноманітних формах, що були джерелами безпосереднього пізнання звичайного права. Іншим джерелом права України був закон. Первинною формою закону в давньоукраїнському праві були договори, наприклад, київських князів із греками, з Візантією. Першим кодифікованим збірником юридичних норм вважається "Руська правда".
У період литовсько-польського панування в Україні діяли норми другого і третього Литовських статутів (1566—1588), а також звичаєве козацьке право, що стосувалося військово-адміністративного порядку і суду, володіння землею, купівлі-продажу рухомого майна, окремих злочинів і покарань. У містах, особливо в тих, котрі користувалися правом самоврядування, діяли норми Магдебурзького права і його різновиду — Хелмського права. Після возз'єднання України з Росією стали джерелом права законодавчі акти царського уряду і норми місцевої української влади.
У 1728 р. царським урядом було прийняте рішення створити комісію для кодифікації українського законодавства, результатом діяльності якої став підготовлений у 1743 р. Звід "Права, за якими судиться малоросійський народ", представлений і затверджений Сенатом. Цей звід складався з трьох книг (статуту Литовського, Зерцала саксонського і збірника Магдебурзького (Хелмського) права, книги "Порядку"), розділявся на тридцять глав, 531 артикул і 1716 пунктів. Хоча Звід так і залишився незатвердженим, у судочинстві їм нерідко користувалися як авторитетним джерелом. Після 60-х рр. XVIII ст. з ліквідацією малоросійської автономії стало розширюватися застосування загальноросійського права, що помітно потіснило інші джерела. У XIX ст. правовий розвиток України протікав у загальноросійському руслі.
З 1918 р. Україна відтворювала єдині схеми державно-правового будівництва РСФСР і СРСР.
Як і інші радянські республіки, УРСР мала власні кодекси у всіх галузях права. Дві широкомасштабні кодифікації були проведені в 1920-і і 1960-1970-і рр. У 1960 р. були прийняті КК і КПК, у 1963 р. — ЦК і ЦПК, 1969 р. — Кодекс про шлюб і сім’ю, у 1970 р. Виправно-трудовий кодекс, у 1971 р. — КЗпП, у 1983 р. — Житловий кодекс.
Сучасна правова система України почала формуватися з прийняттям Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України й одержала могутній імпульс для свого розвитку після проголошення незалежності 24 серпня 1991р.
Одночасно з процесами правового розвитку України відбувається підвищення пріоритету європейського права для національного права, що супроводжується застосуванням європейських принципів, норм і понять у національному праві, адекватно до механізму участі держави в розробці і прийнятті міжнародно-правових норм і рішень, відповідальності за їхнє виконання і при цьому забезпечення суверенітету народам і державам. У зв'язку з цим пріоритетними завданнями реформування правової системи України є: зміцнення законодавчої бази з прав людини, приведення законодавства у відповідність з європейськими нормами і стандартами; стабілізація законодавства і правильне його розуміння і застосування.
Насправді внутрішньодержавна правова система сприймає не міжнародне право як особливу систему, а лише зміст його норм. У результаті відповідні норми міжнародного права зберігають свій статус, без яких-небудь змін. Відповідно до них створюються норми внутрішнього права. У цьому і полягає суть процесу "інкорпорації", "включення" норм міжнародного права в право внутрішньодержавне.
Від погодженості національних правових систем з міжнародним правом залежить ступінь міжнародного співробітництва держави і його авторитет.
Зближення міжнародного права і національного законодавства визначає діяльність, що має на меті "скорочення" відстані, що існує між правовими системами. Одним з найважливіших напрямків розвитку законодавства України є його гармонізація з правовими системами міжнародних економічних організацій, у яких теж функціонують норми і принципи міжнародного права, що забезпечують співробітництво в різних галузях економіки, що роблять їх головними регуляторами економічних відносин як на світовому, так і на регіональному рівні.
Структура права характеризується тими ж ознаками, які притаманні правовим системам інших держав на пострадянському просторі. Разом з тим вона має деякі особливості. Насамперед це стосується нового господарського законодавства.[112]
До найбільш значних новацій у порівнянні як з радянським, так і з новітнім господарським законодавством держав, що утворилися на пострадянському просторі, належать: законодавчий поділ юридичних осіб на суб'єкти приватного і публічного права, наявність норм про особисті немайнові права фізичних осіб та ін.
Зміни в цивільному процесуальному законодавстві України, що відбулися після "малої судової реформи", безумовно, не знімають завдань подальшого удосконалення. Тому увага практичних працівників і вчених прикута до проекту нового ЦПК України. У цілому проект ЦПК відображає зміни, що відбулися в законодавстві про судоустрій, у цивільній, сімейній і іншій галузях законодавства. Однак складність розробки ЦПК полягає у тому, що він повинен регулювати порядок захисту суб'єктивних прав, установлених Цивільним, Сімейним, Кодексом законів про працю й іншими "матеріальними" кодексами, однак, у матеріальних галузях права ще не скрізь закінчені процеси їхнього відновлення й удосконалення.
Новий Кримінальний кодекс прийшов на зміну колишньому, прийнятому ще 28 грудня 1960 р. Нагадаємо, що в КК 1960 р. була внесена безліч змін і доповнень, і не тільки і не стільки в радянський, скільки у пострадянський період, які викликані кардинальними змінами у політичному й економічному ладі України й набуттям нею повномасштабного державного суверенітету. Аналіз Кримінального кодексу України 2001 р. дозволяє зробити висновок про те, що він відображає соціально-економічні і політичні особливості сучасного періоду розвитку української державності. Рівень його законодавчої техніки досить високий і цілком відповідає кращим європейським зразками. Кодекс відображає загальновизнані принципи і норми міжнародного права в сфері боротьби зі злочинністю й охорони прав людини.
Новий КК України відображає досягнення сучасної науки кримінального права, ґрунтується на Конституції України і загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, установлює принципи гуманізму і законності.
Верховна Рада України 7 лютого 2002 р. прийняла новий закон "Про судоустрій України", що визначає правові положення організації судової влади і здійснення правосуддя в Україні, систему судів, вимоги до формування суддівського корпусу, порядок здійснення суддівського самоврядування, питання організаційно-фінансового забезпечення діяльності судів. Відповідно до цього закону, в Україні існує нова чотирьохрівнева система судів загальної юрисдикції, що складають місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціальні суди, Верховний суд. Місцеві суди створені на базі районних (міських) і діють у межах району, міста (крім міст районного підпорядкування), району в місті, декількох районів чи району і міста одночасно, якщо інше не передбачено законом.
Тепер усі питання щодо обмеження ряду конституційних прав і свобод громадян вирішуються винятково судами. Зокрема, тільки суди вирішують питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і продовження термінів тримання під вартою, про надання згоди на проведення огляду приміщення чи іншого володіння особи, обшуку чи вилучення, про накладення судами арешту на кореспонденцію і її вилучення, зняття інформації з каналів зв'язку.
Тепер звернемо увагу на деякі проблеми, від яких залежать перспективи розвитку правової системи України. Насамперед необхідно відзначити, що і правова система України знаходиться на перехідному етапі, і це зумовлює існування різних шляхів її подальшого розвитку.
Існує кілька концепцій політичного і правового розвитку України.
1. Відповідно до однієї з них, допускається всебічна інтеграція у політичній, економічній, культурній сферах у рамках Співдружності Незалежних Держав, що припускає формування єдиного правового простору. Прихильники цієї концепції говорять, що правова система України у силу історичних, етнічних, релігійних і менталітетних особливостей тяжіє до євразійської правової системи.
2. Згідно іншої концепції, пропонується всебічно включитися в загальноєвропейські інтеграційні процеси, формувати єдине політичне, економічне, і звичаєве право, правовий простір не в рамках СНД, а в рамках Європейської Співдружності.[113]
Однак, на думку деяких авторів, впровадження окремих західних ідей уже створило серйозні проблеми для існування правової системи України. Наприклад, пряма дія закону, що призвела до нескінченного потоку законотворчості, а також ідея пріоритету ратифікованих нормативів міжнародних договорів над нормами внутрішнього права. Статтею 9 Конституції України передбачено, що діючі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України.
На наш погляд, проблема збереження національної правової культури, що базується на функціонуванні правової системи, є досить актуальною, необхідно враховувати тенденції інтеграції, взаємодії і взаємозалежності держав, країн і народів і на тлі активного діалогу правових культур.
Беручи до уваги історичний шлях розвитку України, з огляду на сучасну реальність, у якій вона перебуває, а також реальні перспективи її розвитку з урахуванням інтересів українського суспільства, немає необхідності абсолютизувати ні один з вищезгаданих напрямків. Разом з тим, не можна цілком їх ігнорувати.
Як було вказано вище, існують аргументи на користь існування євразійського права, що відображає історичну реальність, правову культуру, ментальність народу, співвідношення влади, права й особистості. На думку деяких авторів, у нас є підстави віднести правову систему України до євразійського права. Разом з тим, не можна знаходитися осторонь від загальносвітових тенденцій, зокрема, гармонізації законодавства й уніфікації права в рамках регіональних об'єднань.
Ефективність функціонування правової системи України залежить від вибору збалансованої й адекватної моделі правового розвитку. У рамках цієї моделі не ігнорується історичне минуле, не залишаються непоміченими сучасні реалії, і досить ясно вимальовуються шляхи і можливості розвитку України.
На цьому шляху існують певні проблеми перехідного характеру. Насамперед для успішного формування і функціонування правової системи необхідна відповідна правова база. Головне місце в цій системі належить законотворчому органу. Законотворчість, здійснена за період після проголошення незалежності України, показує на визначальний вплив кон'юнктурних політичних, фінансових інтересів на цей процес, внаслідок чого прийняті закони не завжди відповідають пропонованим вимогам якості. Однак їх кількість достатньо переконлива. Цим страждає навіть недавно прийнята Конституція України.
Найважливішою умовою ефективності функціонування правової системи України є:
- існування справжньої незалежної і діючої судової системи. Незалежність судової системи є головною гарантією просування суспільства правильним шляхом;
- подолання відставання процесуального права від матеріального;
- підвищення рівня правової культури суспільства (не тільки громадян, але й посадових осіб), адже поважне ставлення до права є найважливішою умовою його функціонування і є реальним показником правової культури.
Ці проблеми носять тимчасовий характер і є наслідком труднощів перехідного періоду. Тому з подоланням економічної кризи буде знято багато перешкод на шляху успішного функціонування правової системи України.
РОЗДІЛ 11